Постанова

від 03.10.2012 по справі 10/53

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.10.12 Справа № 10/53

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Марко Р.І.,

при секретарі Томкевич Н,

з участю представників:

позивача - з'явився,

відповідача 1 - з'явився,

відповідача 2 -не з'явився

третьої особи -з'явився

розглянув апеляційну скаргу Ошихлібської сільської ради, с.Ошихліби Чернівецької області та релігійної організації Української Православної Свято-Миколаївської церкви Київського патріархату, с.Ошихліби Чернівецької області від 17.07.2012р.

на рішення господарського суду Чернівецької області від 03.07.2012 року, суддя Миронюк С.О.,

у справі за №10/53

за позовом релігійної організації Української Православної Свято-Костянтинівської церкви с. Ошихліби Чернівецької області

до відповідача-1: Ошихлібської сільської ради с. Ошихліби Чернівецької області

до відповідача-2: Виконавчого комітету Ошихлібської сільської ради, с.Ошихліби Чернівецької області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: релігійної організації Української Православної Свято-Миколаївської церкви Київського патріархату с. Ошихліби Чернівецької області

про скасування та визнання не чинними рішень виконавчого комітету сільської ради,

В С Т А Н О В И В :

рішенням господарського суду Чернівецької області від 03.07.2012 року в даній справі позовні вимоги релігійної організації Української Православної Свято-Костянтинівської церкви с. Ошихліби Чернівецької області задоволено повністю, визнано недійсними рішення виконавчого комітету Ошихлібської сільської ради с. Ошихліби Чернівецької області від 03.04.2088 р. №32/5 "Про оформлення права комунальної власності на незавершену будівництвом будівлю нової церкви" та рішення Ошихлібської сільської ради від 16.10.2009р. № 81-ХХІІІ/09 "Про розгляд заяви", а також стягнено з Ошихблівської сільської ради на користь позивача 170 грн. державного мита та 236грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач не мав підстав для набуття (оформлення) у комунальну власність спірної будівлі, а тому не володіє повноваженнями власника щодо надання дозволу на благоустрій території навколо цієї будівлі, у зв'язку з чим прийняті відповідачем рішення порушують права позивача, який є власником будівельних матеріалів та інших активів, укладених у будівництво нової церкви, а тому не відповідають вимогам законодавства і підлягають визнанню недійсними.

В апеляційній скарзі скаржники (відповідач та третя особа) просять рішення суду першої інстанції скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, в зв'язку з неповним з'ясуванням місцевим судом обставин, що мають значення для справи та невірним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вважає, що рішення прийнято незаконним складом суду, так як судді Миронюку С.О. було заявлено відвід. Крім цього, судом безпідставно взято до уваги постанову Вищого господарського суду у справі № 5/163, не досліджено тих обставин, що будівля нової церкви зводилася за кошти громади села, пожертвувані окремими фізичними особами, що не слід утотожнювати з внесками певної релігійної громади, як юридичної особи. При цьому скаржники вважають, що Ошихлібська апостольська православна церква Костянтина і Єлени через яку здійснювалося фінансування будівництва нової церкви є іншою юридичною особою, а тому її не можна утотожнювати з позивачем - релігійною організацією Української Православної Свято-Костянтинівської церкви с. Ошихліби Чернівецької області.

В судовому засіданні 22.08.2012 р. заслухано пояснення представників сторін і третьої особи та оголошено перерву в судовому засіданні до 03.10.2012р. В судове засідання 03.10.2012р. представник відповідача-2 не з'явився.

Суд, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення присутніх представників сторін та третьої особи, а також дослідивши наявні докази по справі, вважає, що рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду Чернівецької області від 10.12.2010 року (суддя Ковальчук Т.І.) позов задоволено у повному обсязі. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.02.2011 року рішення господарського суду Чернівецької області від 10.12.2010 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 04.04.2011 року, касаційну скаргу релігійної організації Української Православної Свято-Костянтинівської церкви, задоволено частково: постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.02.2011 року та рішення господарського суду Чернівецької області від 10.12.2010 року у справі №10/53 скасовано, а справу №10/53 передано на новий розгляд до господарського суду Чернівецької області.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 07 жовтня 2011 року (суддя Гончарук О.В.) позов задоволено повністю. Зокрема, визнано недійсним рішення виконавчого комітету Ошихлібської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області від 03 квітня 2008 року № 32/5 "Про оформлення права комунальної власності на незавершену будівництвом будівлю нової церкви". Визнано недійсним рішення ХХІІІ сесії V скликання Ошихлібської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області від 16 жовтня 2009 року № 81-ХХІІІ/09 "Про розгляд заяви". Стягнуто з Ошихлібської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області (с. Ошихліби Кіцманського району Чернівецької області, код ЄДРПОУ 04417530) на користь релігійної організації Української Православної Свято-Костянтинівської церкви (с. Ошихліби Кіцманського району Чернівецької області, код ЄДРПОУ 22852086) 170 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Назване вище рішення господарського суду Чернівецької області від 07 жовтня 2011 року залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду 25.01.2012 року.

Однак, постановою Вищого господарського суду України від 03 квітня 2012 року касаційну скаргу Ошихлібської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області задоволено, скасовано постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.01.2012 року та рішення господарського суду Чернівецької області від 07 жовтня 2011 року, а справу № 10/53 передано на новий розгляд до господарського суду Чернівецької області. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили обставин, пов'язаних із тотожністю (чи нетотожністю) Ошихлібської апостольської православної церкви Костянтина і Єлени та позивача - релігійної організації Української Православної Свято-Костянтинівської церкви с. Ошихліби Чернівецької області.

З матеріалів справи вбачається, що позивач - релігійна організація Української Православної Свято-Костянтинівської церкви 30.09.2010р. звернулась до господарського суду з позовними вимогами до Ошихлібської сільської ради про скасування та визнання не чинними рішення виконавчого комітету Ошихлібської сільської ради № 32/5 від 03.04.2008 р. "Про оформлення права комунальної власності на незавершену будівництвом будівлю нової церкви" та рішення №81-ХХІІІ/09 від 16.10.2009 року Ошихлібської сільської ради ХХІІІ сесії V скликання "Про розгляд заяви".

Зокрема, рішенням №32/5 від 03.04.2008 року оформлено право комунальної власності на незавершену будівлю нової церкви загальною внутрішньою площею 267 м.кв., що знаходиться в селі Ошихліби, за територіальною громадою села в особі Ошихлібської сільської ради, присвоєно будівлі нової церкви поштову адресу: вулиця Незалежності, 71, село Ошихліби Кіцманського району Чернівецької області (пункт 2) та вирішено на підставі цього рішення Ошихлібській сільський раді видати свідоцтво про право комунальної власності, яке підлягає реєстрації в Кіцманському районному бюро технічної інвентаризації.

Натомість рішенням №81-ХХІІІ/09 від 16.10.2009 року сільською радою дозволено релігійній організації Свято-Миколаївської Української православної церкви Київського патріархату провести планування та благоустрій території навколо будівлі нової церкви, зробити навколо будівлі відмостку, між будівлями нової та старої церкви встановити огорожу.

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що рішенням виконавчого комітету сільської ради с. Ошихліби № 23/4 від 20.04.1993 року позивачеві надано земельну ділянку площею 0,25 га під будівництво нової церкви та передбачено право позивача будувати нову церкву. Позивач стверджує, що побудував нову церкву, але не встиг здати її в експлуатацію, однак 03.04.2008 року виконкомом Ошихлібської сільської ради прийнято незаконне рішення, яким оформлено право комунальної власності на незавершену будівлю нової церкви у с. Ошихліби за територіальною громадою села в особі Ошихлібської сільської ради. Це рішення, вказує позивач у позові, прийнято відповідачем з перевищенням наданих йому статтею 29 Закону України "Про місцеве самоврядування" повноважень, орган місцевого самоврядування не може набувати права власності на побудовані за кошти релігійної організації культові будівлі, внаслідок таких дій відповідача порушені права позивача на володіння, користування та розпорядження побудованою ним культовою будівлею, окрім того, храм є незавершеним будівництвом, не зданий в експлуатацію, у відповідача відсутня проектно-кошторисна документація, погодження відповідних служб, тому на цю будівлю не може бути зареєстровано право власності. Щодо визнання недійсним рішення Ошихлібської сільської ради 23 сесії 5 скликання від 16.10.2009 року №81-ЧЧІІІ/09, яким дозволено релігійній організації УПЦ КП с. Ошихліби провести планіровку та благоустрій території навколо будівлі нової церкви, позивач вважає його незаконним з тих підстав, що до компетенції сільських рад не відноситься питання щодо надання будь-яких дозволів з приводу культових будівель, окрім того земельна ділянка, про яку зазначено в рішенні, не відведена в натурі, немає погодження меж, не виготовлені технічні креслення.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням виконавчого комітету Чернівецької обласної ради народних депутатів за №298 від 20.11.1991 р., зареєстровано Статут Свято-Костянтинівської парафії села Ошихліби, як релігійного об'єднання, первинного структурного підрозділу Української Православної церкви, який безпосередньо входить до складу Чернівецької єпархії та видано свідоцтво за №217 про реєстрацію статуту релігійної організації Української Православної Свято-Костантинівської церкви с. Ошихліби Кіцманського району (т.1, а. с. 11- 13).

На підставі пункту третього розпорядження Чернівецької обласної державної адміністрації від 15.08.2002 р. №520-р та за актом прийняття-передачі культових будівель від 05.09.2002 р., комісією, створеною Кіцманською районною державною адміністрацією, передано, а представниками церкви св. Елени та Ц. Костянтина с. Ошихліби прийнято безоплатно у власність культову будівлю церкви св. Елени та Ц.Костянтина с. Ошихліби з описаним в цьому акті майном (предметами культу) (т.1, а.с. 15).

В подальшому, рішенням виконавчого комітету Ошихлібської сільської ради народних депутатів від 20.04.1993 року №23/4 вирішено надати земельну ділянку площею 0,25 га, в тому числі 0,13 га територія пам'ятного знаку, 0,12 га територія церкви, під будівництво нової церкви в с. Ошихліби, дозволено церковній громаді проектування та будівництво церкви на виділеній земельній ділянці, зобов'язано церковну громаду замовити проектно-кошторисну документацію на будівництво церкви і приступити до її будівництва після розробки та погодження проектно-кошторисної документації (т.с. 1, а.с. 17).

Сільська рада с. Ошихліби виступила замовником робочого проекту церкви в селі Ошихліби, який виготовлено у 1992 році на благодійній основі, безоплатно (т.1 а.с.157-174).

Будівництво церкви відбувалось за кошти пожертв окремих громадян, підприємців та юридичних осіб, які знаходяться на території села. Вказані кошти (пожертви) передавались позивачу на будівництво нової церкви. Таким чином, позивач, відповідач та інші особи, в тому числі, члени територіальної громади села Ошихліби, спільно приймали участь у будівництві спірного об'єкту.

У відповідності до частини 3 статі 18 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом.

Відповідно до статті 368 Цивільного кодексу України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

Зважаючи на викладене, місцевий господарський суд, дійшов правильного висновку про те, що споруда нової церкви в с. Ошихліби є об'єктом спільної сумісної власності осіб, що прийняли участь у її будівництві, і яка до її реєстрації в установленому порядку не вважається об'єктом нерухомого майна у розумінні ст. 181, ч. 3 ст. 331 Цивільного кодексу України.

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності в силу приписів ст. 369 Цивільного кодексу України, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном, вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про згоду співвласника майна, зокрема позивача про передачу спірного об'єкту в комунальну власність. Таким чином, відповідач, прийнявши рішення № 32/5 від 03.04.2008 р. про оформлення комунальної власності на незавершену будівлю нової церкви за територіальною громадою села в особі Ошихлібської сільської ради, порушив права позивача як співвласника спірного майна.

У відповідності до п.2 Роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 26.01.2000 року за №02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів", підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення в зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

З огляду на те, що рішення відповідача № 32/5 від 03.04.2008р., прийнято всупереч вимог вищезазначеного чинного законодавства України, а також порушує права та охоронювані законом інтереси Релігійної організації Української Православної Свято-Костянтинівської церкви, а тому висновок суду перщої інстанції про підставність визнання такого рішення недійсним є правильним та відповідає вимогам норм діючого законодавства та встановленим обставинам по справі.

При цьому посилання відповідача на той факт, що при прийнятті спірного рішення він керувався результатами волевиявлення територіальної громади села шляхом таємного опитування по визначенню статусу нової церкви, яким надано згоду на прийняття у комунальну власність територіальної громади села будівлі з незавершеним будівництвом, до уваги судом не береться, оскільки таке рішення прямо суперечить вимогам Закону. Зокрема, виходячи з вимог абзацу 2 статті 1 частини 1 статті 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та частини 1 статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" територіальна громада і релігійна громада за своєю суттю є різними поняттями, а тому територіальна громада, не може розпоряджатись майном релігійної громади. Отже, ні волевиявлення громадян села на передачу незавершеної будівлі церкви в комунальну власність, ні наявність згоди сільської ради на таке прийняття, виходячи з вищезазначених висновків, не є підставою для виникнення у відповідача права на оформлення комунальної власності на спірну будівлю.

Щодо вимог про визнання нечинним рішення ХХІІІ сесії V скликання № 81-ХХІІІ/09 16.10.2009 р. "Про розгляд заяви", то апеляційний суд погоджується із позицією місцевого господарського суду про те, що така вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню, оскільки при прийнятті цього рішення, відповідач діяв виключно, як власник будівлі нової церкви, який надав дозвіл третій особі - релігійній організації Свято-Миколаївської УПЦ КП впорядкувати територію навколо належного йому майна.

