Рішення

від 18.09.2012 по справі 5011-30/9277-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-30/9277-2012 18.09.12

За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської

державної адміністрації) «Київреклама»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича

Фірма «Київтранспрессервіс»

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Головне управління з питань реклами виконавчого органу Київради

(Київської міської державної адміністрації)

Про стягнення 69 698,51 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Нестеренко Г.А. представник за довіреністю № 196-6/КР від 03.01.12.

Від відповідача: не з'явився

Від третьої особи: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама»(далі -позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича Фірма «Київтранспрессервіс»(далі -відповідач) про стягнення 69 698,51 грн., а саме: 44 519,11 грн. -основного боргу, 10 079,12 грн. -збитків від інфляції, 3 819,15 грн. -3% річних, 4 603,27 грн. -пені, 6 677,86 грн. -штрафу. Також позивач просить суд витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

Крім того, позивач просить суд вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача в сумі 69 698,51 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.07.12. порушено провадження у справі № 5011-30/9277-2012, на підставі ст. 27 ГПК України залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Головне управління з питань реклами виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) (далі - третя особа); розгляд справи призначено на 24.07.12.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.12. на підставі ст. 77 ГПК України, в зв'язку з неявкою в судове засідання представників відповідача та третьої особи, невиконання сторонами вимог ухвали суду від 12.07.12. про порушення провадження у даній справі, розгляд справи відкладено на 17.08.12.

06.08.12. від третьої особи через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення у справі, відповідно до яких Головне управління з питань реклами виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) позовні вимоги підтримує повністю та просить суд розгляд справи проводити без участі повноважного представника третьої особи.

Розпорядження Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 17.08.12., в зв'язку з перебуванням судді Ващенко Т.М. у відпустці, дану справу передано судді Смирновій Ю.М. для розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.12. суддею Смирновою Ю.М. прийнято дану справу до свого провадження та призначено її до розгляду на 18.09.12.

Розпорядження Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 10.09.12. справу № 5011-30/9277-2012 передано для розгляду судді Ващенко Т.М., в зв'язку з виходом з відпустки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.12. суддею Ващенко Т.М. прийнято дану справу до свого провадження.

Розглянувши в судовому засіданні 18.09.12. клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача в сумі 69 698,51 грн., суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з п. 1.1 роз'яснення Вищого господарського суду України № 01-8/2776 від 12.12.2006 р. «Про деякі питання практики застосування забезпечення позову», заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

При цьому, відповідно до п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Разом з тим, згідно з п. 3 вказаної постанови, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити припущення про утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову. Вказана правова позиція була підтримана й Вищим господарським судом України при винесенні постанови у справі № 6/166 від 13.08.2008 р.

Дослідивши збалансованість інтересів сторін, суд виходить з того, що припущення позивача про неможливість виконання прийнятого в подальшому судового рішення, в разі його задоволення не підтверджується жодними належними та допустимими доказами. Таким чином, останнім не доведено, що майно та грошові кошти, які є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, можуть зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення, а тому заява Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама»про вжиття заходів до забезпечення позову є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

В судовому засіданні 18.09.12. представником позивача підтримано свої позовні вимоги.

Представник третьої особи в судове засідання 18.09.12. не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судове засідання 18.09.12. не з'явився, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, вимог ухвали суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи -учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 5011-30/9277-2012.

В судовому засіданні 18.09.12. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.08.07. між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама»(Підприємство), Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича Фірма «Київтранспрессервіс»(Розповсюджувач), Головним управлінням з питань реклами виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) (Робочий орган) було укладено Договір № 00151 на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження яким (-и) здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва (Договір) (з урахуванням укладеної між сторонами додаткової угоди № 00151/08-1 від 11.11.08. до Договору), відповідно до умов якого (п. 2.1) Робочим органом Розповсюджувачу надається право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу (-ів) (надалі - РЗ), на підставі оформленого (-их) належним чином дозволу (-ів) на розміщення зовнішньої реклами (дозвіл), а Розповсюджувач зобов'язується користуватися наданим йому місцем (-ями) відповідно до Типових правил розміщення зовнішньої реклами, Порядку розміщення зовнішньої реклами в м. Києві та здійснює оплату за його (їх) користування.

