Постанова

від 02.10.2012 по справі 2а-7880/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 жовтня 2012 року 11:30 № 2а-7880/12/2670

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вектрон-ЛТД»

до відповідача Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.05.2012 року № 0001712270 та № 0001702270

Суддя Добрянська Я.І.

Секретар судового засідання Корніюк А.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Ніколаєв О.С. (довіреність № б/н від 01.06.2012 р.)

від відповідача: не прибув

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 02.10.2012 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Вектрон-ЛТД»звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.05.2012 року № 0001712270 та № 0001702270.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.06.2012 р. суддею Добрянською Я.І. було відкрито провадження у справі № 2а-7880/12/2670 та призначено справу до судового розгляду.

Під час судового розгляду справи № 2а-7880/12/2670 суд неодноразово оголошував перерву та зобов'язував відповідача надати докази, які витребовувалися ухвалою про відкриття провадження у справі.

В судовому засіданні 02.10.2012 р. представник позивача позовні вимоги підтримав та в судових дебатах просив суд:

- визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва № 0001702270, № 0001712270 від 23.05.2012 року, прийняті за Актом № 85/1-22-70-32042696 від 10.05.2012 р. документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Вектрон-ЛТД»(код ЄДРПОУ 32042696) з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарських відносинах з іншими суб'єктами господарювання за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що при проведенні перевірки відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог абз.4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (зі змінами та доповненнями), щодо заниження податку на прибуток в перевіряємому періоді на загальну суму 49 780,00 грн., а також вимог п.п.7.4.1, п.п.7.4.5, п.7.4, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (зі змінами та доповненнями) щодо завищення податкового кредиту на суму 39 824,00 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду (р. 27 Декларації з ПДВ) за грудень 2009 року на загальну суму 38 545,00 грн.

На думку позивача, висновки, викладені в Акті перевірки, є необґрунтованими та такими, що не підтверджуються допустимими доказами у справі, оскільки позивачем, у повній відповідності до вимог чинного законодавства, було включено до складу валових витрат та до складу податкового кредиту суми сплачених коштів (суми ПДВ) по правовідносинах із контрагентом ТОВ «Вільна комерція», що підтверджується відповідними первинними документами, наявними в матеріалах справи, а також податковими накладними, виписаними належним чином, оскільки на час здійснення таких правовідносин та складання відповідних первинних документів зазначений контрагент позивача був у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстрований платником податку на додану вартість, установчі документи такого контрагента не були визнані в судовому порядку недійсними, відсутній вирок суду щодо посадових осіб зазначеного контрагента, правовідносини відбувалися на підставі договорів, виконання яких та сплата коштів за якими підтверджується відповідними податковими та видатковими накладними, виписками з банку по особовому рахунку, а також відповідачем не було надано суду жодних доказів щодо невизначення контрагентом позивача сум податкових зобов'язань по правовідносинах із позивачем для сплати до Державного бюджету, а відповідно не було доведено завдання шкоди Державному бюджету за наслідками таких правовідносин позивача із ТОВ «Вільна комерція».

Також, позивач зазначив про подальшу реалізацію покупцям такого товару, придбаного в контрагента ТОВ «Вільна комерція», на виконання чого позивачем були укладені угоди поставки товарів та надання послуг з ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна», та фактична реалізація таких товарів підтверджується відповідними документами, зокрема: товарними накладними, актами приймання наданих послуг, виписками з банку по особових рахунках щодо сплати за такі послуги, а відповідно товарність операцій з придбання товарів у контрагента ТОВ «Вільна комерція»підтверджується також подальшою реалізацією такого товару покупцям.

Відповідачем 26.07.2012 р. було подано письмове заперечення на адміністративний позов, в якому податковий орган зазначив про порушення позивачем вимог абз.4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (зі змінами та доповненнями), внаслідок чого було занижено податок на прибуток у перевіряємому періоді на загальну суму 49 780,00 грн., а також вимог п.п.7.4.1, п.п.7.4.5, п.7.4, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (зі змінами та доповненнями), внаслідок чого було завищено податковий кредит на суму 39 824,00 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду (р. 27 Декларації з ПДВ) за грудень 2009 року на загальну суму 38 545,00 грн.

В обґрунтування своєї позиції представник відповідача послався на наявність кримінальної справи № 11/089003, порушеної щодо ОСОБА_5 за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.212 КК України, щодо ОСОБА_6 за ознаками складів злочинів, передбачених ч.5 ст.27, ч.3 ст.212 КК України та щодо ОСОБА_3 за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст.205, ч.5 ст. 27, ч.3 ст. 212 КК України, в якій досудовим слідством було встановлено, що ОСОБА_3 придбав фіктивне підприємство ТОВ «Вільна комерція», яке в подальшому використав для сприяння підприємствам-фактичним платникам податку на додану вартість в ухиленнівід сплати даного податку до державного бюджету.

В судове засідання 02.10.2012 р. відповідач не прибув та не скерував свого представника, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання, докази чого наявні в матеріалах справи.

Також відповідач не з'явився в перше в судове засідання, що було призначене на 12.07.2012 р., про що відповідач також був повідомлений належним чином, та докази чого містяться в матеріалах справи.

Крім того, на вимогу ухвали суду від 13.06.2012 р. про відкриття провадження у справі № 2а-7880/12/2670, та на вимогу і попередження суду в судових засіданнях 26.07.2012 року, 13.09.2012 року, 25.09.2012 р., - відповідач станом на 02.10.2012 р. так і не надав до матеріалів справи відповідних доказів, які вимагалися судом, щодо підтвердження посилань відповідача відносно завдання шкоди Державному бюджету внаслідок здійснених правовідносин позивача з контрагентом ТОВ «Вільна комерція», а саме:

- копії декларацій з податку на додану вартість контрагента позивача ТОВ «Вільна комерція»за перевіряємий період з додатком № 5 щодо визначення податкових зобов'язань в розрізі позивача, копії декларацій по податку на прибуток за перевіряємий період та інші відомості по платнику податків контрагента позивача ТОВ «Вільна комерція»;

- відомостей з бази ДПА України щодо визначення контрагентами позивача ТОВ «Вільна комерція»податкових зобов'язань по правовідносинах із позивачем, та відомостей щодо наявності заборгованості в контрагента позивача ТОВ «Вільна комерція»по сплаті податкових зобов'язань в розрізі правовідносин із позивачем.

Отже, розглянувши подані сторонами матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

У період з 24.04.2012 року по 28.04.2012 року ДПІ у Голосіївському районі м. Києва було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Вектрон-ЛТД»(код ЄДРПОУ 32042696) з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарських взаємовідносинах з іншими суб'єктами господарювання за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року.

10.05.2012 року ДПІ у Голосіївському районі м. Києва було складено Акт № 85/1-22-70-32042696 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Вектрон-ЛТД»(код ЄДРПОУ 32042696) з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «ВМ-Сервіс»(код ЄДРПОУ 33774889), ТОВ «Віста-Сервіс»(код ЄДРПОУ 33831208), ТОВ «2Дабл»(код ЄДРПОУ 36716149), ТОВ «Вільна комерція»(код ЄДРПОУ 36531179) за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року.

В зазначеному Акті перевірки відповідачем було встановлено порушення позивачем вимог абз.4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (зі змінами та доповненнями), щодо заниження податку на прибуток в перевіряємому періоді на загальну суму 49 780,00 грн., а також вимог п.п.7.4.1, п.п.7.4.5, п.7.4, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (зі змінами та доповненнями) щодо завищення податкового кредиту на суму 39 824,00 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду (р. 27 Декларації з ПДВ) за грудень 2009 року на загальну суму 38 545,00 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки від 10.05.2012 року № 85/1-22-70-32042696 порушень позивачем вимог податкового та іншого законодавства, відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення:

- № 0001702270 від 23.05.2012 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 48 181,25 грн. (в т.ч. 38 545,00 грн. за основним платежем та 9 636,00 грн. за штрафними санкціями);

- № 0001712270 від 23.05.2012 р., яким позивач збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 62 225,00 грн. (в т.ч. 49 780,00 за основним платежем та 12 445,00 за штрафними санкціями).

