Рішення

від 26.07.2012 по справі 5006/47/28/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26.07.12 р. Справа № 5006/47/28/2012

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі Васютіні О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом Приватного підприємства «КФ» (62301, Харківська область, місто Дергачі, вулиця Центральна, будинок № 3-А; код ЄДРПОУ - 14103761)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАК ОЙЛ ГРУПП» (юридична адреса: 86106, Донецька область, місто Макіївка, вулиця Леніна, будинок № 126, квартира № 1; фактична адреса: 86157, Донецька область, місто Макіївка, вулиця Дзержинського, 22/28; код ЄДРПОУ - 35966391)

про стягнення суми попередньої оплати за поставку нафтопродуктів у розмірі 21 910,20 гривень

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Приватне підприємство «КФ» звернуло?сь до госп?одарського суду Донецької об?ласті з позовом, в якому просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «МАК ОЙЛ ГРУПП» суму попередньої оплати за поставку нафтопродуктів у розмірі 21 910,20 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 12/03 від 12 березня 2012 року, та нормативно обґрунтовує свої вимоги статтями 526, 612 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 21 червня 2012 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 09 липня 2012 року.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Так, ухвалою господарського суду Донецької області від 09 липня 2012 року розгляд справи відкладено до 18 липня 2012 року у зв'язку з неявкою представника відповідача та невиконанням останнім вимог ухвали суду від 21 червня 2012 року.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 18 липня 2012 року розгляд справи відкладено до 25 липня 2012 року у зв'язку з повторною неявкою представника відповідач та невиконанням останнім вимог ухвали суду від 21 червня 2012 року.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав через канцелярію суду заяву про розгляд справи без його участі.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 ГПК України, і не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, заява про розгляд справи у відсутності представника не надходила, і явка уповноваженого представника у судове засідання не забезпечена.

З огляду на те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 ГПК України за наявними у справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неодноразова неявка без поважних причин належним чином повідомленого відповідача, і ненадання ним певних документів, істотним чином не впливають на таку кваліфікацію і не може вважатися підставою для подальшого зволікання із вирішення спору.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, 12 березня 2012 року між приватним підприємством «КФ» (далі - позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «МАК ОЙЛ ГРУПП» (далі - відповідач) було укладено договір поставки № 12/03 (далі - Договір), відповідно до умов якого відповідач зобов'язався у відповідності із замовленням передавати партіями у власність позивача нафтопродукти, а позивач зобов'язався приймати нафтопродукти та своєчасно здійснювати їх оплату на умовах даного Договору (пункт 1.1 Договору).

Відповідно до пункту 10.2 Договору, даний Договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня 2012 року.

З матеріалів справи вбачається, що у спірний період сторони перебували у договірних відносинах та договір був чинним.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що оплата товару здійснюється за домовленістю сторін.

Так, платіжним дорученням № 770 від 19 березня 2012 року на суму 44 000,00 гривень (а.с. 10), платіжним дорученням № 771 від 20 березня 2012 року на суму 2 900,20 гривень (а.с. 9) та платіжним дорученням № 772 від 21 березня 2012 року на суму 30 010,00 гривень (а.с. 8) на рахунок відповідача була здійснена попередня оплата вартості нафтопродуктів (бензин А-95), відповідно до умов Договору на загальну суму 76 910,20 гривень.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що відповідач зобов'язується відвантажити позивачу товар у відповідності з поданою заявкою та узгодженим графіком відвантаження.

22 березня 2012 року позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути перераховану суму попередньої оплати за нафтопродукти, у зв'язку з невиконанням умов Договору щодо поставки замовленої продукції (а.с. 5), на що відповідач перерахував на рахунок позивача:

- 22 березня 2012 року - 20 000,00 гривень (а.с. 11);

- 23 березня 2012 року - 15 000,00 гривень (а.с. 12);

- 04 квітня 2012 року - 10 000,00 гривень (а.с. 14);

- 12 квітня 2012 року - 2 000,00 гривень (а.с. 15);

- 19 квітня 2012 року - 3 000, 00 гривень (а.с. 16).

26 квітня 2012 року позивач намагаючись вирішити спір в досудовому порядку, звернувся до відповідача з претензією про виплату залишку коштів в сумі 26 910,20 гривень. На вказану претензію, 03 травня 2012 року відповідач перерахував позивачу лише 5 000,00 гривень (а.с. 13).

Таким чином, залишок несплачених відповідачем коштів становить 21 910,20 гривень.

Оцінивши договір, з якого виникли права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, якій підлягає під правове регулювання норм глави 54 Цивільного кодексу України та глави 30 Господарського кодексу України.

