Рішення

від 19.09.2012 по справі 5011-5/9170-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-5/9170-2012 19.09.12 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Естель Україна"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнікосметік"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Кареоке"

про стягнення 28 192,64 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Ільїна В.Ю. за довіреністю б/н від 07.06.2012 р.;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Естель Україна" (далі -позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнікосметік" (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кареоке" (відповідач-2) про стягнення солідарно 174 898,73 грн., в тому числі 155 448, 72 грн. основного боргу, 9 319, 91 грн. пені, 9 319, 91 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 810, 19 грн. інфляційних втрат та судові витрати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між ним та відповідачем-1 договору позивач поставив останньому товар, який в порушення взятих на себе зобов'язань відповідачем був оплачений лише частково, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, а також наявність Договору поруки, за яким відповідач-2 поручився за зобов'язаннями відповідача-1, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів з даним позовом.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.07.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/9170-2012, розгляд справи призначено на 26.07.2012 р.

24.07.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.07.2012 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача-2, розгляд справи відкладено на 06.09.2012 р.

27.07.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, оформлена в якості клопотання, відповідно до якої він просить суд стягнути з відповідачів суму основного боргу в розмірі 152 689, 44 грн., мотивуючи це тим, що 07.07.2012 р. відповідач-1 частково погасив суму боргу на 2 759, 28 грн.

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи зазначене, судом прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги розглядаються в редакції заяви, поданої до суду 27.07.2012 р.

06.09.2012 р. через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшли додаткові документи у справі та відзив на позовну заяву, в якому він зазначає про те, що в силу акту звірки розрахунків станом на 10.08.2012 р. заборгованість на користь позивача становила 104 553, 89 грн., проте оскільки в період з 22.08.2012 р. по 04.09.2012 р. він сплатив позивачу за поставлений товар додатково 95 811, 26 грн., його борг на 06.09.2012 р. становить 8 742, 63 грн.

Також, 06.09.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява, оформлена у формі клопотання, про зменшення позовних вимог в частині основного боргу до 8 742, 63 грн., мотивоване тим, що між сторонами було укладено Договір поставки № 118/07-12 від 18.07.2012 р., в силу якого позивач мав оплатити поставлений відповідачем-1 товар на суму 48 135, 55 грн., у зв'язку з чим сторони провели взаємозалік на суму 24 592, 28 грн. 20.07.2012 р. та на суму 23 543, 27 грн. 01.08.2012 р. Крім того, позивач вказує на часткове погашення боргу відповідачем-1 на суму 95 811, 26 грн.

У судовому засіданні 06.09.2012 р. судом прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги розглядаються в редакції заяви, поданої до суду 06.09.2012 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.09.2012 р. продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 19.09.2012 р.

Представники відповідачів в судове засідання 19.09.2012 р. не з'явились, про причини неявки не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідачів не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 19.09.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали,заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

11.01.2011 р. між позивачем (продавець) та відповідачем-1 (покупець) було укладено Договір поставки № 28/01, відповідно до п. 1.1. якого на умовах даного договору продавець зобов'язується передати (поставляє) у власність покупцеві товар за ціною, у кількості, строки та в асортименті відповідно до підписаних сторонами специфікацій поставки, які є невід'ємними частинами цього договору, а покупець зобов'язується прийняти та сплатити продавцеві ціну переданого товару.

Ціна на товар визначається в національній валюті України -гривнах у відповідності до прасу продавця і враховує ПДВ (п. 4.1. Договору).

Відповідно до п. 4.3. Договору оплата за товар здійснюється на умовах відстрочки платежу, коли покупець зобов'язаний здійснити повний розрахунок за поставлений товар не пізніше 28 календарних днів з моменту поставки товару.

Згідно з п. 9.1. Договору він набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2011 р. Договір не може бути пролонгований, для продовження співробітництва сторони мають укласти новий договір.