Однак, не погоджуючись із прийнятими ДПІ у Голосіївському районі м. Києва податковими повідомленнями-рішеннями від 23.05.2012 року № 0001712270 та № 0001702270, позивач оскаржив їх в судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи зокрема на наступне.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, в якості єдиного обґрунтування висновків про порушення позивачем зазначених вимог податкового законодавства, відповідачем в Акті перевірки зазначено про наявність в провадженні СВ ПМ ДПА у Житомирський області кримінальної справи № 11/089003, порушеної щодо ОСОБА_5 за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.212 КК України, щодо ОСОБА_6 за ознаками складів злочинів, передбачених ч.5 ст.27, ч.3 ст.212 КК України та щодо ОСОБА_3 за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст.205, ч.5 ст. 27, ч.3 ст. 212 КК України, в якій досудовим слідством було встановлено, що ОСОБА_3 придбав фіктивне підприємство ТОВ «Вільна комерція», яке в подальшому використав для сприяння підприємствам-фактичним платникам податку на додану вартість в ухиленнівід сплати даного податку до державного бюджету.

Однак, перевіривши наявні матеріали справи, та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов до висновку, що відповідачем не було жодними допустимими доказами по справі доведено те, яким саме чином матеріали кримінальної справи № 11/089003 стали підставою для зазначених висновків податкового органу про порушення позивачем вимог цивільного та іншого законодавства щодо дійсності правочинів із контрагентом ТОВ «Вільна комерція», оскільки така кримінальна справа № 11/089003 була порушена саме відносно осіб ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3, які не мають жодного відношення до діяльності підприємства ТОВ «Вектрон-ЛТД», директором якого на час здійснення правовідносин із позивачем був ОСОБА_7, а на час розгляду справи директором ТОВ «Вільна комерція»є ОСОБА_8 (витяг з ЄДРПОУ від 01.10.2012 р.), а гр. ОСОБА_3 директором, засновником чи будь-якою посадовою особою ТОВ «Вільна комерція»ніколи не був, а відповідно жодних дій від імені та в інтересах ТОВ «Вільна комерція»вчиняти не міг.

Також, по суті здійснених позивачем правовідносин із контрагентом ТОВ «Вільна комерція»з матеріалів справи вбачається наступне.

01.09.2009 року між ТОВ «Вектрон-ЛТД»та ТОВ «Вільна комерція»було укладено договір № 011209 про придбання товарів (будівельний інструмент та інші товари).

Згідно умов договору ТОВ «Вектрон-ЛТД»(Покупець) отримало від ТОВ «Вільна комерція» (Продавець) певні товари, що підтверджується оформленими покупцем та продавцем первинних бухгалтерських документів, а саме: видаткова накладна № 0000078 від 15.12.2009 року та податкова накладна № 123 від 15.12.2009 року на загальну суму 28 645, 92 грн., видаткова накладна А№ 0000086 від 18.12.2009 року та податкова накладна № 129 від 18.12.2009 року на загальну суму 25 052, 64 грн., видаткова накладна № 0000097 від 25.12.2009 року та податкова накладна № 147 від 25.12.2009 року на загальну суму 4 759, 52 грн., видаткова накладна № 0000101 від 30.12.2009 року та податкова накладна № 160 від 30.12.2009 року на загальну суму 58 739, 18 грн., видаткова накладна № 0000102 від 31.12.2009 року та податкова накладна № 166 від 31.12.2009 року на загальну суму 121 744, 60 грн.

На виконання п.4.1 Договору, ТОВ «Вектрон-ЛТД»було здійснено розрахунки з ТОВ «Вільна комерція»у безготівковій формі на загальну суму 238 941,9 грн. в т.ч. ПДВ 39 823,64 грн.

