Рішення

від 03.10.2012 по справі 0550/4694/2012

ХАРЦИЗЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2/0550/749/2012 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 жовтня 2012 року Харцизький міський суд Донецької області у складі:

головуючого -судді Лутай А.М.

при секретарі -Сауніної С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харцизьк цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Вікато»про зміну формулювання причини звільнення, стягнення компенсації за затримку трудової книжки при звільненні та стягнення моральної шкоди, та зустрічним позовом Приватного підприємства «Вікато»до ОСОБА_1 про стягнення шкоди заподіяної працівником, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач-відповідач ОСОБА_1 в лютому 2012 року звернувся до суду з позовом до відповідача-позивача ПП «Вікато»про зміну формулювання причини звільнення, стягнення компенсації за затримку трудової книжки при звільненні та стягнення моральної шкоди, в якому вказує, що 01 серпня 2011 року його прийняли на роботу водієм-експедитором, а під час ремонту автомобіля - слюсарем по ремонту автомобіля 3 розряду у ПП «Вікато»м.Донецька. Під час роботи відповідачем-позивачем систематично порушувались його права, покладались обов'язки, які не були передбачені ані посадовою інструкцією, ані договором. Вказані події змусили його звернутися до керівництва, на що він отримав усну відповідь про те, що якщо його щось не влаштовує, він має право на звільнення. Вранці 30 грудня 2011р. він прийшов до приймальні із заявою про звільнення, яка була оформлена належним чином, однак секретар відмовилась прийняти її та зареєструвати належним чином, тому він змушений був надіслати вказану заяву за допомогою поштового зв'язку. Про вказаний факт він негайно повідомив секретаря та приступив до виконання посадових обов'язків. По закінченні робочого часу він повідомив представника керівництва про написану їм заяву про звільнення і передав автомобіль технічному директору ОСОБА_2 у справному стані, про що був складений відповідний акт. Вважає, що оскільки законом не встановлено форми угоди сторін про припинення трудового договору, тому така угода може бути виражена як в усній, так і в письмовій формі. Вважає, що між ним та керівництвом було досягнуто згоди про його звільнення. Однак, 04.01.2012 року робітник пошти його по телефону повідомив про надходження на його ім'я телеграми зі змістом про необхідність з'явитись на роботу для надання пояснень щодо відсутності на робочому місці 03.01.2012 р.. 05.01.2012 р. він з'явився на роботу, де йому було запропоновано надати пояснення щодо відсутності на роботі. Він пояснив, що ним було подано заяву про звільнення з 30.12.2011р. та надав поштові документи, що підтверджують дійсне відправлення його заяви, однак його доводи не були прийняті до уваги і було повідомлено по його звільнення за ст.40 п.4 КЗпП України. На його вимоги щодо належного оформлення трудової книжки, її видачі та проведення повного розрахунку, йому було відмовлено. Розрахунок з ним не проведений, трудова книжка йому не повернена. Наприкінці січня 2012 року йому було вручено листи. Зі змісту листа від 06.01.2012 р. № 6 він дізнався, що йому було запропоновано з'явитись на роботу для надання пояснень щодо відсутності на роботі 03.01.2012р., однак поштовий штамп на конверті свідчить про його відправлення 05.01.2012р., тобто відправлення відбулося раніше його написання. Другим листом від 09.01.2012 р. №7 йому було повторно запропоновано з'явитись на роботу для надання пояснень щодо відсутності на робочому місці 03.01.2012 р., також повідомлялось, що в іншому випадку його буде звільнено за ст.40 п.4 КЗпП України, а справа буде направлена до суду для примусового стягнення боргу. Третім листом від 16.01.2012р. №11 його було повторно повідомлено про звільнення за ст.40 п.4 КЗпП України з 03.01.2012 р. Однак, первинного повідомлення він не отримував. Четвертим листом від 19.01.2012р. №12 йому було повторно запропоновано з'явитись для отримання трудової книжки, однак первинного листа він також не отримував. Вважає його звільнення незаконним, оскільки, в той час, коли його було звільнено за ст.40 п.4 КЗпП України, ним вже було подано заяву про звільнення за ст.36 п.1 КЗпП України, про що керівництву відомо не було. Крім того, його письмові пояснення не відбирались, акт про відмову від пояснень не складався. Відсутність працівника на роботі з причини, що є поважною, не може вважатись прогулом і викликати розірвання трудового договору. Законодавство про працю не містить переліку причин відсутності на роботі, які необхідно вважати поважними, у кожному окремому випадку їх наявність або відсутність визначається власником або уповноваженим ним органом. Крім того, в порушення законодавства він не був ознайомлений з сумами, які належать йому при звільненні. Також, адміністрація умисно відмовляється отримувати поштову кореспонденцію, на підставі чого йому було повернуто його заяву у зв'язку із закінченням строку зберігання, однак заяву ним було направлено повторно. За фактом звільнення він звернувся до Прокуратури м.Донецька та Інспекції з охорони праці, однак, відповідей на свої звернення до теперішнього часу не отримав. Неправильне формулювання причини звільнення в його трудовій книжці, її неналежне оформлення та неповернення стало перешкодою для його працевлаштування на іншу роботу, у зв'язку з чим він має право на виплату компенсації за затримку трудової книжки при звільненні. 16.02.2012 р. він приїхав до офісу ПП «Вікато»з метою отримання копій наказів про прийом на роботу та звільнення з роботи, однак, таких копій йому надано не було та оголошено про заборону входження на територію підприємства.