24.01.2012 р. сторони підписали Договір про внесення змін до Договору поставки № 28/01 від 11.01.2011 р., яким вирішили, що строк дії Договору продовжується до 01.03.2012 р. і у зв'язку з чим п. 9.1. Договору викладено у новій редакції: "Даний Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 1 березня 2012 року. Договір не може бути пролонгований, для продовження співробітництва сторони мають укласти новий договір" (п. 1 Договору про внесення змін).

Також, вказаним Договором про внесення змін сторони погодили, що всі поставки, що будуть здійснені до 01.03.2012 р. слід вважати такими, що здійснюються в рамках Договору, та керуючись ч. 3 ст. 631 ЦК України сторони домовились, що умови цього договору про внесення змін застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення договору про внесення змін, а саме з моменту набрання чинності договору.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу-1 товар згідно наступних видаткових накладних:

№ 3703 від 21.12.2011 р. на суму 289, 92 грн., № 3792 від 26.12.2011 р. на суму 450, 00 грн., № 3793 від 26.12.2011 р. на суму 450, 00 грн., № 3794 від 26.12.2011 р. на суму 55 587, 96 грн., № 3795 від 26.12.2011 р. на суму 24 158, 93 грн., № 3797 від 26.12.2011 р. на суму 58 541, 18 грн., № 3798 від 26.12.2011 р. на суму 12 264, 00 грн., № 191 від 01.02.2012 р. на суму 14 401, 37 грн., № 192 від 01.02.2012 р. на суму 2 759, 28 грн.

Відповідно до Довідки ПАТ "Альфа-Банк" № 39071-28.1-139184 від 11.06.2012 р. 26.03.2012 р. відповідач-1 сплатив позивачу 1 188, 00 грн. з призначенням платежу "оплата за косметич. товар по накл. № 2197 от 19.11.10 г., 3793, 3792 от 26.12.2011, в т.ч. ПДВ 198, 00 грн." та 05.04.2012 р. 12 264, 00 грн. з призначенням платежу "оплата за кометич. товар по накл. № 3798 от 26.12.11 в т.ч. ПДВ 2 044, 00 грн.".

Також, відповідно до Довідки ПАТ "Альфа-Банк" № 61944-28.-143010 від 05.09.2012 р. відповідач-1 сплатив позивачу 07.07.2012 р. -2 759, 28 грн., 22.08.2012 р. -10 405, 63 грн., 28.08.2012 р. -15 405, 63 грн., 30.08.2012 р. -10 000, 00 грн., 31.08.2012 р. -10 000, 00 грн., 04.09.2012 р. -10 000, 00 грн. та 04.09.2012 р. -40 000, 00 грн.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи між сторонами було укладено Договір поставки № 118/07-12 від 18.07.2012 р., в силу якого позивач мав оплатити поставлений відповідачем-1 товар на суму 48 135, 55 грн., у зв'язку з чим сторони провели взаємозалік на суму 24 592, 28 грн. 20.07.2012 р. та на суму 23 543, 27 грн. 01.08.2012 р., що підтверджується доданими до матеріалів справи актами взаємозаліку однорідних вимог.

28.03.2012 р. між позивачем (продавець) та відповідачем-2 (поручитель) було укладено Договір поруки, відповідно до п. 1.1. якого у відповідності до цього договору поручитель поручається перед продавцем за виконання обов'язку товариством з обмеженою відповідальністю "Юнікосметік" в особі Титаренко Олени Анатоліївни, яка діє на підставі статуту щодо належного виконання всіх без визнань за договором, передбачених п. 2 цього Договору (Основний договір).

Відповідно до п. 1.2. Договору поруки у разі порушення покупцем обов'язку за Основним договором, покупець і поручитель відповідають перед продавцем як солідарні боржники.

Під основним договором в цьому договорі розуміють договір поставки № 28/01 від 11.01.2011 р., укладений між покупцем та продавцем (п. 2.1. Договору поруки).

