Рішення

від 11.09.2012 по справі 5020-907/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2012 року справа № 5020-907/2012 За позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради,

ідентифікаційний код 25750044

(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)

до Закритого акціонерного товариства громадського харчування „Україна",

ідентифікаційний код 20669567

(99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 23)

про стягнення 21 881,37 грн,

Суддя Головко В.О.,

Представники учасників судового процесу:

позивач (ФКМ Севастопольської міської Ради) -Бекетова Н.С. -представник, довіреність від 25.07.2012;

відповідач (ЗАТ громадського харчування „Україна") -явку уповноваженого представника не забезпечив.

Обставини справи:

08.08.2012 (згідно з поштовим штемпелем на конверті) Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (далі -позивач, ФКМ Севастопольської міської Ради) звернувся до господарського суду міста Севастополя (далі -суд) із позовом до Закритого акціонерного товариства громадського харчування „Україна" (далі -відповідач, ЗАТ громадського харчування „Україна") про стягнення 21 881,37 грн, з яких: 9 616,90 грн -сума заборгованості з орендної плати; 740,55 -пеня; 167,52 грн -3% річних; 11 356,40 грн -штраф.

Ухвалою від 16.08.2012 порушено провадження у справі № 5020-907/2012 та у порядку статті 65 Господарського процесуального кодексу України зобов'язано сторін надати суду документи, необхідні для вирішення спору; розгляд справи призначено на 11.09.2012.

Присутня у судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди нерухомого майна № 370-06 від 23.11.2007 в частині своєчасного та повного внесення орендної плати.

Відповідач не скористався своїми процесуальними правами, наданим йому статтями 22, 59 Господарського процесуального кодексу України: письмовий відзив на позов та документи в обґрунтування заперечень проти позову не надав, у засідання суду явку свого повноважного представника не забезпечив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно і належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення /арк. с. 22/; про причини неявки суду не сповістив.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що явка представника відповідача обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, суд вирішив розглянути справу у відсутність представника відповідача за наявними у справі матеріалами -в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

23.11.2007 між Територіальною громадою, від імені якої діє Фонд комунального майна Севастопольської міської ради (позивач, орендодавець), та Закритим акціонерним товариством громадського харчування „Україна" (відповідач, орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна № 370-06 (далі -Договір, спірний Договір) /арк. с. 9-10/, який, згідно з його пунктом 8.2, є новою редакцією Договору оренди № 370-06 від 25.12.2006.

Зазначений Договір посвідчено приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Рижковою Н.В. та зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій за № 2491.

Відповідно до пункту 1.1 Договору, з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності Орендодавець зобов'язався передати, а Орендар -прийняти в оренду нерухоме майно -підвальні приміщення (з № І-8 по № І-19, IV-1, IV-2), загальною площею 184,5 м 2 , розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Леніна, 45, -яке перебуває на балансі Комунального підприємства „Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 3" Севастопольської міської Ради (далі -об'єкт оренди), вартість якого, згідно з довідкою-характеристикою Комунального підприємства „Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської Ради № 2042 від 15.09.2007, складає 25 400,00 грн.

Пунктом 3.2 Договору визначено, що орендна плата становить 2 271,28 грн за місяць оренди (із застосуванням індексів інфляції станом на січень 2007 року) та перераховується Орендарем Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця на відповідні рахунки місцевого бюджету.

Згідно з Рішенням Севастопольської міської Ради № 1617 від 13.02.2007, розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому (пункт 3.3 Договору).

За умовами Договору (пункт 4.4 Договору) Орендар зобов'язався своєчасно вносити Орендодавцю орендну плату, а також здійснювати інші платежі, пов'язані з користуванням об'єктом оренди.

Сторони домовились, що Договір діє з моменту його підписання до 10.10.2011 (пункт 7.1 Договору в редакції Протоколу від 20.01.2010 узгодження змін до Договору /арк. с. 13/).

Як установлено судом, позивач свої зобов'язання за Договором виконав у повному обсязі, а саме: передав відповідачеві об'єкт оренди за Актом приймання-передачі орендованого майна від 23.11.2007, підписаним обома сторонами без зауважень /арк. с. 11/.

Натомість, відповідач умови Договору порушив: орендну плату вносив несвоєчасно і не в повному обсязі, внаслідок чого у нього перед позивачем за період з 01.08.2011 по 10.10.2011 утворилась заборгованість в сумі 9 616,90 грн, що і стало причиною звернення позивача до суду із даним позовом.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 142-143, 145 Конституції України, пунктів 3, 5 статті 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР (з наступними змінами і доповненнями), до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить нерухоме майно, що є у власності територіальних громад, управління яким здійснюють відповідні територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах отриманих повноважень. Права органів місцевого самоврядування захищаються у судовому порядку.

Згідно з пунктами 2, 9 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, затвердженого рішенням Севастопольської міської Ради від 12.11.2002 № 339 (в редакції рішення Севастопольської міської Ради від 26.01.2010 № 9128), Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради є виконавчим органом Севастопольської міської Ради по управлінню майном комунальної власності територіальної громади міста Севастополя, одним із завдань якого є управління у визначених Радою межах майном комунальної власності /арк. с. 28-32/.

Статтею 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" унормовано, що даний Закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі -підприємства), їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Враховуючи, що об'єктом оренди є комунальне майно, застосуванню до спірних відносин сторін підлягають норми Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, а також норми спеціального законодавства в сфері оренди комунального майна, яким є Закон України „Про оренду державного та комунального майна".

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом, 23.11.2007 між сторонами укладено Договір № 370-06 /арк. с. 9-10/, який за своєю правовою природою та ознаками є договором оренди.

