Постанова

від 28.09.2012 по справі 10371/12/2070

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

28.09.2012р. справа № 2а- 10371/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

за участі:

секретаря судового засідання - Алексєєнко О.В.,

представників:

позивача - Рибалко М.С.,

відповідача - Якунін М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Ізюмському районі Харківської області до Дочірнього підриємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" Ізюмський державний домбінат хлібопродуктів" простягнення заборгованості , -

встановив:

Суб'єкт владних повноважень, Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Ізюмському районі Харківської області (надалі -ВВД ФСНВУ), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача, Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України»Ізюмський державний комбінат хлібопродуктів»(надалі -ДП «Ізюмський державний КХП»), капіталізовані платежі для задоволення вимог, що виникли із зобов'язань підприємства, що ліквідується, перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров'ю у сумі 494.687,55 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що відповідач зареєстрований у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Ізюмському районі Харківської області як платник страхових внесків. У зв'язку з тим, що підприємство ліквідовується як юридична особа без правонаступника, повинна бути проведена капіталізація платежів для продовження страхових виплат особам потерпілим на підприємстві. Позивач звернувся до ДП «Ізюмський державний КХП»з заявою про визнання грошових вимог по капіталізації. Проте, відповідачем не визнано грошові вимоги щодо капіталізації платежів, у звязку з чим відділення Фонду звернулось до суду з адміністративним позовом про стягнення з спірної суми в розмірі 494.687,55 грн. Посилаючись на викладені вище мотиви, позивач просив суд прийняти рішення про стягнення суми коштів.

Відповідач, ДП «Ізюмський державний КХП», позов не визнав, надав до суду свої письмові заперечення.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що відповідно до вимог ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків здійснюється за рахунок у тому числі капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. В свою чергу постанова КМУ від 06.05.2000 р. № 765, визначає порядок капіталізації платежів тільки для підприємств-банкрутів. Згідно з п. 1 Порядку № 765 при нарахуванні капіталізованих платежів здійснюється капіталізація платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов'язань підприємства-банкрута відшкодувати шкоду, заподіяну життю та здоров'ю громадян, у тому числі застрахованих у Фонді. Отже, цей Порядок не регулює питання капіталізації платежів у разі ліквідації страхувальника поза процедурою банкрутства, а тому відповідач вважає, що чинне законодавство не передбачає обов'язку сплати капіталізованих платежів страхувальником у разі його ліквідації поза процедурою банкрутства. Посилаючись на викладені доводи, у судовому засіданні представник відповідача просив суд у позові відмовити.

Суд, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що ДП ДАК «Ізюмський державний КХП»зареєстровано в Ізюмському відділенні виконавчої дирекції ФСНВУ 27.02.2001 р. за №2017000139, страховий тариф 1,93%, та є платником страхових внесків на обов'язкове державне страхування від нещасних випадків та професійних захворювань на підприємстві, до відділення Фонду.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 р. №764 та наказом ДАК «Хліб України»від 25.10.2010 р. №150 прийнято рішення про припинення юридичної особи ДП ДАК «Хліб України»Ізюмський держаний комбінат хлібопродуктів шляхом її ліквідації.

Суд відмічає, що про факт прийняття рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання позивач повинен був довідатись 09.12.2010 р., з дня публікації відповідного оголошення у №231 газети «Урядовий кур'єр».

Втім, до 06.08.2012р. суб'єкт владних повноважень жодних дій з реалізації управлінської функції у спірних правовідносинах не вчиняв, а вказаною датою відділенням Фонду на адресу відповідача було направлено заяву з майновими вимогами по капіталізованим платежам разом з розрахунками потреби в капіталізації коштів для розрахунку з потерпілими на виробництві: ОСОБА_3 -на суму 17.466,64 грн., ОСОБА_4 -на суму 477.220,91 грн.

Листом від 09.08..2012 р. за вих. №16.05 відповідач відхилив заявлені вимог у повному обсязі через неможливість їх задоволення.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів суб'єкта владних повноважень стосовно наявності у суб"єкта господарювання обов'язку здійснити оплату спірної суми коштів, суд встановив наступне.

Частиною 2 ст.161 КАС України визначено, що при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Приписи наведеної норми процесуального закону прямо кореспондуються з положеннями ст.244-2 КАС України, відповідно до ч.1 якої рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Як з'ясовано окружним адміністративним судом, питання наявності у суб"єкта господарювання, що ліквідується, обов'язку проводити капіталізацію страхових виплат, було предметом розгляду Верховного Суду України, висновки якого з даного питання викладені, зокрема, у постанові від 11.06.2012 р. (справа № 21-179а12), і полягають у тому, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 112 Цивільного кодексу України (далі ? ЦК) у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у першу чергу щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом.

За змістом частини третьої статті 110 цього Кодексу (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому Законом "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Частиною другою статті 1205 ЦК встановлено, що у разі ліквідації юридичної особи платежі, належні потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 цього Кодексу, мають бути капіталізовані для виплати їх потерпілому або цим особам у порядку, встановленому законом або іншим нормативно-правовим актом.

Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, визначено Законом "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"

Основними принципами страхування від нещасного випадку, зокрема, є: своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком; обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян-суб'єктів підприємницької діяльності.

В силу вимог пункту 2 частини другої статті 45 Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) роботодавець як страхувальник зобов'язаний своєчасно та повністю нараховувати і сплачувати в установленому порядку страхові внески до Фонду.