Основний договір діє до 01.03.2012 р. відповідно до договору про внесення змін від 24.01.2012 р. до основного договору.

Згідно з п. 3.1. Договору поруки відповідальність поручителя перед продавцем обмежується сплатою суми всіх фінансових зобов'язань покупця передбачених в основному договорі.

При цьому, відповідно до п. 3.2. Договору поруки поручитель відповідає за відшкодування покупцем збитків та за сплату процентів, неустойки (штрафу, пені) за основним договором.

Відповідно до п. 6.1. Договору поруки він набуває чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до моменту припинення поруки.

Враховуючи обставини невиконання відповідачем-1 у повному обсязі взятих на себе за Договором поставки зобов'язань з оплати отриманого ним від позивача товару, останній звернувся з даним позовом до суду з вимогами стягнути відповідну заборгованість солідарно з відповідачів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначалось вище, відповідно до п. 4.3. Договору оплата за товар здійснюється на умовах відстрочки платежу, коли покупець зобов'язаний здійснити повний розрахунок за поставлений товар не пізніше 28 календарних днів з моменту поставки товару.

В силу приписів ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач-1 прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг в сумі 8 742, 63 грн. має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям "штраф" та "пеня" дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею -неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Сторони передбачили п. 6.2.3. п.6.2. Договору, що за затримку розрахунків за поставлений товар покупець зобов'язаний оплатити продавцеві пеню в розмірі 0,1 % від суми боргу за кожен день затримки за весь строк затримки без обмеження строків нарахування пені, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Позивачем нараховано пеню у розмірі 9 319, 91 грн. щодо боргу відносно поставок по вищевказаним видатковим накладним, розрахунок якої є невірним в силу арифметичних та методологічних помилок, в тому числі неврахування зміни 23.03.2012 р. розміру облікової ставки НБУ.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Суд самостійно перерахував пеню та встановив, що її розмір має становити 9 179, 17 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Так, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом .

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами , належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Відповідно до п. 6.2.4. п. 6.2. Договору поставки його сторони визначили, що при затримці розрахунків за поставлений товар у відповідності до п. 3 ст. 692 ЦК України покупець також зобов'язаний сплатити продавцеві проценти за користування коштами продавця в розмірі подвійної облікової ставки НБУ річних від суми боргу за кожен день затримки, а також у відповідності до п. 2 ст. 625 ЦК України сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за час затримки.

Позивач нарахував проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 9 319, 91 грн. та 810, 19 грн. інфляційних втрат, розрахунок яких також є невірним, оскільки також не враховано зміни 23.03.2012 р. розміру облікової ставки НБУ та при обрахунку інфляційних втрат не взято до уваги індексів інфляції, які є меншими від одиниці (процес дефляції).

Так, згідно п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" № 62-97р від 03.04.1997 р.).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України № 52/30 від 01.02.2012 р.).

Згідно з вірним розрахунком суду проценти за користування чужими грошовими коштами мають складати 9 179, 17 грн., а інфляційні втрати 641, 29 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем-1 не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

У свою чергу, як зазначалось вище, відповідач-2 виступив поручителем за зобов'язаннями відповідача-1 перед позивачем.

Згідно зі статтею 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (стаття 554 ЦК України).

До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання (стаття 556 ЦК України).

Таким чином, зі змісту зазначених норм випливає, що договір поруки не покладає на боржника якогось нового обов'язку, крім того, який він вже має перед кредитором по основному зобов'язанню, а лише створює ймовірність переходу прав та обов'язків останнього до поручителя у разі виконання ним зобов'язання, забезпеченого порукою.

Наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, може бути зміна кредитора, а не заміна боржника у зобов'язанні.

Враховуючи наведене, однією із сторін договору поруки не обов'язково має бути боржник і такий договір не потребує волевиявлення останнього.

При цьому, зі змісту статей 555 та 557 ЦК України випливає, що боржник повинен знати про наявність поручителя (поручителів) за його зобов'язанням перед кредитором.

