Рішення

від 20.09.2012 по справі 5011-4/8891-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-4/8891-2012 20.09.12

За позовомЗаступник Прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, Управління культури, туризму та охорони культурної спадщини Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації До 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Парк "Нивки" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "РСК "Максимус" Про визнання недійсним договору суборенди

Суддя Борисенко І.І.

Представники:

Від прокуратури Вакулюк Д.С

Від позивача 1.Глобенко Л.В.

2.Пронь В.А

Від відповідача не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора міста Києва звернувся до суду в інтересах держави в особі Київської міської ради, Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації та Управління культури, туризму та охорони культурної спадщини Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк Нивки»та Товариства з обмеженою відповідальністю «РСК «Максимус»про визнання договору суборенди нежитлового приміщення укладеного 01.04.2012 року недійсним.

У судовому засіданні представники від прокуратури міста Києва та від позивачів позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити у повному обсязі. На підтвердження вищевикладеного представники позивачів надали господарському суду пояснення, в яких зазначили, що підтримують позов прокуратури і просять позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідач 1 був належним чином повідомлений про час, день та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, на яких містяться підписи представника відповідача 1.

Відповідач 2 був належним чином повідомлений про час, день та місце розгляду справи, що підтверджується відмітками відділу канцелярії Господарського суду міста Києва на звороті ухвал про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи, які були надіслані на адресу відповідача 2, а також повідомленнями про вручення поштового відправлення, на яких містяться підписи представника відповідача 2.

Відповідачі -Товариство з обмеженою відповідальністю "Парк Нивки" та Товариство з обмеженою відповідальністю «РСК «Максимус», повноважних представників в судове засідання не направили, письмові відзиви на позовну заяву не надали, позовні вимоги по суті не заперечили.

Таким чином, відповідно до ст. 75 ГПК України суд розглядає спір за наявними матеріалами у справі

За клопотанням позивача, спір вирішено у більш тривалий строк, ніж встановлено частиною першою ст.69 ГПК України.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представників від прокуратури і позивачів, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

01.06.2005 року між Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Парк Нивки" (орендар) було укладено договір оренди цілісного майнового комплексу "Парк Нивки". За змістом умов цього договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс комунального паркового господарства "Нивки".

Відповідно до п. 2.1. договору, орендар вступає в строкове платне користування цілісним майновим комплексом підприємства у термін, вказаний в договорі, але не пізніше дати підписання сторонами цього договору та акту прийому-передачі майна підприємства.

Згідно з п. 2.2. договору, передача майна в оренду не спричиняє передачу орендарю права власності на це майно. Власником орендованого майна залишається територіальна громада Шевченківського району м. Києва, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Передавати цілісний майновий комплекс у суборенду забороняється.

Пунктом 6.2. договору передбачено, що за погодженням з орендодавцем передавати в суборенду нерухоме та інше окремо індивідуально визначене майно фізичним та юридичним особам в порядку, передбаченому чинним законодавством, якщо ці дії не перешкодять виконанню умов цього договору. При цьому строк надання майна у суборенду, використання майна за договорами про спільну діяльність, не може перевищувати терміну дії договору оренди.

Плата за суборенду цього майна не повинна перевищувати орендної плати орендаря.

Нарахування орендної плати за суборенду здійснюється орендарем. У разі, якщо плата за суборенду (у зв'язку зі зміною профілю використання нерухомого майна за умовами суборенди), перевищує розмір орендної плати, різниця між ними перераховується власнику майна.

У п. 10.1. договору зазначено, що він укладений строком на 25 років. Договір оренди діє з 30 червня 1994 року по 30 червня 2019 року включно.

01.06.2011 року між Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією (сторона 1), Управлінням культури, туризму та охорони культурної спадщини Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації (сторона 2) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Парк Нивки"(сторона 3) було укладено додаткову угоду до договору оренди цілісного майнового комплексу "Парк Нивки", відповідно до умов якої сторона 2 приймає на себе усі права та обов'язки сторони 1, які визначені у договорі оренди цілісного майнового комплексу "Парк Нивки" від 01.06.2005 року; сторона 3 погоджує зміну сторони за договором, а саме сторони 1 на сторону 2.

Тобто, з моменту підписання сторонами додаткової угоди, орендодавцем за договором оренди є Управління культури, туризму та охорони культурної спадщини Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації.

