Рішення

від 11.09.2012 по справі 5011-5/1522-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-5/1522-2012 11.09.12

За позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі:

1. Київської міської ради

2. Міністерства екології та природних ресурсів України

3. Державної служби заповідної справи

4. Національного природного парку "Голосіївський"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Групінвестсистем"

про визнання договору недійсним

Головуючий суддя Ломака В.С.

Судді Любченко М.О.

Шаптала Є.Ю.

Представники учасників судового процесу:

від прокуратури: Греськів І.І. посвідчення № 214;

від позивача-1: Тхорик С.М. за довіреністю № 225-КР-1040 від 02.07.2012 р.;

від позивача-2: Гребенюк А.В. за довіреністю б/н від 20.01.2012 р.;

від позивача-3: не з'явився;

від позивача-4: Ляшко К.О. за довіреністю б/н від 25.07.2012 р.;

від відповідача: Кеба А.В. за довіреністю № 14/03-12 від 14.03.2012 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Державної служби заповідної справи , Національного природного парку "Голосіївський" звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Групінвестсистем" про визнання недійсним Договору про спільну рекреаційну діяльність від 10.03.2009 р., укладеного між позивачем-4 та відповідачем.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор вказував на те, що між НПП "Голосіївський" та ТОВ "Групінвестсистем" було укладено Договір про спільну рекреаційну діяльність, за умовами якого останній отримав право збудувати на території парку споруди рекреаційної інфраструктури. На думку прокурора, за умовами вказаного договору ТОВ "Групінвестсистем" одержав можливість набути у власність (користування) землю під новозбудованими об'єктами рекреації, яка перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, за відсутності волевиявлення Київської міської ради, що суперечить вимогам закону щодо виключної компетенції КМР стосовно розпорядження землями на території м. Києва. Крім того, прокурор зазначає, що оспорюваний договір було укладено всупереч Розпорядженню Кабінету Міністрів України № 703-р від 07.05.2008 р.. у зв'язку з чим має бути визнано недійсним.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.02.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/1522-2012, розгляд справи призначено на 15.03.2012 р.

14.03.2012 р. від відповідача через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого він проти позову заперечує, вказуючи на те, що оспорюваний договір було укладено з дотриманням приписів норм чинного законодавства, про що, зокрема, свідчить його погодження Міністерством охорони навколишнього середовища України та Державною службою заповідної справи. Також, вказує на те, що до спірних правовідносин не може бути застосованим Розпорядження Кабінету Міністрів України № 703-р від 07.05.2008 р., оскільки воно стосується договорів, предметом яких є майно, яке вже зареєстроване на праві державної власності. Оскільки об'єкти рекреаційного призначення, які є предметом договору, не відносяться до державної власності, такий договір, на думку відповідача, не призводить до відчуження державного майна. Крім того, відповідач зазначає про те, що у разі набуття ним права власності на збудовані об'єкти рекреаційного призначення, він зможе набути право користування відповідними земельними ділянками, а не отримати їх у власність.

15.03.2012 р. до початку судового засідання від позивача-2 через відділ діловодства суду надійшло клопотання про заміну сторони правонаступником.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.03.2012 р. в порядку ст. 25 ГПК України здійснено процесуальне правонаступництво позивача-2 та замінено його на Міністерство екології та природних ресурсів України, розгляд справи відкладено на 05.04.2012 р.

03.04.2012 р. через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

05.04.2012 р. до початку судового засідання від Міністерства екології та природних ресурсів України через відділ діловодства суду надійшли письмові пояснення у справі, відповідно до яких воно звертає увагу на те, що на момент укладення оспорюваного договору рішення Київської міської ради щодо надання земельних ділянок для експлуатації та обслуговування не приймалось. Також, підтримує доводи прокурора про те, що оспорюваний договір суперечить Розпорядженню Кабінету Міністрів України № 703-р від 07.05.2008 р.

05.04.2012 р. до початку судового засідання, від НПП "Голосіївський" через відділ діловодства суду надійшли письмові пояснення у справі, відповідно до яких він стверджує, що оспорюваний договір суперечить Розпорядженню Кабінету Міністрів України № 703-р від 07.05.2008 р.

Також, 05.04.2012 р. до початку судового засідання, від Київської міської ради через відділ діловодства суду надійшли письмові пояснення у справі, відповідно до яких вона зазначає, що рішення про передачу земельної ділянки відповідачу не приймалось.

