Дворічанський районний суд харківської області
Новинка
Отримуйте стислий та зрозумілий зміст судового рішення. Це заощадить ваш час та зусилля.
Реєстраціяcpg1251
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"18" вересня 2012 р.Справа № 5023/757/12 вх. № 757/12
Господарський суд Харківської області у складі:
Головуючий суддя Присяжнюк О.О.
судді: Жигалкін І.П. , Лавренюк Т.А.
при секретарі судового засідання Стрижак О.М.
за участю:
позивача - Ульченко Л.П., довіреність №110/12 від 15.05.2012 року
відповідача - Янко Д.Є., довіреність №99 від 10.09.2012 року, Шевцов С.О., довіреність №100 від 10.09.2012 року
розглянувши справу за позовом Товариства з обмкеженою відповідальністю "Запорізька атомна енергетична компанія", м. Запоріжжя
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сплави", с. Комуніст
про стягнення 159 351,60 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача 159351,60 грн. боргу за договором № 110111 купівлі-продажу, укладений між сторонами 11.01.2011 року. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач не виконав належним чином свої договірні зобов'язання в частині оплати послуг за договором, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка до цього часу не погашена.
02 березня 2012 року до суду надійшла Заява про зменшення позовних вимог (вхідний № 819), в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 109351,60 грн. боргу та 2187,03 грн. витрат по сплаті судового збору, яка була прийнята судом до розгляду в порядку ст. 22 ГПК України.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 03 квітня 2012 року провадження у справі №5023/757/12 зупинено у зв'язку з призначенням судово-технічної експертизи документів. Проведення експертизи доручено експертам Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. М.С. Бокаріуса.
31.07.2012 року до суду повернулася справа №5023/757/12 з висновком комплексної судово-технічної експертизи документів та судової експертизи волокнистих матеріалів та виробів №4353/4354.
Враховуючи рішення зборів суддів від 06.01.2011 року та беручи до уваги складність вирішення даного спору, Розпорядженням голови господарського суду Харківської області Калантай М.В. від 01.08.2012 року № 610 для розгляду справи № 5023/757/12 призначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Присяжнюк О.О., судді Жигалкін І.П., Лавренюк Т.А.
На підставі зазначеного, ухвалою господарського суду Харківської області від 01.08.2012 року поновлено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні.
04.09.2012 року представник позивача надав заяву про збільшення позовних вимог (вх. № 3110), в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 109351,60 грн. заборгованості за придбаний товар відповідно до договору купівлі-продажу №110111 від 11.01.2011 року та 2088,97 грн. 3% річних, яка була прийнята судом до розгляду в порядку ст. 22 ГПК України.
Крім того, позивач просить суд повернути ТОВ "Запорізька атомна енергетична компанія" зайво сплачений судовий збір у розмірі 958,22 грн.
18.09.2012 року позивач надав до суду додаткові пояснення (вх. № 15622 та № 15623), які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.
18.09.2012 року відповідач надав до суду відзив на позовну заяву та заяву про збільшення позовних вимог, в якому заперечує проти позову та заяви про збільшення позовних вимог та просить суд відмовити у задоволенні позову .
Представник позивача в судовому засіданні 18.09.2012 року підтримує заявлені позовні вимоги з урахуванням наданих уточнень та просить суд задовольнити позов.
Представник відповідача в судовому засіданні 18.09.2012 року заперечує проти позову та просить суд відмовити в його задоволенні.
Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
11 січня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Запорізька атомна енергетична компанія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сплави» було укладено договір купівлі-продажу № 110111. Згідно з п.п.1.1. та 3.1. договору Позивач прийняв на себе зобов'язання поставити на адресу Відповідача товар, що його зазначено в Специфікації (Додаток № 1 до Договору) на загальну суму 159 351,60 грн., а Відповідач зобов"язався прийняти та оплатити поставлений товар.
Відповідно до п.п. 3.3 - 3.7. Договору передачу товару Відповідачеві Позивач мав здійснити не пізніше 08.02.2011 р., а Відповідач мав оплатити загальну вартість товару в строк до 31.01.2012 р. шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Позивача або у інший спосіб, не заборонений чинним законодавством України.
З матеріалів справи вбачається, що позивач за видатковими накладними № 02021101 від 02.02.2011 р., № 03021101 від 03.02.2011 р., № 04021101 від 04.02.2011 р. та №07021101 від 07.02.2011 р. передав уповноваженому представнику Відповідача на підставі належним чином оформлених довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей обумовлений Договором товар на суми 75 326,40 грн., 32 682,00 грн., 31 195,20 грн. та 20 148,00 грн., відповідно, всього на суму 159351,60 грн. Таким чином, взяті на себе на Договором зобов'язання Позивач виконав в повному обсязі, в установлені Договором порядку та строки.
