Рішення

від 11.09.2012 по справі 5020-902/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2012 року справа № 5020-902/2012 За позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради,

ідентифікаційний код 25750044

(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)

до Товариства з обмеженою відповідальністю

„Ливадийская инвестиционная компания",

ідентифікаційний код 34050075

(99011, м. Севастополь, вул. Кулакова, 51, кв. 3)

про стягнення 201 832,90 грн,

Суддя Головко В.О.,

Представники сторін:

позивач (ФКМ Севастопольської міської Ради) -Бекетова Н.С. -представник, довіреність від 25.07.2012;

відповідач (ТОВ „Ливадийская инвестиционная компания") -явку уповноваженого представника не забезпечив.

Обставини справи:

08.08.2012 (згідно з поштовим штемпелем на конверті) Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (далі -позивач, ФКМ Севастопольської міської Ради) звернувся до господарського суду міста Севастополя (далі -суд) із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ливадийская инвестиционная компания" (далі -відповідач, ТОВ „Ливадийская инвестиционная компания") про стягнення 201 832,90 грн, з яких: 163 977,55 грн -сума заборгованості з орендної плати за період з 01.03.2010 по 19.07.2011; 1 323,36 грн -пеня; 7 625,19 грн -3% річних; 28 906,80 грн -штраф.

Ухвалою від 16.08.2012 порушено провадження у справі № 5020-902/2012 та у порядку статті 65 Господарського процесуального кодексу України зобов'язано сторін надати суду документи, необхідні для вирішення спору; розгляд справи призначено на 11.09.2011.

Присутня у судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди нерухомого майна № 205-06 від 26.04.2007 в частині своєчасного та повного внесення орендної плати.

Відповідач не скористався своїми процесуальними правами, наданим йому статтями 22, 59 Господарського процесуального кодексу України: письмовий відзив на позов та документи в обґрунтування заперечень проти позову не надав, у засідання суду явку свого повноважного представника не забезпечив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно і належним чином /арк. с. 38-42/ за адресою, яка вказана у Спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /арк. с. 34-37/; про причини неявки суду не сповістив.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до абзацу першого пункту 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явились у засідання.

Водночас, за змістом абзацу третього підпункту 3.9.1 вказаного пункту, у разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто, повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За викладених обставин, а також враховуючи те, що явка представника відповідача обов'язковою не визнавалась, а подальше відкладення розгляду справи суперечить міжнародному принципу вирішення спору протягом розумного строку та порушує відповідне право позивача, суд вирішив розглянути справу у відсутність представника відповідача за наявними у справі матеріалами -в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

26.04.2007 між Територіальною громадою, від імені якої діє Фонд комунального майна Севастопольської міської ради (позивач, орендодавець), та Товариством з обмеженою відповідальністю „Ливадийская инвестиционная компания" (відповідач, орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна № 205-06 (далі -Договір, спірний Договір) /арк. с. 11-12/, який, згідно з його пунктом 8.2, є новою редакцією Договору оренди № 205-06 від 07.08.2006.

Зазначений Договір посвідчено приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Усенко Т.Т. та зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій за № 1321.

Відповідно до пункту 1.1 Договору, з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності Орендодавець зобов'язався передати, а Орендар -прийняти в оренду в житловому будинку літ. „А" вбудовані нежилі приміщення (з І-1 по № 9), загальною площею 171,70 м 2 , з ґанком, що знаходяться за адресою: м. Севастополь, вул. В. Морська, будинок 4, та перебувають на балансі Комунального підприємства „Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 17". Вартість вбудованих нежилих приміщень складає, згідно зі звітом про експертну оцінку від 30.11.2005 -289 200,00 грн.

Пунктом 3.2 Договору встановлено, що орендна плата складає 5 781,36 грн за місяць оренди (із застосуванням індексів інфляції станом на січень 2007 року) та перераховується Орендарем Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця на відповідні рахунки місцевого бюджету.

Розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому (пункт 3.3 Договору).

За умовами Договору (пункт 4.4 Договору) Орендар зобов'язався своєчасно вносити Орендодавцю орендну плату, а також здійснювати інші платежі, пов'язані з користуванням об'єктом оренди.

Сторони домовились, що Договір діє з моменту підписання акта приймання-передачі майна, нотаріального посвідчення і державної реєстрації договору строком до 20.07.2011 (пункт 7.1 Договору).

Як убачається із матеріалів справи, рішенням господарського суду міста Севастополя від 01.03.2011 у справі № 5020-2/036 /арк. с. 18-21/, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.12.2011 /арк. с. 22-32/, укладений між сторонами Договір № 205-06 від 26.04.2007 розірвано з моменту набрання рішенням законної сили.

Проте 06.08.2011 позивач надіслав відповідачеві цінного листа за вих. № 01-15/2484 від 02.08.2011 про припинення дії Договору оренди № 205-06 від 26.04.2007 внаслідок закінчення строку, на який його було укладено /арк. с. 15/.

Відповідно до частини другої статті 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Отже, оскільки позивачем зроблено відповідну заяву, Договір оренди № 205-06 від 26.04.2007 припинив свою дію з 21.07.2011.

Як установлено судом, позивач свої зобов'язання за Договором виконав у повному обсязі, а саме: передав відповідачеві об'єкт оренди за Актом приймання-передачі орендованого майна від 26.04.2007, підписаним обома сторонами без зауважень /арк. с. 14/.

