Постанова

від 27.09.2012 по справі 2а/0270/4146/12

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Вінниця

27 вересня 2012 р. Справа № 2а/0270/4146/12

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Томчука Андрія Валерійовича,

за участю:

секретаря судового засідання: Медяної Наталії Анатоліївни,

представника позивача: Скржешевський М.С.- представник за довіреністю;

представника відповідача: Волощук В.О. - представник за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дана"

до: Вінницької об'єднаної державною податковою інспекцією Вінницької області Державної податкової служби

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Дана» (далі - ТОВ «Дана», позивач) до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції (далі - Вінницька ОДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000342330 від 21.06.2012 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що на підставі перевірки, проведеної Вінницькою ОДПІ, складено акт перевірки №1156/22/13308745 від 14.06.2012 року, в якому необґрунтовано зафіксовано ряд порушень ТОВ «Дана» податкового законодавства. За результатами перевірки позивачу вручено податкове повідомлення-рішення №0000342330 від 21.06.2012 року. Позивач вважає, що дане податкове повідомлення-рішення прийняте неправомірно, оскільки висновки акту суперечать законодавству з питань оподаткування та фактичним обставинам справи, а тому звернувся до суду для визнання даного рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти адміністративного позову, вказавши, що позовні вимоги є необґрунтованими, суперечать вимогам чинного законодавства та не відповідають дійсним обставинам справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

На підставі направлення від 30.05.2012 року №1106/22 виданого Вінницькою ОДПІ, головним державним податковим ревізор-інспектором відділу особливо важливих перевірок управління податкового контролю Вінницької ОДПІ Нікітіною Наталією Євгенівною, проведена позапланова виїзна документальна перевірка TOB «Дана» з питань достовірності нарахування суми податку на додану вартість за жовтень 2011 року.

Висновки перевірки відображено в акті перевірки №1156/22/13308745 від 14.06.2012 року про результати позапланової виїзної документальної перевірки TOB «Торговий Дім «Дана» код ЄДРПОУ - 13308745 з питань достовірності нарахування суми податку на додану вартість за жовтень 2011 року (далі - акт перевірки).

На підставі викладених в акті перевірки даних встановлено, що позивач не проводив з контрагентом ТОВ «Едветайзенг-Експерт» жодних фінансово-господарських операцій, оскільки вказане підприємство за юридичною адресою не знаходиться; засновник та директор підприємства ОСОБА_4 дала пояснення старшому оперуповноваженому ГВПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва, капітану податкової міліції Павленку Є.Є., що стала засновником та директором підприємства ТОВ «Едветайзенг-Експерт» за винагороду, а фінансово-господарську діяльність підприємства вели невідомі їй особи, однак, час від часу підписувала документи. Також в акті перевірки, зазначено, що відсутність фінансово-господарської діяльності між позивачем і його контрагентом ТОВ «Едветайзенг-Експерт» підтверджується відсутністю у позивача в момент податкової перевірки товарно-транспортних накладних за поставлений, згідно з договором № 26 від 03 жовтня 2011 року, товар, які на думку податкового органу є обов'язковими первинними документами для віднесення до податкового кредиту суму в розмірі 115500,00 грн. за жовтень 2011 року.

В результаті проведеною перевіркою встановлено формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за жовтень 2011 року, яке порушує п.198.6 ст.198, п.200.1 та п.200.2 ст.200, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-IV, в результаті чого завищено суму податкового кредиту за жовтень 2011 року в сумі 115500,00 грн. та занижено суму, що підлягає сплаті до бюджету за жовтень 2011 року на суму 115500,00 грн.

21 червня 2012 року, на підставі вищезгаданого акту перевірки, Вінницькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення №0000342330, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) TOB «Дана», з податку на додану вартість у розмірі 144375,00 грн., у тому числі за основним платежем 115500,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 28875,00 грн.

Враховуючи дані обставини, позивач звернувся до суду з позовною заявою про визнання протиправним та скасування даного рішення.

Судом встановлено, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Згідно пп.14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, та не заперечується сторонами, що між TOB «Дана» та ТОВ «Едветайзенг-Експерт» укладено договір поставки товарів (труб ізоляції) від 03.10.2011 року №26.

Згідно з п.п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В результаті проведених операцій, згідно вищезазначених вимог Податкового кодексу України, позивачем віднесено до складу податкового кредиту нараховані суми податку на додану вартість в розмірі 115500,00 грн.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. № 1112/11/13-10 (далі-Інформаційний лист), у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року, в якій зазначено, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Але, поряд із цим, в даному Інформаційному листі зазначено, що в постанові Верховного Суду України від 08 вересня 2009 року останній вказує на те, що відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік.

