Рішення

від 26.02.2008 по справі 8/646-13/262-21/1

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

8/646-13/262-21/1

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  8/646-13/262-21/1

26.02.08

За позовомВідкритого акціонерного товариства «Виробничо-будівельний комбінат «Кібер»

ДоТовариства з обмеженою відповідальністю «Біржові технології»

Простягнення 6 494 284,24 грн.

Суддя Шевченко Е.О.

Представники:

Від позивача

Від відповідачаВакуленко Є.В.Горніцька І.О.

Соковська Л.М.- представник- представник

- представник

(дов. від 10.04.07р.)(дов. №049-1/118 від 24.08.07р.)(дов. від 01.10.07р.)

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Відкритого акціонерного товариства «Виробничо-будівельний комбінат «Кібер»(далі по тексту позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Біржові технології»(далі по тексу відповідач) про стягнення з останнього суми завданих збитків у розмірі 6 494 284,24 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є законним користувачем земельної ділянки площею 4,0 га, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 4-а, відповідно до Рішення №1731 від 15.10.1957р. Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих, а в подальшому Договору від 16.07.2003р. оренди земельної ділянки, укладеного з Київською міською радою. Починаючи з 1997р. він позбавлений можливості використати своє законне право користувача земельної ділянки загальною площею 3 700 кв.м. за вказаною адресою, оскільки вона зайнята відповідачем без будь-яких на то правових підстав. Крім того, відповідачем також незаконно використовується майно, а саме гаражний комплекс, що розташований на цій ділянці. При цьому позивач своєчасно та в повному обсязі сплачує земельний податок та орендну плату за зайняту відповідачем земельну ділянку. Так за період 1997-2000рр. ним сплачено земельного податку в розмірі 43 941,32 грн., за період 2000-2003рр. –198 835,04 грн. Згідно Договору оренди від 16.07.2003р. за період з 12.08.2003р. по 01.11.2004р. сплачено суму орендної плати в розмірі 41 852,93 грн.  Також нараховано амортизації  за період з 01.01.1997р. по 01.10.2004р. в сумі 225 857,75 грн. У зв»язку з цим, на думку позивача, відповідач має відшкодувати понесені ним збитки по сплаті земельного податку, орендних платежів та нарахованої амортизації  всього на загальну суму 510 486,24 грн.

Крім цього, згідно позовної заяви, відповідач має сплатити позивачеві суму упущеної вигоди за період з 01.01.1997р. по 01.11.2004р.  в розмірі 5 983 798,00 грн., оскільки позивач був позбавлений можливості здавати в оренду приміщення, які знаходяться в фактичному незаконному користуванні відповідача. Нормативно позивач посилається на ст. 22 Цивільного кодексу України.

Відповідач не погоджується з позовними вимогами, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. У відзиві на позов відповідач вказує, що він є правомірним співвласником гаражного комплексу та правомірним співкористувачем земельної ділянки, на якій розташований гаражний комплекс, по вул. Новокостянтинівській, 4а, в м. Києві, що підтверджується рішеннями судових інстанцій, а саме, Рішенням Арбітражного суду м. Києва від 31.01.2001р. у справі №19/15, яке підтверджує розмір фізичних часток позивача та відповідача, створених згідно з Договором про спільну діяльність від 05.08.1996р.; Рішеннями Господарського суду у справах №7/322 та №8/323, якими встановлено право власності відповідача на частку у спільному майні (гаражному комплексі) у розмірі 99,5% та підтверджено право відповідача на користування земельною ділянкою, на якій розташований гаражний комплекс. У зв»язку з наведеним, позивачем при здійсненні розрахунку ціни позову не враховано законність користування відповідачем гаражним комплексом та земельною ділянкою. Крім того, позивачем не враховано загальний строк позовної давності, що унеможливлює відшкодування збитків з 1997р.; неможливість застосування цивільної відповідальності у вигляді відшкодування збитків до податкових відносин; відсутність правових підстав для відшкодування сум договірних зобов»язань позивача щодо орендної плати за Договором оренди від 16.07.2003р.; обов»язковість обґрунтування суми упущеної вигоди.

