Рішення

від 23.08.2012 по справі 5006/47/40/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23.08.12 р. Справа № 5006/47/40/2012

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Васютіні О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі господарського суду справу за позовом Приватного акціонерного товариства страхова компанія «Інспол» (54003, місто Миколаїв, проспект Леніна, будинок № 166; код ЄДРПОУ - 13857239)

до Дочірнього підприємства «Донецький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (83055, місто Донецьк, проспект Комсомольський, будинок № 6-а)

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

- на стороні відповідача - Макушева Валерія Тимофійовича (85100, Донецька область, місто Костянтинівка, вулиця Запорізька, будинок № 55)

- на стороні позивача - Чернікова Євгена Олександровича (54000, Миколаївська область, місто Миколаїв, проспект Героїв Сталінграду, будинок № 99, квартира № 102)

про стягнення 32 995,32 гривень

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Павлій Л.А., яка діє на підставі довіреності № 78 від 03.07.2012

Величко А.Г., який діє на підставі довіреності № 101 від 01.08.2012

від третіх осіб: не з'явились

С У Т Ь С П О Р У :

Приватне акціонерне товариство страхова компанія «Інспол» звернулося до господарського суд?у Донецької о?бласті з позовом, в якому просить стягнути з Дочірнього підприємства «Донецький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» сплачене страхове відшкодування в порядку регресу у розмірі 32 575,32 гривень, витрати з оплати послуг на проведення автотоварознавчого дослідження у розмірі 420,00 гривень, а всього 32 995,32 гривень.

В об?ґрунтування своїх позовних вимог позивач надав суду наступні копії документів: договір добровільного страхування наземного транспорту № Ф.38.1931 від 17.08.2011; розгорнута довідка про дорожньо-транспортну пригоду № 8947888 від 07.02.2012; повідомлення про настання страхового випадку від 20.01.2012; звіт автотоварознавчого дослідження № 18-12 від 26.01.2012; акт приймання-передачі виконаних робіт № 18-12 від 26.01.2012; платіжне доручення № 730 від 31.01.2012; постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 20.02.2012 відносно Макушева В.Т.; заяву на виплату страхового відшкодування від 12.03.2012; страховий акт № 13 від 20.03.2012; платіжне доручення № 852 від 20.03.2012; претензію надіслану на адресу відповідача від 19.04.2012.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує статтями 1172, 1187, 1191 Цивільного кодексу України, пунктом 38.1.2 статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Ухвалою господарського суду Донецької області від 27 червня 2012 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду, а також судом проведено наступні дії:

- залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Макушева Валерія Тимофійовича;

- витребувано з Костянтинівського місьрайонного суду Донецької області справу про адміністративне правопорушення № 527/676/12 відносно Макушева Валерія Тимофійовича.

17 липня 2012 року через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Вказаний відзив прийнятий судом до уваги та долучений до матеріалів справи.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Так, ухвалою господарського суду Донецької області від 17 липня 2012 року розгляд справи відкладено до 02 серпня 2012 року у зв'язку невиконанням третьою особою вимог ухвали суду від 27 червня 2012 року та ненадходженням на адресу суду витребуваних матеріалів справи про адміністративне правопорушення.

31 липня 2012 року через канцелярію суду від позивача надійшло письмове заперечення на відзив відповідача, яке прийнято судом до уваги та долучено до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 02 серпня 2012 року розгляд справи відкладено до 16 серпня 2012 року у зв'язку з необхідністю витребування нових доказів та залученням третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Чернікова Євгена Олександровича.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 16 серпня 2012 року розгляд справи відкладено до 23 серпня 2012 року у зв'язку з неявкою представника позивача та третіх осіб.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, заяв про відкладення розгляду справи або розгляд справи без його участі до суду не надходило.

Представник відповідача Павлій Л.А. та Величко А.Г. в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог, надали пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву.

