Рішення

від 05.09.2012 по справі 5006/20/103/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.09.12 р. Справа № 5006/20/103/2012

Суддя господарського суду Донецької області Огороднік Д.М. при секретарі судового засідання Зіборовій Т.Є., розглянувши матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фра-М" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегафарм" про стягнення заборгованості у розмірі 25125,45грн.

представники сторін:

від позивача:Кавун І.О. - представник за довіреністю;

від відповідача:Бережний О.М. - представник за довіреністю

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фра-М" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегафарм" про стягнення заборгованості в розмірі 25125,45грн., у тому числі основного боргу в розмірі 24558,41грн., пені в розмірі 474,19грн., 3% річних у розмірі 92,85грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконав умови договору поставки товару №42 від 25.01.2012 в частині своєчасної та повної сплати поставленого товару, у зв'язку з чим заборгованість відповідача становить 24558,41грн.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав належним чином завірені копії: договору поставки товару №42 від 25.01.2012; товарно-транспортні накладні; довіреності.

Позивач у судове засідання 05.09.2012 з'явився, підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 05.09.2012 з'явився та визнав заборгованість перед позивачем у повному обсязі.

Представники позивача та відповідача клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляли, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши їх пояснення, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

25.01.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фра-М", як постачальником (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мегафарм", як покупцем (відповідач) укладено договір поставки товару №42 від 25.01.2012 (далі - договір), строком дії, згідно п. 6.4 договору, до 31.12.2012.

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язався систематично поставляти і передавати у власність покупця лікарські засоби, вироби медичного призначення, засоби особистої гігієни, та ін. (далі - товар), а покупець зобов'язався прийняти товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах дійсного договору

Пунктом 1.2 договору визначено, що загальна кількість товарів, що мають бути поставлені, їх часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), ціна товару встановлюється сторонами у товарно-транспортних накладних (що є специфікаціями в розумінні ст. 266 Господарського кодексу України), які є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно п. 2.1 договору поставка товару здійснюється шляхом доставки за адресою, вказаною покупцем, або на умовах самовивозу.

У пункті 2.3 договору сторони встановили, що товари, поставлені без письмового замовлення та прийняті покупцем, вважаються поставленими та сплачуються на умовах даного договору.

Відповідно до п. 3.1 договору сума кожної поставки, строк оплати поставленого товару та розмір націнки вказуються в товарно-транспортних накладних, які є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 3.2. договору визначено, що розрахунки за кожну партію товару здійснюються в безготівкову порядку, у формі платіжного доручення або в іншій формі оплати, передбаченій діючим законодавством.

Згідно п. 3.3 договору суми оплати за товар, які постачальник отримує від покупця, зараховуються постачальником самостійно в рахунок оплати по товарно-транспортним накладним, які не сплачені, та строк оплати яких настав.

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 24558,41грн. з урахуванням ПДВ, що підтверджується товарно-транспортними накладними: №232683 від 23.05.2012 на суму 1032,42грн., №232138 від 23.05.2012 на суму 1240,32грн., №229532 від 22.05.2012 на суму 1748,73грн., №224657 від 17.05.2012 на суму 2371,25грн., №224197 від 17.05.2012 на суму 1020,79грн., №222643 від 16.05.2012 на суму 259,90грн., №222836 від 16.05.2012 на суму 1547,63грн., №220570 від 15.05.2012 на суму 1150,63грн., №220572 від 15.05.2012 на суму 3374,57грн., №220571 від 15.05.2012 на суму 418,81грн., №218131 від 14.05.2012 на суму 219,97грн., №218085 від 14.05.2012 на суму 1191,40грн., №216184 від 11.05.2012 на суму 141,92грн., №215760 від 11.05.2012 на суму 327,98грн., №215759 від 11.05.2012 на суму 1540,91грн., №214231 від 10.05.2012 на суму 61,20грн., №214230 від 10.05.2012 на суму 999,89грн., №214229 від 10.05.2012 на суму 1415,12грн., №214228 від 10.05.2012 на суму 176,46грн., №211519 від 08.05.2012 на суму 1197,80грн., №211518 від 08.05.2012 на суму 285,49грн., №211462 від 08.05.2012 на суму 360,18грн., №209349 від 07.05.2012 на суму 192,67грн., №209250 від 07.05.2012 на суму 2282,37грн., довіреностями: №72 від 26.04.2012, №76 від 26.04.2012, №77 від 26.04.2012, №2 від 02.01.2008, №1 від 05.01.2009 на отримання товарно-матеріальних цінностей, що підписані відповідачем, копії яких містяться в матеріалах справи.

Оскільки відповідачем отримано продукцію, відповідно до вищезазначених видаткових накладних, у позивача без будь-яких зауважень, оплата повинна здійснюватись в терміни, передбачені сторонами у договорі.

Однак, як зазначає позивач, відповідач вартість отриманого товару не оплатив, у зв'язку з чим виникла заборгованість за поставлений товар в розмірі 24558,41грн.

Оцінивши зміст даного договору, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно статті 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Як визначено положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи не містять жодних доказів виконання відповідачем зобов'язань по договору та оплати за поставлений товар на суму 24558,41грн.

Позивачем до матеріалів справи надано акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.04.2012 по 05.06.2012, з якого вбачається, що заборгованість за вищезазначеними накладними існувала на 05.06.2012 та підтверджена відповідачем, оскільки, даний акт підписаний сторонами та скріплений печатками.

Відповідачем не надано жодних доказів в підтвердження перерахування відповідачу коштів у розмірі 24558,41грн., а матеріали справи таких не містять.

В ході розгляду справи відповідач надав заяву від 05.09.2012, якою визнав позовні вимоги позивача в повному обсязі.

Відповідно до ч.5 ст.78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Визнання позову відповідачем - це безумовне погодження задовольнити матеріально-правову вимогу позивача в тому вигляді, в якому вона міститься у позовній заяві.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 24558,41грн. суми основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, позивач на підставі п. 5.2 договору просить стягнути з відповідача пеню за період з 07.06.2012 по 31.07.2012 у розмірі 474,19грн.

Відповідно до п. 5.2 договору покупець за даним договором за несплату вартості товару у встановлені строки сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,2%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який нараховується пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочення. Пеня нараховується до моменту погашення заборгованості.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання;

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, суд визнає його вірним, а тому позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 474,19грн. підлягають задоволенню.

Враховуючи несвоєчасну оплату відповідачем отриманої продукції, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період з 07.06.2012 по 30.07.2012 у розмірі 92,85грн.

Матеріалами справи доведено, що строки виконання грошового зобов'язання відповідачем порушені, так як до пред'явлення позивачем позову щодо стягнення 3%річних фактично залишилось невиконаним грошове зобов'язання відповідача перед позивачем.

Стаття 625 Цивільного кодексу України не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, за вимогою кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних суд визнає його вірним, а тому позовні вимоги про стягнення 3 % річних у розмірі 92,85грн. підлягають задоволенню

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Беручи до уваги викладене суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегафарм" (пр. Червоногвардійський, буд. 20 кв. 2, м. Донецьк, 83076, ЄДРПОУ 24806400 з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фра-М" (пр. Полеглих Комунарів, буд. 95 Б, м. Донецьк, 83023, ЄДРПОУ 20322326) суму основного боргу в розмірі 24558 (двадцять чотири тисячі п'ятсот п'ятдесят вісім) грн. 41 коп., пеню в розмірі 474 (чотириста сімдесят чотири) грн. 19 коп., 3% річних в розмірі 92 (дев'яносто дві) грн. 85 коп., судовий збір у розмірі 1609 (одна тисяча шістсот дев'ять) грн. 50 коп.

3. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення повного рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя Огороднік Д.М.

Дата складення повного рішення 10.09.2012