До прийняття рішення по суті позивачем було надано уточнення до позовної заяви, згідно якого він просить суд стягнути з відповідача суму прямих збитків, що складається із сплаченого земельного податку та орендної плати за землю за період з 01.01.1999р. по 30.06.2005р. в розмірі 257 220,24 грн., нарахованого зносу на майно, що знаходиться в користування відповідача за період з 01.07.1997р. по 01.07.2005р. в розмірі 154 454,03 грн., та непрямих збитків (недоотриманий прибуток) у вигляді втраченої вигоди за період з 01.07.1997р. по 01.07.2005р. в розмірі 6 838 627,20 грн. Всього позивачем заявлено до стягнення суму збитків в розмірі 7 250 301,47 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.07.2005р. позов задоволено частково та стягнуто на користь позивача 2 181 200,72 грн. збитків, 1 700,00 грн. суму державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2007р. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2005р. змінено та стягнуто з відповідача на користь позивача 2 302 850,01 грн. збитків, 1 400,0 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Згідно Постанови Вищого Господарського суду України від 06.11.2007р. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2005р. та Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2007р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

При новому розгляді справи сторонами надано письмові пояснення стосовно позовних вимог.

Так, згідно письмових пояснень позивача, він повністю підтримує позовні вимоги та просить суд задовольнити їх в повному обсязі. Додатково в письмових поясненнях позивач зазначає, що факт неправомірного користування відповідачем земельною ділянкою та майном в м. Києві по вул. Новокостянтинівській, 4а, встановлений Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.08.2004р. по справі 8/525, яке вступило в законну силу. В Ухвалі Вищого Адміністративного суду України від 18.10.2007р. зазначено, що докази наявності у відповідача права власності на частку у гаражному комплексі відсутні, а з матеріалів справи вбачається, що ВАТ Виробничо-будівельний комбінат «Кібер»сплачена повна вартість об»єкта нерухомого майна. Також позивач вказує на те, що він набув право власності на майно –гаражний комплекс –в 1997р. з моменту прийняття цього майна в експлуатацію згідно Акту прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об»єкта від 03.07.1997р. №64, що відповідає чинному на той час Цивільному кодексу УРСР, а саме ст. 128 цього Кодексу.

Відповідач в письмових поясненнях заперечує проти позову в повному об»ємі та просить відмовити в його задоволенні, вказуючи на те, що позивач в порушення вимог ст.ст. 33, 54 ГПК України позовні вимоги нормативно не обґрунтував та не довів належними засобами доказування викладені обставини. Обо»язок позивача сплачувати земельний податок та орендну плату ґрунтується на законі та факт порушення третіми особами його прав не може бути підставою для звільнення його від сплати цих платежів. Також відповідач вказує на неправомірність застосування  позивачем для визначення суми збитків у вигляді упущеної вигоди Тимчасової методики визначення розміру шкоди (збитків), завданої порушенням господарських договорів, яка затверджена комісією Ради Міністрів України СРСР по економічній реформі 21.12.1990р., оскільки вона призначена для визнання розміру збитків, спричинених порушенням господарських договорів, укладених між підприємствами і організаціями, а також при позадоговірних відносинах для визначення розміру шкоди (збитків) по зобов'язанням із спричинення шкоди; шкоди (збитків), понесеної підприємством у результаті виконання вказівок вищестоящого органу, що порушив права підприємств, а також внаслідок неналежного виконання вищестоящим органом своїх обов»язків по відношенню до підприємства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2008р. розгляд справи судом було відкладено у відповідності до ст. 77 ГПК України у зв»язку з неявкою в судове засідання представника відповідача.

Справа слухалась з оголошеними в судових засіданнях 29.01.2008р. та 05.02.2008р. перервами на підставі ст. 77 ГПК України.