В обґрунтування своїх заперечень представники посилаються на те, що постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 20.02.2012, яка винесена відносно Макушева В.Т., не можна вважати належним доказом вини останнього, оскільки цю постанову потрібно розглядати як доказ непричетності Макушева В.Т. до інкримінованого йому адміністративного правопорушення. Вимоги, передбачені ДСТУ 3587-97 «Безпека дорожнього руху. Автомобільні дороги, вулиці та залізничні переїзди. Вимоги до експлуатаційного стану», Макушевим В.Т. не порушувались, оскільки спірна ситуація із забезпеченням безпеки відповідала критеріям, закладеним правилами, нормами та державними стандартами України про забезпечення безпечних та безперешкодних умов дорожнього руху. Оскільки відповідач не приймав участь у розгляді справи про адміністративне правопорушення, а Макушев В.Т. був присутнім на засіданні як фізична особа та не мав повноважень представника відповідача, то обставини справи повинні розглядатися на загальних підставах на основі досліджених у судовому засіданні доказів.

Третя особа - Макушев В.Т. через канцелярію суду надав письмові пояснення, в яких зазначає, що 20 січня 2012 року на автодорозі Т-05-04, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Опель Астра». При цьому, кожний день управлінням проводились роботи по обробці дорожнього покриття противоковзання, а також на дорозі у листопаді 2011 року були встановлені попереджувальні знаки: «слизька дорога», «обмеження швидкості», «ожеледь» та «зона дії знаків».

Третя особа - Черніков Є.О. на виконання вимог ухвали суду від 02 серпня 2012 року, письмових пояснень не надав.

Відповідно до пункту 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.).

Заслухавши уповноважених представників відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

17 серпня 2011 року між приватним акціонерним товариством страховою компанією «Інспол» (далі - позивач або страховик) та товариством з обмеженою відповідальністю «Дет Норске Верітас Україна» (далі - страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № Ф.38.1931 (далі - Договір страхування), згідно з яким позивачем застраховані майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, експлуатацією та розпорядженням транспортним засобом «Opel Astra 0AHL48» (далі - Опель), державний номерний знак ВЕ 9173 АЕ, від страхових ризиків, зокрема і ДТП.

З розгорнутої довідки про дорожньо-транспорту пригоду № 8947888 від 07 лютого 2012 року вбачається, що дорожньо-транспортна пригода, яка мала місце 20 січня 2012 року, за участю автомобіля марки «Опель», державний номерний знак ВЕ 9173 АЕ, під керуванням Чернікова Євгена Олександровича сталася внаслідок порушення Макушевим Валерієм Тимофійовичем правил утримання автодоріг. За фактом правопорушення, яке призвело до дорожньо-транспортної пригоди відносно Макушева В.Т. складено адміністративний протокол серії АН1 № 587306 за частиною четвертою статті 140 КУпАП, який направлений для розгляду до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області.

Постановою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 20 лютого 2012 року, Макушева В.Т. було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 140 КУпАП, та відносно нього застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850,00 гривень.

Зі змісту вказаної постанови вбачається, що дорожньо-транспортна пригода, яка мала місце 20 січня 2012 року, за участю застрахованого автомобіля «Опель», державний номерний знак ВЕ 9173 АЕ, сталася внаслідок невжиття Макушевим В.Т. заходів щодо обробки матеріалами противоковзання проїзної частини автодороги Т-0504 «Красноармійськ-Артемівськ-Михайлівка», що призвело до дорожньо-транспортної частини, під час якої на 37 км зазначеного автошляху автомобіль «Опель», державний номерний знак ВЕ 9173 АЕ зазнав механічних пошкоджень, чим порушив вимогу статті 12 Закону України «Про дорожній рух» та пункт 1.5 Правил дорожнього руху України.

20 січня 2012 року на адресу позивача від страхувальника надійшло повідомлення про настання страхового випадку за участю застрахованого автомобіля марки «Опель», державний номерний знак ВЕ 9173 АЕ.

Для визначення розміру матеріального збитку, заподіяного внаслідок дорожньо-транспортної пригоди власникові застрахованого автомобіля проведено оцінювання пошкоджень автомобіля та складено звіт.

