Рішення

від 03.07.2012 по справі 5006/47/5/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03.07.12 р. Справа № 5006/47/5/2012

Господарський суд Донецької області у складі: cудді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Васютіні О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НПО Центр» (87554, Донецька область, місто Маріуполь, бульвар Шевченка, 291/5; код ЄДРПОУ - 35388084)

до Приватного підприємства «Донбас-Крим» (83004, місто Донецьк, вулиця Батищева, будинок № 2, корпус № 4-А; код ЄДРПОУ - 32545997)

про стягнення заборгованості за договором поставки у розмірі 85 381,64 гривень, суми інфляційних нарахувань у розмірі 15 992,51 гривень, трьох відсотків річних у розмірі 6 701,87 гривень, а всього 108 076,02 гривень

за участю представників сторін:

від позивача: директор ТОВ «НПО Центр» - Ткачук В.М.,

від відповідача: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Товариство з обмеженою відповідальністю «НПО Центр» звернулось до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з приватного підприємства «Донбас-Крим» заборгованість за договором поставки у розмірі 85 381,64 гривень, суму інфляційних нарахувань у розмірі 15 992,51 гривень, три відсотки річних у розмірі 6 701,87 гривень, а всього 108 076,02 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 25 від 25 травня 2009 року, та нормативно обґрунтовує свої вимоги статтями 526, 530, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, статтею 265 Господарського кодексу України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 18 травня 2012 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 06 червня 2012 року.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Так, ухвалою господарського суду Донецької області від 06 червня 2012 року відкладено розгляд справи на 20 червня 2012 року, у зв'язку з неявкою представника відповідача та невиконанням останнім вимог ухвали суду від 18 травня 2012 року.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 20 червня 2012 року відкладено розгляд справи на 03 липня 2012 року, у зв'язку з повторною неявкою представника відповідача та невиконанням останнім вимог ухвали суду від 18 травня 2012 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, дав пояснення аналогічні викладеним у позові обставинам та просив їх задовольнити.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 ГПК України, і не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, заява про розгляд справи у відсутності представника не надходила, і явка представника відповідача у судове засідання не забезпечена.

З огляду на те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 ГПК України за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, 25 травня 2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю «НПО Центр» (далі - позивач) та приватним підприємством «Донбас-Крим» (далі - відповідач) було укладено договір поставки № 25 (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставити відповідачу вугілля марки А (антрацит) (далі - товар), а відповідач зобов'язався прийняти товар та здійснити його оплату, згідно з умовами Договору та додатками до нього, що є невід'ємними частинами.

Пунктом 8.7 Договору передбачено, що договір набирає чинності з дати його підписання та діє до 31 грудня 2009 року включно.

З матеріалів справи та пояснення представника позивача вбачається, що у спірний період сторони перебували у договірних відносинах.

Відповідно до пункту 2.2 Договору, поставка товару здійснюється залізничним транспортом на умовах FCA - станція призначення. Поставка товару здійснюється узгодженими сторонами партіями (пункт 2.4 Договору).

Приймання вугілля за кількістю, здійснюється відповідачем в місці призначення, зазначеному в залізничній накладній (пункт 2.6 Договору).

Відповідно до акту № 1 приймання-передачі вугільного концентрату від 29 травня 2009 року, підписаних уповноваженими особами сторін та скріплених їх печатками, позивач передав, а відповідач прийняв вугілля марки «АМ» (13-25 мм) в кількості 338,1 тон (а.с. 13), з яких:

- 69,0 тон надійшло залізничним вагоном № 67193268, що підтверджується залізничною квитанцією про прийняття вантажу № 50095883 (а.с. 19);

- 133,8 тон надійшло залізничним вагонами № 66179847, № 66352063, що підтверджується залізничною квитанцією про прийняття вантажу № 51465327 (а.с. 16);

- 66,96 тон надійшло залізничним вагоном № 60658341, що підтверджується залізничною квитанцією про прийняття вантажу № 51465338 (а.с. 18);

- 68,34 тон надійшло залізничним вагоном № 67906388, що підтверджується залізничною квитанцією про прийняття вантажу № 51465337 (а.с. 17).

Отже, факт отримання товару підтверджуються підписаним сторонами актом приймання-передачі вугільного концентрату, в якому зазначено загальна кількість отриманої продукції.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що ціна за одну тону вугілля встановлюється відповідно до додатків до Договору.

Специфікацією № 1 товарної продукції, що є додатком № 1 від 25 травня 2009 року до Договору, підписаних уповноваженими особами сторін та скріплених їх печатками (а.с. 10) визначено загальну вартість отриманого товару, що з урахування ПДВ становить 148348,62 гривень. Вартість 1 тони без ПДВ становить 358,33 гривень.

Позивачем було виставлено відповідачу рахунок-фактуру № 11 від 29 травня 2009 року на загальну суму 168 775,64 гривень, з яких:

- вартість вугілля складає 121 151,37 гривень;

- затрати за перевезення вугілля складають 19 495,00 гривень;

- ПДВ на зазначені вище суми складають 28 129,27 гривень.