Всебічно та повно дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Рішення Виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих№1731 від 15.10.1957р. Управлінню по капітальному ремонту виконкому Київської міської Ради депутатів трудящих відведено земельну ділянкою площею біля 4,0 га по вул. Новокостянтинівській, №4, під будівництво комбінату виробничих підприємств.

Рішенням Виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих №1736 від 27.10.1959р. Управлінню по капітальних ремонтах міськвиконкому відведено додатково земельну ділянку площею біля 2,0 га по вул. Новокостянтинівській, 4, для будівництва комбінату виробничих підприємств.

Пізніше 20.12.1990р. земельну ділянку площею 4,0 га за вказаною вище адресою згідно Рішення №1091 Виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів «Про відведення земельних ділянок підприємствам, установами і організаціям для будівництва об»єктів»відведено Заводу залізобетонних виробів і конструкцій ВО «Київрембуд»для здійснення реконструкції існуючої залізобетонної колії.

16 липня 2003р. між Київською міською Радою та позивачем укладено Договір оренди земельної ділянки, згідно якого Київська міська Рада на підставі свого Рішення від 28.11.2002р. за№112/272 в редакції Рішення від 24.04.2003р. за №416/576 передала позивачеві в довгострокову оренду на 24 роки земельну ділянку по вул. Новокостянтинівській, 4-а, розміром 4,7668 га для експлуатації та обслуговування будівель і споруд майнового комплексу заводу залізобетонних виробів.

Відповідно до п.п. 2.1., 2.5. цього Договору за оренду земельної ділянки орендар (позивач по справі) сплачує орендодавцеві оренду плату у грошовій формі незалежно від результатів своєї діяльності. Орендна плата вноситься орендарем щомісячно впродовж тридцяти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця.

Таким чином, наведені вище документи свідчать про те, що землекористувачем земельної ділянки площею 4,7668 га по вул. Новокостянтинівській, 4а, є позивач.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об»єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно з ст. 2 Закону України «Про плату за землю»використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Стаття 5 Закону України «Про плату за землю»визначає, що об»єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб»єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Відповідно до наведених вище статей законів обов»язок по сплаті земельного податку та орендної плати лежить на позивачеві, як на користувачеві земельної ділянки.

Матеріали справи підтверджують здійснення позивачем сплати податку на землю та орендних платежів.

Як вбачається з матеріалів справи, на земельній ділянці по вул. Новокостянтинівській, 4-а, 03.06.1997р. знаходиться комплекс автогаражів, який прийнято в експлуатацію 03.06.1997р., про що приймальною комісією було складено Акт про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об»єкта, що зареєстрований в Управлінні Держархбудконтролю за №64 від 03.06.1997р.

Відповідно до цього акту прийнято в експлуатацію комплекс автогаражів на 60 боксів із контрольно-пропускним приміщенням за адресою: м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 4а. Замовником та експлуатаційною організацією в даному акті вказаний позивач.

Висновок №1557/1558 судово-бухгалтерської експертизи, призначеної по даній справі, розробленим Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, підтвердив фінансування позивачем будівництва гаражного комплексу, зокрема в ньому зазначено, що позивачем здійснено фінансування будівництва гаражного комплексу на 60 боксів та двоповерхову майстерню в розмірі 374 038,77 грн.

На підставі Акту про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об»єкта від 03.06.1997р. гаражний комплекс на 60 боксів взято позивачем на бухгалтерський облік за первісною вартістю 470 113,16 грн.

23 березня 2006р. згідно Наказу Головного управління житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №512-С/ЮНП від 20.03.2006р. позивачеві було оформлено Свідоцтво про право власності на гаражний комплекс.

30.03.2006р. Свідоцтво зареєстровано Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об»єкти нерухомого майна в реєстровій книзі №13з-83 за реєстровим №810з.

Відповідачем оскаржувався Наказ Головного управління житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №512-С/ЮНП від 20.03.2006р. та видане на його підставі Свідоцтво про право власності на гаражний комплекс від 23.03.2006р.  в судовому порядку, у зв»язку з тим, що, як на думку відповідача, він є власником частки в спільній частковій власності гаражного комплексу в розмірі 95%.

