Рішення

від 19.09.2012 по справі 5006/41/30/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19.09.12 р. Справа № 5006/41/30/2012

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді: Колесник Р.М.

при секретарі судового засідання Поцелуйко Ю.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовною заявою: Обласного комунального підприємства "Донецктеплокомуненерго", м.Донецьк в інтересах виробничої одиниці "Слов'янськтепломережа", м.Слов`янськ

до відповідача 1: Малого приватного підприємства "Людан", м.Слов`янськ

до відповідача 2: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Слов`янськ

про стягнення заборгованості за договором оренди у розмірі 8 564,02 гривень

Представники сторін:

Від позивача: Караваєва Н.В.

Від відповідача1:не прибув

Від відповідача 2: не прибув

Позивач, Обласне комунальне підприємство "Донецктеплокомуненерго", м.Донецьк в інтересах виробничої одиниці "Слов'янськтепломережа", м.Слов`янськ, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача 1, Малого приватного підприємства "Людан", м.Слов`янськ до віповідача 2 Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Слов`янськ, про стягнення заборгованості за договором оренди у розмірі 8 564,02 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на невиконання відповідачами передбачених договором на оренду нежитлового приміщення №1 від 26.12.2003р. та додаткової угоди від 27.10.2008р. до даного договору зобов'язань зі сплати орендної плати.

Позивач в судових засіданнях підтримав вимоги викладені в позовній заяві та протягом розгляду справи надавав пояснення по суті спору відповідно до яких наполягав на своїй правовій позиції.

Відповідно до листа № 011/5818 від 11.07.2012р. позивач уточнив позовні вимоги в частині стягнення суми боргу, а саме: з відповідача 1 - 5767,34 гривень, з відповідача 2 - 2796,69 гривень.

Відповідно до відзиву на позовну заяву б/н від 20.07.2012р. відповідач 2 просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог відносно відповідача 2, оскільки між позивачем та відповідачем 2 ніяких господарських правовідносин ніколи не було, та позивачем пропущений строк позовної давності.

Заявою від 17.09.2012 року позивач позовні вимоги уточнив та просив стягнути всю суму боргу - 8564,02 гривень з відповідача 1 та від будь-яких вимог до відповідача 2 відмовився.

Суд, з огляду на положення ст. 22 ГПК України, щодо права позивача протягом всього часу розгляду справи відмовитися від позову, розцінює зазначену заяву саме як заяву про відмову від позовних вимог до відповідача 2, тому роз'яснивши позивачу наслідки відмови від позову, передбачені ст. 80 ГПК України, відмова позивача від позову в частині стягнення з відповідача 2 судом прийнята, а провадження по справі в цій частині підлягає припиненню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Відповідач 1 в судові засідання без пояснення причин жодного разу не з'явився, відзиву та витребуваних документів не надав, хоча належним чином повідомлявся про судовий розгляд шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою місцезнаходження, визначеною за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, достовірність яких зрезюмується положеннями ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців". При цьому, з огляду на правову позицію Вищого господарського суду України, сформульовану в п. 3.9.1. Постанови Пленуму №18 від 26.12.2011р. таке повідомлення вважається належним.

Оскільки у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, справа розглядається відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Розгляд справи на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України відкладався.

Перед початком розгляду справи по суті представника позивача та відповідач 2 було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, вислухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ

26.12.2003р. між Виробничою одиницею «Слов'янськтепломережа» ОКП «Донецьктеплокомуненерго» (орендодавець) та малим приватним підприємством "Людан" (орендар) був укладений договір на оренду нежилого приміщення №1, відповідно до п. 1.1. якого Орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 148,8 кв.м., експертна вартість якого становить 41317,00 гривень, що розташоване в будинку за адресою АДРЕСА_2.

Згідно п. 2 договору оренди термін дії договору становить один рік.

