Рішення

від 24.09.2012 по справі 22-ц-3381/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № Провадження № 22-ц-3381/12 22-ц/1090/4169/12 Головуючий у І інстанції Коцюрба М.П. Категорія 44Доповідач у 2 інстанціїБілоконь 24.09.2012

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

13 серпня 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі :

головуючого судді -Сержанюка А.С.,

суддів - Білоконь О.В., Верланова С.М.,

з участю секретаря - Косенко Т.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 жовтня 2008 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агровіта-ІР»до ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Рубежівська», сільськогосподарського кооперативу «Рубежівський»та малого приватного підприємства «Славутич»про визнання права власності на земельні ділянки, -

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2008 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив суд визнати за ним на підставі ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України право власності на земельні ділянки з цільовим призначенням «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», що знаходяться в с. Михайлівка-Рубежівка Києво-Святошинського району Київської області, посилаючись на те, що він є власником об'єктів нерухомості, що розташовані на цих земельних ділянках, відтак є і власником земельних ділянок.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 жовтня 2008 року позов задоволено повністю.

Визнано за ТОВ „Агровіта-ІР" право власності на такі земельні ділянки, цільове призначення яких „для ведення товарного сільськогосподарського виробництва", що розташовані в с.Михайлівка-Рубежівка:

площею 6,2465 га, кадастровий номер 3222485200:06:002:0053;

площею 11,9023 га, кадастровий номер 3222485200:06:002:0052;

- по АДРЕСА_1:

площею 25,5789 га, кадастровий номер 3222485200:04:002:0004;

площею 0,2924 га, кадастровий номер 3222485200:04:002:0006;

площею 8,3486 га, кадастровий номер 3222485200:04:018:0014;

- по АДРЕСА_2:

площею 14,8293 га, кадастровий номер 3222485200:04:002:0002;

- по АДРЕСА_3:

площею 2,3929 га, кадастровий номер 222485201:01:030:0007;

- по АДРЕСА_4:

площею 6,9834 га, кадастровий номер 3222485201:01:040:0009;

- по АДРЕСА_5:

площею 7,0736 га, кадастровий номер 3222485200:03:003:0181;

- по АДРЕСА_6:

площею 1,4401 га, кадастровий номер 3222485200:06:005:0022.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині визнання за ТОВ «Агровіта-ІР»право власності на земельну ділянку площею 6,9834 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що вищевказана земельна ділянка, яка належить ТОВ «Агровіта-ІР», накладається на його земельну ділянку площею 0,3584 га, чим порушується його право постійного користування нею, яке посвідчено державним актом про право постійного користування землею від 19.04.2001р.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її частково задовольнити з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на вказаних земельних ділянках розташовані об'єкти нерухомого майна, право власності на які належить ТОВ «Агровіта-ІР», тому згідно з вимогами ст.120 ЗК України та ст.377 ЦК України право власності на ці земельні ділянки слід визнати за позивачем.

Проте, колегія суддів не може погодитися з зазначеними висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Враховуючи вказані положення ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України, із виникненням права власності на будівлю чи споруду переходить право власності на частину земельної ділянки, на якій розташована належна йому на праві власності будівля чи споруда; на земельну ділянку, що перевищує ці розміри (зокрема ту, яка необхідна для їх обслуговування) право власності виникає на загальних підставах та у порядку, визначених чинним законодавством.

Отже, визнання судом за особою права власності на земельну ділянку у наведених вище випадках законодавством не передбачено.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ТОВ «Агровіта -ІР»придбав у ОСОБА_3, малого підприємства «Славутич»та сільськогосподарського кооперативу «Рубежівський»( реорганізовано в ТОВ «Рубежівське» -а.с.199-201) нежилі будівлі, які розташовані в с. Михайлівка-Рубежівка за нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу:

- від 25 жовтня 2006 року по АДРЕСА_1; по АДРЕСА_3; по АДРЕСА_6 ( а.с.73-74, 85-86, 95-96, 112-113,119-120 );

- від 28 грудня 2007 року по АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_3 ( а.с.64-68, 79-80,90,108-109);

- від 29 травня 2008 року по АДРЕСА_4 ( а.с.111).

У вказаних договорах про відчуження будівель розмір земельної ділянки не визначений, тому до набувача ТОВ «Агровіта-ІР», в силу вимог ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України, може перейти право власності на ті частини земельних ділянок, які зайняті будівлями та на ті частини земельних ділянок, які є необхідними для їх обслуговування.

Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування будівлі або споруди, визначається шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи з урахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил тощо.

Матеріали справи не містять даних про розмір земельних ділянок, необхідних для обслуговування придбаних позивачем вказаних об»єктів нерухомості.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про виникнення права власності у позивача на земельні ділянки загальною площею 85,0880 га у зв»язку з придбанням об»єктів нерухомості є неправильним, оскільки у справі не має даних, що саме таку площу займають об»єкти нерухомості та ділянки, необхідні для їх обслуговування.

Згідно зі ст. 213 ЦК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У порушення вказаних норм матеріального й процесуального права суд першої інстанції не встановив та не навів у рішенні обставин, на підставі яких дійшов висновку про те, що на момент продажу об»єктів нерухомості позивачу у 2006-2007 р.р. у продавців вказаних об»єктів нерухомості - ОСОБА_3, МП «Славутич»та СК «Рубежівський»- було право власності на земельні ділянки загальною площею 85,088 га.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності або користування земельною ділянкою виникає після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі.

