Рішення

від 14.08.2012 по справі 5006/47/49/2012(5017/1243/2012)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14.08.12 р. Справа № 5006/47/49/2012(5017/1243/2012)

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Коржевій Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі господарського суду справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» в особі Херсонської філії (73025, місто Херсон, вулиця Радянська, будинок № 39; код ЄДРПОУ - 21282646)

до Приватного акціонерн?ого товариства «Міська страхова компанія» (83053, місто Донецьк, вулиця Краснооктябрьска, будинок № 111; код ЄДРПОУ - 30244124)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 (02068, АДРЕСА_1)

про стягнення сплаченого страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 25 500,00 гривень

за участю представників сторін:

від позивача: Бичков В.М., який діє на підставі довіреності № 212-1-4/06 від 19.12.2011

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Публічне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Гарант-Авт?о» в особі Херсонської філії звернулося до господарського суду Одеської області з позовом?, в якому просить стягнути з приватного акціонерного товариства «Міська страхова компанія» сплачене страхове відшкодування в порядку регресу у розмірі 25 500,00 гривень.

В об?ґрунтування своїх позовних вимог позивач надав суду наступні копії документів: поліс добровільного страхування транспортного засобу № 19G-0220707 від 03.11.2008; розгорнуту довідку за фактом дорожньо-транспортної пригоди від 09.09.2009; вирок Жовтневого районного суду Миколаївської області відносно ОСОБА_1 від 21.08.2010; ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 02.11.2010; звіт про оцінку автомобіля № 172 від 11.09.2009; страховий акт № 88891 від 01.10.2009; платіжне доручення № 1482 від 13.10.2009; претензію направлену на адресу відповідача від 12.07.2011.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує статтею 27 Закону України «Про страхування», статтею 37.4 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статями 993, 1187, 1188, 1191 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 25 квітня 2012 року позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 21 червня 2012 року зазначену справу передано за підсудністю до господарського суду Донецької області, оскільки згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місцезнаходження відповідача зареєстровано за адресою: 83053, Донецька область, місто Донецьк, вулиця Краснооктябрська, будинок № 111.

06 липня 2012 року справа надійшла на адресу господарського суду Донецької області.

Так, ухвалою господарського суду Донецької області від 07 липня 2012 року справу прийнято до провадження, та з метою забезпечення правильного, своєчасного і повного розгляду справи при підготовці справи до розгляду, судом проведено такі дії:

- залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1;

- витребувано з Жовтневого районного суду Миколаївської області копію вироку відносно ОСОБА_1.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Так, ухвалою господарського суду Донецької області від 23 липня 2012 року розгляд справи відкладено до 14 серпня 2012 року, у зв'язку з неявкою представників сторін та невиконанням вимог ухвали суду від 07 липня 2012 року.

Представник позивача Бичков В.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові та просив їх задовольнити.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 ГПК України, і не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. При цьому, через канцелярію суду представник відповідача Горбатенко Н.П. надала клопотання, в якому просить розгляд справи проводити за наявними в матеріалах справи документами без її участі.

Третя особа - ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, на виконання вимог ухвали суду від 07 липня 2012 року, письмових пояснень щодо обставин справи не надав.

З огляду на те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 ГПК України за наявними у справі документами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неодноразова неявка без поважних причин належним чином повідомленого відповідача, і ненадання ним певних документів, істотним чином не впливають на таку кваліфікацію і не може вважатися підставою для подальшого зволікання із вирішення спору.

Заслухавши представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

03 листопада 2008 року між ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» (далі - позивач) та ОСОБА_4 було укладено поліс добровільного страхування транспортного засобу, водія та пасажирів від нещасних випадків, цивільної відповідальності № 19G-0220707 (далі - Поліс), згідно з яким позивачем застраховані майнові інтереси ОСОБА_4, пов'язані з володінням, експлуатацією та розпорядженням транспортним засобом «Dacia Logan» (далі - Дачія), державний номерний знак НОМЕР_1 (а.с. 15).

Черговими загальним зборами акціонерів ВАТ «УСК «Дженералі Гарант», що відбулись 20 квітня 2011 року було прийнято рішення про заміну найменування, а саме відкрите акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» змінило назву на публічне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО».

22 серпня 2009 року на 170 км автошляху Одеса - Мелітополь - Новоазовськ, сталася дорожньо-транспортна пригода, за участю автомобіля марки «ВАЗ», державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_1 з автомобілем марки «Дачія», державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, та тяжкі тілесні ушкодження отримав пасажир - ОСОБА_6

Строк дії Полісу встановлений з 03 листопада 2008 року до 02 листопада 2009 року, тобто на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди - 22 серпня 2009 року, автомобіль марки «Дачія», державний номерний знак НОМЕР_1, що належить ОСОБА_4, був застрахований позивачем.