Згідно п. 3.3.1 Договору передбачено, що Підприємство має право своєчасно отримувати від Розповсюджувача зовнішньої реклами плату за право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення РЗ у відповідності до умов цього Договору.

У відповідності до п. 3.3.2 Підприємство має право нараховувати та вимагати від Розповсюджувача зовнішньої реклами сплати штрафних санкцій за порушення умов цього Договору в розмірі та в порядку, передбаченому цим Договором та чинним законодавством.

Пунктом 3.4.1 Договору передбачено, що Підприємство зобов'язується до 20 числа поточного місяця формувати рахунки на оплату права за тимчасове користування місцем (-ями) для розміщення РЗ у відповідності до умов цього Договору.

Згідно п. 3.4.2 Договору встановлено, що Підприємство зобов'язується до 5 числа наступного після звітного місяця надати акт приймання-передачі наданих послуг.

У відповідності до п. 3.5.1 Договору передбачено, що Розповсюджувач має право тимчасово користуватися місцем (-ями) для розміщення рекламних засобів, що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п. 3.6.3 Договору, Розповсюджувач зобов'язався отримати акт приймання - передачі наданих послуг до 5 числа наступного після звітного місяця та протягом 5 днів повернути підписаний акт приймання-передачі підприємству. Якщо Розповсюджувач протягом вказаного періоду не поверне підписаний акт, то вважається, що послуги надані належним чином.

Згідно п. 3.6.14 Договору Розповсюджувач зобов'язався своєчасно та у повному обсязі вносити на поточний рахунок Підприємства плату за право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення РЗ у порядку та розмірах, передбачених розділом 4 цього Договору.

Розповсюджувач зобов'язався щомісячно, не пізніше 20 числа поточного місяця, отримувати у Підприємства рахунки на оплату права за тимчасове користування місцями для розміщення РЗ (п. 3.6.15. Договору).

Пунктом 4.1 Договору сторони погодили, що розмір плати за право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення РЗ встановлюється виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) та складається з базової плати, що включає в себе базові тарифи перемножені на коефіцієнт диференціації в залежності від зони розміщення РЗ, та коригуючих коефіцієнтів. Базова плата вказується в Додаткових угодах до цього Договору.

У відповідності до п. 4.3 Договору встановлено, що розрахунки за цим Договором здійснюються Розповсюджувачем зовнішньої реклами щомісячно не пізніше 25-го числа поточного місяця на поточний рахунок Підприємства.

Згідно п. 4.5 Договору передбачено, що плата сплачується Розповсюджувачем зовнішньої реклами окремо по кожному рахунку-фактурі. Об'єднання рахунків-фактур для проведення платежів не допускається. Неотримання Розповсюджувачем зовнішньої реклами рахунку (-ів) - фактур в строки, визначені цим Договором, не звільняє Розповсюджувача зовнішньої реклами від внесення ним плати за Договором та не є перешкодою для нарахування Підприємством штрафних санкцій, передбачених цим Договором та чинним законодавством.

Відповідно до п. 4.10 Договору визначено, що Розповсюджувач зовнішньої реклами не звільняється від плати при відсутності РЗ, дозвіл на право розміщення якого виданий у встановленому чинним законодавством порядку.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов Договору не виконав в повному обсязі свого обов'язку по оплаті за користування місцем для розміщення рекламних засобів з червня по жовтень 2009 року, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича Фірма «Київтранспрессервіс»виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 44 519,11 грн., що зумовило нарахування позивачем пені, 3% річних, штрафу та збитків від інфляції на суму 16 109,40 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору, позивачем виставлялись відповідачу наступні рахунки (наявні в матеріалах справи): № КП-09/138724 від 09.10.09. на суму 6 480,00 грн., № КП-09/136336 від 16.09.09. на суму 6 871,93 грн., № КП-09/133400 від 13.08.09. на суму 10 419,94 грн., № КП-09/131128 від 10.07.09. на суму 10 430,36 грн., № КП-09-127985 від 11.06.09. на суму 10 316,88 грн., на загальну суму 44 519,11 грн.