У судовому засіданні 05.04.2012 р. від прокурора надійшли додаткові документи у справі, зокрема, лист Міністерства екології та природних ресурсів України № 6677/09/10-12 від 02.04.2012 р., відповідно до якого зазначається, що інформація про прийняття з моменту створення НПП "Голосіївський" Кабінетом Міністрів України рішень щодо спільної (інвестиційної) діяльності з ТОВ "Групінвестсістем" відсутня.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.04.2012 р. продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 23.04.2012 р.

У судовому засіданні 23.04.2012 р. від представника відповідача надійшло клопотання про витребування від НПП "Голосіївський" матеріалів конкурсної документації, за результатами якої було укладено договір про спільну рекреаційну діяльність від 10.03.2009 р.

Розгляд вказаного клопотання судом відкладено до встановлення фактичних обставин справи.

У судовому засіданні 23.04.2012 р. суд, у зв'язку зі складністю справи дійшов висновку про призначення колегіального розгляду справи.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 23.04.2012 р. призначено колегіальний розгляд справи у наступному складі суду: Головуючий суддя Ломака В.С., судді Любченко М.О., Ягічева Н.І.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.04.2012 р. вказаною колегією суддів прийнято справу до свого провадження та призначено її до розгляду на 24.05.2012 р.

24.05.2012 р. до початку судового засідання від НПП "Голосіївський" через відділ діловодства суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що представник позивача-4 не може прибути у судове засідання у зв'язку з перебуванням за межами міста.

Також, 24.05.2012 р. до початку судового засідання від представника позивача-2 через відділ діловодства суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що він перебуватиме в іншому судовому засіданні у Вищому адміністративному суді України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.05.2012 р. задоволено клопотання про витребування доказів та витребувано у позивача-4 матеріали конкурсної документації, за результатами якої було укладено оспорюваний договір, розгляд справи відкладено на 18.06.2012 р.

15.06.2012 р. через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли додаткові письмові пояснення у справі, в яких він наголошує на тому, що умови договору про спільну рекреаційну діяльність не тільки не визначають можливості відчуження майна державної власності, але й умовами договору навіть не передбачено об'єднання вкладів учасників, в тому числі майна.

Розпорядженням заступника Голови господарського суду міста Києва від 18.06.2012 р., у зв'язку з великою завантаженістю судді Ягічевої Н.І. вирішено передати справу № 5011-5/1522-2012 на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя В.С. Ломака, судді М.Є. Літвінова, М.О. Любченко.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.06.2012 р. вказаною колегією суддів прийнято справу до свого провадження.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.06.2012 р. повторно витребувано від позивача-4 матеріали конкурсної документації, за результатами якої було укладено оспорюваний договір, розгляд справи відкладено на 26.07.2012 р.

11.07.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача-4 надійшли копії матеріалів конкурсної документації, за результатами якої було укладено оспорюваний договір, зокрема, копії Конкурсної документації по визначенню інвесторів, яким було надано право реалізації інвестиційних проектів на конкурсних територіях НПП "Голосіївський", а також копії протоколу виїмки від 10.06.2011 р., складеного працівниками УДС БЕЗ МВС України, та постанови слідчого прокуратури Голосіївського району м. Києва про проведення виїмки від 25.05.2011 р., відповідно до яких рішення Науково-технічної ради Національного природного парку "Голосіївський" від 17.12.2008 р. № 1 та від 19.02.2009 р. № 2, було вилучено.

Розпорядженням заступника Голови господарського суду міста Києва від 26.07.2012 р. у зв'язку з перебуванням судді Літвінової М.Є. у відпустці, вирішено передати справу № 5011-5/1522-2012 на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя В.С. Ломака, судді М.О. Любченко., С.М. Морозов.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.07.2012 р. вказаною колегією суддів прийнято справу до свого провадження.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.07.2012 р. розгляд справи було відкладено на 11.09.2012 р.

06.09.2012 р. через відділ діловодства суду від прокуратури надійшли додаткові документи у справі.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 11.09.2012 р., у зв'язку з перебуванням судді Морозова С.М. у відпустці, справу № 5011-5/1522-2012 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя В.С. Ломака, судді М.О. Любченко, Є.Ю. Шаптала.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.09.2012 р. вказаною колегією суддів прийнято справу до свого провадження.