Так, Постановою Господарського суду міста Києва від 19.12.2006р. по справі №21/403-А вказаний Наказ скасовано. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2007р. Постанову Господарського суду міста Києва від 19.12.2006р. скасовано, а Наказ залишено чинним. Ухвала Вищого Адміністративного суду України від 18.10.2007р. залишила Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2007р. без змін.

Рішення судів вищої інстанції мотивовані тим, що ТОВ «Біржові технології»не надано правовстановлювальних документів на підтвердження наявності у нього права на гаражний комплекс.

Таким чином, Наказ Головного управління житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №512-С/ЮНП від 20.03.2006р. та Свідоцтво про право власності на гаражний комплекс від 23.02.2006р. судами визнано чинними.

Наведене вище свідчить про наявність у позивача права власності на весь гаражний комплекс, що розташований на земельній ділянці по вул. Новокостянтинівській, 4-а, в м. Києві та спростовує доводи відповідача про належність йому частки в гаражному комплексі в розмірі 95%.

При цьому судом також зазначається, що згідно з п.9  Додатку  №1 Наказу Державного комітету України по житлово-комунальному господарству №56 від 13.12.1995р. «Про затвердження правил реєстрації об»єктів нерухомого майно, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб», що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, до правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, відноситься рішення про відведення земельної ділянки або про право власності на земельну ділянку для будівництва об'єкта і акт прийняття цього об'єкта в експлуатацію, затверджений рішенням місцевого органу державної виконавчої влади, місцевого самоврядування.

Таким чином, складений Акт про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об»єкта, який зареєстрований в Управлінні Держархбудконтролю за №64 від 03.06.1997р., є свідченням виникнення у позивача права власності з 03.06.1997р.

Слід відмітити, що відповідач як на підставу існування у нього права на частку в гаражному комплексі посилається на Договір про спільну діяльність від 05.08.1996р., Акт визначення фізичних часток на майно, яке є спільною власністю, та вказує на Постанови Вищого Господарського суду України  по справі №7/322 та справі № 8/323, в яких зазначається, що він є співвласником гаражного комплексу.

При цьому судом встановлено наступне.

05.08.1996р. між позивачем та відповідачем укладено Договір про спільну діяльність предметом якого стало здійснення сторонами спільної діяльності по фінансуванню будівництва та введенню в експлуатацію об»єкта (гаражів та ремонтно-технічних споруд); по спільній експлуатації об»єкта після завершення його будівництва та введення в експлуатацію.

Відповідно до п. 2.1. Договору відповідач по справі надає фінансування на завершення будівництва об»єкта, а позивач по справі завершує будівництво об»єкта кригами, отриманими від відповідача в рамках обсягу фінансування та за рахунок використання власних виробничних та будівельних потужностей.

У відповідності до ст. 430 Цивільного кодексу УРСР, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, за договором про сумісну  діяльність  сторони  зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської  мети,  як-то: будівництво і експлуатація міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства  або  установи  (що  не  передаються  в    оперативне управління  організації,  яка  є  юридичною  особою),    будування водогосподарських  споруд  і  пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних будинків, жилих будинків  і  т.ін.

Згідно з ст. 432 Цивільного кодексу УРСР для досягнення мети, зазначеної у статті 430  цього  Кодексу, учасники договору про сумісну діяльність роблять внески грошима чи іншим майном або трудовою участю.  Грошові та інші майнові внески учасників  договору,  а  також майно, створене або придбане в результаті їх спільної  діяльності, є їх спільною власністю.

Таким чином, позивач для досягнення спільної мети згідно Договору про спільну діяльність від 05.08.1996р. мав зробити внесок у вигляді робіт з будівництва, а відповідач –у вигляді грошових коштів.

