Постанова

від 14.09.2012 по справі 2811/12/2170

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2012 р. 09 год.33 хв.Справа № 2-а-2811/12/2170

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Хом'якової В.В.,

при секретарі: Мельник О.О., за участю представників позивача Рубан Т.Н., КорнєєваМ.П., представника відповідача Зеленіної С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий Дім "Тепло-Комплект"

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про визнання дій протиправними та скасування акту про проведення невиїзної позапланової перевірки,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий Дім „Тепло-Комплект" (далі - ТОВ ТД «Тепло-Комплект», позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом про визнання дійсними оспорюваних Державною податковою інспекцією у м. Херсоні укладених між позивачем та ПП «Авірум» договору № 212 від 01.12.11, між позивачем та ТОВ ГК "Теплотехніка" договору № 160/45 від 02.12.05. Позивач також просить визнати протиправними дії ДПІ у м. Херсоні щодо висновків акту перевірки про завищення ТОВ «ТД «Тепло-Комплект» податкового кредиту у грудні 2011 року на загальну суму ПДВ 170597,89 грн. та про завищення податкових зобов'язань в листопаді-грудні 2011 року на суму ПДВ 206388 грн. 16 коп. та щодо визнання недійсними (нікчемними, фіктивними) правочинів, укладених товариством з контрагентами, скасувати акт перевірки від 22 квітня 2012 року № 657/22-4/33824714. В позові зазначено про порушення строку розгляду скарги на висновки акту перевірки ДПА у Херсонській області, неправомірність висновків про податкові зобов'язання за період, який не був предметом перевірки. Протиправними, вважає позивач, висновок відповідача стосовно безтоварності поставки товарів, послуг. Позивач наполягає, що всі товари (роботи, послуги) придбання яких відображено у податковій звітності, були фактично отриманими, використаними для потреб його господарської діяльності, підтверджені належним чином складеними податковими накладними, розрахунки за поставлений товар здійснені у безготівковій формі. Правочини, укладені між позивачем та ПП „АВІРУМ", а також між товариством та ТОВ ГК „Теплотехніка" є виконаними, ніким в судовому порядку не оскаржувались. Позивач зазначає, що до компетенції податкової інспекції не входять повноваження щодо визнання правочинів нікчемними, висновки перевірки ґрунтуються лише на припущеннях. Визнаючи зазначені правочини такими, що укладені без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цими правочинами, податкова інспекція бере на себе повноваження судового органу, такий правочин є оспорюваним і його недійсність може бути встановлена лише судом, а не актом державної податкової інспекції. Позивач як платник податків не повинен перевіряти наявності у своїх контрагентів основних фондів, трудових ресурсів, сплату ними податків, джерело придбання товарів, ПП "Авірум" та ПП "Строймаркет-КН" є юридичними особами, самостійно відповідають за своїми господарськими зобов'язаннями. Відсутність товарно-транспортних документів пояснює тим, що товари поставлялись за умовами договорів на орендовану позивачем ділянку..

Позивач зазначає, що в разі погодження товариством з висновками перевірки, відповідач набуде певних підстав для визнання завищеним податкового кредиту у покупця - ТОВ «ГК «Теплотехніка» на суму ПДВ 206388,16 грн., що може суттєво погіршити подальшу роботу позивача, оскільки цей покупець є у позивача основним. На переконання позивача, неправомірні дії ДПІ у м. Херсоні є проявом незаконного втручання в господарські відносини підприємства, негативна недостовірна інформація, викладена в акті перевірки погіршила ділову репутацію.

Представники позивача прибули в судове засідання, просять задовольнити позов. Представники надали суду докази того, що подальша операція продажу товарів, послуг по ланцюгу до ТОВ "ГК "Теплотехніка" також визнана нікчемною, останньому визначені податкові зобов'язання по ПДВ, прийнято відповідне податкове повідомлення--рішення.

Державна податкова інспекція у м. Херсоні Херсонської області ДПС (далі - ДПІ у м. Херсоні, відповідач) заперечує проти позову, мотивуючи тим, що позивач під час формування податкового кредиту та зобов'язань до його складу включив операції по безтоварним операціям та вчиненим на підставі нікчемних правочинів. Позивач лише документував придбання товарів та послуг від ПП «Авірум», що унеможливлює їх фактичне використання у господарській діяльності, а тому ці операції не можуть бути враховані під час складання податкової звітності позивача. Ні у ПП "Авірум", ні у ПП "Строймаркет-КН" не було можливостей (основних фондів, трудових ресурсів) для поставки товарів та виконання робіт позивачу.

Представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий Дім „Тепло-Комплект" є юридичною особою, платником податків, перебуває на обліку в ДПІ у м. Херсоні.

На підставі наказу № 359 від 25.04.12, повідомлення про проведення перевірки № 78/22-4 від 25.04.12 інспектором ДПІ у м. Херсоні була проведена позапланова невиїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім „Тепло-Комплект", яка оформлена актом від 27 квітня 2012 року за № 657/22-4/33824714 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий Дім „Тепло-Комплект" з питання дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з ПП „Авірум" (код 32809763) за грудень 2011 року». При перевірці було встановлено, що позивачем завищено податковий кредит у грудні 2011 року на загальну суму ПДВ - 170 597,89 грн. і податкові зобов'язання на суму 206388,16 грн. у листопаді та грудні 2011 року, дані декларацій про обсяги придбання та продажу є недійсними, правочини позивача з ПП «Авірум» не спрямовані на реальне настання правових наслідків внаслідок недодержання приписів ч.1, 5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ст. 626, ч. 1 ст. 628, ст. 629, ст. 655, ст. 656, ст. 658, ст. 662, ч. 2 ст. 689, ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України. Податкові повідомлення-рішення за актом не приймались.

Товариство 7 травня 2012 року звернулося до державної податкової інспекції у м. Херсоні з запереченням на акт перевірки, проте листом від 14.05.2012 державна податкова інспекція у м. Херсоні відмовила товариству у задоволенні заперечень.

Оскарження висновків акту до Державної податкової адміністрації у Херсонській області не дало позитивних результатів.

З акту перевірки вбачається, що позивач документував отримання товару та послуг від ПП «Авірум» в грудні 2011 року на загальну суму 1023587 грн. 37 коп. ( в т.ч. ПДВ 170597,89 грн.) Транспортування товару проводилось за рахунок ПП «Авірум», до перевірки не надано товарно-транспортних накладних, які підтверджують транспортування товару позивачу. При перевірці податковою інспекцією був використаний акт ДПІ у м. Херсоні від 22.03.12 № 222/22-4/32809763 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Авірум» з питання дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з ПП «Строймаркет-КН» за грудень 2011 року, відомості якого свідчать про те, що ПП «Авірум» не має основних фондів, транспорту, податковий кредит ПП «Авірум» сформовано за рахунок такого постачальника як приватне підприємство «Строймаркет-КН», яке відсутнє за місцезнаходженням, остання декларація з податку на додану вартість подана за вересень 2011 року, подальші декларації жовтень-грудень 2011 року визнані недійсними. Свідоцтво платника ПДВ анульовано 24.01.12. Проведено обстеження юридичної адреси ПП «Строймаркет-КН» : м. Херсон, вул. Комсомольська, 13, кв. 10, та встановлено, що будівля належить ХОД ДАК Хліб України, директор якого Тоткало О.Д. заперечує здавання в оренду приміщення ПП «Строймаркет-КН». Також не було встановлено місцезнаходження директора ПП «Строймаркет-КН» ОСОБА_5 за місцем реєстрації АДРЕСА_2, квартира давно продана. У ПП «Строймаркет-КН» відсутні трудові ресурси, приміщення, транспортні засоби, земельні ділянки. Встановити та допитати колишнього директора підприємства ОСОБА_6 також не представилось можливим, він не розшуканий. ДПІ визнало, що ПП «Авірум» тільки документувало господарські операції без їх фактичного здійснення від постачальника ПП «Строймаркет-КН», визнано нікчемними угоди між ПП «Строймаркет-КН» та ПП «Авірум» у грудні 2011 року.

Також відповідачем було виявлено, що документований від ПП «Авірум» товар, роботи були реалізований в подальшому ТОВ «ГК «Теплотехніка», товарно-транспортних документів на перевірку не надано, визнано нікчемними операції подальшого продажу та податкові зобов'язання з ПДВ.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

В даному випадку позивачем оскаржуються саме дії суб'єкта владних повноважень і даний спір відноситься до юрисдикції адміністративних судів.

Як визначається нормами статті 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Крім того, за приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 86.1 ст.86 ПК України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка. Отже, складання посадовими особами податкового органу акта є свідченням встановлення державним органом порушення суб'єктом господарювання приписів податкового законодавства.