У судове засідання 11.09.2012 р. представник позивача-3 не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи -учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника позивача-3 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Так, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

При цьому, судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 11.09.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.03.2009 р. між позивачем-4 (Парк) та відповідачем (Інвестор) було укладено Договір про спільну рекреаційну діяльність, відповідно до п. 1.1. якого його предметом є спільна рекреаційна діяльність парку і інвестора на території НПП, що здійснюється у формі надання парком права інвестору на створення на території рекреаційної зони об'єктів рекреаційного призначення, інших допоміжних споруд рекреаційної інфраструктури, а інвестор забезпечує фінансування та виконує функції замовника будівництва, встановлення та створення на території НПП об'єктів рекреаційного призначення.

Об'єктом рекреаційного призначення, що підлягають створенню на території НПП за даним договором є облаштування рекреаційної зони на території КВ 24 лісництва "Конча-Заспа", що згідно попереднього зонування за функціональним призначенням є зоною регульованої та стаціонарної рекреації (п. 1.2. Договору).

За змістом п. 1.4. Договору обсяги забезпечення інвестором створення об'єктів рекреаційного призначення визначаються згідно з цим договором та на підставі розробленої і погодженої проектної документації на будівництво об'єктів рекреаційного призначення, іншої документації, відповідно до якої визначаються витрати, необхідні для будівництва об'єктів рекреаційного призначення.

Результатом виконання цього договору є завершені будівництвом та прийняті в експлуатацію об'єкти рекреаційного призначення (п. 1.5. Договору).

Відповідно до п. 1.6. Договору з моменту укладення цього договору інвестор набуває виключних безвідзивних прав на здійснення фінансування та виконання функцій замовника будівництва відповідно до умов цього договору.

Статтею 2 сторони визначили їх функції за цим договором, а саме: інвестор приймає участь в реалізації умов цього договору шляхом участі у формуванні рекреаційної інфраструктури НПП; здійснення рекреаційної діяльності без заподіяння шкоди природним комплексам, не порушуючи екологічної рівноваги, з дотриманням встановленого природоохоронного режиму; здійснення фінансування будівництва; виконання функцій замовника будівництва; забезпечення розробки проектно-кошторисної документації об'єктів рекреаційного призначення; забезпечення здійснення комплексу будівельних робіт; здійснення інших дій відповідно до умов цього договору; Парк приймає участь у реалізації умов цього договору шляхом виконання наступних дій: консультування інвестора з питань рекреаційної діяльності на землях природно-заповідного фонду; погодження проектно-кошторисної документації об'єктів рекреаційного призначення; сприяння та участь у зборі дозволів і погоджень на проведення перед проектних та проектних робіт щодо об'єктів рекреаційного призначення.

Статтею 4 Договору сторони визначили питання права власності на об'єкти рекреаційного призначення, зокрема передбачивши, що право власності на об'єкти рекреаційного призначення оформлюється у встановленому законодавством порядку (п. 4.1.); до завершення будівництва об'єктів рекреаційного призначення право власності (в т.ч. всі інші права) на результати будь-яких дій, виконаних по цьому договору та профінансованих інвестором, (проект, будівельні матеріали та обладнання для будівництва об'єктів рекреаційного призначення), належать інвестору (п. 4.2.); державна реєстрація прав власності на об'єкти рекреаційного призначення здійснюється відповідно до законодавства (п. 4.3.); з дати введення в експлуатацію об'єкти рекреаційного призначення обліковуються на балансі парку.

Відповідно до п. 6.1. Договору він набуває чинності після його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками і діє протягом десяти років.

Договір містить підписи, виконані від імені директора Національного природного парку "Голосіївський" Б.В. Дробот та директора ТОВ "Групінвестсистем" Л.І. Махлай, а також відтиски печаток вказаних установи та підприємства.

Також, на титульному аркуші Договору міститься погодження міністра охорони навколишнього природного середовища України Г. Філіпчук та начальника Державної служби заповідної справи П. Гриник від 10.03.2009 р.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207, 237 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999 р.).

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Так, згідно зі ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Однією із форм реалізації принципу свободи договору є можливість самостійного визначення змісту договору його сторонами. При цьому контрагенти повинні враховувати вимоги імперативних норм щодо змісту договору, а також погоджувати всі істотні умови майбутнього договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 67 ГК України підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських відносин, що не суперечать законодавству України.

Приписи зазначених статей кореспондуються з положеннями ст. 627 ЦК України, якою передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, сторони можуть визначати зміст договору на підставі примірного або типового договору, але це є їх правом, а не обов'язком.

Як вбачається зі змісту оспорюваного договору, за своєю правовою природою він є договором про спільну діяльність сторін.