Матеріали справи не підтверджують виконання відповідачем Договору в частині фінансування, в них відсутні будь-які платіжні документи на підтвердження цього. Проведеною судово-бухгалтерською експертизою по даній справі, по якій складено  Висновок №1557/1558 від 19.05.2006р., також не підтверджено виконання ТОВ «Біржові технології»Договору про спільну діяльність від 05.08.1996р. в частині фінансування, передбаченого статтею 5 Договору.

Копія Акту визнання фізичних часток на майно, яке є спільною частковою власністю, судом не розглядається як належний доказ наявності у позивача права на частку в гаражному комплексі, так як не містить необхідних реквізитів –відсутній відтиск печатки позивача, а також суду не надано оригіналу цього документа.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Підтвердженням  наявності такого права можуть бути насамперед правовстановлювальні документи, перелік яких наведений Тимчасовому положенні про реєстрацію права власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. №7/5.

Відповідач не надав відповідних документів на підтвердження у нього права власності на частку в розмірі 95% гаражного комплексу по вул. Новокостянтинівській в м. Києві.

Стосовно рішень судів у справах №19/15, №7/322,№8/323, на які посилається відповідач, то вони не є правовстановлювальними документами, що підтверджують право власності відповідача на гаражний комплекс, оскільки предметом їх розгляду не було визнання права власності ТОВ «Біржові технології»на гаражний комплекс.

У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вказує позивач з1997р. відповідачем здійснювалося незаконне користування гаражним комплексом, що розташований на земельній ділянці площею 3,7 га по вул. Новокостянтинівська, 4-а. Факт користування вказаним майном відповідачем не заперечується.

Як встановлено судом вище, саме позивач є законним користувачем земельної ділянки та власником майна, що розташована на ній. В оренду вказане майно відповідачеві не передавалося. Будь-яких інших законних підстав користування  гаражним комплексом та земельною ділянкою відповідачем не наведено.

До того ж, Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.08.2004р. у справі №8/525 задоволено позовні вимоги ВАТ «ВБК «Кібер»до ТОВ «Біржові технології»та зобов»язано ТОВ «Біржові технології»усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, площею 3 700 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 4-а, а також майном, що знаходиться на ній, шляхом звільнення приміщення безпосередньо ТОВ «Біржові технології»та їх орендаторами.

У зв»язку з неправомірним використанням відповідачем майна позивача, позивачеві, як вказує він, нанесено збитків, які він просить стягнути з відповідача, а саме суму прямих збитків, що складається із сплаченого земельного податку та орендної плати за землю за період з 01.01.1999р. по 30.06.2005р. в розмірі 257 220,24 грн., нарахованого зносу на майно, що знаходиться в користування відповідача за період з 01.07.1997р. по 01.07.2005р. в розмірі 154 454,03 грн., та непрямих збитків (недоотриманий прибуток) у вигляді втраченої вигоди за період з 01.07.1997р. по 01.07.2005р. в розмірі 6 838 627,20 грн. Всього позивачем заявлено до стягнення суму збитків в розмірі 7 250 301,47 грн.

Суд частково задовольняє суму збитків до стягнення виходячи з такого.

У відповідності до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв»язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч.1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Таким чином, підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди. Для виникнення деліктної відповідальності вимагається наявність всіх елементів цивільного правопорушення, таких як протиправна поведінка завдавача шкоди, настання шкоди, причинний зв»язок між двома першими елементами, вина завдавача шкоди.

Суд погоджується з доводами позивача про понесення ним збитків у вигляді упущеної вигоди, які мають бути стягнуті з відповідача, оскільки, якби його право не було порушено, він мав би можливість одержувати дохід від здавання в оренду майна. Так, вище судом встановлено неправомірність користування відповідачем земельної ділянки та майна, що знаходиться на ній. При цьому простежується наявність понесення позивачем збитків в результаті таких дій відповідача. Вказані збитки полягають у неотриманні позивачем доходу від здавання в оренду своєї власності –гаражного комплексу. Таким чином, причиною виникнення збитків у позивача у вигляді упущеної вигоди є протиправне користування позивачем належного позивачеві майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Деліктна відповідальністю за загальним правилом настає лише за винне завдання шкоди. Частиною 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України вина завдавача шкоди презюмується, тобто відсутність вини доводиться особою, яка завдала шкоди.