З розгорнутої довідки за фактом дорожньо-транспортної пригоди, виданої МВС України Жовтневого району Миколаївської області від 09 вересня 2009 року вбачається, що дорожньо-транспортна пригода, яка мала місце 22 серпня 2009 року за участю автомобіля марки «ВАЗ», державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля марки «Дачія», державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4, сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 пунктів 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху України. За фактом порушення, яке призвело до дорожньо-транспортної пригоди порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1 (а.с. 14).

Вироком Жовтневого районного суду Миколаївської області від 21 серпня 2010 року, ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України та призначено покарання у вигляді 4 років позбавлення волі з позбавлення права керувати усіма видами транспортних засобів на строк 3 роки (а.с. 8-11).

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 02 листопада 2010 року, вирок Жовтневого районного суду Миколаївської області від 21 серпня 2010 року відносно ОСОБА_1 - залишено без змін, а апеляцію захисника ОСОБА_5 на цей вирок - залишено без задоволення (а.с. 12).

Для визначення розміру матеріального збитку, заподіяного внаслідок дорожньо-транспортної пригоди власникові застрахованого автомобіля марки «Дачія», державний номерний знак НОМЕР_1, проведено оцінювання пошкоджень автомобіля та складено звіт № 172.

Відповідно до висновку звіту про оцінку автомобіля № 172 від 11 вересня 2009 року, виконаного товариством з обмеженою відповідальності «Експерт-Сервіс Авто», яке є суб'єктом оціночної діяльності (сертифікат № 8803/06, виданий Фондом державного майна України від 07 серпня 2009 року), оскільки КТЗ відновлювати економічно недоцільно, матеріальний збиток, завданий власникові «Dacia Logan 1.4i», державний номерний знак НОМЕР_1, в результаті його пошкодження при ДТП, дорівнює його ринкової вартості та складає 52 734,00 гривень (а.с. 20-25).

Позивачем дорожньо-транспорту пригоду визнано страховою подією, з настанням якої виник обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування.

Відповідно до сформованого страхового акту № 88891 від 01 жовтня 2009 року, сума страхового відшкодування, що підлягає виплаті власнику автомобіля марки «Дачія», державний номерний знак НОМЕР_1, на виконання умов Полісу становить 27 800,17 гривень (а.с. 13).

На підставі звіту про оцінку автомобіля № 172 від 11 вересня 2009 року, сформованого страхового акту № 88891 від 01 жовтня 2009 року, позивач на виконання умов Полісу здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 27 800,17 гривень, що підтверджується платіжним дорученням № 1482 від 13 жовтня 2009 року (а.с. 19).

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Особа, якій завдано збитків, має право на їх відшкодування у розмірі витрат, які вона зробила чи мусить зробити для відновлення свого порушеного права (стаття 22 ЦК України).

Статтею 1192 ЦК України передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно частини першої статті 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із статтею 979 ЦК України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплатити страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Аналіз положень статей 22, 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» дозволяє зробити висновок, що страхову виплату було здійснено позивачем правомірно.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Статтею першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Крім того, статтею 228 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб в порядку регресу.

З матеріалів справи вбачається, що дорожньо-транспортна пригода, яка мала місце 22 серпня 2009 року, сталася саме з вини ОСОБА_1, який керуючи автомобілем марки «ВАЗ», державний номерний знак НОМЕР_2, не переконався в безпеці маневру, змінив напрямок руху, виїхав на зустрічну смугу руху та скоїв зіткнення з автомобілем марки «Дачія», державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4, що призвело до пошкодження транспортних засобів.

Отже, саме дії третьої особи - ОСОБА_1, залученого за ініціативою суду для всебічного та повного розгляду справи, знаходились у причинному зв'язку зі скоєнням дорожньо-транспортної пригоди та пошкодженням транспортних засобів.

Відповідно до інформації з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, цивільна відповідальність ОСОБА_1 - власника автомобіля марки «ВАЗ», державний номерний знак НОМЕР_2, на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди (22.08.2009) була застрахована відповідачем, на підставі полісу серії ВС № 5153272, згідно якого ліміт відшкодування за майнову шкоду складає 25 500,00 гривень, франшиза складає 0,00 гривень. Отже, на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди відносно автомобіля марки «ВАЗ», державний номерний знак НОМЕР_2, існував діючий поліс (а.с. 55).