Так, відповідно до частини першої статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з положеннями частини першої статті 283 Господарського кодексу України та частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендарю) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До основних обов'язків орендаря стаття 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" відносить, серед іншого, обов'язок щодо внесення орендної плати своєчасно і у повному обсязі.

При цьому, за змістом статті 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Таким чином, укладений між сторонами Договір № 370-08 від 23.11.2007 є підставою для виникнення у відповідача обов'язку щодо внесення орендної плати за користування об'єктом оренди.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Як встановлено судом, за умовами Договору (пункт 3.2) Орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця.

Отже, останній платіж за спірний період (серпень -жовтень 2011 року) відповідач був зобов'язаний здійснити в строк до 20.10.2011.

Суд зазначає, що, в порушення вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, доказів погашення заборгованості по орендній платі в сумі 9 616,90 грн відповідачем не надано.

За викладених обставин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 9 616,90 грн є обґрунтованими, підтверджені документально, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі.

Також позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 3% річних в сумі 167,52 грн.

Суд вважає дану вимогу такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 526, 625 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватись належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних /арк. с. 8/, суд визнає його вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення трьох процентів річних від простроченої суми (9 616,90 грн) в розмірі 167,52 грн є обґрунтованими і підлягають до задоволення.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій та іншими способами, передбаченими законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов'язання або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, пеня є мірою відповідальності боржника за порушення ним строків виконання грошового зобов'язання.

Згідно із пунктом 3.5 Договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно чи не в повному обсягу, стягується відповідно до законодавства України за весь період заборгованості з урахуванням пені, нарахованої з рахунку подвійної облікової ставки НБУ, яка діє у період, за який сплачується пеня, від суми недоплати, розрахованої за кожен день прострочення.

Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь пеню в сумі 740,55 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені /арк. с. 8/, суд визнає його вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 740,55 грн є обґрунтованими і підлягають до задоволення.

Щодо стягнення штрафу в сумі 11 356,40 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 6.1 Договору, за невиконання або неналежне виконання обов'язків за Договором оренди Сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України, у вигляді штрафу у п'ятикратному розмірі місячної орендної плати.

Для визначення розміру штрафу позивачем за основу взято місячну орендну плату (2 271,28 грн -пункт 3.2 Договору); загальний розмір штрафу за розрахунком позивача становить 11 356,40 грн (2 271,28*5).

Водночас, частиною першою статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Із даною нормою узгоджується пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Наведені вище приписи законодавчих актів не містять переліку відповідних обставин, так само як і не надають суду право повністю звільнити винну сторону від сплати неустойки.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстави (підстав) для вчинення зазначеної дії. Тобто, застосовуючи пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України суду належить об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; незначності прострочення у виконанні зобов'язання; невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення; негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Надаючи оцінку доводам позивача щодо стягнення штрафу в розмірі 11 356,40 грн суд зазначає, що позивач в порушення вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надав суду жодних доказів на підтвердження факту спричинення йому збитків в результаті несплати відповідачем орендної плати в контексті заявленої суми.

Виходячи із загальних засад, встановлених статтею 3 Цивільного кодексу України, зокрема, справедливості та розумності, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, -до 3 000,00 грн.

На думку суду, такий розмір відповідальності є адекватним суті вчиненого відповідачем правопорушення та його наслідкам, тим більше, що з відповідача за прострочку виконання грошового зобов'язання щодо внесення орендної плати вже стягнуто більше 900,00 грн (740,55 грн -пеня та 167,52 грн -3% річних) інших санкцій.

Водночас, при визначенні розміру штрафу судом враховані наступні обставини:

- незначність прострочення у виконанні зобов'язання (трохи більше двох місяців);

- невідповідність розміру штрафу, який підлягає сплаті (11 356,40 грн), наслідкам порушення (9 616,90 грн).

Підсумовуючи викладене, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 13 524,97 грн, з яких: 9 616,90 грн -основний борг по орендній платі, 740,55 грн -пеня, 167,52 грн -3% річних і 3 000,00 грн -штраф. В частині стягнення штрафу в сумі 8 356,40 грн (11 356,40-3 000,00) -в позові слід відмовити.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору в сумі 1 609,50 грн покладаються на відповідача і підлягають стягненню з останньої на користь позивача.

Керуючись статтями 49, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Закритого акціонерного товариства громадського харчування „Україна" (ідентифікаційний код 20669567; 99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 23; п/р 26002945552091 в Кримській Республіканській філії ПАТ „Укрсоцбанк", м. Сімферополь, МФО 324010, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (ідентифікаційний код 25750044; 99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5; п/р 33213870700001 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, код ЄДРПОУ 23895637, код платежу 22080400) 13 524,97 грн (тринадцять тисяч п'ятсот двадцять чотири грн 97 коп.), з яких: 9 616,90 грн -основний борг з орендної плати за період з 01.08.2011 по 10.10.2011; 740,55 грн -пеня, 167,52 грн -3% річних і 3 000,00 грн -штраф.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Закритого акціонерного товариства громадського харчування „Україна" (ідентифікаційний код 20669567; 99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 23; п/р 26002945552091 в Кримській Республіканській філії ПАТ „Укрсоцбанк", м. Сімферополь, МФО 324010, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (ідентифікаційний код 25750044; 99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5; п/р 37188003000416 в ГУ ДКСУ в м. Севастополі, МФО 824509) судовий збір у сумі 1 609,50 грн (одна тисяча шістсот дев'ять грн 50 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В частині стягнення штрафу в розмірі 8 365,40 грн -в позові відмовити.

Повне рішення складено 17.09.2012.

Суддя підпис В.О. Головко