Відповідно до частини другої статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Згідно ч. 3 цієї ж статті ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

З інвентарної справи, виготовленої на спірний об'єкт вбачається, що поруч із старою церквою по вул. Незалежності, 71 у селі Ошихліби, знаходиться будівля нової церкви (літ. "Б-І"), однак відсоток готовності будівлі в установленому порядку не визначався (Том 1, а.с. 160-164). При цьому, Акт введення в експлуатацію цієї будівлі відсутній, а отже будівля нової церкви є будівлею з незавершеним будівництвом. Зважаючи на те, що позивач приймав участь у спорудженні нової церкви, відповідно до ч. 3 ст. 331 ЦК України, він вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які ним були використані в процесі цього будівництва.

Законодавець в приписах ч. 1,2 ст. 369 ЦК України передбачив, що усі учасники мають одержати реальну можливість володіти та користуватися спільним майном у натурі. Отже, без існування домовленості, враховуючи те, що право спільної сумісної власності поширюється на усе майно, навіть без приблизного, ідеального визначення часток у праві на нього, кожен із співвласників може вимагати доступу до володіння та користування усім спільним майном.

Таким чином, рішення Ошихлібської сільської ради ХХІІІ сесії V скликання № 81-ХХІІІ/09 16.10.2009 р. "Про розгляд заяви" порушує права позивача, який є співвласником будівельних матеріалів та інших активів, вкладених в будівництво нової церкви, і також може претендувати на участь у благоустрої навколишньої території.

В силу ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Посилання відповідача на постанову Вищого господарського суду України від 22.05.2007 р. у справі № 5/163 як на преюдиційне судове рішення, в якому встановлено, що позивач не брав участі в будівництві нової церкви, суд до уваги не бере, оскільки зазначеною постановою скасовано рішення господарського суду Чернівецької області від 11.12.2006 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.02.2007 р. по справі № 5/163 у тому числі з тих підстав, що попередні судові інстанції не встановили, що власне являє собою спірне майно -завершену будівництвом та прийняту до експлуатації будівлю (споруду), право власності на яку зареєстровано в установленому порядку, або ж матеріали, обладнання тощо, використані в процесі будівництва.

Під час нового розгляду справи № 5/163 у рішенні господарського суду Чернівецької області від 12.10.2007 р., залишеному в силі постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.06.2008 р. та постановою Вищого господарського суді від 28.10.2008 р., суд констатував, що будівництво нової церкви здійснювалося загальними зусиллями, в тому числі за рахунок пожертвувань прихожан, однак висновку, що релігійна організація Української Православної Свято-Костянтинівської церкви не брала участі у будівництві нової церкви, у цьому судовому рішенні не міститься ( Том 1, а.с. 56-60).

Безпідставними є посилання скаржника на те, що судом першої інстанції не взято до уваги ту обставину, що Ошихлібська апостольська православна церква Костянтина і Єлени через яку здійснювалося фінансування будівництва нової церкви є іншою юридичною особою, а тому її не можна утотожнювати з позивачем - релігійною організацією Української Православної Свято-Костянтинівської церкви с. Ошихліби Чернівецької області, зважаючи на наступне.

Позивач зареєстрований на підставі рішення виконавчого комітету Чернівецької обласної ради народних депутатів за №298 від 20.11.1991 року, яким зареєстровано Статут Свято-Костянтинівської парафії села Ошихліби, як релігійного об'єднання, первинного структурного підрозділу Української Православної церкви, який безпосередньо входить до складу Чернівецької єпархії та видано Свідоцтво за №217 про реєстрацію статуту релігійної організації Української Православної Свято-Костантинівської церкви с. Ошихліби Кіцманського району (т.1, а.с. 11-12 13).

Господарськими судами під час розгляду справ №5/163 та № 9/94, рішення у яких набрали законної сили, встановлено, що з часу реєстрації позивача та до 2006 року, релігійне об'єднання позивача було єдиною зареєстрованою релігійною організацією в селі Ошихліби Кіцманського району.

