Постанова

від 29.08.2012 по справі 2а-4485/12/2070

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2012 р. Справа № 2а-4485/12/2070 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Волкової А.М.

представника позивача Архангельського М.Ю.

представника відповідача Юрчик Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "ЛВВ" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.2012р. по справі № 2а-4485/12/2070

за позовом Приватного підприємства "ЛВВ"

до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне підприємство "ЛВВ", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просив скасувати податкове повідомлення - рішення за № 0000112210 від 29.03.2012р. та податкове повідомлення - рішення за № 0000122210 від 02.04.2012р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.2012 року в задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства "ЛВВ" відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, позивач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів п. 1.2, п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р., ст.ст. 2, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в країні", п. 138.2 ст.138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.ё

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача та представника відповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що фахівцем Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби були проведені позапланові виїзні перевірки ПП «ЛВВ», код ЄДРПОУ 21172337, щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Бізнес Консалтинг Плюс», код ЄДРПОУ 37093546, їх реальності та повноти відображення в обліку за лютий, березень, травень, листопад 2011 року, за результатами яких складено акти №53/233/21172337 від 21.03.2011 року та №90/22-1/21172337 від 23.03.2012 року (а.с. 99-108, 122-137).

Згідно висновків актів перевірок №53/233/21172337 від 21.03.2011 року та №90/22- 1/21172337 від 23.03.2012 року встановлено порушення позивачем ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, п. 2 ст. 215, ст. 203, ст. 228, п. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, а саме не підтверджено реальність здійснення господарських відносин з ТОВ «Бізнес Консалтинг Плюс»на суму сформованого податкового кредиту за листопад 2011 року у сумі 20334,00 грн., за лютий 2011 року у сумі 6646,74 грн., за березень 2011 року у сумі 6706,42 грн., за травень 2011 року у сумі 25411,53 грн.; п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податку на додану вартість за листопад 2011 року на суму ПДВ у сумі 20334,00 грн. за лютий 2011 року на суму ПДВ у сумі 6646,74 грн., за березень 2011 року на суму ПДВ у сумі 6706,42 грн., за травень 2011 року на суму ПДВ у сумі 25411,53 грн. *

На підставі вищезазначених висновків актів перевірок Основ'янською МДПІ прийнято податкові повідомлення - рішення № 0000112210 від 29.03.2012 року, яким збільшено суми грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 38768,00 грн., у тому числі за основним платежем 38765,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 3,00 грн.; № 0000122210 від 02.04.2012 року, яким збільшено суми грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 30501,00 грн., у тому числі за основним платежем 20334,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 10167,00 грн. (а.с. 7-8).

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугували встановлені в ході перевірки обставини формування позивачем у лютому, березні, травні, листопаді 2011 року податкового кредиту з ПДВ на підставі податкових накладних, отриманих від ТОВ «Бізнес Консалтинг Плюс», по якому відсутній факт реального здійснення господарських операцій за зазначений період.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи не підтверджена реальність господарських операцій, здійснених між позивачем та його контрагентом ТОВ "Бізнес Консалтинг Плюс", та їх пов'язаність з господарською діяльністю позивача.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ за листопад 2011 року у сумі 20334,00 грн. за лютий 2011 року у сумі 6646,74 грн., за березень 2011 року у сумі 6706,42 грн., за травень 2011 року у сумі 25411,53 грн., а тому відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з акту перевірки від 21.03.2012 року № 53/233/21172337, основними видами діяльності позивача за КВЕД є: 52.48.9 "Роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами, не віднесеними до інших групувань"; 51.90.0 "Інші види оптової торгівлі"; 51.19.0 "Посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту"; 32.20.1 "Виробництво передавальної апаратури"; 29.53.1 "Виробництво машин та устатковання для перероблення сільгосппродуктів".

Встановлено, що 17.01.2011р. між ПП «ЛВВ»(Замовник) та ТОВ «Бізнес Консалтинг Плюс» (Виконавець) укладено договір № 01ЛВ11 щодо поставки комплектуючих виробів, матеріалів та обладнання (надалі - товар) відповідно до специфікацій, що є невід'ємною частиною цього договору (а.с. 44). Відповідно до умов п. 2.3. зазначеного договору передбачена 100% передплата за кожну партію продукції.

Відповідно до умов зазначеного договору сторонами складено специфікації № 4 від 07.02.2011 року, № 5 від 01.03.2011 року, № 6 від 04.05.2011 року, № 7 від 16.05.2011 року, № 8 від 20.05.2011 року, № 9 від 26.05.2011 року, № 26 від 16.11.2011 року.

Факт придбання ПП "ЛВВ" товарно-матеріальних цінностей у ТОВ "Бізнес Консалтинг Плюс" підтверджується наявними в матеріалах справи копіями документів первинного бухгалтерського обліку, а саме: видатковими накладними № 97 від 11.03.2011 року на загальну суму 40238,50 грн., у т.ч. ПДВ - 6706,42 грн., № 107 від 18.02.2011 року на загальну суму 39880,42 грн., у т.ч. ПДВ - 6646,74 грн., № 207 від 20.05.2011 року на загальну суму 30827,14 грн., у т.ч. ПДВ - 5137,86 грн., № 204 від 20.05.2011 року на загальну суму 57851,51 грн., у т.ч. ПДВ - 9641,92 грн., № 32 від 02.06.2011 року на загальну суму 45612,55 грн., у т.ч. ПДВ - 7602,09 грн., № 236 від 02.06.2011 року на загальну суму 18177,94 грн., у т.ч. ПДВ - 3029,66 грн., № 758 від 24.11.2011 року на загальну суму 61718,86 грн., у т.ч. ПДВ 10286,48 грн., податковими накладними №61 від 17.05.2011 року на загальну суму 30827,14 грн., у т.ч. ПДВ - 5137,86 грн., №88 від 23.05.2011 року на загальну суму 45612,55 грн., у т.ч. ПДВ - 7602,09 грн., № 136 від 30.05.2011 року на загальну суму 18177,94 грн., у т.ч. ПДВ - 3029,66 грн., №24 від 03.03.2011 року на загальну суму 40238,50 грн., у т.ч. ПДВ - 6706,42 грн., №16 від 05.05.2011 року на загальну суму 57851,51 грн., у т.ч. ПДВ - 9641,92 грн., №115 від 08.02.2011 року на загальну суму 39880,42 грн., у т.ч. ПДВ - 6646,74 грн., № 85 від 18.11.2011 року на загальну суму 61718,86 грн. у т.ч. ПДВ 10286,48 грн., № 79 від 17.11.2011 року на загальну суму 60283,52 грн. у т.ч. 10047,25 грн.

Суми податку на додану вартість за зазначеними вище податковими накладними позивачем включено до складу податкового кредиту за лютий, березень, травень, листопад 2011 року.

Оплату за товар позивачем проведено відповідно до платіжних доручень №804 від 30.05.2011 року на суму 18177,94 грн., №801 від 23.05.2011 року на суму 45612,55 грн., №794 від 17.05.2011 року на суму 30827,14 грн., №780 від 05.05.2011 року на суму 57851,51 грн., №721 від 08.02.2011 року на суму 39880,42 грн., №736 від 03.03.2011 року на суму 40238,50 грн. (а.с. 68-73).

Вищенаведені операції відображено ПП "ЛВВ" в бухгалтерському обліку належним чином, на кінець перевірки, кредиторська/дебіторська заборгованість за відвантажений товар (надані роботи, послуги) за розрахунками із ТОВ "Бізнес Консалтинг Плюс" складала 0 грн.

Крім того, факт використання позивачем отриманого від ТОВ «Бізнес Консалтинг Плюс»товару у власній господарській діяльності підтверджується наданими до суду: договором № 0501-2009 від 05.01.2009 року, укладеним з ЗАТ «Завод ЕЛОКС», додатки №30 від 25.01.2011 року, №33 від 04.05.2011 року, №34 від 16.05.2011 року, №№35 від 26.05.2011 року до цього договору, видатковими накладними №РН- 0000005 від 07.02.2011 року, №РН-0000006 від 23.02.2011 року, №РН-0000008 від 01.03.2011 року, відповідними довіреностями на отримання товару та плановою калькуляцією на 2009 рік з розшифровкою комплектуючих та матеріалів, з яких вбачається, що позивач зобов'язався передати у власність ЗАТ «Завод ЕЛОКС»продукцію, а саме електронне реле, датчики та блок комутації оптичний, до складу яких включені комплектуючі та матеріали за номенклатурою вищезазначених специфікацій до договору №01ЛВ11 від 17.01.2011р. (а.с. 59-67).

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних вище норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Відносно доводів суду першої інстанції про те, що матеріалами справи не підтверджена реальність господарських операцій, здійснених між позивачем та його контрагентом ТОВ «Бізнес Консалтинг Плюс, та їх пов'язаність з господарською діяльністю позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з актів перевірки від 21.03.2012 року № 53/233/21172337 та від 23.03.2012 року № 90/22-1/21172337, у перевіряємому періоді, підприємство позивача використовувало у своїй діяльності наступні офісні, виробничі (торгівельні, складські приміщення): ПП "ЛВВ" заключило з ЦККБ "Протон", що є спеціалізованим, договір оренди нежилого приміщення № 2357-Н від 28.02.2006 року, додаткова угода № 4 від 30.10.2009 року, додаткова угода № 6 від 25.11.2011 року (строком з 25.10.2011 року по 25.10.2012 року) за адресою: м. Харків, пл. Повстання, 7/8, оф. 1003, загальною площею 219,7 кв.м.

Також податковим органом, під час проведення перевірки, встановлено, що на ПП "ЛВВ" згідно звіту 1 ДФ та штатного розкладу, кількість працюючих за 2011 рік склала 10 осіб, з них кваліфікованого персоналу: монтажник - 4 ос., інженер радіотехнік - 1 ос., інженер електронник - 1 ос., слюсар - 1 особа.

Крім того, встановлено, що Приватне підприємство "ЛВВ", є виробником. В ході опрацювання первинних бухгалтерських документів податковим органом встановлено наявність основних засобів за 2011 рік, які складають: 4 група - "Машини та обладнання" на суму 104,1 ти. грн., 6 група - "Інструменти, прилад, інвентар" на суму 108,3 тис. грн., 12 група - "МБП" на суму 33,9 тис. грн.

Отже, під час проведення перевірки, відповідачем підтверджено здійснення підприємством позивача господарської діяльності, у відповідності до видів діяльності згідно КВЕД, у орендованих виробничих(офісних та торгівельних) приміщеннях за наявності необхідних основних засобів та трудових ресурсів.

Крім того, згідно акту перевірки від 21.03.2012 року № 53/233/21172337(с.11 акту) вбачається , що товари отримані позивачем від контрагента ТОВ "Бізнес Консалтинг Плюс" відображені в облікових регістрах бухгалтерського обліку підприємства.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про відсутність доказів щодо оприбуткування отриманого від ТОВ "Бізнес Консалтинг Плюс" товару та щодо можливісті здійснення зборки продукції в орендованих приміщеннях з метою подальшої реалізації за договором №0501-2009 від 05.01.2009 року.

Таким чином, оскільки, із наданих позивачем договору поставки, видаткових та податкових накладних, а також документів, що підтверджують подальше використання придбаних ТМЦ вбачається, що господарські операції між ПП "ЛВВ" з ТОВ "Бізнес Консалтинг Плюс" мали реальний характер, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що надані копії документів бухгалтерського обліку не доказують наявності фактичного здійснення господарської операції з ТОВ «Бізнес Консалтинг Плюс», фактичного руху активів та зміни у власному капіталі.