Проте, відповідачем в порушення умов зазначеного вище Договору, не було в повному обсязі сплачено на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" плати за надані послуги.

Як визначено абз. 1 ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як визначено ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем у розмірі, заявленому до стягнення.

Таким чином, судом встановлено, що станом на час звернення з даним позовом до суду заборгованість відповідача за надані позивачем послуги з червні по жовтень 2009 року становить 44 519,11 грн., яку останнім не погашено станом на час прийняття судового рішення.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 44 519,11 заборгованості.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежах, позивач на підставі п. 7.4 Договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 4 603,27 грн. -пені.

Приписами п. 7.4 Договору встановлено, що за несвоєчасне або неповне внесення плати Розповсюджувач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент сплати пені, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове -зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, проте суд здійснює перерахунок пені з урахуванням ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України з огляду на те, що в липні та в вересні 2009 року 26-е число припадає на вихідний день.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 4 589,26 грн. -пені. В іншій частині в розмірі 14,01 грн. пеню нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Позивачем пред'явлено вимогу про стягнення з відповідача на підставі п. 7.5 Договору штрафу в розмірі 6 677,86 грн.

Відповідно до п. 7.5 Договору, за прострочення внесення платежів за тимчасове користування місцем (-ями) розміщення РЗ, що складає більше 1 місяця, Розповсюджувач зовнішньої реклами додатково сплачує штраф в розмірі 15% простроченої суми.

Відповідно до вимог ст. 199 ГК України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

В силу приписів ст. 216, ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Одним із видів господарських санкцій, згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесені штраф і пеня (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

При цьому, суд відзначає, що приписами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, вказана стаття поширюється і на майнові відносини, що регулюються Господарським кодексом України. У зв'язку з цим на положення ГК України про господарські договори також поширюються принцип свободи договору, крім випадків, передбачених абзацем другим ч. 3 ст. 6 ЦК України (яка встановлює обмеження права сторін договору відступати від положень нормативно-правових актів).

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності -договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань (правова позиція, викладена в постанові Верховного суду України від 22.11.2010 р.).

Судом здійснено перерахунок штрафу та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 6 677,86 грн. штрафу (за обґрунтованим розрахунком позивача).

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 3 819,15 грн. -3% річних та 10 079,12 грн. -збитків від інфляції.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

При цьому, положення ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України не передбачають можливості вибіркового обрання особою індексів інфляції за окремі періоди в межах заявленого періоду за який нараховуються інфляційній, а тому мають враховуватися всі індекси інфляції (в т.ч. з від'ємним значенням). Наведене додатково підтверджується листом Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97 р.

Судом здійснено перерахунок збитків від інфляції та 3% річних, внаслідок чого встановлено, що їх розмір позивачем завищено, внаслідок чого з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича Фірма «Київтранспрессервіс»на користь позивача підлягає стягненню 8 126,34 грн. -збитків від інфляції та 3 722,02 грн. - 3% річних, а в частині стягнення з відповідача 97,13 грн. -3% річних та 1 952,78 грн. -збитків від інфляції слід відмовити.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення»рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама»задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича Фірма «Київтранспрессервіс»(01042, м. Київ, вул. Перспективна, б. 7А; ідентифікаційний код 14294086) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама»(01030, м. Київ, вул. Михайла Коцюбинського, б. 12-А; ідентифікаційний код 26199714) заборгованість у розмірі 44 519 (сорок чотири тисячі п'ятсот дев'ятнадцять) грн. 11 коп., пеню у розмірі 4 589 (чотири тисячі п'ятсот вісімдесят дев'ять) грн. 26 коп., штраф у розмірі 6 677 (шість тисяч шістсот сімдесят сім) грн. 86 коп., 3% річних в 3 722 (три тисячі сімсот двадцять дві) грн. 02 коп., збитки від інфляції в розмірі 8 126 (вісім тисяч сто двадцять шість) грн. 34 коп., та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 561 (одну тисячу п'ятсот шістдесят одну) грн. 84 коп.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.09.12.

Суддя Т.М. Ващенко