Відповідно до пункту 3.2 Договору, платежі здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (позивача) за відвантажену партію товару у національній валюті України. Оплата за товар здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту передачі товаросупровідних документів.

Так, 14 серпня 2009 року за реєстром передано відповідачу повний пакет документів вказаних в пункті 2.7 Договору, що підтверджується підписом уповноваженої особи відповідача, скріпленого печаткою підприємства (а.с. 11). Отже, відповідач зобов'язався здійснити розрахунок за поставлений йому товар до 13 вересня 2009 року.

Судом встановлено, що відповідачем було сплачено частину вартості поставленого товару на загальну суму 83 394,00 гривень, а саме:

- платіжним дорученням № 112 від 07 вересня 2009 року - 23394,00 гривень (а.с. 23);

- платіжним дорученням № 200 від 06 жовтня 2009 року - 20000,00 гривень (а.с. 22);

- платіжним дорученням № 247 від 16 жовтня 2009 року - 20000,00 гривень (а.с. 20);

- платіжним дорученням № 415 від 21 грудня 2009 року - 2000,00 гривень (а.с. 21).

Оцінивши договір, з якого виникли права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, якій підлягає під правове регулювання норм глави 54 Цивільного кодексу України та глави 30 Господарського кодексу України.

Пунктом сьомим статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленим ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами другого абзацу пункту першого статті 193 ГК України.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що зобов'язання сторін виникли в порядку статті 11 ЦК України з дій юридичних осіб, які в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують зазначені права та обов'язки, а укладений між ними правочин за своєю правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 ЦК України та статей 264-271 ГК України.

Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України та частини першої статті 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною першої статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, позивач свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, а саме поставив відповідачу вугільну продукцію, що підтверджується матеріалами справи, у тому числі актом приймання - передачі, а відповідач порушив умови Договору та здійснив оплату за отриманий товар не у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом перевірено розрахунок суми заборгованості у розмірі 85 381,64 гривень, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що вказаний розрахунок здійснено арифметично вірно, та у відповідності до умов Договору.

З огляду на те, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за поставлену товарну продукцію, підтверджені наданими документами по справі, обґрунтовані та не спростовані відповідачем, то позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.

Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних - є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Відповідно до статей 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Сторонами у розділі 5 Договору визначено, що за порушення умов договору винна особа несе відповідальність відповідно до діючого законодавства України.

На підставі вищезазначених норм права позивач просить стягнути з відповідача:

1) інфляційні нарахування у розмірі 15 992,51 гривень, з яких:

- за вересень - грудень 2009 року включно - 4 039,11 гривень;

- за січень - грудень 2010 року включно - 7 513,58 гривень;

- за січень - грудень 2011 року включно - 3 842,16 гривень;

- за січень - березень 2012 року включно - 597,66 гривень.

2) три відсотки річних у розмірі 6701,87 гривень, з яких:

- за період з 12.09.2009 по 31.12.2009 - 771,94 гривень;

- за період з 01.01.2010 по 31.12.2010 - 2 561,45 гривень;

- за період з 01.01.2011 по 31.12.2011 - 2 561,45 гривень;

- за період з 01.01.2012 по 25.04.2012 - 807,03 гривень.

Судом перевірено розрахунки позивача щодо нарахування інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що розрахунок інфляційних нарахувань здійснено арифметично вірно, у відповідності до умов Договору та вимог діючого законодавства України, а розрахунок трьох відсотків річних має арифметичні помилки.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань підлягають задоволенню у повному обсязі, а в частині стягнення трьох відсотків річних задоволенню у розмірі 6 685,64 гривень.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Сукупність наведених обставин, вимог закону, дозволяє суду зробити висновок про те, що позовні вимоги обґрунтовані, документально доведені та не спростовані відповідачем, у зв'язку з чим підлягають задоволенню частково.

Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам відповідно до статті 49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок саме його неправильних дій.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 625, 712 ЦК України, ст. ст. 67, 179, 193, 216-218, 265 ГК України, керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд -

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «НПО Центр» задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «Донбас-Крим» (83004, місто Донецьк, вулиця Батищева, будинок № 2, корпус № 4-А; код ЄДРПОУ - 32545997, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НПО Центр» (87554, Донецька область, місто Маріуполь, бульвар Шевченка, 291/5; рахунок № 2600500016806 в АТ «Укрексімбанк», МФО - 335957, код ЄДРПОУ - 35388084) заборгованість за договором поставки у розмірі 85 381,64 гривень, суму інфляційних нарахувань у розмірі 15 992,51 гривень, три відсотки річних у розмірі 6 685,64 гривень, судовий збір у розмірі 2 161,09 гривень, а всього 110 220 (сто десять тисяч двісті двадцять) гривень 88 копійок.

В решті позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржено через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 03.07.2012 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 04.07.2012.

Суддя Фурсова С.М.