До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами другого абзацу пункту першого статті 193 ГК України.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що зобов'язання сторін виникли в порядку статті 11 ЦК України з дій юридичних осіб, які в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують зазначені права та обов'язки, а укладений між ними правочин за своєю правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 ЦК України та статей 264-271 ГК України.

Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України та частини першої статті 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною першої статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття, що коментується, надає легальне визначення цивільно-правового зобов'язання. Виходячи із положень статті зобов'язання є перш за все цивільним правовідношенням, тобто різновидом суспільних відносин, що регулюються цивільним правом. Зобов'язання є однією із основних категорій приватного права та займає своєрідне місце в системі цивільних правовідносин. Зобов'язанню як різновиду цивільних правовідносин властиві такі риси:

По-перше, зобов'язання є динамічними правовідносинами, оскільки опосередковують переміщення матеріальних цінностей між суб'єктами цивільного права на відміну, наприклад, від відносин власності, які визначають приналежність майнових цінностей якійсь особі. Боржник у зобов'язанні повинен вчинити на користь кредитора певну дію або утриматися від вчинення дії.

По-друге, зобов'язання є переважно майновими відносинами, оскільки особисті немайнові права особи є невідчужуваними та не можуть переміщуватися.

По-третє, у зобов'язальних відносинах є завжди визначений суб'єктний склад. У зобов'язанні завжди є боржник та кредитор. Навіть якщо зобов'язання виникає із порушення абсолютного права (наприклад, зобов'язання із завдання шкоди), після настання підстави виникнення зобов'язання його суб'єктний склад буде визначеним.

Змістом зобов'язання як правовідношення може бути як активна поведінка боржника здійснення ним певної дії (передачі майна, виконання роботи, надання послуги, сплати грошей тощо), так і пасивна поведінка - утримання від певної дії.

Частина 2 коментованої статті містить відсилочну норму, яка відсилає до статті 11 ЦК для визначення підстав виникнення зобов'язань. Якщо проаналізувати статтю 11, можна зробити висновок, що не всі перелічені там підстави самостійно можуть породжувати зобов'язання.

Частиною 3 коментованої статті передбачені три основні засади зобов'язальних правовідносин: добросовісність, розумність, справедливість. Дані принципи є також загальними принципами цивільного права. У коментованій статті ці принципи виділені додатково, оскільки саме в зобов'язальних відносинах вони набувають найбільш широкого прояву. Добросовісність, розумність, справедливість є оціночними категоріями цивільного права. Цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання або суду. Немає поки що визначення даних категорій і на рівні узагальненої судової практики. У зв'язку з цим, необхідно звернутися до теорії цивільного права для визначення критеріїв добросовісності, розумності, справедливості як основних засад зобов'язальних відносин.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.Таким чином, позивач свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, а саме здійснив попередню оплату вартості товару, що підтверджується матеріалами справи, у тому числі платіжними дорученнями, а відповідач порушив умови Договору, оскільки отримав оплату за товар, але не здійснив його відвантаження.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступить до виконання зобов'язання або не виконав його у строки, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило свій інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Посилаючись на прострочення відповідачем своїх зобов'язань щодо відвантаження товару, а також неповерненням суми попередньої оплати за товар у повному обсязі, позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідача 21 910,20 гривень.

Сторонами в пункті 6.1 Договору визначено, що за порушення Договору винна сторона несе відповідальність згідно з діючим законодавством України.

На час розгляду справи, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем суми попередньої оплати за поставку нафтопродуктів.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене і враховуючи, що позовні вимоги обґрунтовані, документально доведені та відповідачем не спростовані, то вони підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до статті 49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок саме його неправильних дій.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 625, 629, 712 ЦК України, ст. ст. 67, 193, 265 ГК України, керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги Приватного підприємства «КФ», задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МАК ОЙЛ ГРУПП» (юридична адреса: 86106, Донецька область, місто Макіївка, вулиця Леніна, будинок № 126, квартира № 1; фактична адреса: 86157, Донецька область, місто Макіївка, вулиця Дзержинського, 22/28; код ЄДРПОУ - 35966391, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь Приватного підприємства «КФ» (62301, Харківська область, місто Дергачі, вулиця Центральна, будинок № 3-А; код ЄДРПОУ - 14103761, відомості про рахунки в установах банків відсутні) суму попередньої оплати за поставку нафтопродуктів у розмірі 21 910,20 гривень, судовий збір у розмірі 1609,50 гривень, а всього 23 519 (двадцять три тисячі п'ятсот дев'ятнадцять) гривень 70 копійок.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 26.07.2012 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 30.07.2012.

Суддя Фурсова С.М.