Вважає, що діями відповідача йому спричинено моральну шкоду, яку він оцінює в 1700,00 грн. Він змушений додавати додаткових зусиль для організації свого життя, постійно позичав грошу у знайомих.

Просить поновити строк для звернення до суду, змінити формулювання причини звільнення його з роботи з ПП «Вікато»із «звільнений за прогул без поважних причин, п.4 ст.40 КЗпП України»на «звільнений за згодою сторін, ст..36 п.1 КЗпП України», і дату звільнення з «30 травня 2005 року»на день вирішення справи в суді; стягнути з ПП «Вікато»на його користь компенсацію за затримку трудової книжки та розрахунку при звільненні у розмірі 4062,28 грн., стягнути з відповідача-позивача на його користь нараховану, але не сплачену заробітну плату за грудень 2011р. в сумі 2869,14грн., моральну шкоду у розмірі 1700,00грн., допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення належних йому сум при звільненні.

Відповідач-позивач ПП «Вікато»в березні 2012 року звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, заподіяної працівником, в якому вказує, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПП «Вікато»з 05.09.2011 р., куди його було прийнято наказом № 46-к від 05.09.2011 р. Наказом № 04 від 12.01.2012 р. його було звільнено з займаної посади згідно п.4 ст.40 КЗпП України (прогул без поважних причин). Під час роботи водієм-експедитором ОСОБА_1 була заподіяна матеріальна шкода ПП «Вікато», а саме: 08.12.2011 р. ОСОБА_1, працюючи водієм-експедитором в ПП «Вікато», на закріпленому за ним автомобілі «IVECO MP440E43», державний номер НОМЕР_1, з напівпричепом «SCHMITZ -S01», державний номер НОМЕР_2, виїхав у відрядження по маршруту Рубіжне-Москва-Рубіжне-Донецьк, де перебував до 24.12.2011р. Згідно подорожньому листу міжнародних сполучень № 784634 серії ААА вантажного автомобіля в міжнародних сполученнях при виїзді у відрядження показання спідометру автомобіля були -440659 км, а при поверненні у м.Донецьк -443106 км, загальний пробіг автомобіля за час відрядження склав 2447 км. При виконанні рейсу ОСОБА_1, порушуючи трудову і транспортну дисципліну, допустив невиправдане перевищення пробігу автомобілю, по даним карт України і Росії, на 77 км. Бухгалтерією ПП «Вікато»прийнято до обліку 2440 км. як пробіг автомобілю у даному відрядженні. При виїзді з підприємства у паливному баку знаходилося 367л. дизельного палива, згідно із складеними ОСОБА_1 авансовими звітами їм під час відрядження на АЗС України придбано 331л. дизельного палива, а на АЗС Росії -600 літрів. Залишок дизельного палива склав 50 літрів, тобто під час відрядження ОСОБА_1 витратив дизельне паливо у кількості 1248л.= 367 + 331 + 600 -50. Згідно наказу №43 від 10.02.1998р. Міністерства транспорту України «Норми витрати палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті»норма витрати дизельного палива автомобіля «IVECO MP440E43», державний номер НОМЕР_1, , з напівпричепом «SCHMITZ -S01», державний номер НОМЕР_2, складає: 1240 км. по 26 л на 100 км. пробігу -322 л; 1200 км. по 27,3 л (у зв'язку з погодними умовами надбавка 5%) -327 л; виконання тн/км 33954 х 0,6л. = 204л. Таким чином, згідно наказу №43 витрата дизельного палива повинна складати: 322 + 327 + 204 = 853 л. Перевитрата складає: 1248 -853 = 395л. Від пояснень з приводу перевитрати палива і підписання акту ОСОБА_1 відмовився. Вартість 1л. дизельного палива в грудні 2011 року в Україні складала 09,85грн., в Росії -06,98грн. по курсу національної валюти. Сума спричиненої ОСОБА_1 шкоди підприємству «Вікато»склала 3140,35грн. 30.12.2011 р. ПП «Вікато»був складений наказ №79, згідно якого с ОСОБА_1 стягнуто із заробітної плати 2431,76грн. По теперішній час залишок шкоди в сумі 708,59 грн. позивачем не сплачений.

Просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ПП «Вікато»завдані збитки в сумі 708,59 грн., а також витрати по сплаті судового збору в сумі 214,60 грн.

Позивач-відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні свої позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити, а вимоги за зустрічним позовом ПП «Вікато»до нього не визнав і просив відмовити у їх задоволенні через необґрунтованість. Він також додатково пояснив, що причиною його звільнення з ПП «Вікато», стало порушення його трудових прав, а саме: на нього покладалися обов'язки по ремонту автомобіля за власний рахунок, не відшкодовувалися командировочні, машини випускалися у рейс в несправному стані, про що він неодноразово докладав керівництву. Трудову книжку він не отримав на підприємстві до теперішнього часу, оскільки спочатку його не пускали на підприємство, потім у нього не було часу для цього, а взагалі тому, що він не згодний з формулюванням причини його звільнення. В запереченнях проти зустрічного позову він зазначив, що на його автомобілі дійсно була перевитрата пального, про що він також казав керівництву підприємства, але не в тій кількості, яку заявляє відповідач-позивач. Крім того, на нього не покладалася матеріальна відповідальність за збереження ввірених йому матеріальних цінностей.

Представник позивача-відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 до ПП «Вікато»підтримав у повному обсязі, проти задоволення вимог зустрічного позову ПП «Вікато»до ОСОБА_1 заперечував.

Представник відповідача-позивача ПП «Вікато»Беркович В.В. в судовому засіданні вимоги зустрічного позову ПП «Вікато»до ОСОБА_1 підтримав у повному обсязі, проти задоволення позову ОСОБА_1 до ПП «Вікато»заперечував, у запереченні пояснив, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПП «Вікато»з 05.09.2011 р. по 12.01.2012р., звільнений за ст.40 п.4 КЗпП України (за прогул без поважних причин). 30.12.2011р. відносно ОСОБА_1 складений акт про невиправданий документально перепробіг автомобіля у відрядженні на 77 км, у зв'язку з чим трапилася перевитрата дизельного палива на 395л. на суму 3140,35грн. Від підписання акту позивач відмовився, пояснень щодо перепробігу автомобілю не дав. 30.12.2011р. був складений наказ №79 про оголошення ОСОБА_1 догани і утримання вказаної суми із його заробітної плати. Від ознайомлення з наказом позивач відмовився. Ствердження позивача про те, що він подав 30.12.2011 р. заяву про звільнення ніякими доказами не підтверджено. Бажання звільнитись за згодою сторін було тільки з боку позивача, але з боку адміністрації його не було, тому вимоги позивача про прийняття судом рішення про зміну формулювання звільнення з вказівкою причини звільнення «за згодою сторін»не підлягають задоволенню. 03.01.2012р. та 04.01.2012р. позивач на роботу не виходив і не виконував трудові функції без поважних причин, що підтверджується докладними записками менеджера з персоналу ОСОБА_7 за ці дні і складеними актами. 04.01.2012р. позивачу було направлено телеграму з вимогою з'явитися на роботу та пояснити причини його відсутності на роботі в ці дні. 05.01.2012 року о 09.00 годині позивач прийшов на роботу, відмовився знайомитись з наказом № 79 від 30.12.2011 р., не пояснив причини неявки на роботу 03 та 04 січня 2012р., не надав ніяких виправдувальних документів і в 09.30 годині пішов з території підприємства, тобто скоїв прогул без поважних причин. З 06 по 11 січня 2012 р. ОСОБА_1 на роботу не виходив без поважних причин. Йому неодноразово були направлені листи з вимогою з'явитись на підприємство та пояснити причини не виходу на роботу. 11.01.2012р. позивач приїхав в ПП «Вікато», ознайомився з наказом №79 від 30.12.2011р., висловив свою незгоду з наказом, ніяких виправдувальних документів відсутності на роботі не надав, до виконування обов'язків не приступив та пішов з території підприємства. 12.01.2012р. наказом № 04 ОСОБА_1 був звільнений з роботи з 03.01.2012 р. на підставі ст.40 п.4 КЗпП України за прогул без поважних причин, про що йому відразу було направлено повідомлення за місцем його проживання, і повідомлення про необхідність його явки до ПП «Вікато»для повного розрахунку і отримання трудової книжки. 16.01.2012р., 19.01.2012 р., 09.02.2012 р. та 16.02.2012 р. йому були направлені повторні повідомлення. ОСОБА_1 прибув до ПП «Вікато», однак отримати трудову книжку відмовився, про що було складено акт. Таким чином, підприємство не порушило вимог ст.47 КЗпП України щодо своєчасної видачі трудової книжки позивачу. Позивач навмисно не бажав забирати трудову книжку. Вимоги позивача про виплату йому компенсації за несвоєчасну видачу трудової книжки безпідставні. Затримка розрахунку при звільненні трапилася не з вини підприємства, позивач в день звільнення був відсутній на робочому місці, тобто розрахунок не здійснено з вини самого позивача. Позивачем подано скаргу в Територіальну державну інспекцію праці в Донецькій області на незаконність його звільнення з ПП «Вікато». 30.01.2012р. складений акт перевірки № 05-01-041/0004, в якому вказано, що порушень відносно звільнення ОСОБА_1 не встановлено. Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику по справам про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»моральна шкода повинна бути доказана позивачем, але в даному випадку немає жодного доказу спричинення ОСОБА_1 моральної шкоди внаслідок неправомірних дій ПП «Вікато». З цих підстав просить відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Суд, вислухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, вважає позов ОСОБА_1 до ПП «Вікато»про зміну формулювання причини звільнення його з роботи та дати звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за затримку трудової книжки та розрахунку при звільненні, а також моральної шкоди необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню, а зустрічний позов ПП «Вікато»до ОСОБА_1 про стягнення шкоди заподіяної працівником -обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач-відповідач ОСОБА_1 відповідно до наказу №46к від 05.09.2011р. був прийнятий на роботу до ПП «Вікато»водієм експедитором.

Відповідно до посадової інструкції водія експедитора, затвердженої директором ПП «Вікато»03.01.2011р., ОСОБА_1 був зобов'язаний: забезпечити технічно справний стан автомобіля, проводити поточний ремонт автомобіля, проводити щоденне обслуговування, готувати автомобіль до технічного огляду; слідкувати за технічним станом автомобіля, виконувати самостійно необхідні роботи по забезпеченню його безпечної експлуатації.; забезпечувати своєчасну подачу автомобіля під загрузку; строго виконувати всі вимоги та розпорядження керівника підприємства; щоденно вести подорожні листи; дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку, тощо.

Наказом №47-а від 05.09.2011 року за ОСОБА_1 був закріплений автомобіль марки «IVECO MP440E43», державний номер НОМЕР_1, з напівпричепом «SCHMITZ -S01», державний номер НОМЕР_2.

Згідно наказу №04 від 12.01.2012р. ОСОБА_1 з 03.01.2012р. був звільнений за п.4 ст.40 КЗпП України за допущені прогули -відсутність на роботі без поважних причин з 03.01.2012р.

Суд вважає звільнення позивача-відповідача ОСОБА_1 обґрунтованим та законним з наступних підстав.

Відповідно до ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: 1) угода сторін; 2) закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; 3) призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу; 4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу; 5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду; 6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці; 7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи; 7 1 ) набрання законної сили судовим рішенням, відповідно до якого працівника притягнуто до відповідальності за корупційне правопорушення; 8) підстави, передбачені контрактом.

Відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів»при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Тобто, трудовий договір не може бути припинено за п.1 ст.36 КЗпП України якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач-відповідач ОСОБА_1 30.12.2011 року поштою направив на адресу ПП «Вікато»заяву від 30.12.2011 року про звільнення його із займаної посади за угодою сторін за п.1 ст.36 КЗпП України.

3 та 4 січня 2012 року ОСОБА_1 був відсутній на роботі, про що були складені відповідні акти.

04.01.2012 року ПП «Вікато»на адресу ОСОБА_1 було направлено телеграму, яку він отримав в той же день, з вимогою негайно з'явитися на підприємство та проінформувати про причини відсутності його на роботі з 03.01.2012р.

6 та 9 січня 2012 року ПП «Вікато»на адресу ОСОБА_1 були направлені листи з вимогою з'явитися на підприємство для пояснення причин відсутності на роботі з 03.01.2012р. та попередженням про звільнення за прогул без поважних причин за п.4 ст.40 КЗпП України.

12 січня 2012 року ОСОБА_1 знов був відсутній на роботі, про що був складений акт, і цього ж дня був виданий наказ про його звільнення за прогул за п.4 ст.40 КЗпП України.

13 січня 2012 року ПП «Вікато»на адресу ОСОБА_1 було направлено наказ про його звільнення, лист від 12.01.2012р. з повідомленням про звільнення, а також необхідністю з'явитися на підприємство для отримання повного розрахунку та трудової книжки, які він отримав 24.01.2012р. Аналогічні листи були направлені ОСОБА_1 16.01.2012р., 19.01.2012р.09.02.2012р. та 16.02.2012р.

З акту перевірки №05-01-041/0004 від 30.01.2012р., вбачається, що під час перевірки Територіальною державною інспекцією праці у Донецькій області дотримання трудового законодавства на ПП «Вікато»порушень стосовно звільнення ОСОБА_1 не встановлено.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні показала, що вона працює в ПП «Вікато» менеджером по персоналу і в її обов'язки входить прийом та звільнення працівників, складання графіків відпусток, посадових інструкцій та інше. ОСОБА_1 працював на ПП «Вікато» водієм експедитором, здійснював міжнародні перевезення вантажу. 30.12.2011р. він прийшов до неї писати заяву про звільнення за згодою сторін. Вона подзвонила керівнику підприємства, який сказав щоб ОСОБА_1 приходив 03.12.2012р., і що він не звільнить його доки той не погасить підприємству завданий ним збиток. 3 січня 2012 року ОСОБА_1 на підприємстві не з'явився, про що був складений відповідний акт, на телефоні дзвінки не відповідав. Прийшов він тільки 5 січня 2012 року,і керівник йому сказав, що він звільнить його за угодою сторін, після того як ОСОБА_1 відшкодує збиток. Після 12.01.2012р. ОСОБА_1 знову з'явився на підприємстві і вона запропонувала йому отримати трудову книжку, але він відмовився її отримувати не погодившись із звільненням. Потім ОСОБА_1 неодноразово направлялися листи з проханням отримати трудову книжку. Надіслати ОСОБА_1 трудову книжку поштою вона не мала права, оскільки відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок це дозволяється лише за згодою працівника.

Аналізуючи вищезазначене, суд вважає встановленим, що домовленості між позивачем-відповідачем ОСОБА_1 та відповідачем-позивачем ПП «Вікато»про припинення трудового договору за угодою сторін за п.1 ст.36 КЗпП України не було, що також було підтверджено в судовому засіданні представником ПП «Вікато», а тому підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про зміну формулювання причин його звільнення і дати звільнення не має.

