Ухвала

від 22.08.2012 по справі 6-18999св12

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

У х в а л а

іменем україни

22 серпня 2012 р. м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: суддів : Гвоздика П.О. Горелкіної Н.А., Євтушенко О.І., Євграфової Є.П., Іваненко Ю.Г.

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Агротіс», третя особа: відділ Держкомзему Олександрівського району Донецької області, про визнання договору оренди недійсним та зобов'язання повернути земельну ділянку за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 02 лютого 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 15 березня 2012 року,-

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до відповідача та просила ухвалити рішення, яким визнати недійсним договір оренди належної їй земельної ділянки, зобов'язати відповідача повернути вказану самовільно зайняту належну їй земельну ділянку, привести цю земельну ділянку у первісний, придатний для використання за цільовим призначенням стан та стягнути на її користь з відповідача витрати по справі, посилаючись на те, що вона є власником земельної ділянки площею 9,9 гектари на підставі державного акту серії ЯГ № 362946, кадастровий номер 1420387000:01:000:0358. Маючи намір укласти з нею договір оренди земельної ділянки, ТОВ «Агротіс» розпочало використовувати земельну ділянку за призначенням. У листопаді 2011 року позивач дізналася, що договір оренди земельної ділянки між нею та відповідачем не зареєстровано. Вона має намір самотужки обробляти належну їй земельну ділянку і 17 листопада 2011 року звернулася до відповідача із заявою про припинення користування землею та повернення земельної ділянки, від чого відповідач відмовився, мотивуючи тим, що уклав з нею договір оренди земельної ділянки, при цьому відмовився передати їй цей договір, і всупереч її волі відповідач вдався до активних дій по реєстрації договору.

Рішенням Олександрівського районного суду Донецької області від 02 лютого 2012 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 15 березня 2012 року, позовну заяву ОСОБА_6 залишено без задоволення.

У поданій касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 просив скасувати рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 02 лютого 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 15 березня 2012 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права.

Перевіривши доводи викладені у касаційній скарзі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_6 на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку, виданого за розпорядженням Олександрівської райдержадміністрації № 58 від 03 березня 2008 року, належить земельна ділянка загальною площею 9,9 га, що розташована за адресою Веселогірська (Самарська) міська рада Олександрівського району Донецької області. Право власності позивачки зареєстроване належним чином.

Між сторонами 24 вересня 2008 року був укладений договір оренди вказаної земельної ділянки строком на дванадцять років. За вказаним договором на підставі акту приймання-передачі ОСОБА_6 було передано ТОВ «Агрофірма «Агротіс» ділянку і надано заяву з проханням виконати роботи по складанню реєстраційної справи та проведення державної реєстрації. Згідно реєстраційної справи відомості щодо державної реєстрації договору оренди в автоматизовану систему були внесені 28 грудня 2011 року і фактична реєстрація відбулася 06 січня 2012 року

Судами встановлено, що у даному договорі є відмітки з підписами позивачки про зміну розміру орендної плати, остання з яких від 01 січня 2010 року - 3% від нормативної грошової оцінки. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, про що свідчить факт його підписання. Відповідач виконував умови договору регулярно та у відповідних розмірах сплачував позивачці орендну плату. Позивач після укладання договору і до 2011 року не заперечувала проти цього.

Суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що відсутні підстави для визнання договору оренди недійсним, оскільки він зареєстрований у відділі Держкомзему в Олександрівському районі Донецької області 06 січня 2012 року, реєстраційний номер 142038704000205, містить всі передбачені законодавством істотні умови. Крім того, умови договору оренди узгоджені між сторонами, зазначений термін його дії встановлений в межах діючого законодавства, державна реєстрація договору проведена відповідно до Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 02 липня 2003 року № 174, за якими така реєстрація здійснюється структурними підрозділами Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Проте зазначеним вимогам рішення та ухвала судів не відповідають.

Згідно ст. 116 ЗК України набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 ЗК України право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (ч. 2 статті 152 ЗК України).

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Згідно ст. 16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Згідно ст. 18 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ст. 20 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3, 4 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Частиною 1 статті 14 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі, статтею 18 Закону встановлено, що договір оренди землі набуває чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Суди вирішуючи спір у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України вказані обставини та положення закону залишили поза увагою, належним чином не визначилися з характером спірних правовідносин та у достатній мірі не перевірили доводи, які мають значення для правильного вирішення справи та не врахували того, що при укладенні 24 вересня 2008 року договору оренди землі за відсутності його державної реєстрації він не був чинним, виконання його умов було заборонено у законодавчому порядку, на час його реєстрації, яка була здійснена за межами нормально необхідного строку для цього, а саме більше чим через три роки, 06 січня 2012 року, цей договір вже не відтворював волю власника землі на його укладення і не був спрямованим на реальне його виконання.

Колегія суддів, враховуючи вищевикладене, прийшла до висновку, що судами допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - задовольнити частково.

Рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 02 лютого 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 15 березня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: П.О. Гвоздик Судді: Н.А. Горелкіна Є.П. Євграфова О.І. Євтушенко Ю.Г. Іваненко