За змістом статей 15, 46 цього Закону Фонд - це некомерційна самоврядна організація, яка провадить збір та акумулювання страхових внесків.

За приписами статті 46 Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", фінансування Фонду здійснюється за рахунок, зокрема, внесків роботодавців та капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення і сплати страхових внесків до Фонду визначений Інструкцією про порядок перерахування, обліку та витрачання страхових коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, затвердженою постановою правління Фонду від 12 липня 2007 року № 36 (зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 1 серпня 2007 року за № 867/14134; чинною на час виникнення спірних відносин), пунктом 5.9 якої встановлено, що для покриття витрат Фонду потерпілим на виробництві, які працювали на підприємствах, що ліквідовані (якщо вони не мають правонаступника), кошти до Фонду сплачуються страхувальником згідно з Порядком.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що капіталізація платежів платоспроможної юридичної особи, яка ліквідується, здійснюється на підставі Порядку.

Відповідно до абзацу другого пункту 1 Порядку капіталізація платежів здійснюється щодо кожної особи з урахуванням заборгованості за попередні роки та необхідності виплати майбутніх платежів. Під час розрахунку сум цих платежів повинні враховуватися заробітна плата потерпілого, відсоток втрати професійної працездатності, витрати по догляду за потерпілим, на реабілітацію, протезування, придбання транспортних засобів та види соціальної допомоги відповідно до медичного висновку, необхідність сплати одноразової допомоги у зв'язку з травмою або професійним захворюванням, які можуть призвести до смерті потерпілого, а також інших виплат, передбачених законодавством.

За змістом пункту 3 Порядку капіталізація платежів розраховується на період, що визначається як різниця між середньою тривалістю життя для чоловіків і жінок у країні та їх віком на момент здійснення капіталізації.

Виходячи з наведеного висновок суду касаційної інстанції про те, що на випадок ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги статті 46 Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та положення Порядку не поширюються, є помилковим.

З огляду на імперативні приписи ст.ст.161 і 244-2 КАС України Харківський окружний адміністративний суд вважає, що викладені в згаданому рішенні Верховного Суду України висновки мають бути обов'язково взяті до уваги при розв'язанні спору по суті, в силу чого доводи відповідача про наявність обов'язку здійснювати капіталізацію платежів лише в разі ліквідації за правилами суб'єкта господарювання Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»слід визнати помилковими.

Отже, законодавець зобов'язує страхувальника проводити капіталізацію страхових виплат у всіх випадках ліквідації, а не лише у випадках ліквідації за процедурою банкрутства.

Порядок такої капіталізації деталізований Постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 року № 765 «Про порядок капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов'язань підприємства-банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров'ю», відповідно до п. 1 якого капіталізація платежів здійснюється щодо кожної особи з урахуванням заборгованості за попередні роки та необхідності виплати майбутніх платежів.

Пункт 2 згаданого Порядку визначає порядок розрахунку щодо кожного платежу, що підлягає капіталізації.

На підставі ст. 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків, зокрема, затверджує Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат.

Зокрема, п. 4.17 Інструкції про порядок перерахування, обліку та витрачання страхових коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (затверджена Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 12.07.2007 р. № 36, зареєстрована в Міністерстві юстиції України серпня 2007 р. за № 867/14134; далі за текстом -Інструкція №36), передбачено, що при ліквідації страхувальник зобов'язаний провести повний розрахунок з Фондом на день закінчення процедури банкрутства (ліквідації).

Згідно до п. 5.9 Інструкції №36, для покриття витрат Фонду потерпілим на виробництві, які працювали на підприємствах, що ліквідовані (якщо вони не мають правонаступника), кошти до Фонду сплачуються страхувальником згідно з Порядком капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов'язань підприємства-банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров'ю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 р. №765.

Таким чином, відповідач обтяжений обов'язком проводити капіталізацію платежів.

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд не встановив неправильності розрахунку суб'єктом владних повноважень заявленої до стягнення суми коштів. Відповідач проти розрахункової правильності заявленої до стягнення суми коштів в ході розгляду справи не заперечував.

Додатково при розв'язанні спору суд зазначає, що відповідно до положень ст.ст.110-112 Цивільного кодексу України строк заявлення кредиторами вимог в разі ліквідації юридичної особи не визначений законодавцем як присікальний, а згідно ст.268 Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не встановлено наявності фактичних даних, які б указували на те, що заявлена позивачем вимога про стягнення спірної суми заборгованості порушує права та інтереси ДП, то згадана вимога підлягає задоволенню, так як її обґрунтованість доведена матеріалами справи.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Ізюмському районі Харківської області до Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України «Ізюмський державний комбінат хлібопродуктів»про стягнення коштів -задовольнити.

Стягнути з Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України «Ізюмський державний комбінат хлібопродуктів» (ідентифікаційний код -00952278, місцезнаходження -64319, Харківська обл., Ізюмський р-н, с. Капитолівка) на користь Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Ізюмському районі Харківської області (ідентифікаційний код -25865681, місцезнаходження -64309, Харківська обл.., м. Ізюм, вул.. Соборна, буд. 23, р/р 37170400900259 УДК у Харківській обл., МФО 851011) кошти в сумі 494.687 (чотириста дев'яносто чотири тисячі шістсот вісімдесят сім) грн.. 55 грн.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Постанова у повному обсязі складена 03.10.2012 р.

Суддя А.В. Сліденко