Згідно зі статтею 1130 ЦК України передбачено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Відповідно до частини 2 статті 1131 ЦК України умови договору про спільну діяльність, у томі числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Суд критично оцінює доводи, викладені в позовній заяві відносно того, що внаслідок створення об'єктів нерухомості в порядку виконання умов спірного договору відповідач отримує право в порядку ст. 120 ЗК України набути у власність або користування земельну ділянку, на якій такі об'єкти розміщені, чим буде порушено виключну компетенцію Київської міської ради на розпорядження відповідними землями.

Так, слід зазначити, що відповідно до статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Таким чином, створення нового нерухомого майна на території парку не є однозначною підставою для набуття відповідачем права на відповідну земельну ділянку.

Крім того, згідно зі ст. 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Водночас, суд знаходить підставними доводи прокурора щодо недотримання під час укладення договору вимог Розпорядження Кабінету Міністрів України № 703-р від 07.05.2008 р. "Питання укладання деяких договорів", яке було чинним на 10.03.2009 р. та втратило чинність у зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови № 296 від 11.04.2012 р. "Про затвердження Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном".

Так, відповідно до ч. 1 ст. 117 Конституції України постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, видані в межах його компетенції, є обов'язковими до виконання.

Згідно зі ст. 53 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" № 514-V від 21.12.2006 р., який був чинним на момент винесення вказаного розпорядження, та ст. 50 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" № 2591-VI від 07.10.2010 р., Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції та законів України видає постанови і розпорядження, обов'язкові для виконання. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України. Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 703-р від 07 травня 2008 року "Питання укладання деяких договорів" в редакції від 07.05.2008 р., зокрема, було передбачено, для підвищення ефективності управління об'єктами державної власності, забезпечення прозорої процедури їх відчуження та недопущення порушення інтересів держави центральним органам виконавчої влади, іншим суб'єктам управління об'єктами державної власності, у тому числі Національній та галузевим академіям наук: забезпечити укладення підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери їх управління (віднесені до їх відання), господарськими товариствами, у статутному фонді яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну (зокрема інвестиційну) діяльність, договорів комісії, доручення, управління майном виключно на підставі відповідних рішень Кабінету Міністрів України; вжити заходів до припинення договорів про спільну (зокрема інвестиційну) діяльність, раніше укладених суб'єктами, зазначеними в абзаці другому цього розпорядження, наслідком яких може бути відчуження державного майна.

На момент укладення оспорюваного договору, вказане розпорядження було чинним, в судовому порядку незаконним та протиправним не визнавалось та скасовано не було.

Національний природний парк "Голосіївський" створено відповідно до Указу Президента України від 27 серпня 2007 року № 794 із змінами, внесеними Указом Президента України від 30.10.2008 № 976.

Відповідно до п. п. 1.1. -1.5. Положення про національний природний парк "Голосіївський" Парк є бюджетною, природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою загальнодержавного значення і входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання. Парк підпорядкований Міністерству охорони навколишнього природного середовища України, оперативне управління здійснює Державна служба заповідної справи.

З огляду на зазначене, необхідно дійти висновку, що на позивача-4 поширює свою дію Розпорядження Кабінету Міністрів України № 703-р від 07 травня 2008 року "Питання укладання деяких договорів" в редакції від 07.05.2008 р.

Водночас, судом встановлено, що відповідне рішення щодо укладення оспорюваного Договору відносно НПП "Голосіївський" Кабінетом Міністрів України не приймалось, з чого слідує, що вказаний договір укладений з порушенням порядку, визначеного чинним законодавством, та в порушення визначеної компетенції, тобто з порушенням приписів ст. 203 Цивільного кодексу України,

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування викладених вище висновків.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що укладений між сторонами договір не відповідає вимогам чинного законодавства, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Оскільки в силу вимог п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір»від сплати судового збору звільняються, зокрема, органи прокуратури -при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді, то на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача та стягуються в доход спеціального фонду Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати недійсним з моменту укладення Договір про спільну рекреаційну діяльність від 10.03.2009 р., укладений між Національним природним парком "Голосіївський" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Групінвестсистем".

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Групінвестсистем" (01011, м. Київ, Печерський район, вулиця Панаса Мирного , будинок 11, кімната 195 "А", код ЄДРПОУ 35633140) в доход спеціального фонду Державного бюджету України 1 073 (одну тисячу сімдесят три) грн. 00 коп. судового збору.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.09.2012 р.

Головуючий суддя В.С. Ломака

Судді М.О. Любченко

Є.Ю. Шаптала