Крім цього, з врахуванням правової позиції Верховного Суду України, ВАСУ зазначає, що одним із етапів встановлення судом обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, є встановлення факту-здійснення господарської операції шляхом дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договорів, актів виконаних робіт, документів про перевезення, зберігання товарів тощо. Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій. Крім того, дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та або бюджетне відшкодування.

З врахування викладеного слід зазначити, що документами, які підтверджують факт поставки позивачу товарів і які підтверджують реальність здійснення операцій, є договір поставки товару №26 від 03.10.2011 року, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, виписки по особовому рахунку позивача.

Отже, господарські операції, фактично здійснювані TOB «Дана», підтверджуються оформленими належним чином документами.

За відсутності в цих документах недоліків, які згідно ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, що спричиняють втрату первинними документами юридичної сили та доказовості - в такому випадку немає правових підстав для неврахування цих документів як доказів дійсності укладання та виконання угод.

Так, вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХIV та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №1988.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції".

За змістом наведених норм, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), які в подальшому використовуються у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та валових витрат.

Констатація фактів порушень законодавства, що ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях, є неприпустимою при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акту перевірки).

Це є порушенням п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 року № 984, згідно якого факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Акт не містить будь-якого документального підтвердження стосовно не виконання фінансово-господарських взаємовідносин TOB «Дана» по взаєморозрахунках з контрагентом, а викладені в акті перевірки висновки не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Також необхідно зазначити, що відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, спільні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Податковим органом не спростовано інформацію, що під час здійснення операцій з постачання товарів (послуг) та складення первинних документів, контрагент позивача був зареєстрованим як юридична особа і, як наслідок, мав право здійснювати господарську діяльність.

Щодо посилання податкового органу про відсутність ТОВ «Едветайзинг-Експерт» за місцезнаходженням, то таке посилання спростовується оригіналом довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №889512, відповідно до якої, а саме згідно запису №6, судом встановлено, що 03.11.2011 року внесено реєстраційну дію про внесення рішення засновників юридичної особи щодо припинення юридичної особи.

Отже, станом на жовтень 2011 року ТОВ «Едветайзинг-Експерт» було діючим та могло вчиняти дії щодо реалізації товару.

Статус відомостей Єдиного державного реєстру визначений ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців». Частина перша цієї статті передбачає, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Таким чином, якщо на час укладення правочину та видачі податкової накладної ТОВ «Едвентайзинг-Експерт» в Єдиному державному реєстрі не указувалася інша адреса, ніж вул. Патріса Лумумби, 4/6а оф. 808, м.Київ, як місцезнаходження юридичної особи, такі відомості є достовірними, а висновок відповідача про недостовірність даних юридичної адреси товариства є безпідставним.

Іншим твердження податкового органу, як на одну із підстав для донарахування податкового зобов'язання, відповідач послався на пояснення засновника та директора ТОВ «Едветайзинг-Експерт» ОСОБА_4, яка 23.05.2012 року пояснила старшому оперуповноваженому ГВПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва, капітану податкової міліції Павленко Є.Є., що стала засновником та директором підприємства за винагороду, печатки підприємства у неї ніколи не було. Однак, ОСОБА_4 пояснила, що час від часу підписувала документи ТОВ «Едветайзинг-Експерт».

Так, на підставі цих пояснень відповідач стверджує, що між позивачем та ТОВ «Едветайзинг-Експерт» не було ніяких господарсько-фінансових відносин, оскільки директор ТОВ «Едветайзинг-Експерт» не підписувала будь-яких договорів та первинних документів.

Однак, з таким висновком відповідача погодитись не можна, з огляду на таке:

Із пояснень директора та засновника ТОВ «Едветайзинг-Експерт» вбачається, що вона підписувала документи ТОВ «Едветайзинг-Експерт», в зв'язку з чим не можна стверджувати, що директор не підписувала договір та первинні документи із позивачем.

Відповідно до ч.1 ст.92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Тобто, директор згідно статуту підприємства та положень ч.1 ст.92 ЦК України, є органом, який уповноважений набувати для ТОВ «Дана» цивільних прав та обов'язків.

Як видно із договору та первинних документів на поставку труб ізоляції - від ТОВ «Едветайзинг-Експерт», на адресу позивача, всі документи надані, які підписані належною особою директором ТОВ «Едветайзинг-Експерт» ОСОБА_4.

