Рішення

від 02.10.2012 по справі 5011-30/8679-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-30/8679-2012 02.10.12

За позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі:

1. Київської міської ради (далі позивач-1)

2. Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (далі позивач-2)

3. Управління культури, туризму та охорони культурної спадщини

Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (далі позивач-3)

До 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк «Нивки»(далі відповідач-1)

2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі відповідач-2)

Про визнання договору недійсним

Суддя Ващенко Т.М.

Представники учасників судового процесу:

Від прокуратури: Вакулик Д.С. старший прокурор відділу, посвідчення № 24 від 23.01.12.

Від позивача-1: Ткаченко А.Т. представник за довіреністю № 225-КР-1347 від 30.08.12.

Від позивача-2: Пронь В.А. представник за довіреністю № 01/13-1143 від 14.02.12.

Від позивача-3: Пронь В.А. представник за довіреністю № 471 від 10.07.12.

Від відповідача-1: не з'явився

Від відповідача-2: ОСОБА_5 адвокат

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі: Київської міської ради, Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, Управління культури, туризму та охорони культурної спадщини Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк «Нивки», Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним Договору суборенди нежитлового приміщення № б/н від 01.09.11.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги прокуратура посилається на те, що вказаний Договір суборенди суперечить вимогам ст. 22 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», ст. 774 ЦК України, рішенню Київської міської ради № 34/91, що станом на час укладення спірного Договору регулювало порядок надання в оренду комунального майна, таким чином роблячи висновок, що спірний Договір підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 215 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.12. порушено провадження у справі № 5011-30/8679-2012; розгляд справи призначено на 19.07.12.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.12. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд даної справи відкладено на 10.08.12.

20.07.12. представником позивачів 2,3 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подано пояснення у справі.

10.08.12. представником позивача-1 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подано письмові пояснення у справі, відповідно до яких Київська міська рада позовні вимоги прокуратури підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 10.08.12., в зв'язку з перебуванням судді Ващенко Т.М. у відпустці, справу № 5011-30/8679-2012 передано для розгляду судді Смирновій Ю.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.12. суддею Смирновою Ю.М. прийнято дану справу до свого провадження та призначено її до розгляду на 13.09.12.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 10.09.12. справу № 5011-30/8679-2012 передано для розгляду судді Ващенко Т.М., в зв'язку з виходом з відпустки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.12. суддею Ващенко Т.М. прийнято дану справу до свого провадження.

12.09.12. представником позивачів 2, 3 через відділ діловодства суду подано письмові пояснення у справі, відповідно до яких Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація, Управління культури, туризму та охорони культурної спадщини Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації позовні вимоги прокуратури підтримують в повному обсязі та просять суд їх задовольнити.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.12., в зв'язку з неявкою в судове засідання представників відповідачів, на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 02.10.12.

В судовому засіданні 02.10.12. представником прокуратури підтримано свої позовні вимоги.

Представниками позивачів, в судовому засіданні 02.10.12. підтримано позовні вимоги прокуратури.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні 02.10.12. проти позову не заперечував.

Представник відповідача-1 в судове засідання 02.10.12. не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позов не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи -учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача-1 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 5011-30/8679-2012.

В судовому засіданні 02.10.12. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивачів та відповідача-2, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до з п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру», на прокуратуру України покладено функції представництва інтересів держави в суді.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру», органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру», визначено що при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

На підставі зазначених положень, заступник прокурора міста Києва звернувся до суду в інтересах держави з позовом про визнання договору недійсним.

01.06.05. між Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Парк Нивки" (Орендар) було укладено Договір оренди цілісного майнового комплексу "Парк Нивки" (Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс комунального паркового господарства "Нивки" (Підприємство).

Відповідно до п. 2.1 Договору, Орендар вступає в строкове платне користування цілісним майновим комплексом Підприємства у термін, вказаний в Договорі, але не пізніше дати підписання сторонами цього Договору та акту прийому-передачі майна Підприємства.

Згідно з п. 2.2 Договору, передача майна в оренду не спричиняє передачу Орендарю права власності на це майно. Власником орендованого майна залишається територіальна громада Шевченківського району м. Києва, а Орендар користується ним протягом строку оренди. Передавати цілісний майновий комплекс у суборенду забороняється.

Пунктом 6.2 Договору встановлено, що Орендар має право за погодженням з Орендодавцем передавати в суборенду нерухоме та інше окремо індивідуально визначене майно фізичним та юридичним особам в порядку, передбаченому чинним законодавством, якщо ці дії не перешкодять виконанню умов цього Договору. При цьому строк надання майна у суборенду, використання майна за договорами про спільну діяльність, не може перевищувати терміну дії Договору оренди. Плата за суборенду цього майна не повинна перевищувати орендної плати орендаря. Нарахування орендної плати за суборенду здійснюється Орендарем. У разі, якщо плата за суборенду (у зв'язку зі зміною профілю використання нерухомого майна за умовами суборенди), перевищує розмір орендної плати, різниця між ними перераховується Власнику майна.