Відповідно до додатку до договору оренди, яким є відомість основних засобів цілісного майнового комплексу "Парк Нивки", в оренду передаються, зокрема, приміщення, які знаходяться за адресою: м. Київ, пр. Перемоги, 82.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 пункту 2.2. договору оренди, передавати цілісний майновий комплекс у суборенду забороняється.

Пунктом 6.2. договору передбачено, що орендар має право за погодженням з орендодавцем передавати в суборенду нерухоме та інше окремо індивідуально визначене майно фізичним та юридичним особам в порядку, передбаченому чинним законодавством, якщо ці дії не перешкодять виконанню умов цього договору. При цьому строк надання майна у суборенду, використання майна за договорами про спільну діяльність, не може перевищувати терміну дії договору оренди.

Однак, 01.04.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Парк Нивки" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю РСК «Максимус»(суборендар) було укладено договір суборенди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого орендодавець передає, а суборендар приймає в орендне користування нежитлове приміщення для поліграфічного виробництва за адресою: проспект Перемоги, 82, загальною площею 33 кв.м.

Тобто, в суборенду передавалося те майно, яке було предметом договору оренди.

Відповідно до п. 5.1. договору суборенди, строк дії договору встановлено з 01.04.2012 року по 01.04.2013 року.

У своїй позовній заяві заступник прокурора міста Києва зазначає, що зазначений договір суборенди є незаконним та підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджені в засіданні суду докази, господарський суд вважає позовні вимоги заступника прокурора міста Києва, який звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі позивачів такими, що підлягають задоволенню, з наступного:

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною 4 статті 179 Цивільного кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Статтею 215 Цивільного кодексу встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"№9 від 06.11.2009 року визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предметі і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Відповідно до пункту 2 вказаної постанови, судам необхідно врахувати, що згідно із статтями 4,10 та 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади АРК у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення злочину.

Виходячи зі змісту статті 22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар має право передати в суборенду нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно (окремі верстати, обладнання, транспортні засоби, нежилі приміщення тощо), якщо інше не передбачено договором оренди.

В самому ж договорі оренди зазначено, що лише за погодженням з орендодавцем орендар має право передавати в суборенду нерухоме та інше окремо індивідуально визначене майно фізичним та юридичним особам в порядку, передбаченому чинним законодавством, якщо ці дії не перешкодять виконанню умов цього договору.

Тобто, порядок укладення договору суборенди повинен відповідати змісту основного договору оренди комунального майна, а відтак і спеціальним приписам законодавця, які регулюють оренду державного та комунального майна.

Згідно зі статтею 774 Цивільного кодексу України, передавання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

Інший порядок укладення договору суборенди умовами договору оренди не визначено.

Також в позовній заяві зазначено, що Київською міською радою 22.09.2011 року прийнято рішення №34/6250 "Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва", пунктом 11.1. якого визначено, що дозвіл на передачу майна орендарем в суборенду здійснюється за рішенням відповідного орендодавця.

Перевіркою прокуратури м. Києва щодо дотримання вимог чинного законодавства при розміщенні об'єктів, споруд на території земель рекреаційного призначення встановлено, що ні позивачем 2, ні позивачем 3 договір суборенди не погоджувався, дозвіл на передачу майна в суборенду не надавався.

Тобто, договір суборенди суперечить вимогам статті 22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статті 774 Цивільного кодексу України, рішенню Київської міської ради №34/6250.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з вищенаведених норм закону, відповідачами належним чином протягом розгляду справи не було надано належних доказів по справі на спростування позовних вимог.

В судовому засіданні, допустимими доказами, які знаходяться в матеріалах справи позивач довів, що його вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються солідарно на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір суборенди нежитлового приміщення, який був укладений 01.04.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Парк Нивки" (03113, м. Київ, проспект Перемоги, 82, код ЄДРПОУ 02221308) та Товариством з обмеженою відповідальністю «РСК «Максимус» (04112, м. Київ, вул. Тимофія Шамрила, 17. кв. 3, код ЄДРПОУ 35394302).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Парк Нивки"(інд. 03113, м. Київ, проспект Перемоги, 82, код ЄДРПОУ 02221308) в дохід Державного бюджету України 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 50 коп. судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РСК «Максимус»(04112, м. Київ, вул. Тимофія Шамрила, 17. кв. 3, код ЄДРПОУ 35394302) в дохід Державного бюджету України 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 50 коп. судового збору.

Накази видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя І.І.Борисенко

Повне рішення складено: 26.09.2012р.