Рішення

від 20.09.2012 по справі 5011-72/9452-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-72/9452-2012 20.09.12

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАРС ГРУП"

до Приватного акціонерного товариства "Амфіт"

про стягнення 78 314,96 грн.

Суддя Бондарчук В.В.

Представники:

від позивача: Осояну В.В.

від відповідача: Маслова К.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВАРС ГРУП" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Амфіт" (далі-відповідач) про стягнення 78 314,96 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати товару згідно договорів купівлі-продажу № 01/02 від 01.02.2010 р. та № 01/06 від 01.06.2011 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2012 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 31.07.2012 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

У процесі провадження у справі представник відповідача подав заперечення на позовну заяву, в яких визнав позов частково, у розмірі 59 971,01 грн.

У судовому засіданні 31.07.2012 р. та 23.08.2012 р. судом оголошувалась перерва відповідно до 23.08.2012 р. та 11.09.2012 р. на підставі ст. 77 ГПК України.

29.08.2012 р. через загальний відділ діловодства представник позивача подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача 78 380,18 грн.

Суд прийняв подану заяву до розгляду.

У судовому засіданні 11.09.2012 р. судом оголошувалась перерва до 20.09.2012 р. на підставі ст. 77 ГПК України.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача визнав основну суму боргу у розмірі 61 988,25 грн. та заперечував щодо розміру нарахованих штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 20.09.2012 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.02.2010р. та 01.06.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВАРС ГРУП" та Приватним акціонерним товариством "Амфіт" укладено договори № 01/02 та 01/06 купівлі-продажу нафтопродуктів, умовами яких передбачено, що позивач зобов'язується продавати, а відповідач сплатити і прийняти нафтопродукти, що іменуються надалі товар, в кількості, за якістю і ціною, на умовах оплати і постачання, які визначені цими договорами.

Відповідно до п. 2.1. договорів кількість поставленого товару визначається відповідно до видаткової накладної.

Згідно п. 3.3. договорів відповідач здійснює 100% передоплату вартості товару на підставі рахунку, виставленого позивачем, шляхом перерахунку грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача, якщо інше не передбачено додатковою угодою.

Пунктом 3.4. договорів встановлено, що датою розрахунку є дата надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Відповідно до п. 5.7. договорів якщо товар позивачем був відпущений відповідачеві, а останній порушив і/або не виконав умов пунктів 3.2., 3.3 цих договорів, то в цьому випадку відповідач сплачує позивачеві пеню, у розмірі 3% від загальної вартості отриманої відповідачем партії товару за кожен день такого невиконання умов договору або прострочування його виконання.

Згідно п. 9.1. договорів договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2010 р. Якщо по закінченню терміну дії договору жодна із сторін не попередила письмово іншу сторону про намір його розірвання, договір вважається подовженим на такий самий термін, на таких самих умовах.

Оскільки суду не надано жодних письмових доказів про намір розірвання договорів, суд приходить до висновку, що останні неодноразово пролонговувалися та станом на день прийняття рішення по справі є чинними.

Судом встановлено, що на виконання умов договорів позивачем виставлено відповідачеві рахунки-фактури на загальну суму 189 653,75 грн. (копії в матеріалах справи) та поставлено відповідачеві товару на зазначену суму, що підтверджується видатковими накладними, підписаними сторонами та скріпленими печатками (копія в матеріалах справи).

Однак відповідач за поставлений товар розрахувався частково в сумі 127 665,50 грн., що підтверджується банківськими висками (копії в матеріалах справи).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконував зобов'язання щодо оплати поставленого товару за договорами №01/02 купівлі-продажу нафтопродуктів від 01.02.2010р. та №01/06 купівлі-продажу нафтопродуктів від 01.06.2011р., у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 61 988,25 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 9 567,67 грн. пені, 4 089,67 грн. інфляційних та 2 734,59 грн. 3% річних.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши зміст укладених між сторонами договорів № 01/02 від 01.02.2010 р. та № 01/06 від 01.06.2011р., суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою вони є договорами купівлі-продажу.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що позивач, на виконання умов договорів поставив відповідачеві товар на загальну суму 189 653,75 грн., що підтверджується видатковими накладними, підписаними сторонами та скріпленими печатками, однак відповідач за поставлений товар розрахувався частково в сумі 127 665,50 грн. (копія в матеріалах справи).

У зв'язку з тим, що станом на час вирішення спору відповідач за товар розрахунків не провів, за останнім утворилась заборгованість у розмірі 61 988,25 грн.

У судовому засіданні повноважний представник відповідача визнав наявність заборгованості перед позивачем у розмірі 61 988,25 грн.

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договорів купівлі-продажу нафтопродуктів № 01/02 від 01.02.2010р. та № 01/06 від 01.06.2011р., а також положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги про стягнення боргу підлягають задоволенню в сумі 61 988,25 грн.

Також, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 9 567,67 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені та встановлено, що він проведений за період більше шести місяців.

За розрахунком суду, розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача становить 4 874,28 грн., яка розрахована за період не більше шести місяців з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання та враховуючи розмір подвійної облікової ставки Національного банку України.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 4 089,67 грн. інфляційних збитків та 2 734,59 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наданий позивачем розрахунок інфляційних збитків та 3% річних проведений невірно. За розрахунком суду, розмір інфляційних збитків становить 2 841,73 грн., а розмір 3% річних становить 2 693,19 грн., які підлягають стягненню з відповідача.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, при подачі позову до Господарського суду міста Києва позивачем було переплачено судовий збір в сумі 43,50 грн., так як, виходячи із заявленої ціни позову у даній справі, в силу вимог ст. 4 Закону України «Про судовий збір»позивач зобов'язаний сплатити судовий збір в сумі 1 609,50 грн., однак сплатив -1 653,00 грн.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір»сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі; залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям позивача або за його клопотанням); закриття провадження у справі. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю. Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАРС ГРУП" задовольнити частково.

2. Стягнути із Приватного акціонерного товариства "Амфіт" (02121, м. Київ, вул. Ташкентська, буд. 12/12, код ЄДРПОУ - 16462984) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАРС ГРУП" (04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 21, код ЄДРПОУ -36799982) 61 988 (шістдесят одну тисячу дев'ятсот вісімдесят вісім) грн. 25 коп. - боргу, 4 874 (чотири тисячі вісімсот сімдесят чотири) грн. 28 коп. - пені, 2 841,73 (дві тисячі вісімсот сорок одну) грн. 73 коп. - інфляційних збитків, 2 693 (дві тисячі шістсот дев'яносто три) грн. 19 коп. - 3% річних та 1486 (одну тисячу чотириста вісімдесят шість) грн. 65 коп. судового збору.

3. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАРС ГРУП" (04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 21, код ЄДРПОУ -36799982) надмірно сплачений судовий збір у розмірі 43 (сорок три) грн. 50 коп.

4. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 25.09.2012 р.

Суддя Бондарчук В.В.