Відповідно до висновку звіту автотоварознавчого дослідження № 18-12 від 26 січня 2012 року, проведеної приватним підприємцем Богомоловим Віталієм Євгеновичем (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 11358/11 від 08.02.2011, дійсного до 08.02.2014), вартість матеріального збитку, завданого в результаті ДТП власнику автомобіля Opel Astra H, державний реєстраційний номер ВЕ 9173 АЕ, на дату огляду 25.01.2012, складає 32 075,32 гривень.

На підставі акту прийому-передачі виконаних робіт № 18-12 від 26 січня 2012 року, страхувальник прийняв у ПП Богомолова В.Є. звіт № 18-12 від 26 січня 2012 року про оцінку застрахованого автомобіля.

Платіжним дорученням № 730 від 31 січня 2012 року позивачем переховано на рахунок ПП Богомолова В.Є. суму вартості проведеної експертизи у розмірі 420,00 гривень.

12 березня 2012 року до позивача звернулась застрахована особа - ТОВ «Дет Норске Верітас Україна», із заявою про виплату страхового відшкодування.

Позивачем дорожньо-транспорту пригоду визнано страховою подією, з настанням якої виник обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування.

Відповідно до сформованого страхового акту № 13 від 20 березня 2012 року, сума страхового відшкодування, що підлягає виплаті страхувальнику, на виконання умов Договору страхування становить 32 575,32 гривень.

На підставі повідомлення страхувальника про настання страхового випадку від 20.01.2012, висновку звіту автотоварознавчого дослідження № 18-12 від 26.01.2012, заяви страхувальника про виплату страхового відшкодування від 12.03.2012, сформованого страхового акту № 13 від 20.03.2012, позивач на виконання умов Договору страхування здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 32 575,32 гривень, що підтверджується платіжним дорученням № 852 від 20.03.2012.

Враховуюче наведене та фактично понесені витрати на страхове відшкодування, позивач 19 квітня 2012 року надіслав на адресу відповідача регресну вимогу (претензію) про сплату страхового відшкодування у розмірі 32 575,32 гривень, з повним пакетом документів, передбаченим статтею 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Посилаючись на невиплату суми страхового відшкодування, позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідача суму сплаченого страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 32 575,32 гривень, витрати з оплати послуг на проведення автотоварознавчого дослідження у розмірі 420,00 гривень, а всього 32 995,32 гривень.

Під час розгляду даної позовної вимоги, господарський суд виходить з наступного.

Право на захист розглядається як суб'єктивне цивільне право, яке виникає у особи у разі порушення належних їй цивільних прав та інтересів, невизнання цього права або оспорювання цивільного права.

Відповідно до статті 2 ГПК України, господарський суд порушує справи за позовними заявами осіб, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав мають особи встановлені статтею 1 ГПК України.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом

Зазначені положення Конституції України реалізовані у статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 ГК України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.

Відповідно до статті 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною першою статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Особа, якій завдано збитків, має право на їх відшкодування у розмірі витрат, які вона зробила чи мусить зробити для відновлення свого порушеного права (стаття 22 ЦК України).

Статтею 1192 ЦК України передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно частини першої статті 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із статтею 979 ЦК України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплатити страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Згідно преамбули Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», цей Закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Господарський суд повністю відхиляє посилання позивача, що спірна дорожньо-транспортна пригода сталася саме з вини Макушева В.Т., та погоджується із викладеними з цього приводу поясненнями відповідача у відзиві на позов, з огляду на наступне.

Статтею 35 ГПК України передбачено, що обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування. Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені. Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

Водночас, стаття не визначає як такі, що не підлягають доказуванню, обставини, викладені в судових актах у справах про адміністративне правопорушення.