Згідно ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, є обов'язковим реквізитом первинного документа, наявність якого надає документу вірогідності та юридичної значимості.

Підпис директора ТОВ «Дана» на документах складених даним підприємством є наявним.

Пояснення директора ТОВ «Едветайзинг-Експерт» по своїй сутті є відмовою від договору № 26 від 03 жовтня 2011р., який був укладений між позивачем та ТОВ «Едветайзинг-Експерт».

Суд звертає увагу, що чинне законодавство України не передбачає можливості відмови особи (суб'єкта господарювання) від взятих на себе раніше цивільних (господарських) зобов'язань.

Так, зокрема, згідно положень ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Згідно ч.7 ст.193 ГК України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

Тому, зважаючи на положення ст.ст.525, 526 ЦК України, ст.193 ГК України, ТОВ «Едветайзинг-Експерт» в особі свого засновника та директора ОСОБА_4, не може одноособово відмовитись від взятих на себе раніше господарських договірних зобов'язань з поставки на адресу ТОВ «Дана» труб ізоляції, підтверджених документально.

Окрім того, письмові пояснення, не є документом, який згідно положень чинного законодавства, може бути доказом при проведенні документальної перевірки платника податків органом податкової служби, на підставі якого можливо було б встановити наявність або відсутність факту господарських операцій між суб'єктами господарювання.

Щодо відсутності товарно-транспортних накладних у ТОВ «Дана», суд звертає наступне.

В акті перевірки зазначено, що при здійсненні операції щодо придбання товару необхідно мати товарно-транспортні накладні (далі - ТТН), які не були надані для перевірки.

Проте, відсутність такої ТТН лише свідчить про відсутність права віднесення на валові витрати, вартість витрат які пов'язані з доставкою товару.

Крім того, відсутність документів, що засвідчують транспортування товару від контрагента до позивача дає підстави лише вважати про порушення законодавства про автомобільний транспорт, а не податкового законодавства.

Так, згідно з наказом Міністерства транспорту України «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» №363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна накладна - це необхідний юридичний документ для всіх учасників транспортного процесу, а учасники транспортного процесу - це вантажовідправники, вантажоодержувачі, перевізники та особи, що здійснюють вантажні і (або) складські операції з вантажем.

Вказаний нормативно-правовий акт визначає, як вантажовідправника - фізичну або юридичну особу, що подає перевізнику вантаж для перевезення, а як вантажоодержувача - фізичну або юридичну особа, що здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку.

Оскільки податковим органом в ході перевірки не було встановлено, що саме позивач повинен був здійснювати розвантаження товару, або оплачувати вартість його поставки, то відсутність у документообігу позивача товарно-транспортних накладних, при наявності інших документів, якими підтверджено факт відпуску та приймання товарно-матеріальних цінностей, не може спростовувати факту придбання позивачем товару.

Таким чином, вищезазначене свідчить про те, що поставки товару згідно із договором між позивачем та контрагентом реально мали місце, а обставини, викладені у акті перевірки, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Судом не вбачається порушення позивачем Податкового кодексу України, оскільки вчинення господарських операцій із контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових та податкових накладних та інших первинних документів, які не суперечать нормам Законів.

Дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Крім того, подальша реалізація товару підтверджується договором поставки товару №28 від 03.10.2011 року, видатковими накладними, податковими накладними, виписками по особовому рахунку позивача.

Враховуючи викладене суд прийшов до висновку про правомірність включення позивачем сум податку на додану вартість в загальному розмірі 115500,00 грн. до складу податкового кредиту. Таким чином, висновки акту перевірки є не обґрунтованими, суперечать законодавству з питань оподаткування та фактичним обставинам справи, а тому податкове повідомлення-рішення прийняте на його основі є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно із пунктом 1 частини другої статті 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Відповідно до частини першої статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З обставин адміністративної справи видно, що відповідачем не доведено правомірності оскаржуваного рішення, відтак, позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.

Понесені позивачем витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 94 КАС України у зв'язку із задоволенням позову підлягають відшкодуванню із Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби №0000342330 від 21.06.2012р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дана" (код ЄДРПОУ 13308745) судові витрати в сумі 1443 грн. 75 коп. (одна тисяча чотириста сорок три гривні 75 коп.) шляхом їх безспірного списання органом Державної казначейської служби із рахунку Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Томчук Андрій Валерійович