Позивач посилаючись на той факт, що автомобіль марки «ВАЗ», державний номерний знак НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_1, було застраховано у відповідності до приписів Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в ПрАТ «Міська страхова компанія», надіслав відповідачу претензію від 12 липня 2011 року про здійснення грошового відшкодування в порядку регресу, з повним пакетом документів, передбаченим статтею 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (а.с. 44).

Як стверджує позивач, претензію відповідачем залишено без відповіді та виконання, і іншого відповідачем не доведено, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що відповідач надіслав позивачу будь-які повідомлення про недотримання позивачем приписів законодавства щодо посвідчення наданого пакету документів та про інші недоліки і пропонував усунути їх для подальшого розгляду питання про виплату страхового відшкодування.

Посилаючись на невиплату суми страхового відшкодування, позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідача суму сплаченого страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 25 500,00 гривень.

Статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

З аналізу вищевказаного вбачається, що відшкодування шкоди у розмірі еквівалентної суми франшизи покладається на страхувальника за Договором страхування.

Згідно преамбули Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», цей Закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, що діяла у спірний період), при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Слід зазначити, що відповідно до пункту першого частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою. Тобто, у випадку заподіяння шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки питання про її відшкодування вирішується за принципом вини.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскільки водія автомобіля марки «ВАЗ», державний номерний знак НОМЕР_2, визнано винним у порушенні правил безпеки руху, що спричинило ушкодження здоров'я ОСОБА_4 та пасажира ОСОБА_7, а відповідач є відповідальною особою за завдані ним збитки, в межах, передбачених полісом обов'язкового страхування цивільної відповідальності, то позивач набув право вимоги сплати відповідачем здійсненого страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 25 500,00 гривень.

На час розгляду справи, матеріали справи не містять доказів відшкодування позивачу сплаченого страхового відшкодування з боку відповідача та/або інших осіб.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Сукупність наведених обставин і приписів закону, дозволяє суду зробити висновок про те, що позовні вимоги обґрунтовані, документально доведені та не спростовані відповідачем, у зв'язку з чим підлягають задоволенню у повному обсязі.

Справляння судового збору в Україні регулюється Законом України «Про судовий збір» (далі - Закон), із відповідними змінами і доповненнями.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону, судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір справляється у розмірі 2 відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, за подання позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати (частина друга статті 4 Закону).

Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2012 становить 1073,00 грн.

Таким чином при зверненні до господарського суду з даним позовом позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 1609,50 гривень.

При цьому, як вбачається з платіжного доручення від 03.04.2012 № 7484, наданого позивачем в якості доказу сплати ним судового збору за подання до суду позову, фактично ним було сплачено 1641,00 гривень, тобто судовий збір було внесено в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Розмір переплати становить 31,50 гривень.

На підставі того, що за приписами пункту 1 частини першої статті 7 Закону сплачена сума судового повертається за ухвалою суду у разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сума судового збору у розмірі 31,50 гривень, перерахована згідно з платіжним дорученням від 03.04.2012 № 7484 на суму 1641,00 гривень, підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до статті 49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок саме його неправильних дій.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 22, 993, 979, 1188, 1191, 1192 ЦК України, ст. 228 ГК України, ст. ст. 6, 12, 22, 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 16, 27 Закону України «Про страхування», керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» в особі Херсонської філії, задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Міська страхова компанія» (83053, місто Донецьк, вулиця Краснооктябрьска, будинок № 111; код ЄДРПОУ - 30244124, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» в особі Херсонської філії (73025, місто Херсон, вулиця Радянська, будинок № 39; рахунок 26509717048521 в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО - 380805, код ЄДРПОУ - 21282646) сплачене страхове відшкодування в порядку регресу у розмірі 25 500,00 гривень, судовий збір у розмірі 1609,50 гривень, а всього 27 109 (двадцять сім тисяч сто дев'ять) гривень 50 копійок.

Повернути Публічному акціонерному товариству «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» в особі Херсонської філії (73025, місто Херсон, вулиця Радянська, будинок № 39; рахунок 26509717048521 в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО - 380805, код ЄДРПОУ - 21282646) з Державного бюджету України суму судового збору в розмірі 31,50 гривень, сплаченого на підставі платіжного доручення від 03.04.2012 № 7484 на суму 1641,00 гривень.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 14.08.2012 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 20.08.2012.

Суддя Фурсова С.М.