Абзацом третім пункту 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» встановлено, що хоча фактам, встановленим іншими судовими рішеннями, крім зазначених у статті 35 ГПК, й не надано преюдиціального значення для господарських судів, але вони мають враховуватися судами у розгляді справ з урахуванням загальних правил статті 43 названого Кодексу щодо оцінки доказів. Преюдиціальне значення процесуальним законам надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Зі змісту постанови Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 20 лютого 2012 року вбачається, що дорожньо-транспортна пригода, яка мала місце 20 січня 2012 року, за участю застрахованого автомобіля «Опель», державний номерний знак ВЕ 9173 АЕ, сталася внаслідок невжиття Макушевим В.Т. заходів щодо обробки матеріалами противоковзання проїзної частини автодороги Т-0504 «Красноармійськ-Артемівськ-Михайлівка», що призвело до дорожньо-транспортної частини, під час якої на 37 км зазначеного автошляху автомобіль «Опель», державний номерний знак ВЕ 9173 АЕ зазнав механічних пошкоджень, чим порушив вимогу статті 12 Закону України «Про дорожній рух» та пункт 1.5 Правил дорожнього руху України. При цьому, Макушев В.Т. при розгляді справи вину в інкримінованому правопорушенні не визнав та пояснив, що зазначена у постанові автодорога була посипана засобами противоковзання.

На підтвердження вини Макушева В.Т., місцевий суд посилався на матеріали справи, зокрема і те, що ділянка дороги у місці дорожньо-транспортної пригоди мала налідь та не була оброблена засобами противоковзання, що стало причиною пригоди дорожньо-транспортної пригоди. Суд зазначив, що на час скоєння зазначеної дорожньо-транспортної пригоди Макушев В.Т. працював головним інженером філії «Костянтинівський автодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» і в його обов'язки входила організація технічного забезпечення безпеки руху на вказаній дільниці дороги. Він є посадовою особою і повинен негайно приймати заходи по забезпеченню безпеки дорожнього руху на обслуговуючих філією автошляхах та дорогах, а саме приймати заходи по зимовому утриманню доріг.

Згідно частини другої статті 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК України та пунктом четвертим Постанови Пленуму Верховного суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями), під власником джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав. Джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного рухові автомобіля). Не вважається власником джерела підвищеної небезпеки й не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

Частиною першою статті 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Згідно наказу Дочірнього підприємства «Донецький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» філії «Костянтинівський облавтодор» № 2-к від 05 лютого 2004 року, Макушева Валерія Тимофійовича, який займав посаду в.о. головного інженера призначено на посаду головного інженера філіалу.

Таким чином, на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди (20.01.2012), відповідач знаходився в трудових правовідносинах з Макушевим В.Т., проти чого в судовому засіданні не заперечував представник відповідача.

Крім того, факт трудових відносин встановлено постановою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 20 лютого 2012 року, у зв'язку з чим приймається господарських судом як доведеним фактом.

20 січня 2012 року інспектором ГОДР ДАІ з обслуговування адміністративної території міста Костянтинівка Костянтинівського району та автомобільно-технічної інспекції при УДАІ ГУМВС України в Донецькій області лейтенантом міліції Галаніним Е.В. була обстежена ділянка автомобільної дороги км 37+000, де 20 січня 2012 року скоєна спірна дорожньо-транспортна пригода, про що складено акт обстеження дорожніх умов на дільниці автомобільної дороги/вулиці. Вказаним актом встановлено, що дорожні знаки встановлені відповідно до дислокації, та дорожня розмітка нанесена. Зазначена ділянка є територіального значення ІІІ технічної категорії. Недоліків в утриманні дороги, які необхідно усунути для забезпечення безпеки дорожнього руху та які сприяли скоєнню дорожньо-транспортній пригоді (або вплинули на тяжкість її наслідків), під час обстеження дорожньої ділянки не виявлено.

Пунктом першим частини третьої статті 12 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що посадові особи, які відповідають за будівництво, реконструкцію, ремонт, експлуатацію та облаштування автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, мостів, шляхопроводів, інших споруд, зобов'язані забезпечувати утримання їх у стані, що відповідає встановленим вимогам щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.

Вимоги до забезпечення дорожнього руху викладені в ДСТУ 3587-97 «Безпека дорожнього руху. Автомобільні дороги, вулиці та залізничні переїзди. Вимоги до експлуатаційного стану» (далі - ДСТУ 3587-97).

