Постанова

від 08.10.2012 по справі 2а-7815/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 жовтня 2012 року № 2а-7815/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С. при секретарі судового засідання Іконніковій О.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «МЖК-Сервіс» доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва провизнання нечинним податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати нечинним податкове повідомлення-рішення № 0001872220 від 29.05.2012, прийняте ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 103984 грн.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

Не зважаючи на належне повідомлення про час та місце розгляду справи відповідач явку своїх представників у судове засідання 26.09.2012 не забезпечив, з урахуванням чого адміністративна справа відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 128 КАС України розглядається у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

15.05.2012 за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «МЖК-Сервіс»з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за період з 01.06.2011 по 30.06.2011 по взаємовідносинах з ТОВ «Інсатбуд»ДПІ у Голосіївському районі м. Києва було складено Акт № 91/1-22-20-24726836 (далі -Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на 103983 грн.

29.05.2012 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0001872220, яким у зв'язку з порушенням п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 103983 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1 грн.

Як встановлено судом, позивачу на підставі договору на виконання електромонтажних робіт на об'єкті «Житлові будинки на пр. 40-річчя Жовтня, 30-32 в м. Києві, ж/б № 3»від 06.06.2011 № 06/06 з ТОВ «Інсатбуд»надано відповідні послуги (роботи з монтажу пристроїв, проводів, установлення щитків, блоків-реле, підключення кабелів тощо) в червні 2011 року на загальну суму 623897,32 грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 103982,29 грн.), що підтверджується належним чином оформленими актами приймання виконаних будівельних робіт, довідками про вартість виконаних будівельних робіт, актами передачі в монтаж матеріалів та податковими накладними, копії яких залучені до матеріалів справи. Позивач отримані послуги оплатив повністю, в тому числі сплативши у їх ціні податок на додану вартість у розмірі 103982,29 грн., що підтверджується виписками банку з відмітками про їх виконання, копії яких наявні в матеріалах справи.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на 103983 грн., стала встановлена ним нікчемність вказаного Договору внаслідок отримання ДПІ у Голосіївському районі м. Києва акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 06.02.2012 № 484/2304/37144087 про результати документальної перевірки ТОВ «Інсатбуд»з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.06.2011 по 31.06.2011, згідно висновків якого не підтверджено здійснення господарських відносин ТОВ «Інсатбуд»з підприємствами покупцями, відсутність передачі товару покупцям, проведення безтоварних операцій між ТОВ «Інсатбуд»та підприємствами покупцями за період з 01.06.2011 по 31.06.2011, а також встановлено, що здійсненні ними правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, а здійснені з наданням податкової вигоди третім особам.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.

За змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат»до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес»АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Як встановлено судом, зобов'язання за Договором між ТОВ «МЖК-Сервіс»та ТОВ «Інсатбуд»виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними актами приймання виконаних будівельних робіт, довідками про вартість виконаних будівельних робіт, актами передачі в монтаж матеріалів та податковими накладними.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи:

договором на виконання комплексу електромонтажних та слабострумних робіт на об'єкті «Житловий будинок № 3 по проспекту 40-річчя Жовтня, 30-32 у Голосіївському р-ні м. Києва»від 01.01.2010 № 01/01/10, з метою виконання якого здійснювались спірні господарські операції між ТОВ «МЖК-Сервіс»та ТОВ «Інсатбуд»;

актом передачі в монтаж матеріалів замовника, видатковими накладними, які були складені з метою та для забезпечення виконання вищевказаного Договору;

актами на списання матеріалів замовника, які підтверджують використання таких матеріалів в процесі будівництва об'єкта «Житлові будинки на пр. 40-річчя Жовтня, 30-32 в м. Києві, ж/б № 3»за Договором;

довідками про вартість виконаних будівельних робіт, які були складені за результатами виконання умов Договору;

ліцензією ТОВ «Інсатбуд»серії АВ № 557090, виданою Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, на ведення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури (за переліком робіт згідно з додатком), зокрема, на будівельні та монтажні роботи, роботи з опорядження конструкцій та устаткування, монтаж внутрішніх інженерних мереж, систем, приладів і засобів вимірювання, монтаж зовнішніх інженерних мереж, систем, приладів і засобів вимірювання, яка підтверджує наявність у ТОВ «Інсатбуд»передбачених чинних законодавством вимог для виконання умов Договору.

Суд не бере до уваги посилання в Акті перевірки на отримання ДПІ у Голосіївському районі м. Києва акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 06.02.2012 № 484/2304/37144087 про результати документальної перевірки ТОВ «Інсатбуд»з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.06.2011 по 31.06.2011, згідно висновків якого не підтверджено здійснення господарських відносин ТОВ «Інсатбуд»з підприємствами покупцями, відсутність передачі товару покупцям, проведення безтоварних операцій між ТОВ «Інсатбуд»та підприємствами покупцями за період з 01.06.2011 по 31.06.2011, а також встановлено, що здійсненні ними правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, а здійснені з наданням податкової вигоди третім особам, оскільки, по-перше, відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, по-друге, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій, по-третє, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12), по-четверте, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків та підробка документів, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, по-п'яте, сам по собі акт не є беззаперечним, належним та допустимим доказом даних фактів.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як видно з матеріалів справи, на момент підписання відповідних актів приймання виконаних будівельних робіт, довідок про вартість виконаних будівельних робіт, актів передачі в монтаж матеріалів та податкових накладних, юридична особа ТОВ «Інсатбуд»не була припинена, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Таким чином, судом встановлено, що Договір між ТОВ «МЖК-Сервіс»та ТОВ «Інсатбуд»був укладений з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ «МЖК-Сервіс»та ТОВ «Інсатбуд»умислу на укладення вказаного Договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку -покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 969 від 21.12.2010 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696 (далі -Порядок № 969), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, сума ПДВ у розмірі 103983 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Інсатбуд». На момент складання вказаних податкових накладних ТОВ «Інсатбуд»було включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, а також зареєстроване платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкових накладних. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 у справі № К/9991/81953/11.

Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 103983 грн., віднесена ТОВ «МЖК-Сервіс»до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 201 ПК України та Порядку № 969.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 29.10.2010 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат»до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та Вищого адміністративного суду, викладених в ухвалах від 29.03.2012 у справі № К/9991/1617/11 та від 09.04.2012 у справі № К-46073/09, несплата продавцем або його контрагентами ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку.

Якщо контрагенти по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 у справі № К/9991/72712/11.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Інсатбуд»податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Голосіївському районі м. Києва про порушення ТОВ «МЖК-Сервіс»п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству та дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 29.05.2012 № 0001872220 -безпідставним та неправомірним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

Водночас, зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений ч. 4 ст. 11 КАС України, зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне захистити порушені права позивача шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.05.2012 № 0001872220, прийнятого Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва.

За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України на його користь з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МЖК-Сервіс»(03150, м. Київ, вул. Ульянових, 14; код ЄДРПОУ 24726836) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.05.2012 № 0001872220, прийняте Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва.

3. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 1039,83 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МЖК-Сервіс»за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 23) за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.С. Пащенко