Відповідно п.п.4.33 ст. 4 ПК України податкове законодавство ґрунтується на принципі невідворотності настання відповідальності у разі порушення податкового законодавства. Тобто, будь-яка особа (платник податку, податковий агент, їх посадові особи, посадові особи органів державної податкової служби, митних органів), що здійснила податкове правопорушення, буде притягнута до юридичної відповідальності. Відсутність податкового повідомлення рішення у спірних правовідносинах не є свідченням того, що за наслідками перевірки задекларовані платником податків зобов'язання з податків і зборів були залишені без змін, оскільки в самому акті зазначено про недійсність податкового кредиту та податкових зобов'язань.

Відповідно до п. 102.1 ст. 102 ПК контролюючий орган, крім випадків, визначених п. 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Таким чином встановлення відповідачем у справи порушення податкового законодавства та передбаченої законом можливості податкового орану нарахувати податкові зобов'язання відповідачу на протязі не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації за відсутності податкового повідомлення рішення, позбавляє особу можливості прогнозувати свою поведінку та передбачати її наслідки. А отже порушується принцип правової визначеності, який імплікований Європейською конвенцією з прав людини Конвенцією і який становить один із основних елементів верховенства права, а відтак підлягає захисту у порядку адміністративного судочинства.

Висновки ДПІ про фіктивність, нікчемність проведених позивачем господарських операцій, про неспрямованість їх на реальне настання правових наслідків, про відсутність фактичної передачі за такими операціями товарів (послуг), зроблені ДПІ без належних для цього правових підстав та за відсутності для цього відповідних повноважень.

Компетенція, завдання, порядок дій органів державної податкової служби під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначається Законом України "Про державну податкову службу в Україні" та ПК України, які не містять норм, що наділяли б відповідача повноваженнями на визнання правочинів такими, що не відповідають вимогам цивільного законодавства.

За приписами ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. Разом з тим, в акті перевірки відповідач робить висновок про порушення позивачем норм Цивільного кодексу України.

Так, зокрема, ст. 215 ЦК України, на порушення якої посилається ДПІ, розрізняє нікчемні та оспорювані правочини. Згідно цієї статті Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, нікчемним визнається правочин, якщо його недійсність прямо встановлена законом. Оскільки недійсність таких правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі, то вони вважаються недійсними з моменту їхнього укладання, незалежно від пред'явлення позову та рішення суду. В цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. В даному спорі мова йде вже про оспорюваний правочин, відмінність якого від нікчемного полягає в тому, що оспорюваний правочин припускається дійсним, проте їх дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою особою.

З цією нормою ЦК України узгоджуються і положення ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, за якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Окремо суд вважає за необхідне зазначити, що за змістом акту перевірки відповідач робить висновок про те, що правочини, вчинені позивачем і його контрагентами, є такими, що не направлені на реальне настання правових наслідків. Згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних. Фіктивним можна визнати право чин тільки зі умови, що обідві сторони діяли без наміру створити цивільно-правові наслідки, на виконання фіктивного правочину не передаються майно або послуги. Якщо ж на виконання правочину були передані майно або сплачені грошові кошти, правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

В акті перевірки відповідачем не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди -такими, що не спричинають реальних наслідків. Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, статтю 215, частину 1 статті 216 та інші норми ЦКУ є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку. Суд вважає, що відповідачем не доведено, що угоди позивачем укладались без наміру створити правові наслідки, не доведено відсутність у учасників правочину наміру створити юридичні наслідки на момент вчинення правочину. Надаючи правову оцінку правочинам, укладеним позивачем, відповідач перекручує норми чинного законодавства України, невірно їх тлумачить та застосовує. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність або фіктивність цих правочинів, чи судових рішень про визнання їх недійсними, висновки ДПІ у м. Херсоні, викладені в акті перевірки щодо зазначених правочинів є протиправними.

Суд погоджується з доводами позивача, що висновки перевірки порушують його права та інтереси, оскільки мають безпосередній вплив на його права та інтереси як суб'єкта господарювання та може мати негативні наслідки, як то: погіршення його ділової репутації, як належного платника податків, відмова його контрагентів від подальших господарських відносин з позивачем з метою уникнення негативних податкових наслідків для себе від таких операцій, можуть призвести до невиконання контрагентами позивача своїх зобов'язань по укладеним з позивачем договорам, що в свою чергу може призвести до неможливості позивачу провести розрахунки з постачальниками, виплатити заробітну плату працівникам, сплатити податки, збори, обов'язкові платежі і таке інше.

Чинне законодавство України не передбачає право відповідача визнавати дані, які відображаються суб'єктами підприємницької діяльності у податкових деклараціях (з податку на прибуток, з податку на додану вартість) за перевіряємий період - недійсними.

Відповідно до ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п.198.3). Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6). За п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити.

Отже з точки зору податкового законодавства України головними умовами для віднесення сплаченого при придбанні товару ПДВ до складу податкового кредиту є використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності платника податків у межах оподатковуваних операцій та належне документування сплаченого ПДВ.

Також суд вважає, що для встановлення обґрунтованості декларування податкового кредиту необхідно встановити також наступні обставини:

- реальність здійснення господарських операцій, суми за якими віднесені до податкового кредиту;

- наявність у продавців товарів, робіт (послуг), які видавали податкові накладні, спеціальної податкової правосуб'єктності;

- віднесення до складу податкового кредиту лише сум, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку.

Судом встановлено, що в підтвердження факту поставки товару у позивача є рахунки, видаткові накладні та податкові накладні, на підставі яких позивач відносив до складу податкового кредиту листопаду 2011 року суми податку на додану вартість, претензій у податкової інспекції з питання складання цих документів немає. 01 грудня 2011 року між Товариством, як замовником, та приватним підприємством „АВІРУМ", як постачальником, було укладено Договір № 212, предметом якого було зобов'язання постачальника виконати комплекс робіт з постачання обладнання хімічного очищення питної води згідно із специфікацією, що є додатком № 1 до цього договору, а замовника прийняти та оплатити поставлене обладнання. 02 грудня 2005 року між Товариством, як виконавцем, та ТОВ ГК „Теплотехніка", як замовником, було укладено Договір № 160/45, предметом якого було зобов'язання виконавця з комплектації об'єктів, що будуються замовником, матеріалами та обладнанням, а замовника - з прийняття і оплати таких матеріалів та обладнання.

Договір № 212, укладений з ПП „АВІРУМ" та Договір № 160/45 , укладений з ТОВ ГК „Теплотехніка", є господарськими договорами, зміст яких не суперечить ЦКУ, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Сторони правочинів, як юридичні особи, мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення, як учасників правочину, є вільним і відповідало їх внутрішній волі. Правочини вчинено у формі, встановленій законом. Всі операції з купівлі-продажу обладнання у ПП „Авірум" та наступної поставки цього обладнання ТОВ ГК "Теплотехніка" закінчено виконанням, обладнання за тими позиціями, які визначаються актом, передано ТОВ ГК "Теплотехніка». Це підтверджується:

- видатковими накладними ПП „Авірум" за № 164 від 14.12.2011 року, № 165 від 15.12.2011 року, № 166 від 27.12.2011 року, № 167 від 28.12.2011 року;

- податковими накладними ПП „Авірум" за № 14 від 14.12.2011 року, № 15 від 15.12.2011 року, №16 від 27.12.2011 року, № 17 від 28.12.2011 року;

- видатковою накладною ТОВ „ТД „Тепло -Комплект" за № 0100248 від 30.12.2011 року;

- податковими накладними ТОВ „ТД „Тепло -Комплект" за № 5 від 16.11.2011 року, № 11 від 28.11.2011 року, №13 від 30.11.2011 року, № 9 від 16.12.2011 року, №10 від 16.12.2011 року, № 11 від 16.12.2011 року, № 12 від 16.12.2011 року, № 13 від 16.12.2011 року, № 14 від 16.12.2011 року, № 15 від 16.12.2011 року, № 16 від 16.12.2011 року, № 19 від 27.12.2011 року, № 22 від 27.12.2011 року, № 24 від 29.12.2011 року;

- платіжними дорученнями № 1447 від 16.12.2011 року, № 1448 від 16.12.2011 року, № 1449 від 16.12.2011 року, № 1458 від 27.12.2011 року, № 1471 від 29.12.2011 року,

Із досліджених у судовому засіданні первинних документів, оформлених за результатами господарської діяльності позивача із продавцями вбачається, що зазначені первинні документи повністю відповідають ознакам первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік, тобто господарські та бухгалтерські документи, отримані позивачем та задіяні для формування податкового кредиту та податкового зобов'язання є дійсними.

Податкова інспекція не заперечує тієї обставини, що контрагент ПП «Авірум» був включений до ЄДРПОУ, був зареєстрованим платником ПДВ, в податковій звітності у складі податкових зобов'язань відобразив ПДВ по операціях із позивачем. Даний постачальник не заперечує господарських відносин з позивачем.

Щодо контрагента постачальника (ПП "Строймаркет-КН", то суд приймає до уваги відстуність прямих господарських відносин з позивачем, податкова інспекція не довела обізнаності позивача щодо цього контрагента, тому позивач не може нести відповідальність за можливу недостовірність відомостей про нього за умови необізнаності щодо неї. Оскільки, якщо контрагент допустив будь-які порушення, то це тягне відповідальність саме для цієї особи.

Відсутність ТТН у позивача не є безумовною підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування. З акту перевірки вбачається, що позивач не здійснював перевезення та не ніс транспортних витрат. Товарно-транспортна накладна не може бути визнана первинним бухгалтерським документом, оскільки податкова інспекція досліджувала правильність формування податкового кредиту по операціям придбання товарів, а не по операціям придбання транспортних послуг. Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів і України від 24.05.95 р. N 88, Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. N 996-XIV, якими встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Суд погодився б з діями податкової інспекції у випадку неприйняття сум ПДВ, які були б сплачені у складі вартості транспортних послуг. Товарно-транспортна накладна підтверджує транспортні витрати, а не факт придбання товару.

Суд звертає увагу, що в акті перевірки суб'єктом владних повноважень не надано належного аналізу первинним документам позивача, не викладено належних та допустимих доказів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та його контрагентів, про відсутність використання позивачем отриманих товарів в господарській діяльності, що зумовлює необґрунтованість висновку про невідповідність закону укладених позивачем правочинів у перевіреному податковою інспекцією періоді та вчинених за ними господарських операцій.

ДПІ не довела належними доказами наявність порушень податкового законодавства зі сторони позивача та контрагентів позивача,

Відповідно до положень ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

ДПІ не надала суду належних доказів того, що на момент проведення операцій з позивачем його продавець був фіктивним підприємством, вчиняв порушення в сфері оподаткування, документував безтоварні операції з метою формування фіктивного податкового кредиту для інших суб'єктів господарювання, та укладав нікчемні правочини, які завідомо порушують публічний порядок та суперечать інтересам держави і суспільства.

Надані суду докази не дають підстав для висновку, що вчинені позивачем господарські операції з придбання товарів є сумнівними, не відповідають дійсному економічному змісту, і вчинені з метою одержання доходу саме за рахунок податкової вигоди за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки про нереальність правочинів, міг керуватися лише припущеннями, його позиція не підкріплені належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. За таких обставин суд визнає висновки акту перевірки протиправними.

Щодо вимог позивача про скасування акту перевірки, то суд вважає це тотожною вимогою, оскільки не сам акт перевірки має наслідки, а його висновки, які позивач також оскаржує. Суд вважає, що в задоволенні вимоги належить відмовити з тих підстав, що висновки акту перевірки вже судом описані і їм дана правова оцінка.

Вимоги про визнання дійсними договорів, укладених сторонами, не підлягають задоволенню, оскільки позивач не надав доказів оспорювання договорів податковою інспекцією. В даному випадку, спору щодо дійсності договорів немає. В акті перевірки від 22.04.12 нічого не зазначено про недійсність договорів, а йде мова про нікчемність, що є різними поняттями.

Позов задовольняється частково. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Керуючись ст. ст. 158-163, 167 КАС України, суд,

постановив :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий Дім "Тепло-Комплект" задовольнити частково.

Визнати протиправними висновок Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби в акті невиїзної позапланової перевірки від 22.04.2012 № 657/22-4/33824714 про визнання нікчемними та такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, правочинів між ТОВ ТД "Тепло-Комплект" за грудень 2011 року з постачальником ПП "Авірум", про визнання завищеним податкового кредиту, сформованого по податковій декларації з ПДВ за грудень 2011 року в сумі 170597,89 грн. та завищення податкового зобов'язання за листопад-грудень 2011 року на суму ПДВ 206388,16 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 24 вересня 2012 р.

Суддя Хом'якова В.В.

кат. 8