Як свідчать матеріали справи, вказані земельні ділянки загальною площею 85,0880 га у складі земель площею 1921,7 га передано у колективну власність КСП агрофірма «Рубежівська» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах Михайлівсько - Рубежівської сільської ради на підставі державного акту про право колективної власності на землю серії КВ від 31.03.2000 р. ( а.с.14 -16).

У 2008 році власником вказаних земельних ділянок з цільовим призначенням -для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, відповідно до державних актів, стало ТОВ «Агрофірма Рубежівська»(а.с.56-58,75,77,103,104, 114,121,127).

Отже, з наведених матеріалів справи вбачається, що на момент укладення договорів купівлі-продажу у 2006-2008 р.р., власником земельних ділянок, на яких розташовані об»єкти нерухомості, були не продавці ОСОБА_3, МП «Славутич»та СК «Рубежівський», а інша особа -КСП агрофірма «Рубежівська», в подальшому їх власником стала ТОВ «Агрофірма «Рубежівська».

Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили, що позивач на загальних підставах та у порядку, визначеному чинним законодавством , придбав у власника ті частини земельних ділянок, які необхідні для обслуговування придбаних об»єктів нерухомості, висновок суду про виникнення права власності у позивача на земельну ділянку загальною площею 85,088 га, у зв»язку з придбання об»єктів нерухомості, є необґрунтованим.

Відповідно до матеріалів справи, позивач ТОВ «Агровіта -ІР»за договорами купівлі - продажу від 6 квітня 2007 року та від 28 грудня 2007 року, які не є нотаріально посвідченими та зареєстрованими в бюро технічної інвентаризації, придбав залізобетонні споруди, станції управління, бурову артсвердловину та водонапірну башту, які розташовані на земельних ділянках в с. Михайлівка-Рубежівка, площею: 1,4401 га; 6,2465 га; 11,9023 га ( а.с.117,125, 129,131).

Момент вчинення правочинів щодо купівлі-продажу нерухомого майна відповідно до ст.ст. 210, 640, 657 ЦК України пов'язується з нотаріальним посвідченням і державною реєстрацією, тому вищевказані договори купівлі- продажу є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов'язки, в тому числі право власності позивача на земельні ділянки, які зайняті спорудами, та на ті частини земельних ділянок, які є необхідними для їх обслуговування.

Отже, з урахуванням наведених матеріалів справи та вимог законодавства, висновок суду першої інстанції про виникнення права власності у позивача на земельні ділянки під об»єктами нерухомості, які придбані позивачем за нотаріально не посвідченими та не зареєстрованими договорами купівлі-продажу від 6 квітня 2007 року та від 28 грудня 2007 року є невірним. Суд дійшов помилкового висновку, оскільки не застосував ст.ст. 210, 640, 657 ЦК України, які підлягали застосуванню, тому рішення суду слід скасувати з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

На підставі державного акту на право постійного користування землею від 19.04.2001 року, серія ІІІ-КВ № 018736, зареєстрованого в Книзі записів державних записів на право постійного користування землею за №440, ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 0,3584 га, розташована на території Михайлівсько-Рубежівської сільської ради (а.с.165).

Як видно з матеріалів справи, ця земельна ділянка накладається на земельну ділянку ТОВ «Агровіта -ІР»площею 6,9834 га ( а.с. 166-170).

Згідно ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язанні з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Матеріали справи не містять доказів припинення у передбаченому законом порядку права користування ОСОБА_2 земельною ділянкою площею 0, 3584 га на території Михайлівсько-Рубежівської сільської ради.

Ухвалюючи рішення про визнання за позивачем права власності на земельну ділянку площею 6,9834 га, суд першої інстанції не врахував, що вказана земельна ділянка не була вільною, а перебувала у постійному користуванні ОСОБА_2, тому суд апеляційної інстанції визнає доводи апеляційної скарги обґрунтованими.

Крім того, відповідно до положень п.15 Перехідних положень Земельного кодексу України ( редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин ) громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України - власники земельних часток (паїв) не вправі продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), встановленої абзацом першим цього пункту, в частині відчуження зазначених ділянок та земельних часток (паїв), а так само в частині передачі прав на відчуження зазначених ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Пленум Верховного суду України в п. «Є»розділу 18 постанови «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»звернув увагу всіх судів, що не може здійснюватися перехід права власності за судовими рішеннями на земельні ділянки, щодо яких встановлена заборона на продаж або іншим способом відчуження, а саме: сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; відчуження та зміни цільового призначення земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону (без доплат) і вилучення (викуп) для суспільних потреб (пункт 15 розділу X "Перехідні положення" ЗК).

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Згідно з ч.ч. 1,3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо на час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов»язковою підставою для скасування рішення.

За рішенням суду першої інстанції здійснився перехід права власності земельних ділянок загальною площею 85,088 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, щодо яких законом встановлена заборона на їх продаж або відчуження у інший спосіб. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, оскільки не застосував вищенаведені норми матеріального права, які підлягали застосуванню щодо заборони відчуження земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Встановивши неправильне застосування норм матеріального права, що є обов»язковою підставою для скасування рішення суду відповідно до вимог п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, колегія суддів не обмежується доводами апеляційної скарги і вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції повністю з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції про задоволення позову не відповідає матеріалам справи, ухвалене з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову, оскільки вимоги позивача про виникнення у нього права власності на земельні ділянки загальною площею 85,088 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у зв»язку з придбання об»єктів нерухомості не ґрунтуються на приписах закону.

Керуючись ст.ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 жовтня 2008 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його проголошення.

Головуючий:

Судді: