Ухвала

від 27.09.2012 по справі 2а/0570/6540/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Абдукадирова К.Е.

Суддя-доповідач - Шишов О.О.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2012 року справа №2/0570/6540/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шишова О.О.

суддів Дяченко С.П., Сіваченко І.В.,

секретарі судового засідання Сульженко А.В.

за участю представника позивача Ніколаєнко М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2012 року у справі № 2а/0570/6540/2012 за позовом Приватного підприємства «Стройсервіс» до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про донарахування податку на додану вартість та сплати штрафних санкцій, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду задоволені позовні вимоги Приватного підприємства «Стройсервіс» до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про донарахування податку на додану вартість у розмірі 74 604,00 грн. та сплати штрафних санкцій у розмірі 22 130,00 грн.

Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби № 0000032344 від 15.05.2012р. Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька про донарахування податку на додану вартість у розмірі 74 604,00 грн. та сплати штрафних санкцій у розмірі 22 130,00 грн.

З рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та звернувся з апеляційною скаргою у якій вказав, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права. Зазначили, що за наслідками виїзної позапланової документальної перевірки ПП «Стройсервіс» складено акт від 11.05.2012р. № 696/22-313/31399361, висновки, викладені в акті перевірки є такими, що відповідають приписам чинного законодавства. Просили скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення а постанову суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, хоча він був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у відсутність особи, яка не з'явилася.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Приватне підприємство «Стройсервіс» зареєстроване як юридична особа, включене до ЄДРПОУ за номером 31399361, про що зроблено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (арк. справи 184 - 185).

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені Законом України «Про державну податкову службу в Україні», порядок адміністрування податків та зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю визначені Податковим кодексом України.

Як вбачається з матеріалів справи (арк. справи 127 -148) Державною податковою інспекцією у Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного підприємства «Стройсервіс» з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.10.2011р. по 31.10.2011р. по взаємовідносинам з ТОВ «ЛПМ-Консалтінг».

Серед прав, наданих податковим органам, п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, передбачено здійснення документальної позапланової перевірки платника податків. Про проведення документальної позапланової перевірки керівником органу державної податкової служби приймається рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

В матеріалах справи наявний наказ ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області ДПС від 03.05.2012р. № 116, який вручено під підпис заступнику директора ПП «Стройсервіс» Афанасьєву А.А., направлення на перевірку від 03.05.2012р. № 001846/202, яке вручено під підпис заступнику директора ПП «Стройсервіс» Афанасьєву А.А. (арк. справи 189 -190).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що перевірка проведена з дотриманням вимог чинного законодавства щодо підстав проведення перевірки.

З 04.05.2012р. по 11.05.2012р. ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Стройсервіс» питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.10.2011р. по 31.10.2011р. по взаємовідносинам з ТОВ «ЛПМ-Консалтінг».

За результатами перевірки начальником податкового органу 15.05.2012р. згідно із п. 54.3 ст. 54, за порушення п. 185.1 ст. 185, п. 198.3 ст. 198, пп. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000032344, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 74 604,00 грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 22 130,00 грн. (арк. справи 12).

В акті перевірки зазначено, що при перевірці використано матеріали зустрічних звірок.

Так, відповідно до інформації, отриманої від Первомайської ОДПІ Луганської області ОДПС (акт позапланової невиїзної перевірки від 13.04.2012р. №19/22/35480532 з питання правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.10.2011р. по 31.10.2011р. по взаємовідносинах з ТОВ «Гарбол» та подальшої реалізації ТМЦ, робіт (послуг) на ПП «Стройсеррвіс»), яким встановлено недодержання вимог ч. 1 ст. 203, 215. п. 1 ст. 216, ст.. 228 ЦК України в момент вчинення правочинів, у зв'язку з чим вказані правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «ЛПМ Консалтинг» при придбанні товарів у ТОВ «Гарбол» та їх подальшої реалізації на ПП «Стройсервіс».

Співробітниками ГВПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва в ході здійснення аналізу фінансово-господарської діяльності ТОВ «Гарбол» було встановлено, що за результатами жовтня 2011 року вказане підприємство здійснило значне збільшення податкового кредиту з ПДВ шляхом подання уточнюючих розрахунків з ПДВ, які визнані ДПІ у Печерському ралійні м. Києва недійсними, підприємство не звітує про наявність основних фондів, чисельність працюючих -1 особа.

Стосовно діяльності ТОВ «ЛПМ - Консталтинг» зазначено, що співробітниками ГВПМ Алчевської ОДПІ у Луганській області в ході здійснення аналізу фінансово-господарської діяльності було надано висновок щодо ознак фіктивності та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності. При проведенні обстеження податкової адреси: пр. Миру, буд. 8, м. Донецьк, було складено довідку № 330/64 від 02.03.2012р. про не встановлення СГД за юридичною адресою. 30.03.2012р. було здійснено опитування директора та засновника підприємства ОСОБА_4, який пояснив, що до діяльності ТОВ «ЛПМ - Консалтинг» він не причетний. Кримінальна справа проти посадових осіб не порушувалась, однак, підприємство має ознаки фіктивності, що підтверджується поясненнями директора та засновника підприємства ОСОБА_4 та не може здійснювати фінансово-господарську діяльність у зв'язку з тим, що директор та засновник підприємства до фінансово-господарської діяльності не має жодного відношення. Підприємство не звітує про наявність основних фондів, чисельність працюючих -1 особа.

З урахуванням вищевикладеного, зроблено висновок, що у зв'язку з не підтвердженням факту придбання товару ТОВ «ЛМП-Консалтинг» у ТОВ «Гарбол», подальша його реалізація на користь ПП «Стройсервіс» відбувалась з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ останнім. Тобто, вказаний правочин по суті укладений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Як вбачається з акту перевірки № 696/22-313/31399361 від 11.05.2012р., позивач включив до суми податкового кредиту з податку на додану вартість суму коштів за договорами поставки товарів, укладеними з ТОВ «ЛПМ - Консалтинг», за якими ТОВ «ЛПМ - Консалтинг» продає, а ПП «Стройсервіс» покупає товар - матеріали для проведення будівельних та ремонтних робіт.

За результатами проведення перевірки встановлено порушення ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, 228 Цивільного кодексу України та п. 185.1 ст. 185, п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на суму 74 604,00 грн. за жовтень 2011р. (арк. справи 127 -148).

Встановлено, що позивачем з ТОВ «ЛПМ - Консалтинг» було укладено договори купівлі-продажу товарів № 3102 від 31.10.2011р., №№ 71, 2402 від 24.10.2011р., № 56 від 19.10.2011р., № 49 від 17.10.2011р., № 43 від 14.10.2011р., № 36 від 13.10.2011р., № 33 від 12.10.2011р., згідно з якими ТОВ "ЛПМ - Консалтинг"(Продавець) зобов'язується передати у власність ПП «Стройсервіс» товарно-матеріальні цінності, у встановлених номенклатурі, кількості та якості, а ПП «Стройсервіс» (Покупець) - прийняти та вказаний товар. (арк. справи 70 -77).

Позивачем отримано видаткові накладні по вказаним договорам від ТОВ «ЛПМ - Консалтинг» (арк. справи 78, 80, 82, 84, 86, 88,90,92).

На підставі отриманих від ТОВ «ЛПМ - Консалтинг» податкових накладних (арк. справи 79, 81, 83, 85, 87, 89, 91, 93) позивач сформував податковий кредит та відобразив вказані операції у деклараціях за жовтень 2011р.

Предметом доказування в цій справі щодо правомірності прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення - рішення, яким донараховані податкові зобов'язання з податку додану вартість та застосовані штрафні санкції на загальну суму 96 734,00 грн. є доведення обставини виконання позивачем договорів, укладених з ТОВ «ЛПМ - Консалтинг», а також доведення порушення позивачем приписів п. 185.1 ст. 185, п. 198.3 ст. 198, пп. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Аналогічні норми містяться у ст. 180 Господарського кодексу України, згідно із якою господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як вбачається з договорів купівлі-продажу товарів № 3102 від 31.10.2011р., №№ 71, 2402 від 24.10.2011р., № 56 від 19.10.2011р., № 49 від 17.10.2011р., № 43 від 14.10.2011р., № 36 від 13.10.2011р., № 33 від 12.10.2011р. з ТОВ «ЛПМ - Консалтинг», сторони домовилися про всі істотні для них умови договору та проводили розрахунки з урахуванням зазначених умов.

На момент здійснення спірних операцій порядок, підстави та терміни формування податкового кредиту визначались ст. 185, 188, 201 Податкового кодексу України.

Так, згідно з п. 185.1 ст. 185 Кодексу, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Кодексу, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Пунктом 198.1 ст. 198 Кодексу визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, в тому числі, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Кодексу платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Матеріалами справи підтверджено факт отримання податкових накладних (арк. справи 79, 81, 83, 85, 87, 89, 91, 93). Сплата коштів за придбані товари підтверджена відповідними видатковими накладними, виписками банків на суму 795 180,00 грн. (арк. справи 78, 80, 82, 84, 86, 88,90,92, 149, 151 -152, 154 -155, 157, 164).

Зазначене спростовує твердження відповідача про завищення суми податкового кредиту, оскільки приписами ст. 198 Податкового кодексу України чітко передбачено випадки виникнення права податника податку на податковий кредит. Таке право підтверджено матеріалами справи.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України, господарською діяльністю вважається діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Метою правочинів, що укладаються при веденні господарської діяльності, є отримання доходу, тому позивач як суб'єкт господарської діяльності, повинен спрямовувати свою господарську діяльність на досягнення економічних результатів та отримання прибутку. Податковим органом зроблено висновок, що позивач здійснював заздалегідь економічно необґрунтовані операції та з метою формування штучного податкового кредиту та мінімізації податкових зобов'язань.

Відповідачем в ході перевірки не встановлено, та не доведено в суді, що відомості, які містяться в податкових накладних, а також в інших первинних документах, є недостовірними, або що зазначені документи визнані недійсними в судовому порядку.

Крім того, отримані за спірними правочинами матеріали були використані позивачем в його господарській діяльності, про що свідчать договори про виконання робіт, укладені зі сторонніми організаціями та підприємствами (арк. справи 14 -69).

Відповідно до ч.1 ст.55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з ч.2 ст.55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

Частиною 4 ст. 55 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

Статтею 80 ЦК України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно з ч. 4 ст. 87 ЦК України, юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Відповідно до ч. 2 ст. 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Статтею 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» визначено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) - автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Під час розгляду справи судом досліджено витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на час розгляду справи (арк. справи 204 - 206), з якого вбачається, що станом на день здійснення господарських операцій ТОВ «ЛПМ - Консалтинг» був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та на день розгляду справи є зареєстрованим, відсутнє за місцезнаходженням, однак, не ліквідоване, з реєстру не виключено.

Згідно з ч.1 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Таким чином, судом встановлено, що постачальник позивача - ТОВ «ЛПМ - Консалтинг» на час здійснення господарських операцій був діючим, і як наслідок мав право здійснювати господарську діяльність.

Частина 1 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі -ЦКУ) визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Статтею 204 ЦКУ встановлена презумпція правомірності правочину, зокрема дана норма визначає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з частиною другою ст. 215 ЦКУ недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦКУ недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 ЦКУ, правочин, що порушує публічний порядок.

Зокрема, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Аналізуючи наведені норми, суд першої інстанції дійшов висновку, що укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Під час розгляду цієї справи судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентом договори не віднесені законом до нікчемних, оскільки відповідач у судовому засіданні ніяким чином не пояснив та не обґрунтував чим саме укладені між позивачем та його контрагентами договори порушують публічний порядок: які саме права і кого порушені, яким майном та хто заволодів (знищив) у результаті їх вчинення, та не довів наявності складу господарського правопорушення у діях позивача в частині наявності вини (умислу на заволодіння чужим майном).

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Правила ведення податкового обліку, встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом МФУ від 24.05.1995р. № 88, не передбачають вичерпного переліку документів, що підтверджують зв'язок понесених витрат платника податку з господарською діяльністю, а лише вказують на необхідність мати первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до ст. 1 вищевказаного Закону, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі ст. 3 цього ж Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Суд бере до уваги, що наявність податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною.

Договірні правовідносини між позивачем та ТОВ «ЛПМ - Консалтинг» підтверджені первинним бухгалтерськими документами та іншими документами (податковими накладними, видатковими накладними, виписками банків, дорожніми листами).

Стосовно доводів відповідача щодо необхідності наявності товарно-транспортних накладних у спірних правовідносинах, суд виходить з того, що відповідно до п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.1995р. № 488/346 затверджені типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля, зокрема «Товарно-транспортна накладна», ф. N 1-ТН.

Пунктом 1 Указу Президента України від 03.10.1992 р. № 493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" встановлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

В свою чергу, наведений наказ не було у встановленому порядку зареєстровано в Міністерстві юстиції України.

Інструкція про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, затверджена наказом Міністерства статистики України, Міністерства транспорту України від 07.08.1996 року № 228/253, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 28.08.1996р. за N 483/15, якою було передбачено, що товарно-транспортна накладна - типова форма N 1-ТН є документом суворої звітності, згідно з висновком Міністерства юстиції України від 15.05.2006р. № 10/68 рішення про державну реєстрацію вказаного наказу скасовано та 31.05.2006 року наказ виключено з Державного реєстру нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади.

Також наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 22.05.2006 р. № 493 були внесені зміни до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. № 363 і зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, а саме п. 11.2 Правил виключено, яким було передбачено, що товарно-транспортні накладні і дорожні листи вантажного автомобіля належать до документів суворої звітності, які виготовляються друкарським способом з обліковою серією та номером. Форма і порядок заповнення цих документів Замовником і Перевізником визначаються відповідними нормативними актами. Відповідно до п. 11.3 вказаного наказу, дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається.

Слід зазначити, що позивачем надано до матеріалів справи дорожні листи, які підтверджують перевезення товарів з ТОВ «ЛПМ - Консалтинг» до ПП «Стройсервіс» (арк. справи 225 - 232).

Вищевказане спростовує висновки відповідача про нікчемність правочину, укладеного ПП «Стройсервіс» з ТОВ «ЛПМ - Консалтинг».

За таких обставин, висновок відповідача про порушення позивачем приписів п. 185.1 ст. 185, п. 198.3 ст. 198, пп. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, згідно з яким занижено податок на додану вартість, є безпідставним.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з частинами 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Посилання відповідача на формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість з метою мінімізації податкових зобов'язань, не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до п. 123.1. ст. 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, це тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

У зв'язку з тим, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства з податку на додану вартість на суму 74 604,00 грн., застосування до нього штрафних санкцій в сумі 22 130,00 грн. спірним податковим повідомленням-рішенням з ПДВ від 15.05.2012р. № 0000032344 є безпідставним.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що відповідачем не доведено, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення було прийнято законно, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі, з чим погоджується колегія суддів.

Статтею 200 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду без змін.

Повний текст рішення складений 01 жовтня 2012 року.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2012 року у справі № 2а/0570/6540/2012 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2012 року у справі № 2а/0570/6540/2012 - залишити без змін.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України складення рішення у повному обсязі відкласти на строк - до 5 днів.

Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складення в повному обсязі.

Головуючий О.О.Шишов

Судді І.В.Сіваченко

С.П.Дяченко