Приписами п. 10.1 Договору визначено, що він укладений строком на 25 років та з 30.06.1994. по 30.06.2019. включно.

Далі, 01.06.11. між Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією (Сторона-1), Управлінням культури, туризму та охорони культурної спадщини Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації (Сторона-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Парк Нивки" (Сторона-3) було укладено Додаткову угоду до Договору, відповідно до умов якої Сторона-2 приймає на себе усі права та обов'язки Сторони-1, які визначені у Договорі від 01.06.05; При цьому, Сторона-3 погоджує зміну сторони за Договором, а саме Сторони-1 на Сторону-2.

Таким чином, з моменту підписання сторонами вказаної додаткової угоди, Орендодавцем за Договором є Управління культури, туризму та охорони культурної спадщини Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації.

З додатку до Договору, яким є відомість основних засобів цілісного майнового комплексу "Парк Нивки", в оренду передано, зокрема, приміщення, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

01.09.11. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Парк Нивки" (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Суборендар) було укладено Договір № б/н суборенди нежитлового приміщення (Договір суборенди), відповідно до умов якого (п. 1.1), Орендодавець передає, а Суборендар приймає в орендне користування нежитлове приміщення для виставки та збереження мототехніки за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 45,00 кв.м.

В обґрунтування позовних вимог прокуратура посилається на те, що Договір суборенди, укладений між відповідачами, суперечить вимогам ст. 22 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», ст. 774 ЦК України, рішенню Київської міської ради № 34/91, що станом на час укладення спірного Договору регулювало порядок надання в оренду комунального майна, таким чином роблячи висновок, що спірний Договір підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 215 ЦК України.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги прокуратури підлягають задоволенню з наступних підстав.

Приписами ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При цьому, частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (ч. 4 ст. 179 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ч. 1 статті 216 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Статтею 215 Цивільного кодексу визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.09. визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предметі і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Відповідно до пункту 2 вказаної Постанови, судам необхідно врахувати, що згідно із статтями 4,10 та 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади АРК у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення злочину.

Виходячи зі змісту статті 22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар має право передати в суборенду нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно (окремі верстати, обладнання, транспортні засоби, нежилі приміщення тощо), якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно зі статтею 774 Цивільного кодексу України, передавання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

Інший порядок укладення договору суборенди умовами Договору оренди не визначено.

При цьому, судом встановлено, що Київською міською радою 22.09.11. прийнято рішення № 34/6250 "Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва", п. 11.1. якого визначено, що дозвіл на передачу майна орендарем в суборенду здійснюється за рішенням відповідного орендодавця.

Тобто, порядок укладення договору суборенди повинен відповідати змісту основного договору оренди комунального майна, а відтак і спеціальним приписам законодавця, які регулюють оренду державного та комунального майна.

Таким чином, всупереч приписам норм чинного законодавства України та п. п. 2.2, 6.2 Договору оренди, якими, як відзначалось вище, встановлено, зокрема, що передавати цілісний майновий комплекс у суборенду забороняється; Орендар має право за погодженням з Орендодавцем передавати в суборенду нерухоме та інше окремо індивідуально визначене майно фізичним та юридичним особам в порядку, передбаченому чинним законодавством, якщо ці дії не перешкодять виконанню умов Договору, в суборенду відповідачу-2 за спірним Договором суборенди відповідачем-1 було передано те майно, яке є предметом Договору, без погодження з Управлінням культури, туризму та охорони культурної спадщини Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації чи Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацію; дозвіл на передачу майна в суборенду відповідачу-1 не надавався. (Вказане додатково підтверджує лист позивача-3 № 430 від 22.06.12.).

Таким чином, спірний Договір суборенди № б/н від 01.09.11., у кладений між відповідачами, суперечить вимогам ст. 22 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», ст. 774 ЦК України, рішенню Київської міської ради № 34/91, а тому, підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення»рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки в силу вимог п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір»від сплати судового збору звільняються, зокрема, органи прокуратури -при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді, то на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів та стягуються в доход Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, ст. ст. 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним Договір суборенди нежитлового приміщення № б/н від 01.09.11., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Парк «Нивки»(АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 02221308) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк «Нивки»(АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 02221308) в доход спеціального фонду Державного бюджету України 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 50 коп. -витрат по сплаті судового збору.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в доход спеціального фонду Державного бюджету України 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 50 коп. -витрат по сплаті судового збору.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 05.10.12.

Суддя Т.М. Ващенко