Пунктом 3.1.17 ДСТУ 3587-97 встановлено, що роботи з усунення зимової слизькості на автомобільних дорогах повинні проводитися у такій послідовності: наземні пішохідні переходи, затяжні підйоми і спуски, криві малого радіуса або їх сполучення в плані і поздовжньому профілі, ділянки доріг з незабезпеченою видимістю у плані та поздовжньому профілі, штучні споруди із звуженою проїзною частиною, криві в плані з відсутністю віражу, майданчики зупинок маршрутних транспортних засобів, майданчики для короткочасної зупинки маршрутних транспортних засобів, що безпосередньо прилягають до проїзної частини доріг, місця злиття, переплетення і розгалуження транспортних потоків; інші ділянки доріг державного значення.

Усунення зимової слизькості на автомобільних дорогах загального користування здійснюється з моменту її виявлення до повної ліквідації (пункт 3.1.18 ДСТУ 3587-97).

Так, згідно розбивки територіальних доріг по критеріям по філії «Костянтинівський автодор» станом на 01 січня 2012 року, зазначеною філією виконуються роботи по утриманню доріг загальною протяжністю 427,7 км.

Згідно пункту 3.1.19 ДСТУ 3587-97, повне снігоочищення на автомобільних дорогах загального користування здійснюється після закінчення снігопаду або завірюхи, крім віднесених до категорії стихійних лих, і не повинно перевищувати 8 годин.

Із спеціалізованої інформації Донецького регіонального центру з гідрометеорології, вбачається наступне:

- 17-18 січня 2012 року на території Артемівська, Красноармійська йшов слабий сніг, кількість осадків в Артемівську становило - 0,3 мм, а в Красноармійську - 0,2 мм;

- 18-19 січня 2012 року на території Артемівська, Красноармійська йшов слабий сніг, кількість осадків в Артемівську становило - 0,3 мм, а в Красноармійську - 0,7 мм;

- 19-20 січня 2012 року на території Артемівська, Красноармійська йшов слабий сніг, кількість осадків в Артемівську становило - 0,2 мм, а в Красноармійську - 0,0 мм.

Додаток Б таблиці Б.1 «Терміни ліквідації зимової слизькості на 100 км протяжності дороги загального користування» встановлює час для ліквідації зимової слизькості, який не повинен перевищувати 7 годин на 100 км.

Отже, загальний час ліквідації зимової слизькості філією «Костянтинівський автодор» на всіх ділянках обслуговуваних доріг становить 30 годин.

З огляду на вищевказані обставини, опади у вигляді снігу на території Красноарміська та Артемівська, розпочались ще 18 січня та не припинялись до 20 січня 2012 року, що підтверджується спеціалізованою інформацією Донецького регіонального центру з гідрометеорології.

Вимоги до повного очищення автомобільних доріг від снігу, допустимої товщини снігового та снігово-льодового накату на покриттях та узбіччях, наведені в таблиці 6.1 П Г.1-218-118:2005 «Єдині правила зимового утримання автомобільних доріг», затверджених наказом Державної служби автомобільних доріг України (Укравтодор) № 525 від 15 листопада 2005 року (далі - Правила).

Пунктом 6.1.2 Правил передбачено, що повне очищення від снігу позаміських автомобільних доріг здійснюють після закінчення снігопаду або завірюхи (якщо вони не віднесені до небезпечних метеорологічних явищ (ситуацій) згідно з ДК 019-2001) не повинне перевищувати 8 годин згідно з пунктом 3.1.19 ДСТУ 3587-97.

Як вбачається з таблиці 6.1 (вимоги до повного очищення), допустима товщина снігового та снігово-льодяного накату, в загальних погодних умовах на автодорозі ІІІ категорії складає 30 мм, на узбіччях - 35 мм.

Пунктом другим частини третьої статті 12 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що посадові особи, які відповідають за будівництво, реконструкцію, ремонт, експлуатацію та облаштування автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, мостів, шляхопроводів, інших споруд, зобов'язані при виникненні умов, що створюють загрозу безпеці дорожнього руху, здійснювати заходи для своєчасної заборони або обмеження руху, а також відновлення безпечних умов руху.

Господарським судом встановлено, що Макушевим В.Т. було виконано вимоги вказаної статті та встановлено дорожні знаки для попередження учасників дорожнього руху про потенційну небезпеку, можливу в періоди з поганими умовами, що дають можливість водіям приймати всі необхідні заходи для попередження та унеможливлення аварійних ситуацій. Вказана обставина, також зафіксована актом обстеження дорожніх умов на дільниці автомобільної дороги/вулиці від 20 січня 2012 року.