Однак, неповідомлення боржника про укладення договору поруки не є підставою для його недійсності, оскільки такі наслідки законом не передбачені.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами укладено Договір поруки вже після настання строку виконання зобов'язань за Договором поставки. Вказана дія нормами ЦК України, якими врегульовано порядок укладення договорів цього виду, не заборонена. Більш того, за загальним правилом, як і інші способи забезпечення виконання зобов'язань, договір поруки забезпечує дійсне зобов'язання (ст. 548 ЦК України). Тобто на момент укладення договору поруки вже має існувати основне зобов'язання, або вони укладаються одночасно.

Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанова № 33/303-10 від 31.05.2011 р.

За вказаних обставин відповідачі мають перед позивачем відповідати солідарно.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач-1 неналежним чином виконував взяті на себе за договором обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги, заявлені до відповідачів, як солідарних боржників, підлягають задоволенню частково з урахуванням вищевказаного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволеним позовним вимогам.

При цьому, судом враховано роз'яснення, викладені в п. 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", відповідно до якого зменшення розміру позовних вимог згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" є підставою для повернення відповідної суми судового збору; що ж до інших судових витрат, то в такому разі вони у відповідній частині покладаються на позивача. Якщо ж таке зменшення пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судові витрати у відповідній частині з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК покладаються на відповідача.

Враховуючи зазначене, суд покладає на відповідачів в рівних частках судовий збір, виходячи з первісної ціни позову за виключенням суми незадоволених вимог щодо стягнення пені в 140, 74 грн., відсотків в 140, 74 грн., інфляційних втрат в 168, 90 грн. та суми 2 759, 28 грн., яка була сплачена відповідачем-1 до порушення провадження у даній справі, у зв'язку з чим загальна сума судового збору до відшкодування має складати ((174 898, 73 - 3 209, 66) х 2% = 3 433, 78 грн., та відповідно по 1 716, 89 грн. кожним відповідачем, так як їх солідарна відповідальність обмежена лише сплатою фінансових зобов'язань, передбачених в основному договорі, збитками, процентами та неустойкою.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнікосметік" (49000, місто Дніпропетровськ, Бабушкінський район, вулиця Виконкомівська, будинок 24-А, квартира 26, код ЄДРПОУ 33248378) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кареоке" (02140, м. Київ, Дарницький район, проспект Миколи Бажана, будинок 10-А, код ЄДРПОУ 22927140) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Естель Україна" (01004, м. Київ, Печерський район, вулиця Басейна, будинок 7-В, код ЄДРПОУ 36386025) 8 742 (вісім тисяч сімсот сорок дві) грн. 63 коп. основного боргу, 9 179 (дев'ять тисяч сто сімдесят дев'ять) грн. 17 коп. пені, 9 179 (дев'ять тисяч сто сімдесят дев'ять) грн. 17 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами та 641 (шістсот сорок одну) грн. 29 коп. інфляційних втрат.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнікосметік" (49000, місто Дніпропетровськ, Бабушкінський район, вулиця Виконкомівська, будинок 24-А, квартира 26, код ЄДРПОУ 33248378) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Естель Україна" (01004, м. Київ, Печерський район, вулиця Басейна, будинок 7-В, код ЄДРПОУ 36386025) 1 716 (одну тисячу сімсот шістнадцять) грн. 89 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кареоке" (02140, м. Київ, Дарницький район, проспект Миколи Бажана, будинок 10-А, код ЄДРПОУ 22927140) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Естель Україна" (01004, м. Київ, Печерський район, вулиця Басейна, будинок 7-В, код ЄДРПОУ 36386025) 1 716 (одну тисячу сімсот шістнадцять) грн. 89 коп. витрат по сплаті судового збору.

5. В частині іншій частині позову відмовити.

6. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

7. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.09.2012 р.

Суддя В.С. Ломака