Натомість, відповідач умови Договору порушив: орендну плату вносив несвоєчасно і не в повному обсязі, внаслідок чого у нього перед позивачем за період з 01.03.2010 по 19.07.2011 утворилась заборгованість в сумі 163 977,55 грн, що і стало причиною звернення позивача до суду із даним позовом.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 142-143, 145 Конституції України, пунктів 3, 5 статті 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить нерухоме майно, що є у власності територіальних громад, управління яким здійснюють відповідні територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах отриманих повноважень. Права органів місцевого самоврядування захищаються у судовому порядку.

Згідно з пунктами 2, 9 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, затвердженого рішенням Севастопольської міської Ради від 12.11.2002 № 339 (в редакції рішення Севастопольської міської Ради від 26.01.2010 № 9128), Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради є виконавчим органом Севастопольської міської Ради по управлінню майном комунальної власності територіальної громади міста Севастополя, одним із завдань якого є управління у визначених Радою межах майном комунальної власності /арк. с. 46-50/.

Статтею 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" унормовано, що даний Закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі -підприємства), їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Враховуючи, що об'єктом оренди є комунальне майно, застосуванню до спірних відносин сторін підлягають норми Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, а також норми спеціального законодавства в сфері оренди комунального майна, яким є Закон України „Про оренду державного та комунального майна".

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як установлено судом, 26.04.2007 між сторонами укладено Договір № 205-06 /арк. с. 11-12/, який за своєю правовою природою та ознаками є договором оренди.

Так, відповідно до частини першої статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з положеннями частини першої статті 283 Господарського кодексу України та частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендарю) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До основних обов'язків орендаря стаття 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" відносить, серед іншого, обов'язок щодо внесення орендної плати своєчасно і у повному обсязі.

При цьому, за змістом статті 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Таким чином, укладений між сторонами Договір № 205-06 від 26.04.2007 є підставою виникнення у відповідача обов'язку щодо внесення орендної плати за користування об'єктом оренди.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Як установлено судом, за умовами Договору (пункт 3.2) Орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця.

Отже, останній платіж за спірний період (березень 2010 року -липень 2011 року) відповідач був зобов'язаний здійснити в строк до 20.07.2011.

Суд зазначає, що в порушення вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, доказів погашення заборгованості по орендній платі в сумі 163 977,55 грн відповідачем не надано.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 163 977,55 грн є обґрунтованими, підтверджені документально, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі.

Також позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 3% річних в сумі 7 625,19 грн.

Суд вважає дану вимогу такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 526, 625 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватись належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних /арк. с. 10/, суд визнає його вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення трьох процентів річних від простроченої суми (163 977,55 грн) в розмірі 7 625,19 грн є обґрунтованими і підлягають до задоволення.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій та іншими способами, передбаченими законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов'язання або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, пеня є мірою відповідальності боржника за порушення ним строків виконання грошового зобов'язання.

Згідно із пунктом 3.4 Договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно чи не в повному обсягу, стягується відповідно до законодавства України за весь період заборгованості з урахуванням пені, нарахованої з рахунку подвійної облікової ставки НБУ, яка діє у період, за який сплачується пеня, від суми недоплати, розрахованої за кожен день прострочення.

Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь пеню в сумі 1 323,36 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені /арк. с. 9/, суд визнає його вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 1 323,36 грн є обґрунтованими і підлягають до задоволення.

Щодо стягнення штрафу в сумі 28 906,80 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 6.1 Договору, за невиконання або неналежне виконання обов'язків за Договором оренди Сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України, у вигляді штрафу у п'ятикратному розмірі місячної орендної плати.

Для визначення розміру штрафу позивачем за основу взято місячну орендну плату (5 781,36 грн -пункт 2.2 Договору); загальний розмір штрафу за розрахунком позивача становить 28 906,80 грн (5 781,36 *5).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу суд зазначає, що він є вірним.

За таких обставин, позовна вимога про стягнення з відповідача штрафу у сумі 28 906,80 грн підлягає задоволенню повністю.

Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі - в сумі 201 832,90 грн, з яких: 163 977,55 грн -основний борг; 7 625,19 грн -3% річних; 1 323,36 грн -пеня; 28 906,80 грн -штраф.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору в сумі 4 036,66 грн покладаються на відповідача і підлягають стягненню з останньої на користь позивача.

Керуючись статтями 49, 75, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Ливадийская инвестиционная компания" (ідентифікаційний код 34050075; 99011, м. Севастополь, вул. Кулакова, 51, кв. 3; п/р 26001054803057 в СФ ПАТ КБ „Приватбанк", м. Севастополь, МФО 324935, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (ідентифікаційний код 25750044; 99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5; п/р 33213870700001 в ГУ ДКСУ в м. Севастополі, МФО 824509, код платежу 22080400) 201 832,90 грн (двісті одна тисяча вісімсот тридцять дві грн 90 коп.), з яких: 163 977,55 грн -основний борг; 7 625,19 грн -3% річних; 1 323,36 грн -пеня; 28 906,80 грн -штраф.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Ливадийская инвестиционная компания" (ідентифікаційний код 34050075; 99011, м. Севастополь, вул. Кулакова, 51, кв. 3; п/р 26001054803057 в СФ ПАТ КБ „Приватбанк", м. Севастополь, МФО 324935, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (ідентифікаційний код 25750044; 99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5; п/р 37188003000416 в ГУ ДКСУ в м. Севастополі, МФО 824509) судовий збір у сумі 4 036,66 грн (чотири тисячі тридцять шість грн 66 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 17.09.2012.

Суддя підпис В.О. Головко