При цьому, колегія суддів зауважує, що як вбачається з актів перевірки від 21.03.2012 року № 53/233/21172337 та від 23.03.2012 року № 90/22-1/21172337, висновки актів не містять посилання податкового органу на недоліки первинних документів та їх відповідності Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Колегія суддів зазначає, що в обґрунтування висновку про нікчемність договору, укладеного позивачем з ТОВ "Бізнес Консалтинг Плюс", податковий орган посилається на акти ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Бізнес Консалтинг Плюс»щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Агро- Синергетика»за період травень, листопад 2011 року від 07.11.2011 року №214/23-03-05/37093546 та від 26.01.2012 року №43/15-02-36/37093546 та акти про проведення документальної позапланової перевірки ТОВ «Бізнес Консалтинг Плюс»з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за період лютий, березень, квітень 2011 року від 30.06.2011 року №1483/15-05-14/37093546 та від 17.06.2011 року №1290/15-05-14 (а.с. 110-117, 143-164), з яких вбачається, що ТОВ «Бізнес Консалтинг Плюс» не має необхідних умов для досягнення результатів відповідної фінансово господарської діяльності, в силу відсутності майна, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання, задекларованого основного виду діяльності, що свідчить про неможливість реального здійснення фінансово - господарських операцій та ведення господарської діяльності.

Колегія суддів не приймає такі доводи податкового органу, оскільки відсутність у ТОВ «Бізнес Консалтинг Плюс»технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування не підтверджена належними доказами, невідображення ТОВ «Бізнес Консалтинг Плюс»у податковому обліку відомостей за фінансово-господарськими операціями у відповідності до чинного законодавства тягне негативні наслідки тільки для такого платника податків; спрямованість спірного правочину на реальне настання правових наслідків підтверджується доданими до матеріалів справи копіями договорів, видатковими та податковими накладними, оборотно-сальдовими відомостями, платіжними дорученнями тощо.

При цьому колегія суддів зауважує, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів зазначає, що правочин між позивачем та ТОВ "Бізнес Консалтинг Плюс" укладено право - і дієздатними юридичними особами, ні предмет цього правочину, ні зміст прав та обов'язків його сторін положенням чинного законодавства не суперечать.

Виходячи з норм законодавства та досліджених матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що ПП "ЛВВ" виконав вимоги законодавства, сплативши податок на додану вартість в ціні товару ТОВ "Бізнес Консалтинг Плюс", який, в свою чергу, виконав вимоги діючого законодавства, видавши ПП "ЛВВ" належним чином оформлені податкові накладні на сплачені суми податку.

Щодо твердження про нікчемність правочину, укладеного позивачем з ТОВ "Бізнес Консалтинг Плюс" колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на фактичні обставини у справі та з урахуванням наведеної норми права, колегія суддів дійшла висновку про те, що реальність здійснення господарських операцій між ПП "ЛВВ" та ТОВ "Бізнес Консалтинг Плюс" на підставі договору поставки № 01ЛВ11 від 17.01.2011 р. підтверджено належним чином оформленими первинним документами бухгалтерського обліку, що є підставою вважати такий договір укладеним, та таким, що має реальні правові наслідки.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що досліджені первинні документи в сукупності свідчать про правомірність віднесення ПП "ЛВВ" сум ПДВ за листопад 2011 року у сумі 20334,00 грн. за лютий 2011 року у сумі 6646,74 грн., за березень 2011 року у сумі 6706,42 грн., за травень 2011 року у сумі 25411,53 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесених податкових повідомлень-рішень № 0000112210 від 29.03.2012 року та № 0000122210 від 02.04.2012 року належним чином не довів.

Висновки перевіряючих осіб, що викладені у акті перевірки в вищезазначеній частині, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкові повідомлення-рішення № 0000112210 від 29.03.2012 року та № 0000122210 від 02.04.2012 року, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та Податковим Кодексом України, а тому позовна вимога про скасування таких рішень є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Згідно ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції через порушення ним норм матеріального та процесуального права, які призвели до ухвалення неправильного рішення, підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ЛВВ" задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.2012р. по справі № 2а-4485/12/2070 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Приватного підприємства "ЛВВ" до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби № 0000112210 від 29.03.2012 року та № 0000122210 від 02.04.2012 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В. Судді (підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.

Повний текст постанови виготовлений 03.09.2012 р.