Факт сплати Позивачем вартості поставлених товарів за Договором № 011209 підтверджується банківськими виписками по рахунку покупця за період з 10.02.2010 року по 29.032010 року.

Як також підтверджується наявними матеріалами справи, у подальшому, придбаний у ТОВ «Вільна комерція»товар (будівельний інструмент та товари) було реалізовано позивачем покупцям з нарахуванням при цьому податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Так, Позивачем було укладено відповідні угоди поставки товарів та надання послуг № 20233 від 01.01.2009 р. та 01.01.2010 р. з ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна»(Одержувач).

Придбані у ТОВ «Вільна комерція»товари, відповідно до товарних накладних (що містяться у справі) (Одержувач ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна») було реалізовано ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна».

Для постачання товарів ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна», Позивачем також було укладено договір № 047-09 від 05.05.2009 року з ТОВ «УВК Україна»про надання логістичних послуг (послуг пов'язаних з забезпеченням перевезення вантажів).

На виконання умов договору № 047-09 від 05.05.2009 року, ТОВ «УВК Україна»було здійснено доставку товарів придбаних у ТОВ «Вільна комерція»одержувачу - ТОВ «Метро Кеш енд Україна», що підтверджується відповідними актами здачі-прийняття робіт за період з 31.122009 року по 31.03.2010 року та проведеними розрахунками за надані послуги (відповідні докази наявні в матеріалах справи).

Таким чином, суд не може погодитися із висновками відповідача про нікчемність угоди та як наслідок безтоварність операцій з ТОВ «Вільна комерція», оскільки такі висновки спростовуються наявними у справі доказами щодо фактичності (реальності) господарських операцій між позивачем та ТОВ «Вільна комерція».

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 3 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»передбачено, що органи державної податкової служби в Україні у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади з питань оподаткування, виданими в межах їх повноважень.

Відповідно до п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР із змінами та доповненнями, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону).

Податкова накладна відповідно до підпункту 7.2.3. пункту 7.2. ст.7 Закону складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Правовий аналіз наведених норм законодавства дає підстави зробити висновок, що суб'єкт господарювання може розраховувати на податковий кредит, якщо в нього є в наявності податкові накладні та вони виписані особами, які у встановленому порядку зареєстровані як платники податку.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, та не було допустимими доказами заперечено відповідачем, під час здійснення правовідносин позивача із ТОВ «Вільна комерція», зазначений контрагент позивача був у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстрований платником податку на додану вартість, установчі документи такого контрагента не були визнані в судовому порядку недійсними, відсутній вирок суду щодо посадових осіб зазначеного контрагента.

Крім того, як зазначалося вище, відповідачем не було надано суду жодних доказів щодо невизначення контрагентом позивача ТОВ «Вільна комерція»сум податкових зобов'язань по правовідносинах із позивачем для сплати до Державного бюджету , а відповідно жодними допустимими доказами не було доведено суду, що за наслідками таких правовідносин позивача із ТОВ «Вільна комерція»було завдано шкоди Державному бюджету.

Зокрема, як зазначалося судом в обставинах справи, на вимогу ухвали суду від 13.06.2012 р. про відкриття провадження у справі № 2а-7880/12/2670, та на вимогу і попередження суду в судових засіданнях 26.07.2012 року, 13.09.2012 року, 25.09.2012 р., - відповідач станом на 02.10.2012 р. так і не надав до матеріалів справи відповідних доказів, які вимагалися судом, щодо підтвердження посилань відповідача відносно завдання шкоди Державному бюджету внаслідок здійснених правовідносин позивача з контрагентом ТОВ «Вільна комерція», а саме:

- копії декларацій з податку на додану вартість контрагента позивача ТОВ «Вільна комерція»за перевіряємий період з додатком № 5 щодо визначення податкових зобов'язань в розрізі позивача, копії декларацій по податку на прибуток за перевіряємий період та інші відомості по платнику податків контрагента позивача ТОВ «Вільна комерція»;

- відомостей з бази ДПА України щодо визначення контрагентами позивача ТОВ «Вільна комерція»податкових зобов'язань по правовідносинах із позивачем, та відомостей щодо наявності заборгованості в контрагента позивача ТОВ «Вільна комерція»по сплаті податкових зобов'язань в розрізі правовідносин із позивачем.

Щодо висновку відповідача про недійсність укладених позивачем із ТОВ «БМК Меридіан»правочинів, податковий орган посилається одночасно на норми Цивільного кодексу України, якими врегульовано поняття «недійсного»та «нікчемного»правочинів.

Відповідно до частини першої ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин. який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

З приводу наведеного суд вважає, що оскільки відповідачем не надано допустимих доказів визнання укладених позивачем та ТОВ «Вільна комерція»правочинів недійсними, посилання на його фіктивність є безпідставним та до уваги братися не може.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважаться таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Крім того, суд зазначає, що при здійсненні висновків в Акті перевірки відповідачем не було враховано, що із прийняттям Закону України 2 грудня 2010 року № 2756-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України», ст. 228 Цивільного кодексу України була доповнена частиною третьою наступного змісту:

«У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави».

Тобто, зазначені правочини після 01.01.2011 року мають визнаватися не нікчемними, а оспорюваними.

Проте, як видно з наявних матеріалів справи, відповідного рішення суду щодо визнання спірного правочину недійсним ДПІ у Голосіївському районі м. Києва надано не було, що відповідно виключає право контролюючого органу посилатися на частину другу ст. 215 Цивільного кодексу України у висновках Акта перевірки.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин. який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частіші.

Також, відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного га всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, та не було допустимими доказами заперечено відповідачем, укладені між позивачем та ТОВ «Вільна комерція»правочини не віднесені законом до нікчемних, а також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Таким чином, відповідач, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, неправомірно виходив з фіктивності (нікчемності) спірних правочинів, а висновок про те, що зазначені угоди очевидно суперечать інтересам держави та суспільства не підтверджений відповідачем допустимими доказами та рішеннями суду про визнання їх такими.

В силу положень ст.62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Також, відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»: «…при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі».

Однак, як вбачається з наявних матеріалів справи, відповідачем не було надано суду доказів наявності вироку суду відносно посадових осіб ТОВ «Вільна комерція».

Відповідно до п. 5.1 статті 5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(зі змінами та доповненнями), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно абз.4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»зі змінами та доповненнями, не включаються до валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної оглядовому листі від 06.07.2009 р. № 982/13/13-09 та доведеної до адміністративних судів України з метою інформування і врахування під час розгляду справ за участю органів державної податкової служби, - правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Враховуючи викладене, та зважаючи на наявні у справі докази, суд вважає, що позивачем було доведено реальність здійснення господарських операцій із контрагентом ТОВ «Вільна комерція», що в подальшому були використані позивачем у своїй господарській діяльності (продаж придбаних товарів іншим покупцям), та рух активів у процесі здійснення зазначених господарських операцій підтверджується наявними матеріалами справи, а відповідно зазначені суми, сплачені по правовідносинах із ТОВ «Вільна комерція»були правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат у перевіряємому періоді, за наслідками таких правовідносин був правомірно сформований податковий кредит на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 23.05.2012 року № 0001712270 та № 0001702270 - є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів суду правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень від 23.05.2012 року № 0001712270 та № 0001702270.

Натомість представник позивача надав суду обґрунтовані пояснення, підтверджені допустимими доказами, щодо протиправності винесення відповідачем податкових повідомлень-рішень від 23.05.2012 року № 0001712270 та № 0001702270.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В судових дебатах позивач не наголошував на вимозі щодо відшкодування йому судових витрат із сплати судового збору. Тому суд не вирішував питання, в порядку ст. 94 КАС України, щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 23.05.2012 року № 0001712270 та № 0001702270.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя: Я.І. Добрянська

Дата складання та підписання в повному обсязі постанови 08.10.2012 р.