Рішення

від 10.09.2012 по справі 5011-51/10675-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-51/10675-2012 10.09.12

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларсен Ком»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗС-Дизайн»

про стягнення 65 540,51 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Гришко О.С.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення заборгованості у розмірі 65 540,51 грн., з яких: 14 000,00 грн. -

сума основного боргу, 4 430,51 грн. -пеня та 47 110,00 грн. штрафу за прострочення виконання грошового зобов'язання. Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №ЛК-0000099 від 12.08.2009 року, в частині оплати поставленого позивачем товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2012 року порушено провадження у справі №5011-51/10675-2012, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 10.09.2012 року за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

У дане судове засідання з'явився представник позивача який надав документи у справі, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимог суду не виконав.

Частиною 2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»визначено, що в Єдиному державному реєстрі повинні міститися, зокрема, відомості щодо місцезнаходження юридичної особи.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 07.08.2012 року направлялась відповідачу на зазначену в позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців адресу -04050, м. Київ, вул. Мельникова, 5-б,

проте представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.

Вищий господарський суд України у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Клопотань про відкладення розгляду справи в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України від відповідача до Господарського суду міста Києва не надходило.

Беручи до уваги наведене, а також враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що нез'явлення представника відповідача у судове засідання не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Рішення у даній справі відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України прийнято за результатами оцінки поданих позивачем доказів, оригінали яких оглянуто судом.

У судовому засіданні 10.09.2012 року на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

12.08.2009 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЗС-Дизайн»було укладено договір поставки №ЛК-0000099 за умовами якого позивач зобов'язувався передавати відповідачу товари, а відповідач -приймати та оплачувати товар.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що асортимент (сортимент), кількість, вартість товару та загальна ціна, яку повинен сплатити відповідач позивачу за товар, визначається сторонами у рахунках-фактурах, які є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п.п. 2.3, 2.5 договору товар за даним договором передається відповідачу у власність за накладними на товар. Право власності на товар виникає у відповідача з моменту підписання сторонами накладної на товар.

Згідно з п. 2.7, 2.8 договору товар, що передається відповідачу за цим договором, оплачується останнім позивачу на умовах відстрочення платежу протягом 30 (тридцяти) календарних днів після підписання сторонами накладної на товар. Оплата товару за цим договором здійснюється в безготівковій формі. Розрахунки за даним договором здійснюються у національній валюті.

Відповідно до п. 4.1 договору у випадку порушення зобов'язання, що виникає з даного договору, винна сторона несе відповідальність, визначену даним договором та чинним в Україні законодавством. Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом договору.

Згідно з п. 4.3 договору у випадку порушення позивачем вимог п. 2.7 договору останній зобов'язаний сплатити на користь позивача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що обчислюється від несплаченої (несвоєчасно сплаченої) покупцем постачальнику грошової суми за даним договором, нарахування пені не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано та штраф у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2009 року.

За період з 12.08.2009 року до 27.10.2009 року позивачем було передано відповідачу товару на загальну суму 21 569,36 грн., що підтверджується видатковими накладними та довіреностями на повірених відповідача, уповноважених на отримання від позивача товару за договором поставки, копії яких надано позивачем до матеріалів справи.

За переданий позивачем за договором поставки товар, відповідач частково розрахувався, сплативши 7 569,36 грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача від 02.10.2009 року на суму 6 569,36 грн. та від 06.11.2009 року на суму

1 000,00 грн., оригінали яких наявні в матеріалах справи.

Доказів сплати відповідачем решти вартості поставленого позивачем товару в сумі 14 000,00 грн. матеріали справи не містять.

22.06.2011 року позивач звернувся до відповідача з вимогою №21/ЛК від

22.06.2011 року, в якій просив відповідача погасити вищевказану заборгованість за договором поставки, проте, остання залишилась незадоволеною.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що на час розгляду даної справи, у відповідача існує заборгованість перед позивачем за поставлений товар, в сумі

14 000,00 грн.

Існування вищевказаної заборгованості відповідачем не спростовано.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 691 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Виходячи з положень п. 2.7 договору, відповідач зобов'язаний був повністю розрахуватись з позивачем за поставлений товар, в строк до 27.11.2009 року, проте, як встановлено судом, станом на час розгляду даної справи, непогашена заборгованість відповідача перед позивачем за договором становить 14 000,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Виходячи з положень ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що невиконання відповідачем до цього часу обов'язку зі сплати вартості поставленого позивачем товару, є порушенням

ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та приписів ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача 14 000,00 грн. заборгованості за договором поставки підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім того, у позовній заяві позивач просить застосувати до відповідача штрафні санкції, передбачені умовами договору та стягнути на його користь пеню в сумі

4 430,51 грн. та 47 110,00 грн. штрафу за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 547 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Як встановлено судом, пунктом 4.3 договору поставки сторони передбачили відповідальність відповідача за невиконання своїх грошових зобов'язань за договором поставки у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України та штрафу у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

Крім того, судом встановлено, що відповідач не виконав своїх зобов'язань, в строки обумовлені умовами договору поставки і на час розгляду справи сума прострочених зобов'язань за договором становить 14 000,00 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що за порушення відповідачем господарських зобов'язань, позивач вправі вимагати застосування штрафних санкцій до відповідача.

Разом з тим, дослідивши вимоги позивача про застосування до відповідача штрафних санкцій у вигляді стягнення пені та штрафу, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч. 3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З огляду на ту обставину, що в п. 4.3 договору поставки за невиконання відповідачем грошових зобов'язань за договором сторони передбачили сплату штрафу у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки , останній за своєю природою є пенею.

А відтак, суд приходить до висновку, що за невиконання одного і того ж грошового зобов'язання, а саме оплати поставленого товару, умовами договору передбачена подвійна відповідальність відповідача, а саме, сплата пені на рівні подвійної облікової ставки Національного банку України та сплата штрафу на рівні 0,5 % за кожен день прострочення, який, як встановлено судом, також є пенею за своєю правовою природою.

Разом з тим, положеннями ч. 1 ст. 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду, за одне й те саме правопорушення.

Приймаючи до уваги наведене, суд приходить до висновку, що у разі задоволення вимог позивача про стягнення пені і штрафу, який є пенею за своєю правовою природою, відповідач фактично двічі притягається до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Разом з тим, ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»зазначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на ту обставину, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені на рівні подвійної облікової ставки Національного банку України не суперечить приписам

ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», в той час, як визначений сторонами в договорі розмір штрафу, який за своєю правовою природою є пенею, перевищує максимальний розмір пені, встановлений законодавством, і, виходячи з приписів ст. 61 Конституції України, суд відхиляє вимогу позивача про стягнення з відповідача штрафу в сумі 47 110,00 грн., та, разом з тим, задовольняє вимогу про стягнення пені в сумі 4 430,51 грн.

Згідно з п. 2. ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача, у відповідності з п. 2 ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України сплачений позивачем судовий збір підлягає покладенню на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, ?

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗС-Дизайн»

(04050, м. Київ, вул. Мельникова, 5-б, код -31114261) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем при виконанні судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларсен Ком»(04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 21, офіс 406, код -34764007) 14 000 (чотирнадцять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 4 430 (чотири тисячі чотириста тридцять) грн. 51 коп. пені та 452 (чотириста п'ятдесят дві) грн. 59 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 14.09.2012 р.

Суддя Пригунова А.Б.