Постанова

від 16.10.2007 по справі 24/82

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

24/82

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 16.10.2007                                                                                           № 24/82

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:           Губенко Н.М.

 суддів:             Ропій  Л.М.

 при секретарі:             

 За участю представників:

 від позивача - КобенкоС.М. – представник, дов. №74 від 24.09.2007,

 від відповідача - не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Доріда"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 28.03.2007

 у справі № 24/82  

 за позовом                               ЗАТ "Вторполімермаш"

 до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "Доріда"

 про                                                  стягнення 19738,35 грн.

 На підставі ст. 69 ГПК України строк розгляду апеляційної скарги у справі № 24/82 продовжено.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України 25.09.2007 розгляд справи відкладався на 16.10.2007.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.2007 у справі №24/82 позов задоволено, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 18 945,00 грн. основного боргу, 170,50 грн. збитків від інфляції, 93,43 грн. 3% річних, 529,42 грн. пені, 197,38 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивоване тим, що 28.09.2006 позивачем був виставлений відповідачу рахунок-фактура № СФ-0000189 на суму 37 395,00 грн., а відповідачем на виконання умов договору № 001 сплачено позивачу 50% вартості продукції в якості передоплати в сумі 18 450,00 грн.; позивач виготовив продукцію на загальну суму 37 395,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-0000274 від 19.10.2006, № РН-0000297 від 06.11.2006 та довіреностями відповідача на отримання вказаної продукції; таким чином позивач належним чином і в установлений строк виконав свої зобов'язання за договором № 001; на день розгляду справи основний борг складає 18 945,00 грн. та підлягає стягненню з відповідача; відповідно до п. 7.3 договору № 001 у випадку порушення п. 5.2 договору № 001, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний календарний день прострочки платежу від вартості простроченої суми коштів, яка згідно з розрахунком позивача становить 529,42 грн.; вимоги про стягнення збитків від інфляції та річних відповідають положенням ч. 2 ст. 625 ЦК України.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2007 у справі № 24/82 скасувати повністю з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального права та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Заявник вказує, що представник відповідача підтвердив факт отримання продукції, однак на суму лише 5 535,00 грн. за видатковою накладною № РН-0000274 від 19.10.2006.

Відповідач стверджує, що видаткова накладна № 0000297 від 06.11.2006 на суму 31 860,00 грн. підписана не особою, уповноваженою на отримання товару довіреністю ЯНВ № 653463 від 31.10.2006, а іншою, невідомою відповідачу особою, тому, на думку заявника, у відповідача зобов'язання перед позивачем на суму 18 450,00 грн. боргу та 793,35 грн. штрафних санкцій не виникло.

Відповідач зазначає, що не зважаючи на неодноразові заяви відповідача щодо підробки підпису його представника на видатковій накладній № РН-0000297 від 06.11.2006, суд не перевірив належним чином ці твердження та не призначив відповідну судову експертизу.

Заявник вказує, що в накладній № 31/10 від 31.10.2006 про отримання товару, в якості підстави отримання товару зазначена довіреність серії АМ № АА60 від 10.АА, однак такої довіреності позивачем суду не було надано.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів скарги, посилаючись на те, що у господарського суду першої інстанції не виникло питань, які потребують спеціальних знань, оскільки позивач у судовому засіданні пояснив суду про те, що видаткова накладна № РН-0000297 від 06.11.2006 була підписана не Райок Л.В., а іншим представником відповідача, направленим до позивача для отримання товару, у зв'язку з чим призначення почеркознавчої експертизи є недоцільним; позивач на виконання умов договору № 001 виготовив товар в кількості, обумовленій договором та пред'явив відповідачу рахунок-фактуру на його оплату, який відповідачем не був оплачений, а факт виготовлення товару підтверджується нарядом № 6/1 від 04.10.2006 на виконання замовлення, нарядом № 6/2 від 04.10.2006 на виконання замовлення, замовленням від 04.10.2006 на виконання робіт з випуску, актом виконання замовлення № 6/10, актом на предмет списання матеріальних цінностей; накладна № 31/10 від 31.10.2006 була підписана керівником позивача, начальником цеху, головним бухгалтером позивача, а також особисто водієм приватного автомобіля, який здійснював завантаження товару, при цьому зазначена накладна не містить номеру довіреності, а містить державний номерний знак автомобіля, на який був завантажений товар;

В письмовому поясненні, наданому на виконання ухвали апеляційного господарського суду від 25.09.2007 у справі № 24/82, позивач зазначив, що рахунок-фактура на суму 36 900,00 грн. був направлений відповідачу факсимільним зв'язком 28.09.2006, а рахунок-фактура (уточнений) на суму 37 395,00 грн. був виданий відповідачу 19.10.2006; повідомлення відповідача про те, що продукція на виконання умов договору № 001 виготовлена та готова до передання, було здійснено позивачем в телефонному режимі, оскільки ані умовами договору, ані ст. 664 ЦК України не передбачено конкретний спосіб повідомлення відповідача про готовність продукції; факт виготовлення продукції на суму 37 395,00 грн. підтверджується також податковими накладними від 04.10.2006 на суму 18 450,00 грн. та від 06.11.2006 на суму 18 945,00 грн., оскільки вказані накладні є звітними документами позивача перед органами державної податкової служби.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представника позивача та враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу і письмового пояснення позивача, колегія суддів встановила наступне.

Позивачем до Господарського суду міста Києва подана позовна заява про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 18 945,00 грн., пені в сумі 529,42 грн., збитків від інфляції в сумі 170,50 грн., 3% річних в сумі 93,43 грн. та судових витрат.

Згідно з умовами договору поставки товару № 001 від 28.09.2006 позивач, за договором виконавець, приймає на себе зобов'язання виготовити та передати у власність відповідачу, за договором замовнику, пакет п/е відповідно до специфікації, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити продукцію в порядку і на умовах, визначених в даному договорі; кількість та асортимент продукції визначається в заявках (додатках до цього договору, які є його невід'ємною частиною), що подаються відповідачем позивачу; поставка продукції здійснюється самовивезенням.

Пунктами 5.2, 5.3 договору № 001 передбачено, що оплата здійснюється на умовах: 50% вартості – передоплата та 50% вартості – за фактом виготовлення; підставою для оплати є рахунок-фактура, що виписується позивачем.

Як вбачається з копії витягу з особового рахунку позивача від 04.10.2006, відповідачем було сплачено 18 450,00 грн. передоплати за поліетиленові пакети 400х602х35мм в кількості 40 000 шт. та 300х537х25мм в кількості 60 тис. шт. згідно з рахунком-фактурою № СФ-0000189 від 28.09.2006 на загальну суму 36 900,00 грн.

Пунктами 4.1, 4.3 договору № 001 встановлено, що передання-прийняття продукції за кількістю здійснюється за видатковою накладною, яка є невід'ємною частиною договору; право власності на поставлену продукцію переходить до відповідача в момент фактичної передачі продукції, про що свідчить підписання супровідних документів (товарно-транспортні, видаткові накладні, довіреності на отримання товару).

Представником відповідача на підставі довіреності серії ЯММ № 521396 від 18.10.2006 за видатковою накладною № РН-0000274 від 19.10.2006 було одержано поліетиленові пакети 400х602х35мм в кількості 6 000 шт. та 300х537х25мм в кількості 9 тис. шт., всього на загальну суму 5 535,00 грн.

Позивачем був виставлений відповідачу уточнений рахунок-фактура № СФ-0000189 від 28.09.2006 на суму 37 395,00 грн. як стверджує позивач – 19.10.2006.

Як вбачається з довіреності серії ЯНВ № 653463 від 31.10.2006, ця довіреність видана Райок Лідії Василівні на отримання від позивача поліетиленових пакетів 400х602х35мм в кількості 34 000 шт. та 300х537х25мм в кількості 51 000 шт.

Як зазначено у видатковій накладній № РН-0000297 від 06.11.2006 на видачу поліетиленових пакетів 400х602х35мм в кількості 33 500 шт. та 300х537х25мм в кількості 54 000 шт. на загальну суму 31 860,00 грн., зазначені товари одержані особою на підставі довіреності серії ЯНВ № 653463 від 31.10.2006.

Однак, як позивач, так і відповідач стверджують про те, що підпис вчинено не Райок Л.В.

Відповідач заявив, що не надавав повноваження особі, якою одержано товари за видатковою накладною № РН-0000297, також відповідачем надано довідку від 14.09.2007 за підписами генерального директора та головного бухгалтера про те, що товари за видатковою накладною № РН-0000297 від 06.11.2006 на загальну суму 31 860,00 грн. не були отримані та оприбутковані.

Позивач стверджує, що товари за видатковою накладною № РН-0000297 одержані іншим представником відповідача.

Однак, позивачем відповідно до ст. 33 ГПК України не надано доказів наявності повноважень у особи, якою підписана видаткова накладна № РН-0000297, діяти від імені відповідача.

Таким чином, посилання позивача на видаткову накладну № РН-0000297, як на доказ отримання відповідачем від позивача продукції на суму 31 860,00 грн. є безпідставним.

Також безпідставним є посилання позивача на накладну № 31/10 від 31.10.2006, за якою позивачем відпущено поліетиленові пакети 300х536х25мм в кількості 33 000 шт. та 400х603х35мм в кількості 32 000 шт., оскільки відсутні докази наявності у особи, якою одержано товари, повноважень діяти від імені відповідача, тобто продукція одержана не уповноваженою особою відповідача. Крім того, за накладною № 31/10 одержана продукція в іншому асортименті, ніж зазначеному в рахунку-фактурі № СФ-0000189 від 28.09.2006.

Оскільки видаткова накладна № РН-0000297, накладна № 31/10 не мають юридичної сили доказу, позивачем не доведено факту одержання відповідачем продукції на суму понад 5 535,00 грн.

У зв'язку з тим, що п. 5.2 договору № 001 передбачено сплату решти 50% вартості продукції за фактом її виготовлення, ухвалою апеляційного господарського суду від 25.09.2007 у справі № 24/82 витребувано від позивача докази того, що продукція була готова до передання відповідачеві, докази такої готовності, докази ідентифікації продукції для цілей договору, докази надання відповідачеві інформації про готовність продукції до передання.

Вищезазначені вимоги ухвали позивачем не виконані, витребувані докази не надані.

До відзиву на апеляційну скаргу позивачем були додані копії нарядів на виконання замовлення №№ 6/1, 6/2 від 04.10.2006, заявки від 04.10.2006, акту виконаного замовлення № 6/10, акту на списання матеріальних цінностей, складеного у жовтні 2006 р., на які позивач посилається як на докази, що підтверджують факт виготовлення продукції.

Однак, позивач необґрунтовано посилається на копії нарядів на виконання замовлення №№ 6/1, 6/2 від 04.10.2006, заявки від 04.10.2006, акту на списання матеріальних цінностей, складеному в жовтні 2006 р., адже з вказаних документів не вбачається факту та дати готовності продукції в асортименті, вказаному в рахунку-фактурі № СФ-0000189.

Крім того, акт виконання замовлення, акт списання матеріальних цінностей є внутрішніми документами позивача, складеними зацікавленими особами, тому доказової сили не мають, також в акті виконаного замовлення № 6/10 зазначено про готовність такої продукції: пакети поліетиленові 400х603х35мм та 300х536х25мм, хоча рахунок-фактура № СФ-0000189 від 28.09.2006 виставлений на оплату пакетів поліетиленових 400х602х35мм та 300х537х25мм.

Надані позивачем фотокопії макету на пакеті, де, як зазначено у додатку до пояснення позивача від 04.10.2007, зберігається виготовлена продукція, немає підстав визнати такими, що мають силу доказу, оскільки не свідчать про факт наявності виготовленої позивачем продукції та час її виготовлення, у зв'язку з чим не відповідають положенням ст. 32 ГПК України.

Надані копії податкових декларацій, поданих позивачем до ДПІ у Подільському районі м. Києва, лише можуть свідчити про здійснення позивачем поставки, яка підлягає оподаткуванню, проте не підтверджують ані виготовлення продукції для відповідача, ані передання її відповідачу.

Відповідно до п. 3.3 договору № 001 поставка продукції здійснюється самовивезенням.

Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 664 ЦК України передбачено, що товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це; готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Як вже було зазначено вище, позивачем відповідно до ст. 33 ГПК України не доведено факту повідомлення відповідача про готовність продукції.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що оскільки відповідачем сплачено позивачу 18 450,00 грн., а позивачем поставлено відповідачу продукції на суму 5 535,00 грн., позовні вимоги про стягнення 18 945,00 грн. основного боргу є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки позивачем не доведено наявності порушення відповідачем договірних зобов'язань щодо оплати вартості продукції, підстави для застосування відповідальності до відповідача у вигляді стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних відсутні.

Суд першої інстанції безпідставно дійшов висновків про отримання відповідачем продукції за видатковою накладною № РН-0000297 від 06.11.2006, наявності заборгованості у відповідача перед позивачем та застосування до відповідача відповідальності у вигляді стягнення сум пені, інфляційних втрат і 3% річних.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Доріда”задовольнити.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2007 у справі № 24/82 скасувати.

3.          В позові відмовити повністю.

4.          Стягнути із Закритого акціонерного товариства „Вторполімермаш” (04176, м. Київ, вул. Електриків, 20; рахунок № 26005301260114 у Подільському районному відділенні Промінвестбанку м. Києва, МФО 322197, код 19497836) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Доріда” (01042, м. Київ, вул. П. Лумумби, 15; рахунок № 26000028632371 в ДВ КМФ АКБ „Укрсоцбанк” м. Києва, МФО 322012, код 33637190) 98 грн. 69 коп. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

5.          Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

6.          Справу № 24/82 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          Ропій  Л.М.