Відповідач, зі свого боку, зобов'язання щодо оплати отриманого від Позивача товару не виконав, передбачені Договором платежі не здійснив, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка до цього часу не погашена.
Проте, Відповідач, заперечуючи проти позовної заяви, надав суду письмовий відзив на позовну заяву; в якому, підтвердивши факт укладення між сторонами Договору та отримання від Позивача обумовленої продукції, заперечував проти позову з причин ненастання визначеного в Договорі строку розрахунків, посилаючись на те, що Позивач надав суду сфальсифікований договір, який містить строк оплати за товар 31.01.2012 р., проте у «справжньому» договорі, який надав суду Відповідач, таким строком є 31.01.2014 р..
Для правильного вирішення спору питання стосовно того, який з наданих сторонами варіантів першого аркушу договору, в дійсності, складає єдине ціле з документами, а який підкріплено до останнього штучно, ухвалою господарського суду від 03.04.2012 року у справі призначено судово-технічну експертизу Договору, проведення якої доручено Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім.Засл.проф.Н.С.Бокаріуса.
За висновками судової експертизи, примірник Договору Відповідача містить ознаки заміни аркуша, тим часом коли обидва аркуша Договору Позивача роздруковані послідовно один за одним і, до того ж, на відміну від «договору» Відповідача, на однаковому папері.
Отже, доводи Відповідача щодо ненастання строку розрахунків за Договором спростовані висновками судової експертизи у справі.
Відповідач у відзиві на позовну заяву, в обґрунтування своїх заперечень, посилається на недоведення факту виконання Договору Позивачем.
Суд критично ставиться до такої позиції відповідача з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону Украни «Про бухгалтарський облік та фінансову звітність в Україні» факти здійснення господарських операцій фіксуються за допомогою первинних документів, які, в свою чергу, є підставою для відображення таких господарських операцій у бухгалтерському обліку. Стаття 9 Закону не містить чіткого переліку первинних документів, якими мають оформлюватися ті чи інші види господарських операцій, однак частиною 2 даної норми визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Аналогічні вимоги до змісту первинних документів містяться і в п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704.
Таким чином, підтвердженням факту здійснення господарської операції є первинний документ, що містить вищеперелічені обов'язкові реквізити.
За змістом п. 3.7. Договору приймання товару за ним здійснюється за видатковою накладною. Отже, у даному випадку первинним документом, що має підтверджувати факт здійснення передачі Позивачем Відповідачеві товару за Договором, є видаткова накладна, і саме вона є єдиним належним доказом виконання Позивачем зобов'язань щодо поставки продукції.
Оскільки копії видаткових накладних, що містять усі реквізити первинного документу, разом із копіями довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, підписаних директором та головним бухгалтером Відповідача, Позивачем до матеріалів справи додані, факт поставки продукції за Договором доведений належним чином.
Також, судова колегія критично ставиться до посилання відповідача те, що спірний договір був підписаний неналежною особою з боку позивача.
Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Недійсність правочину, укладеного від імені господарського товариства головою його виконавчого органу, законом не встановлено, судове рішення щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу № 110111 від 11.01.2011 р. відсутнє.
Статтею 241 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Як вбачається з матеріалів справи, після укладення Договору Позивач не лише прийняв його до виконання, але і виконав в повному обсязі, тому посилання відповідача на перевищення повноважень представником Позивача, який підписав Договір, є безпідставними та необґрунтованими.
Крім того, позивач пояснив, що на його адресу відповідачем був направлений лист № 102 від 12.09.2012 р. з пропозицією прийняти в оплату за поставлений за договором купівлі-продажу № 110111 від 11.01.2011 р. товар вексель. До цього листа доданий оригінал простого векселя серії АА № 1899796 на суму 109351,60 грн. строком погашення 10 вересня 2017 року та два примірники акту від 10.09.2012 р. приймання-передачі одного безвісоткового простого векселя в оплату «за товар по Договору № 110111 від 11.01.2011 р.».
Враховуючи, що відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги; на момент видачі простого векселя векселедавець повинний мати перед особою, якій повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем, - спроба Відповідача передати Позивачеві наведений вище вексель на викладених у листі № 102 від 12.09.2012 р. та акті приймання-передачі від 10.09.2012 р. умовах свідчить про те, що Позивач визнає факт укладення договору № 110111 від 11.01.2011 р., його дійсність, факт отримання від Позивача товару, обумовленого зазначеним договором, факт наявності у Відповідача заборгованості за договором в сумі, яка відповідає сумі основного боргу за позовом у справі, що розглядається.
З матеріалів справи вбачається, що Позивач не погодивсяся прийняти від Відповідача цей простий вексель і, відповідно, наполягає на тому, що зобов'язання Відповідача з оплати отриманого відповідно до договору товару не є виконаними.
Згідно з ч. З ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі.
Як чітко вбачається з умов договору № 110111 від 11.01.2011 р., вексельної форми розрахунків в ньому не відображено, тож, Відповідач не вправі вимагати від Позивача прийняття векселя замість грошей.
Зазначення у п.3.1. договору про можливість оплатити за придбаний товар «іншим способом, не забороненим чинним законодавством України», на яке посилається Відповідач, не є узгодженням вексельної форми розрахунків.
Крім того, згідно зі ст. 539 Цивільного кодексу України право боржника обрати один із способів виконання зобов'язання (альтернативне зобов'язання) має місце лише тоді, коли дії боржника, одну з яких він має вчинити на користь кредитора, чітко визначені. Оскільки п. 3.1. договору № 110111 від 11.01.2011 р. передбачає лише один чітко визначений варіант розрахунків, передбачається, що всі інші мають бути узгоджені сторонами окремо.
Далі, згідно з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 75 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, запровадженого Женевською конвенцією 1930 року, до якої Україна приєдналася згідно з Законом № 826-ХГ7 від 06.07.1999 р., обов'язковими реквізитами простого векселя є:
(1) назва «простий вексель», яка включена в текст документа і висловлена тією мовою, якою цей документ складений;
(2) безумовне зобов'язання сплатити визначену суму грошей;
(3) зазначення строку платежу;
(4) зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж;
(5) найменування особи, якій або наказу якої повинен бути здійснений платіж ;
(6) зазначення дати і місця видачі простого векселя;
(7) підпис особи, яка видає документ (векселедавець).
Таким чином, строк платежу за векселем, поряд з деякими іншими реквізитами, є питанням, що належить до істотних умов застосування вексельної форми розрахунків, яка обов'язково має зазначатися у договорі і, отже, відсутність якої свідчить про неукладення договору в частині застосування векселя як способу оплати.
Стаття 76 Уніфікованого закону передбачає можливість не зазначення у векселі строку платежу, що означає обов'язок векселедавця оплатити вексель за пред'явленням, але, як було наведено вище, Відповідач без жодних ознак узгодження цього моменту з Позивачем, зазначив строк платежу за векселем 10 вересня 2017 року.
Згідно зі ст. 43, 75, 77 Уніфікованого закону і ст. 14 Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок» суть простого векселя полягає у безумовному зобов'язанні векселедавця заплатити законному векселедержателю обумовлену у векселі грошову суму після настання строку платежу.
З матеріалів справи вбачається, що Позивач, цінним листом з описом вкладення повернув зазначений вексель емітенту.
Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, своїми діями відповідач порушив умови Договору та вимоги ст. 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
За таких підстав, суд вважає вимогу позивача про стягнення 109351,60 грн. боргу обґрунтованою та підлягаючою задоволенню.
Оскільки згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а у відповідності до ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання зобов'язання, за вимогою кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми боргу, суд вважає, що позивач має право на стягнення з відповідача 3 % річних. За таких обставин, вимоги позивача про стягнення 2088,97 грн. 3 % річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі, до складу яких належать витрати по сплаті судового збору в сумі 2228,81 грн. та витрати на проведення судової експертизи в сумі 10311,00 грн. слід покласти на відповідача.
Керуючись ст.ст.1, 12, 47, 49, 82-84 ГПК України, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сплави" (62482, Харківська область, Харківський район, с. Коммуніст, вул. Докучаєва, 8, к. 11, код ЄДРПОУ 31126586, п/р 26009016814658 в АТ «Укрексимбанк» м. Харків, МФО 351618) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізька атомна енергетична компанія" (69035, м. Запоріжжя, вул. Правди, 25, офіс 15, код ЄДРПОУ 32068358, п/р 26003013014348 в Відділенні «Запорізька регіональна дирекція» ПАТ ВТБ Банк, МФО 321767) 109351,60 грн. боргу, 2088,97 грн. 3% річних, витрати по сплаті судового збору в сумі 2228,81 грн. та витрати на проведення судової експертизи в сумі 10311,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили».
Повне рішення складено 20.09.2012 р.
Головуючий суддя Суддя Суддя Присяжнюк О.О. Жигалкін І.П. Лавренюк Т.А.
Суд | Дворічанський районний суд Харківської області |
Дата ухвалення рішення | 18.09.2012 |
Оприлюднено | 24.09.2012 |
Номер документу | 26078572 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Харківської області
Присяжнюк О.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні