Постанова

від 13.11.2007 по справі 13/442-47/146

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

13/442-47/146

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 13.11.2007                                                                                           № 13/442-47/146

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Губенко Н.М.

 суддів:            Барицької  Т.Л.

          Ропій  Л.М.

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - СобольМ.П. – юрисконсульт, дов. №2023-13 від 27.09.2007,

 від відповідача - НіколаєнкоО.В. – нач. відділу прав. забезпечення, дов. № 149 від 28.09.2007,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 25.07.2007

 у справі № 13/442-47/146 (Станік С.Р.)

 за позовом                               ВАТ "Науково-виробниче підприємство "Більшовик"

 до                                                   ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал"

 про                                                  стягнення 46050,05 грн.

 Постанова прийнята 13.11.2007, оскільки в засіданні суду 23.10.2007 була оголошена перерва на підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2007 у справі №13/442-47/146 позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 526,00 грн. пені, 2 540,78 грн. 3% річних, 8 184,00 грн. інфляційних втрат, 21,19 грн. пені, 514,46 грн. державного мита, 114,33 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; провадження у справі в частині стягнення з відповідача 37 200,00 грн. заборгованості припинено на підставі ст. 80 п. 11 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору; в іншій частині позову відмовлено; з позивача в доход державного бюджету України підлягає стягненню 0,94 грн. недоплаченого державного мита за подачу заяви про зміну (збільшення розміру) позовних вимог від 31.08.2006.

Рішення мотивоване тим, що до матеріалів справи позивачем на підтвердження виконання п. 6.3 договору № 2/052-УМ подано платіжну вимогу-доручення № 93 від 27.05.2003 на суму 37 200,00 грн., адресовану відповідачу, в підтвердження відправлення відповідачу якої позивачем надано факсокопію звіту про відправлення, датовану 27.05.2003; 24.03.2004 на виконання специфікації № 2 до договору № 2/052-УМ позивачем були передані відповідачу відремонтовані ротори на загальну суму 37 200,00 грн., що підтверджується підписаною повноважними представниками сторін накладною № 88 від 24.03.2004; статтею 232 ч. 6 ГК України встановлено порядок застосування штрафних санкцій, відповідно до якого нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано; позивачем та відповідачем було укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог № 111-18 від 08.11.2006, згідно з якою позивач погашає грошові зобов'язання відповідача за поставлений товар на суму 413 198,50 грн., в тому числі 37 200,00 грн. за отримані ротори за накладною № 88 від 24.03.2004, а відповідач зменшує заборгованість позивача за надані послуги водопостачання і водовідведення на суму 413 198,50 грн., у зв'язку з чим зобов'язання відповідача щодо обов'язку оплатити позивачу вартість переданого ним товару в розмірі 37 200,00 грн. припинилося, тому предмет спору в цій частині відсутній, що є підставою для припинення провадження у справі в зазначеній частині на підставі ст. 80 ГПК України; оскільки розрахунок пені, здійснений судом, перевищує заявлену позивачем до стягнення суму пені, суд задовольняє позову вимогу про стягнення пені в розмірі 3 526,57 грн.; також задоволенню підлягають позовні вимоги про стягнення 2 540,78 грн. 3% річних і 8 184,00 грн. інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України; з позивача в дохід державного бюджету України підлягає стягненню 0,94 грн. недоплаченого державного мита.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2007 у справі № 13/442-47/146 в частині стягнення з відповідача 3 256,00 грн. пені, 2 540,78 грн. 3% річних, 8 184,00 грн. інфляційних втрат, 21,19 грн. пені, 514,46 грн. державного мита та 114,33 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу з підстав невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм матеріального і процесуального права.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Заявник стверджує, що позивач не направляв відповідачу повідомлення про готовність продукції до відвантаження та платіжну вимогу-доручення, а платіжну вимогу-доручення № 102 від 22.03.2003 відповідач не отримував, крім того, зазначена платіжна вимога-доручення складена раніше, ніж укладено додаткову угоду № 1 від 22.03.2004 до договору № 2/052-УМ.

Відповідач зазначає, що оскільки дотримання відповідачем умов договору № 2/052-УМ щодо строку оплати продукції було нереальним та нездійсненим і тому строк оплати продукції фактично не визначений, а позивач не реалізував своє право вимоги щодо її оплати, передбачене ст. 530 ЦК України, то відповідач не може вважатись таким, що прострочив виконання свого зобов'язання з оплати продукції, у зв'язку з чим висновок суду першої інстанції про те, що відповідач був зобов'язаний оплатити позивачу продукцію на наступний день після її фактичного одержання, тобто 25.03.2004, не відповідає обставинам справи.

На думку заявника, в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують факт порушення відповідачем умов договору, що не дає підстав для застосування до відповідача заходів господарсько-правової відповідальності.

Заявник вказує, що навіть якщо прийняти висновок суду першої інстанції про виникнення прострочення оплати за виготовлену продукцію з наступного дня після її одержання відповідачем, то, враховуючи положення ч. 6 ст. 232 ГК України та п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, строк позовної давності щодо стягнення пені на момент подання позовної заяви сплинув і вимоги щодо стягнення пені в будь-якому випадку не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, відповідач вважає неправомірним рішення суду першої інстанції також в частині стягнення з відповідача 514,46 грн. державного мита та 114,33 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів скарги, посилаючись на те, що 27.05.2003 позивач надіслав відповідачу платіжну вимогу-доручення № 93 від 27.05.2003, що підтверджується факсокопією звіту про відправку, датованою 27.05.2003; відповідачем згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України не було подано до суду заяву про застосування позовної давності, тому суд першої інстанції правомірно задовольнив вимогу про стягнення пені за прострочення оплати.

В запереченні на відзив на апеляційну скаргу та письмовому поясненні № 274юр від 18.10.2007 відповідач зазначає, що платіжні вимоги-доручення на сплату авансу від позивача не отримував, а факсокопія звіту про відправку, датована 27.05.2003, не є належним доказом отримання відповідачем вказаного документу, оскільки з факсокопії не вбачається на який та чий номер телефону здійснено відправку і який саме документ було направлено позивачем; письмова заява про застосування позовної давності в матеріалах справи відсутня, однак така заява заявлялася в засіданні суду першої інстанції, проте не знайшла відображення в протоколі судового засідання та рішенні суду; в матеріалах справи відсутні підстави виникнення пені на суму 21,19 грн., яка зазначена в рішенні суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 25 ГПК України в разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього в такій же мірі, в якій вони були б обов'язковими для особи, яку він замінив.

Як вбачається з копії Статуту Відкритого акціонерного товариства „Науково-виробниче підприємство „Більшовик”, зареєстрованого державним реєстратором Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації 18.08.2006 за № 10731050004003149, Відкрите акціонерне товариство „Науково-виробниче підприємство „Більшовик” є правонаступником усіх прав та обов'язків Відкритого акціонерного товариства „Більшовик”.

Таким чином апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність проведення заміни у даній справі Відкритого акціонерного товариства „Більшовик” на його правонаступника - Відкритого акціонерного товариства „Науково-виробниче підприємство „Більшовик”

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін та враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, заперечення на відзив на скаргу і письмових пояснень, колегія суддів встановила наступне.

ВАТ „Більшовик” до Господарського суду міста Києва подана позовна заява про стягнення з відповідача суми основного боргу з урахуванням індексу інфляції в розмірі 46 050,05 грн., пені в розмірі 6 953,86 грн. та судових витрат.

31.08.2006 ВАТ „Більшовик” була подана заява про зміну позовних вимог та стягнення з відповідача суми основного боргу з урахуванням індексу інфляції в розмірі 46 050,05 грн., пені в розмірі 3 526,57 грн., 3% річних в розмірі 3 522,28 грн. та судових витрат.

Згідно з умовами договору № 2/052-УМ від 27.05.2002 в редакції додаткової угоди № 1 від 22.03.2004 ВАТ „Більшовик”, за договором продавець, зобов'язалося виготовити і поставити продукцію згідно з додатком № 2 до договору (специфікацією № 2), що є невід'ємною частиною договору, а відповідач, за договором покупець, зобов'язався прийняти і оплатити продукцію за вільно-договірною ціною, вказаною в специфікації № 2 до договору, що діє на момент відвантаження продукції.

Специфікацією № 2 передбачено здійснення ВАТ „Більшовик” ремонту роторів на суму 37 200,00 грн.

Пунктом 4 Прикінцевих положень ГК України встановлено, що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу; до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності; щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Статтею 4 ЦК Української РСР передбачено, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки; відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 2 ст. 628 ЦК України визначено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір); до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Як вбачається з договору № 2/052-УМ, додаткової угоди № 1 та специфікації № 2, які є невід'ємними частинами договору № 2/052-УМ, договір № 2/052-УМ є змішаним та має елементи договорів купівлі-продажу та підряду.

Пунктом 3.2 договору № 2/052-УМ передбачено, що відвантаження продукції здійснюється самовивезенням на умовах ЕХW (франко-завод) після повної оплати згідно з п. 6.4 договору.

Відповідно до умов ЕХW (франко-завод), зокрема, преамбули, п.п. А.1, Б.1 Інкотермс термін "франко-завод" означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці; продавець зобов'язаний надати товар із комерційним рахунком-фактурою або еквівалентним йому електронним повідомленням, у відповідності з умовами договору купівлі-продажу, а також будь-які інші докази відповідності, які можуть вимагатися за договором; покупець зобов'язаний сплатити ціну товару у відповідності з договором купівлі-продажу.

Як вбачається з копій накладної № 88 від 24.03.2004 та довіреності серії ЯЗХ № 632227 від 24.03.2004, ВАТ „Більшовик” передані відповідачу та останнім прийняті ротори на суму 37 200,00 грн.

Пунктами 6.3, 6.4 договору № 2/052-УМ встановлено, що відповідач протягом 10 днів з моменту підписання договору сплачує на розрахунковий рахунок згідно з виставленою позивачем платіжною вимогою-дорученням аванс в розмірі 30% вартості продукції; відповідач протягом 10 днів з моменту одержання повідомлення позивача про готовність продукції до відвантаження здійснює повну її оплату на розрахунковий рахунок згідно з виставленою позивачем платіжною вимогою-дорученням за вирахуванням раніше перерахованого авансу.

В матеріалах справи відсутні докази перерахування відповідачем як авансу відповідно до п. 6.3, так і повної оплати згідно з п. 6.4 договору № 2/052-УМ, тому, оскільки позивач, не одержавши оплати, передав ротори, а відповідач їх отримав 24.03.2004 за накладною № 88, то апеляційний господарський суд дійшов висновку, що сторони своїми діями змінили встановлений договором № 2/052-УМ порядок проведення розрахунків, у зв'язку з чим ці правовідносини сторін повинні регулюватися нормами закону.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Таким чином відповідач повинен був сплатити позивачу 37 200,00 грн. за договором № 2/052-УМ - 25.03.2004.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідач свої зобов'язання щодо оплати ремонту роторів, переданих за накладною № 88, не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем в сумі 37 200,00 грн.

Після пред'явлення позову, 08.11.2006 між позивачем та відповідачем була укладена угода про зарахування зустрічних однорідних вимог № 111-18, відповідно до умов якої позивач погашає грошові зобов'язання відповідача за поставлений товар на суму 413 198,50 грн., яка станом на 03.11.2006 складається, зокрема, з 37 200,00 грн. за отримані ротори згідно з накладною № 88 від 24.03.2004, а відповідач зменшує заборгованість позивача за надані послуги водопостачання та водовідведення за договором № 00014/1-1-07 від 27.08.1992, яка станом на 03.11.2006 становить 495 398,36 грн., на суму 413 198,50 грн.

Частиною 3 ст. 203 ГК України та ч. 1 ст. 601 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування.

Отже зобов'язання відповідача перед позивачем щодо сплати 37 200,00 основного боргу за договором № 2/052-УМ припинилося шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином провадження у даній справі в частині стягнення з відповідача 37 200,00 грн. основного боргу підлягає припиненню.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.2 договору № 2/052-УМ передбачено, що за прострочення оплати вартості продукції, пред'явленої до відвантаження, відповідач сплачує пеню в розмірі 0,2% суми, пред'явленої до оплати за кожний день прострочки платежу.

Згідно зі ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, виходячи з вказаних норм законів та враховуючи розрахунок позивача, зазначений в заяві про зміну позовних вимог, апеляційний господарський дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача 3 355,13 грн. пені, 8 849,95 грн. інфляційних втрат, 2 688,36 грн. річних.

Апеляційний господарський суд вважає посилання суду першої інстанції та заявника скарги на ч. 6 ст. 232 ГК України безпідставним, адже цією нормою передбачено припинення нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором, а п. 8.2 договору № 2/052-УМ передбачено нарахування пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання, тобто до дня припинення зобов'язання.

Апеляційна інстанція не погоджується із розрахунком суду першої інстанції, оскільки при здійсненні розрахунку суми пені не враховано, що облікова ставка НБУ змінювалася в період, за який нараховується пеня, також при розрахунку сум інфляційних втрат та річних період нарахування безпідставно обмежено червнем 2006 р. та 03.07.2004 відповідно, адже в заяві про зміну позовних вимог, поданій 31.08.2006, період нарахування обмежений 31.08.2006; не обґрунтовано підставу стягнення 21,19 грн. пені.

Позивачем також при здійсненні розрахунку суми пені не враховано зміну облікової ставки НБУ в період, за який пеня нараховується, а в розрахунку суми річних неправильно визначена кількість прострочених днів.

Апеляційний господарський суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, враховуючи викладене та виходячи з наступного.

Як вже було зазначено вище, відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України строк оплати відповідачем настав 25.03.2004, у зв'язку з чим твердження відповідача про те, що позивач не реалізував своє право вимоги щодо оплати продукції згідно зі ст. 530 ЦК України, та невизначеність строку оплати продукції є такими, що не відповідають матеріалам справи та законодавству України.

Факт порушення відповідачем умов договору підтверджений матеріалами справи, у зв'язку з чим до відповідача застосовані заходи господарсько-правової відповідальності.

Як вбачається з розрахунку, зазначеному в заяві про зміну позовних вимог, поданій до господарського суду 31.08.2006, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені за період з 03.03.2006 до 31.08.2006, у зв'язку з чим посилання відповідача на сплив позовної давності щодо вказаної позовної вимоги строком в один рік є безпідставним. Крім того, ч. 3 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, проте відповідачем відповідно до ст. 33 ГПК України не надано доказів подання до суду першої інстанції, до прийняття ним рішення, заяви про застосування позовної давності.

Згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України судові витрати складаються, зокрема, з державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору; витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а судові витрати в частині позовної вимоги про стягнення 37 200,00 грн. основного боргу, по якій провадження припинено, підлягають віднесенню на відповідача повністю у зв'язку із доведенням господарського спору у цій частині до судового розгляду.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 25, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Замінити Відкрите акціонерне товариство „Більшовик” (код ЄДРПОУ 14308569) на його правонаступника - Відкрите акціонерне товариство „Науково-виробниче підприємство „Більшовик” (03680, м. Київ, проспект Перемоги, 49/2; код ЄДРПОУ 14308569).

2.          Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” залишити без задоволення.

3.          Рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2007 у справі № 13/442-47/146 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

“Позов задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” (04212, м. Київ, вул. Богатирська, 3а; код ЄДРПОУ 26112328) на користь Відкритого акціонерного товариства „Науково-виробниче підприємство „Більшовик” (03680, м. Київ, проспект Перемоги, 49/2; код ЄДРПОУ 14308569) 3 355 грн. 13 коп. пені, 8 849 грн. 95 коп. інфляційних втрат, 2 688 грн. 36 коп. річних, 520 грн. 93 коп. державного мита, 115 грн. 77 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У позові про стягнення 37 200 грн. 00 коп. основного боргу провадження у справі припинити.

В решті позову відмовити.”

4.          Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

5.          Справу № 13/442-47/146 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Губенко Н.М.

 Судді                                                                                          Барицька  Т.Л.

                                                                                          Ропій  Л.М.