Відповідно до статей 258, 260 ЦК УРСР (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством. В разі продовження користування майном після закінчення строку договору при відсутності заперечень з боку наймодавця договір вважається поновленим на невизначений строк і кожна з сторін вправі в будь-який час відмовитись від договору, попередивши про це другу сторону за один місяць.

Згідно ст. 764 Цивільного кодексу України (в редакції 2004 року) якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Враховуючи, що сторонами належних та допустимих доказів на переконання того, що дія договору оренди від 26.12.2003 року було припинено зі спливом строку, визначено пунктом 2 договору, не надано, суд приходить до висновку, що зазначений договір щороку продовжувався та діяв до повернення майна з оренди, яке відбулося 20.02.2009 року та оформлено актом приймання-передачі.

Відповідно до п. 4.1. договору орендна плата за поточний місяць вноситься не пізніше 15-го числа наступного за звітним місяцем

27.10.2008р. між Виробничою одиницею обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» «Слов'янськтепломережа» (орендодавець) та приватним підприємцем ОСОБА_1 (МЧП «Людан») (орендар) була укладена додаткова угода від 27.10.2008р. до договору оренди відповідно до якої сторони виклали п. 1 договору в наступній редакції: Орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне коритсування нежитлове приміщення площею 148,8 кв.м., експертна вартість якого становить 49581,00 гривень, що розташоване в будинку за адресою АДРЕСА_2, відповідно до технічної документації, що знаходиться на балансі ОКП «Донецьктеплокомуненерго» в коритсуванні ВО «Слов'янськтепломережа» для підприємницької діяльності у сфері виготовленні виробів з кераміки.

Пунктом 2.2. додаткової угоди сторони визначили новий розмір орендної плати.

Як вбачається з додаткової угоди від 27.10.2008 року її з боку орендаря (відповідач 1) підписано СПД ОСОБА_1 (відповідач 2).

Водночас, а ні в самій угоді, а ні в матеріалах справи не має доказів на підтвердження повноважень відповідача 2 на підписання угоди від імені відповідача 1, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що зазначену додаткову угоду від 27.10.2008 року з боку відповідача 1 укладено неповноважною особою.

В своїх запереченнях на позовну заяву відповідач 2 зазначив, що в жодних правовідносинах із позивачем не перебувала та в судовому засіданні пояснила, що на прохання відповідача 1 вчиняла певні дії від його імені, а саме підписувала додаткову угоду від 27.10.2008 року та вносила грошові кошти від імені відповідача 1, що, зокрема, підтверджено і матеріалами справи.

Відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач 1 після укладення зазначеного договору продовжував користуватися об'єктом оренди, сплачував за користування ним орендну плату та 20.02.2009 року повернув об'єкт оренди позивачу, що підтверджується актом приймання-передачі.

Так, відповідно до акту приймання-передачі (повернення) об'єкту оренди до договору оренди нежилого приміщення б/н від 26.12.2003р. з МЧП «Людан» від 20.02.2009р. саме відповідач 1 повернув, а позивач прийняв відповідно умов договору оренди нежилого приміщення б/н від 26.12.2003р. об'єкт оренди: приміщення площею 148,8 кв.м., що розташований в м. Слов'яньск в тепловому пункті по АДРЕСА_2

Наведене зумовлює висновки суду про те, що зазначені дії відповідача 1 свідчать про прийняття до виконання обов'язків за зазначеною угодою та про наступне схвалення ним додаткової угоди укладеної відповідачем 2, а отже є угодою, що створює, змінює та припиняє цивільна права та обов'язки саме для відповідача 1.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача 1 такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні відповідача до виконання грошових зобов'язань за договором оренди.

Враховуючи статус сторін та об'єкту оренди, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) щодо визначеного у позовній заяві періоду, регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України „Про оренду державного та комунального майна" та умовами договору на оренду приміщення № 1 від 26.12.2003 року

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Виходячи із змісту прав та обов'язків сторін, визначених договором на оренду приміщення № 1 від 26.12.2003р. (з урахуванням доповнення), його предмету, такий договір кваліфікується судом як договір найму (оренди). Як встановлено ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір на оренду приміщення № 1 від 26.12.2003р. є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч.ч.1,5 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України про обов'язковість договору для виконання сторонами.

Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" та ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата вноситься орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності.

За таких обставин відповідач не мав правових підстав ухилятися від здійснення розрахунку за надані послуги за договором на оренду приміщення № 1 від 26.12.2003 року у розмірі 8564,02 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається із наявних в матеріалах справи документів позивачем за період з 01.04.2008р. по 01.03.2009р. були у повному обсягу надані і не оплачені відповідачем 1 послуги на загальну суму 8564,02 гривень, жодних доказів на спростування чого відповідачем 1 всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України до матеріалів справи не надано.

Відтак, нездійснення оплати наданих послуг згідно умов договору на оренду приміщення № 1 від 26.12.2003р. кваліфікується судом як порушення відповідачем грошових зобов'язань у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач 1- таким, що прострочив згідно ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.

Загальна сума заборгованості за договором оренди №1 від 26.12.2003р. становить 8564,02 гривень.

На момент прийняття рішення по справі відповідач 1 доказів оплати заборгованості за оренду приміщення №1 від 26.12.2003р. в сумі 8564,02 гривень суду не надав, тому зазначена сума підлягає стягненню з останнього на користь позивача.

Щодо заяви відповідача 2 про застосування наслідків пропуску строків позовної давності, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

З огляду на це заява відповідача 2 про застосування наслідків пропуску строку позовної давності до уваги судом не приймається оскільки, як встановлено судом відповідач 2 не був стороною у спірних правовідносинах, та в будь якому випадку, на думку суду, заява про застосування позовної давності має бути заявлена стороною, щодо якої пред'явлено позовну вимогу.

Відповідно п. 25 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. N 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» заява про застосування позовної давності одного з відповідачів, не поширюється на позовні вимоги до інших відповідачів, в тому числі і при солідарній відповідальності.

Наведене зумовлює висновки суду про неможливість застосування заяви відповідача 2 про застосування наслідків пропуску позовної давності до позовних вимог щодо відповідача 1.

Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача 1.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 43, 49, 75, 77, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

Припинити провадження у справі за позовом обласного комунального підприємства "Донецктеплокомуненерго", м.Донецьк в інтересах виробничої одиниці "Славянсктепломережа", м.Слов`янськ, до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Слов`янськ.

Позов обласного комунального підприємства "Донецктеплокомуненерго", м.Донецьк в інтересах виробничої одиниці "Славянсктепломережа", м.Слов`янськ, до малого приватного підприємства «Людан», м.Слов`янськ задовольнити.

Стягнути з малого приватного підприємства «Людан», (84121, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Батюка, 24, кв.7, ЄДРПОУ 23034220) на користь виробничої одиниці "Славянсктепломережа", (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Іскри,5, ЄДРПОУ 05540965 р/р 26004301565743 у Центральній міській філії ПАТ ПІБ м.Горлівка, МФО 334464) обласного комунального підприємства "Донецктеплокомуненерго" (83036, м. Донецьк, вул. Донецька, 38 п/р 26006962494214 в ПАТ «ПУМБ», МФО 334851, ЄДРПОУ 26221744) суму боргу у розмірі 8 564,02 гривень.

Стягнути з малого приватного підприємства «Людан», (84121, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Батюка, 24, кв.7, ЄДРПОУ 23034220) на користь виробничої одиниці "Славянсктепломережа", (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Іскри,5, ЄДРПОУ 05540965 р/р 26004301565743 у Центральній міській філії ПАТ ПІБ м.Горлівка, МФО 334464) обласного комунального підприємства "Донецктеплокомуненерго" (83036, м. Донецьк, вул. Донецька, 38 п/р 26006962494214 в ПАТ «ПУМБ», МФО 334851, ЄДРПОУ 26221744) судовий збір у розмірі 1609,5 гривень.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 19.09.2012р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 24.09.2012 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Колесник Р.М.