З подорожніх листів № 776, № 784 вбачається, що філією «Костянтинівський облавтодор» 18 січня 2012 року здійснено посипання та очищення дороги, а 20 січня 2012 року здійснено посипання, у тому числі автодороги Т-05-04 «Красноармійськ-Артемівськ-Михайлівка», зокрема і 37 км..

Розглядаючи позовні вимоги щодо відшкодування збитків, суд виходить з того, що складовою збитків є їх наявність, протиправна поведінка боржника, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками.

Таким чином, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення.

Отже, для розгляду спору по суті, господарському суду необхідно встановити факт наявності чи відсутності здійснення позивачем вказаних вище витрат, наявності чи відсутності вини відповідача, причино-наслідковий зв'язок між такими витратами та діями/бездіяльністю відповідача (його виною).

Як вже вказано вище, понесені позивачем витрати у вигляді сплати страхового відшкодування на суму 32 575,32 гривень, підтверджені матеріалами справи, зокрема платіжним дорученням № 852 від 20 березня 2012 року.

Статтею першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Крім того, статтею 228 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб в порядку регресу.

Відтак, для відповідальності в господарському правопорушенні необхідний зв'язок між протиправним діянням (поведінкою) і збитками, з якого б вбачалось, що збитки виникли саме в результаті цього протиправного діяння.

Так, юридичною підставою цивільно-правової відповідальності є закон, а фактичною- вчинення цивільного правопорушення. Тому особа підлягає цивільно-правовій відповідальності за наявності сукупності умов, які створюють склад цивільного правопорушення.

Між тим, цивільно-правова відповідальність настає за умови, якщо дія чи бездіяльність, якими заподіяно шкоду, є протиправними чи заборонені законом. Протиправною визнається поведінка особи, яка порушує приписи правових норм та порушує суб'єктивне право особи. В даному випадку, протиправність поведінки відповідача позивачем не доведена.

В той же час відсутність доведеної позивачем протиправної поведінки вказує на відсутність всіх необхідних складових для настання цивільної відповідальності останнього, та як наслідок виключає можливість задоволення позову про відшкодування збитків.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Законодавець визначив, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін. Докази мають особливо важливе значення в господарському судочинстві, тому що без них неможливо правильно вирішити спірне питання. Сторони можуть вільно надавати докази суду відповідно до принципів рівноправності, законності, змагальності, іншими принципами виробництва в господарському суді.

Отже, у господарських правопорушеннях, діє принцип отпротивного - вина передбачається, але її можна спростовувати.

Відповідно до пункту 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 «Про судове рішення», господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оцінюючи подані докази за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку, що ситуація із забезпечення безпеки на дільниці дороги, де сталася спірна дорожньо-транспортна пригода відповідала критеріям, закладених у Правилах, нормах та державних стандартах України про забезпечення безпечних та безперешкодних умов дорожнього руху. З огляду на це, господарський суд не вбачає вини Макушева В.Т. у настанні дорожньо-транспортної пригода, яка мала місце 20 січня 2012 року, за участю застрахованого автомобіля «Опель», державний номерний знак ВЕ 9173 АЕ.

За наведених обставин, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Судові витрати покладаються на позивача відповідно до статті 49 ГПК України.

На підставі ст. ст. 13, 15, 55, 129 Конституції України, ст. ст. 11, 15, 22, 979, 993, 1172, 1187, 1191 ЦК України, ст. ст. 20, 228 ГК України, ст. ст. 16, 27 Закону України «Про страхування», ст. ст. 6, 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», керуючись ст. ст. 1, 2, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

У задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства страхова компанія «Інспол» до Дочірнього підприємства «Донецький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про відшкодування збитків в порядку регресу у розмірі 32 595,32 гривень, витрат з оплати послуг на проведення автотоварознавчого дослідження у розмірі 420,00 гривень - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 23.08.2012 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 28.08.2012.

Суддя Фурсова С.М.