Відповідачем не доведено відсутність його вини у здійсненні протиправних дій по користуванню майном позивача.

Відповідно до розрахунку позивача сума збитків у вигляді упущеної вигоди період з 01.07.1997р. по 01.07.2005р. складає 6 838 627,20 грн.

Але відповідно до ст. 71 Цивільного кодексу УРСР, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, та ст. 257 Цивільного кодексу України строк загальної позовної давності, що застосовується для захисту всіх цивільних прав незалежно від статусу уповноваженого суб»єкта та характеру спірних правовідносин встановлений тривалістю у три роки.

Таким чином, до стягнення підлягає сума непрямих збитків з урахуванням строку позовної давності.

Так, відповідно до Висновку №1557/1558 судово-бухгалтерської експертизи від 19.05.2006р. документально підтверджується сума нарахованих непрямих збитків, які позивачем понесено внаслідок неможливості користуватися гаражним комплексом за період з листопада 2001р. по червень 2005р. в розмірі 3 134 370,80 грн.

Також судом задовольняється до стягнення сума прямих збитків, що полягають у нарахуванні позивачем амортизації на майно, що знаходилось в незаконному користуванні відповідача.

Відповідно до п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби»амортизація –систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Згідно з п. 430 вказаного вище Положення суму нарахованої амортизації всі підприємства відображають збільшенням суми витрат підприємства і зносу основних засобів.

У відповідності до ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»сума амортизаційних відрахувань за звітний період включається в розрахунок об»єкту оподаткування податком на прибуток відповідного періоду.

Отже, на підставі наведених норм чинного законодавства амортизація є витратами підприємства.

Згідно Висновку №1557/1558 судово-бухгалтерської експертизи від 19.05.2006р. документально підтверджується нарахування суми зносу (амортизаційні відрахування) за двоповерхову автостоянку та гаражні бокси в кількості 60 штук за період 01.07.2003р. по 30.06.2005р. в розмірі 45 005,19 грн.

Суд відмовляє в задоволенні позову в частині стягнення збитків по сплаті податку за землю та орендній платі на підставі такого.

Законодавство України визначає, що суб»єктом плати за землю (платником) є, в тому числі, землекористувач, та не ставить обов»язок по оплаті за землю в  залежність від факту порушення чи непорушення прав суб»єкта, тобто обов»язок згідно закону покладено на суб»єкта плати за землю і факт порушення третіми особами його прав не може бути підставою для звільнення його від здійснення відповідних проплат.

Таким чином, сплачені позивачем суми земельного податку та орендної плати не є його збитками в розумінні ст. 22 Цивільного кодексу України, а є обов»язком  відповідно до земельного законодавства.

На підставі наведеного, суд задовольняє позовні вимоги частково та стягує з відповідача на користь позивача суму збитків у розмірі 3 179 375,99 грн.

Державне мито та судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню відповідно до ст. 49 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 43, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Біржові технології»(04655, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 4-а, п/р 2600001360 в ЗАТ «Український кредитний банк», МФО 321707, Код ЄДРПОУ 24257656) на користь Відкритого акціонерного товариства «Виробничо-будівельний комбінат «Кібер»(04655,м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 4-а, п/р 26009200000743 в Мінській філії АКБ УСБ м. Києва, МФО 322131, Код ЄДРПОУ 05445400) 3 179 375,99 (три мільйони сто сімдесят дев»ять тисяч триста сімдесят п»ять грн. 99 коп.) грн. суми збитків; 1 700,00 (одна тисяча сімсот грн. 00 коп.) грн. суми державного мита; 118,00 (сто вісімнадцять грн. 00 коп.) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Рішення  може бути оскаржене у десятиденний термін в порядку, визначеному законодавством України.

5. Прийняти наказ після набрання рішенням законної сили.

СуддяШевченко Е.О.