Відповідно до ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Враховуючи вищезазначене, те що копію наказу про звільнення ОСОБА_1 отримав поштою 24.01.2012р., а в суд за захистом своїх прав звернувся 22.02.2012р., суд вважає, що місячний строк звернення до суду ним не пропущений.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ПП «Вікато»на його користь компенсації за затримку трудової книжки та розрахунку при звільненні, стягнення нарахованої але не сплаченої йому заробітної плати за грудень 2011 року, суд вважає, що ці вимоги також не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до ч.4 ст.235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Згідно довідок наданих суду ПП «Вікато»заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 у підприємства відсутня, оскільки за рахунок його заробітної плати за грудень 2011 року було відшкодовано підприємству завданий ОСОБА_1 збиток, тому підстав для стягнення з ПП «Вікато»на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі та компенсації за затримку її виплати у суда не має.

Відсутність заборгованості по заробітній платі у ОСОБА_1 в судовому засіданні також підтвердила свідок ОСОБА_4, яка працює бухгалтером на підприємстві.

Що стосується затримки видачі позивачу-відповідачу трудової книжки, суд вважає, що ця затримка відбулася з вини самого ОСОБА_1, а не з вини відповідача-позивача, оскільки в судовому засіданні достовірно встановлено, і це не заперечувалося самим ОСОБА_1, що йому неодноразово пропонувалося отримати на підприємстві трудову книжку, але він за нею не з'являвся, а коли з'явився то відмовився від її отримання з посиланням на не згоду з причинами звільнення.

Доводи позивача-відповідача ОСОБА_1 про те, що його не пускали на підприємство, в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до п.4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №55 від 29.07.1993р., якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Оскільки у ПП «Вікато»не було згоди ОСОБА_1 на відправлення йому трудової книжки поштою, то зробити це воно не мало право.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючі, що в судовому засіданні не було встановлено порушень законних прав ОСОБА_1 з боку ПП «Вікато», то і підстави для відшкодування йому моральної шкоди відсутні.

Стосовно зустрічних позовних вимог ПП «Вікато»до ОСОБА_1 про стягнення з нього шкоди заподіяної підприємству, суд вважає ці вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до ст.130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.

Відповідно до ст.132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Згідно ст.134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: 1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; 3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; 4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані; 5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; 6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків; 7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків; 8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу; 9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Відповідно до ст.135-3 КЗпП України розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами. У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди.

Відповідно до ст.136 КЗпП України покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Розпорядження власника або уповноваженого ним органу, або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством. У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.

Як було вищезазначено, позивач-відповідач ОСОБА_1 з 05.09.2011р. по 03.01.2012р. перебував у трудових відносинах з відповідачем-позивачем ПП»Вікато», працюючи на підприємстві водієм експедитором.

Для придбання палива ОСОБА_1 05.09.2011р. була видана паливна карта «Лукойл».

В період з 08.12.2011р. по 24.12.2011р. знаходився у відрядженні на автомобілі марки «IVECO MP440E43», державний номер НОМЕР_1, з напівпричепом «SCHMITZ -S01», державний номер НОМЕР_2, за маршрутом Рубежне-Москва-Рубежне-Донецьк, що підтверджується подорожним листом №784634 виданим 08.12.2011р.

Відповідно до зазначеного подорожнього листа при виїзді у відрядження показання спідометра автомобіля були 440659км., а після повернення -443106км., тобто загальний пробіг автомобіля за час відрядження склав 2447км.

Відповідно до того ж подорожнього листа при виїзді з підприємства в паливному баку автомобіля знаходилося 367л. дизельного пального.

Згідно зі складеними ОСОБА_1 авансовими звітами, ним під час відрядження було придбано на АЗС України -331л. дизельного палива, а на АЗС Росії - 600л. При поверненні на підприємство залишок палива склав 50л. Тобто, під час відрядження, відповідно до вищезазначених документів, ОСОБА_1 витратив дизельного палива у кількості 1248л.= 367л.+331л.+600л. -50л.

Відповідно до Норм витрат палива та мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 10.02.1998р. №43 витрати дизельного палива автомобіля «IVECO MP440E43», державний номер НОМЕР_1, з напівпричепом «SCHMITZ -S01», державний номер НОМЕР_2 повинен складати: 1240км. по 26л. на 100км. пробігу -322л.; 1200км. по 27,3л. (у звьязку з погодними умовами надбавка 5%) -327л.; виконання тн/км 33954х0,6л.=204л. Таким чином, витрати палива під час відрядження ОСОБА_1 повинні були скласти 853л.=322л.+327л.+204л.

На підставі викладеного, суд вважає встановленим, що перевитрата дизельного палива під час відрядження ОСОБА_1 склала 395л.=1248л.-853л., про що на ПП «Вікато»30.12.2012р. був складений відповідний акт.

Враховуючи вартість дизельного палива на АЗС України та Росії станом на грудень 2011 року, сума шкоди завданої ПП «Вікато»діями ОСОБА_1 складає 3140,35грн.

Наказом №79 від 30.12.2001р., з яким ОСОБА_1 ознайомився 11.01.2012р., його було притягнено до дисциплінарної відповідальності і оголошено догану за допущену перевитрату палива. Бухгалтерії було дано розпорядження утримати із заробітної плати ОСОБА_1 спричинену їм шкоду у розмірі 3140,35грн.

Відповідно довідки, наданої суду ПП «Вікато», 09.02.2012р. із заробітної плати ОСОБА_1 було утримано в рахунок погашення завданої ним шкоди 2407,25грн., що дорівнює розміру його середньомісячної заробітної плати. Залишок склав 708,59грн.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні показав, що він працює механіком в ПП «Вікато». 24.12.2011р. він приймав машину у ОСОБА_1 після відрядження. При цьому він записав показання спідометра, замірив залишок палива. Після цього була складена технічна карта і ОСОБА_1 був направлений в ремонтну зону для ремонту автомобіля. ОСОБА_1 ніколи йому не говорив йому про перевитрати палива на автомобілі.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні показала, що вона працює бухгалтером на ПП «Вікато». 24.12.2012р., після повернення з відрядження, ОСОБА_1 надав звіт в бухгалтерію, і було встановлено, що на автомобілі мається недостача палива. ОСОБА_1 було одразу про це повідомлено, але він не вчинив ніяких дій для погашення збитків, у звьязку з чим з його заробітної плати були зроблені відповідні утримання. Недостача палива утворилася саме за останній рейс ОСОБА_1 На теперішній час на автомобілі ОСОБА_1 працює інший водій, у якого не має недостачі пального.

Аналізуючи вищезазначені докази у їх сукупності, суд вважає встановленим, що діями позивача-відповідача ОСОБА_1, внаслідок порушення ним трудових обов'язків, були завдані збитки ПП «Вікато»на загальну суму 3140,35грн. Частина збитків у сумі 2407,25грн. вже відшкодована підприємству за рахунок заробітної плати ОСОБА_1 Невідшкодованою залишилась лиш сума 708,59грн., яку суд вважає необхідним стягнути з ОСОБА_1 на користь ПП «Вікато».

Крім того, на підставі ст.88 ЦПК України, суд вважає необхідним стягнути з ОСОБА_1 на користь ПП «Вікато»понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 214,60грн.

Керуючись ст.ст.36, 38, 40, 130-138, 231, 232, 235 КЗпП України, ст..ст.10, 11, 60, 88, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні його позову до Приватного підприємства «Вікато»про зміну формулювання причини звільнення його з роботи та дати звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за затримку трудової книжки та розрахунку при звільненні, а також моральної шкоди.

Позов Приватного підприємства «Вікато»задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в м.Харцизьк Донецької області, ІНН НОМЕР_3, на користь Приватного підприємства «Вікато (83114, м.Донецьк, Київський район, вул.Щорса, 70-а, п/р 26009308078650Є, Код ОКПО 35126967, Код 335106, філія ДОУ АТ «Ощадбанк»ТВБВ № 10004/0116/ шкоду завдану підприємству у розмірі 708,59грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 214,60грн., а всього 923,19грн.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Донецької області через Харцизький міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Вступна і резолютивна частини рішення прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 03.10.2012 року. Повний текст рішення складений 09.10.2012 року.

Суддя: