Постанова

від 25.09.2012 по справі 2а/2370/2178/2012

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2012 року Справа № 2а/2370/2178/2012

12 год. 25 хв. м.Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -Гараня С.М.,

при секретарі -Лисенко С.С.,

за участю:

представника позивача товариства з обмеженою відповідальністю «Золоті жорна»Письменного В.Т. -за довіреністю,

представника відповідача Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби Теслі В.І. -за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Золоті жорна»до Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До суду з позовом звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Золоті жорна», в якому просить визнати нечинним податкове повідомлення -рішення Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції від 12.06.2012 р. № 0001092301.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, в обґрунтування вимог зазначив, що висновок про заниження ТОВ «Золоті жорна»податкового зобов'язання зроблено виключно за результатами перевірок контрагентів ТОВ «Будремсервіс», ТОВ «Сістем зерно маркет»і ТОВ «Окро Аер»без урахування реальності господарських відносин позивача з указаними підприємствами. Податковий орган дійшов висновку про порушення платником податків законодавства про оподаткування виходячи з обставин, які є припущеннями, і не відповідають дійсності відносно нікчемності господарських операцій між позивачем та його контрагентами. Відтак, оскаржуване рішення Смілянської ОДПІ винесене безпідставно, а тому підлягає скасуванню.

У свою чергу, представник відповідача проти позову заперечував повністю з посилань на те, що порушення дійсно мали місце і договірні взаємовідносини позивача та його контрагентів були спрямовані на ухилення від сплати податку до бюджету. За таких умов наявність у позивача податкових накладних не дає останньому право на бюджетне відшкодування ПДВ в межах заявлених сум та підтверджується правомірність винесеного податкового рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи та оцінивши письмові докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Золоті жорна»згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Смілянської міської ради 06.08.2010 р., ідентифікаційний код 36779188, та перебуває на обліку в Смілянській об'єднаній державній податковій інспекції як платник податків і зборів, зокрема як платник податку на додану вартість згідно свідоцтва № 100300792, виданого 09.09.2010 р.

01 червня 2012 року відповідачем згідно п. п. 20.1.2, 20.1.4, 20.1.6 - 20.1.8, 20.1.11, п. 20.1 ст. 20 та ст. 75, 78 та 82 Податкового кодексу України № 2755-IV від 02.10.2010 р. (далі -Кодексу) була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Золоті Жорна»за період з 01.04.2011 р. по 30.11.2011 р. з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства з питань взаємовідносин з ТОВ «Будремсервіс»код 32667093, ТОВ «Сістем зерно маркет» код 37530951, і ТОВ «Окро Аер»код 36715627, по факту якої складено акт перевірки від 01.06.2012 р. № 541/22/36779188.

За висновками вище вказаного акту ТОВ «Золоті жорна»встановлено наступні порушення:

п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п. п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Кодексу, в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 11425 грн. 00 коп., в тому числі: за 2 квартал 2011 року в сумі 2185 грн., за 3 квартал 2011 року в сумі 7659 грн., за 4 квартал 2011 року в сумі 1581 грн.;

п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 Кодексу, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 9935 грн., в тому числі: за квітень 2011 року в сумі 1900 грн., за липень 2011 року в сумі 6660 грн., за листопад 2011 року в сумі 1375 грн.

12 червня 2012 року на підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення за № 0001022301, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Золоті жорна»по податку на додану вартість, в тому числі 9935 грн. основного платежу та 2009 грн. 75 коп. штрафних санкцій.

Оцінюючи правомірність дій відповідача при винесенні оскаржуваного рішення, суд зауважує, що взаємовідносини позивача з його контрагентами мають реальний характер та підтверджені належними первинними документами бухгалтерського обліку. До такого висновку суд прийшов з аналізу наступного.

По факту ведення позивачем господарської діяльності судом встановлено, що ним були укладені наступні договори з контрагентами:

договір поставки товару з ТОВ «Будремсервіс»від 29.04.2011 р. № 20;

договір поставки товару з ТОВ «Сістем зерно маркет»від 18.07.2011 р. № 8;

договір поставки товару з ТОВ «Окро Аер»від 31.10.2011 р. № 33.

На підтвердження виконання укладених договорів позивачем були надані бухгалтерські документи, що підтверджують проведення розрахунків за виконані договірні зобов'язання, а також податкові та видаткові накладні. Вказані документи оформлені належним чином і зауважень з боку відповідача не мають.

Стосовно доводів відповідача щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Будремсервіс», ТОВ «Сістем зерно маркет»і ТОВ «Окро Аер» -однак не підтверджених реально здійсненими господарськими операціями через відсутність доказів перевезення придбаного товару, суд зазначає слідуюче.

Оскільки відповідною транспортною документацією, такою як товарно-транспортні накладні, підтверджується лише здійснення послуг з перевезення вантажу, а не факт придбання товару в цілому, відсутність такої документації без урахування інших факторів не може бути однозначною підставою вважати, що підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей відсутнє.

Зокрема, позивачем надані докази використання придбаних у контрагентів товарів у своїй подальшій господарській діяльності, а саме -укладені між позивачем та ТОВ «Нива експо», ТОВ «Агропром-В»та Пат «Ватутінський хлібокомбінат»договори, податкові та видаткові накладні, довіреності про отримання борошна, прибуткові касові ордера.

Отже, фактичних порушень законодавства при здійсненні вказаних господарських операцій не виявлено, що свідчить про їх наповненість належним юридичним змістом і тягне за собою настання передбачених законом правових наслідків, зокрема, в частині оподаткування податком на додану вартість.

Дана обставина спростовує висновок ДПІ у м. Черкасах про наявність умислу позивача щодо штучного формування податкового кредиту.

Статтею 9 Податкового кодексу України (далі -Кодекс) податок на додану вартість віднесено до загальнодержавних податків, які є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Податок на додану вартість -це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V Кодексу.

Так, згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Кодексу податковий кредит -це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Відповідно до приписів пункту 198.1 ст. 198 Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає в тому числі і в разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 статті 198 Кодексу визначає, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В силу пункту 198.3 статті 198 Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За нормами пункту 198.6 статті 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, відповідно до пункту 200.1 статті 200 Кодексу визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення.

Згідно статті 1 вказаного вище Закону первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В розумінні статті 3 Господарського кодексу України господарська діяльність -це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Податкові накладні позивача містять всі необхідні реквізити та оформлені належним чином відповідно до вимог наказу ДПА України від 21.12.2010 р. № 969, зареєстрованого в Мін'юсті України 29 грудня 2010 року за №1401/18696 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення», із акту перевірки вбачається, що порушень при їх оформленні в ході проведення перевірки не встановлено.

Таким чином, ці та інші первинні документи позивача оформлені у відповідності до вимог вище зазначених норм законодавства, а тому являються підставою для включення відповідних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Стосовно висновків податкової інспекції про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, необхідно зазначити, що зміст даних договорів не суперечить актам цивільного законодавства, фактів, які свідчили б про те, що предмет якогось із цих договорів не відповідає дійсним намірам сторін і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеного договору, судом не встановлено, вказаних доказів у відповідності до положень статті 71 КАС України відповідачем не надано.

Так, відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його невідповідність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, основним критерієм для того, щоб вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, однак аж ніяк не актом перевірки податкового органу.

Статтею 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»№509-ХІІ від 04.12.1990 р. державним податковим інспекціям надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян зокрема про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.

З викладеного вбачається, що відповідач, у разі необхідності, мав право звернутися до суду з метою визнання нікчемним правочинів по спірних правовідносин, однак таким правом не скористався.

Відповідно, укладені між позивачем та його контрагентами договори дійсні, а посилання податкової інспекції на їхню нікчемність не можуть мати жодних наслідків у вигляді застосування до позивача відповідальності через непідтвердженість таких доводів у встановленому законом порядку.

Аналогічна позиція просліджується в листі Державного комітету України з питань регуляторної політки та підприємництва № 7319 від 16.09.2011 р., де зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Крім того, доводи відповідача щодо неможливості здійснення контрагентами позивача господарської діяльності у зв'язку з відсутністю у підприємств основних засобів та трудових ресурсів для здійснення такої діяльності, не мають під собою підґрунтя, оскільки чинним законодавством дійсність і реальність договорів та правомірність виписаних за ними первинних документів не обумовлені наявністю у постачальника матеріальних та трудових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Такі види діяльності як посередництво в торгівлі та виготовлення зовнішньої реклами не потребують наявності специфічних основних засобів для їх здійснення, а також наявності значних трудових ресурсів, адже юридична особа не обмежена діючим законодавством в частині залучення додаткових працівників, підрядників, вибору засобу транспортування вантажу та інше.

Судом встановлено, що під час оформлення договірних правовідносин та виконання за ними зобов'язань сторони за спірними договорами були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців у встановленому законом порядку та являлися платниками податку на додану вартість.

Оскільки на момент виконання господарських операцій контрагенти позивача мали статус платників податку на додану вартість та дійсні свідоцтво платника ПДВ, відповідно, зазначені суб'єкти господарювання мали право і на нарахування податку та складання податкових накладних, адже таке право надано Законом лише для осіб, що зареєстровані в якості платника податку на додану вартість.

Відповідно до статті 47 Податкового кодексу України відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органом, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах несуть юридичні особи, постійні представництва нерезидентів, які відповідно до Кодексу визначені платниками податків, а також їх посадові особи.

Крім того, у довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 р. «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону «Про податок на додану вартість»викладено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

У листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України»зазначено, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

У постанові Верховного суду України від 13.01.2009 р. по справі № 09/05 викладено, що покупець не може нести відповідальність ані за несплату податків продавцем, ані за можливу недостовірність відомостей про продавця, що містяться у Єдиному реєстрі, за діяльності продавцем.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Згідно п. 2. ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано достатніх доказів на підтвердження своєї позиції та законності винесеного податкового рішення, що було оскаржене позивачем.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На основі викладеного суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до вимог частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись статтями 159 -163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби від 12.06.2012 р. № 0001092301 про збільшення суми податку на додану вартість за основним платежем 9935 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 2009 грн. 75 коп.

Стягнути з Державного бюджету на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 119 (сто дев'ятнадцять) грн.45 коп. згідно платіжного доручення № 125 від 18.06.2012 р.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка підлягає поданню до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. У разі застосування судом частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлений 28 вересня 2012 року.

Суддя С.М. Гарань