У довідці від 24 квітня 2012 року за № 309 виданою Українською Православною Церквою Консисторія Чернівецько-Буковинської Єпархії вказується, що «Свято-Константинівська церква Української Православної Церкви в селі Ошихліби Кіцманського благочиння (району) Чернівецької області і Апостольська Православна церква свв. Консттантина і Єлени, що в селі Ошихліби Кіцманського благочиння (району) Чернівецької області -це одна і та же храмова споруда і, відповідно, одна і та же юридична особа. Свято-Константинівська церква села Ошихліби Кіцманського благочиння зареєстрована рішенням Чернівецького облвиконкому № 298 від 20 листопада 1991 року. Споруда цієї церквм збудована у ХVІІ столітті і знаходилась у ветхому стані, тому парафіянами цієї церкви вирішили збудувати поряд новий храм. До початку і на момент будівництва нової культової споруди-інших православних церков, релігійних організацій, в цьому селі не було. Усі православні церкви (храми), по суті, являються Апостольськими, але сьогоднішня традиція така, що всі православні про це знають, але не завжди про це свідчиться в документах».

Згідно листа управління культури Чернівецької обласної державної адміністрації від 12.06.2012 р. № 01/16-174 статут релігійної організації Свято-Костянтинівської УПЦ с. Ошихліби Кіцманського району був зареєстрований рішенням Чернівецького облвиконкому від 20.11.1991 № 298. До реєстрації вищевказаної релігійної організації в населеному пункті діяла релігійна громада РПЦ с. Ошихліби. Відомості про часові рамки діяльності громади РПЦ с. Ошихліби в управлінні відсутні. З 1991 по 2006 роки в с. Ошихліби було зареєстровано Статути двох релігійних організацій вищеназваної Свято-Костянтинівської УПЦ с. Ошихліби. Окрім того, розпорядженням голови Чернівецької обласної державної адміністрації від 21.02.2006 69-р був зареєстрований Статут релігійної організації Свято-Миколаївської УПЦ КП с. Ошихліби. Розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 15.08.2002 № 520-р релігійній організації Свято-Костянтинівської УПЦ с. Ошихліби Кіцманського району було передано культову будівлю Свято-Костянтинівської церкви цього села. У документах, що наявні у управлінні культури, будівля Свято-Костянтинівської церкви с. Ошихліби Кіцманського району в деяких випадках іменується Святої Єлени та царя Костянтина. Подібним чином і релігійна організація Свято-Костянтинівської УПЦ с. Ошихліби Кіцманського району, в деяких випадках, іменується Святих Костянтина і Єлени. Водночас, згідно з православною традицією, спомин про рівноапостольного царя Костянтина нерозривно пов'язаний з ім'ям його матері цариці Єлени.

Отже, зазначення позивачем у своїй назві в окремих випадках слова "апостольська" свідчить не про те, що це інша релігійна організація, а про окреме посилання на одну з відмінних ознак Української Православної церкви (Українська Православна Церква), до складу якої відноситься позивач.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, Ошихлібська апостольська православна церква Костянтина і Елени і позивач у даній справі - релігійна організація Української Православної Свято-Костянтинівської церкви є однією й тією ж релігійною організацією.

Посилання апелянтів на ту обставину, що довідка Української Православної Церкви Консисторії Чернівецько-Буковинської Єпархії не може оцінюватися, як належний доказ, оскільки видана юридичною особою, яка не існує, так як відсутній запис про її реєстрацію у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, немає правового значення, оскільки даний письмовий доказ узгоджується з іншими доказами по справі, будь-які дані, що стосуються обставин справи вправі надавати суду і не юридична особа, з другого боку даний письмовий доказ узгоджується з поясненнями представника та не змінює правового висновку суду, що зроблений на підставі вимог діючого законодавства.

Не заслуговують на увагу також доводи апелянта про те, розгляд справи здійснено незаконним складом суду, оскільки в матеріалах справи міститься ухвала господарського суду Чернівецької області від 03.07.2012р. (т.5 а.с.59-60) про відмову у задоволенні відводу судді Миронюк С.О.

З вищенаведеного доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними та судом апеляційної інстанції відхиляються.

Статтею 111 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що господарським судом Чернівецької області повно та об'єктивно досліджено всі обставини справи з врахуванням вказівок вищого господарського суду, викладених у постанові від 03.04.2012 року у справі №10/53, а рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, у зв'язку з чим відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Зважаючи на те, що апеляційну скаргу Ошихлібської сільської ради та релігійної організації Української Православної Свято-Миколаївської церкви Київського патріархату залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору, в порядку ст.49 ГПК України, слід віднести на скаржників.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

рішення господарського суду Чернівецької області від 03.07.2012 року у справі за номером 10/53 залишити без змін, а апеляційну скаргу Ошихлібської сільської ради та релігійної організації Української Православної Свято-Миколаївської церкви Київського патріархату - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд .

Головуючий -суддя: С.М.Бойко

Судді: Т.Б.Бонк

Р.І.Марко

Повний текст постанови виготовлено 05.10.2012р.