Постанова

від 09.12.2008 по справі 10/26-08-1922

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

10/26-08-1922

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"09" грудня 2008 р. Справа № 10/26-08-1922

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді:   Мирошниченко М. А.,

                     Суддів:    Бєляновського В. В. та Шевченко В. В.,

при секретарі   -   Волощук О. О.,

за участю представників:

позивача –Громик Л. В.,                                                                                   

відповідача –Костинюк Ю. Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу ДП з іноземними інвестиціями Державного головного підприємства „Медисан” Лікувально –санаторної восстановчої Асоціації Державної канцелярії Республіки Молдова „Санаторій „Молдова”, м. Одеса,  

на рішення господарського суду Одеської області від 07.07.2008 р.                    

у справі №10/26-08-1922                                                                                                                                                                                                                                                                                    

за позовом НВЦ „Сігма” /Підприємство у вигляді ТОВ/, м. Одеса,

до ДП з іноземними інвестиціями Державного головного підприємства „Медисан” Лікувально –санаторної восстановчої Асоціації Державної канцелярії Республіки Молдова „Санаторій „Молдова”, м. Одеса,

про стягнення 17168,92 грн.,

    ВСТАНОВИЛА:

07.05.2008 р. (вх. №2618) у господарському суді Одеської області НВЦ „Сігма” /Підприємство у вигляді ТОВ/ (далі - позивач) пред'явлено позов до ДП з іноземними інвестиціями Державного головного підприємства „Медисан” Лікувально –санаторної восстановчої Асоціації Державної канцелярії Республіки Молдова „Санаторій „Молдова” (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 13600,99 грн., індексу інфляції - 1394,38 грн., 3% річних - 156,96 грн., подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості - 1020,46 грн., а всього - 16172,79 грн.; стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов'язаних з подачею позовної заяви, а саме: держмито - 162,66 грн. та витрати на ІТЗ - 118 грн. (а.с. 2-4). Свої вимоги він мотивував наступним.

02 лютого 2007 року між відповідачем та позивачем укладено договір за №694 (далі - Договір). Предметом договору була поставка позивачем продуктів харчування в асортименті та придбання їх відповідачем, відповідно видаткових накладних. Передача продуктів відбувалась партіями, на кожну партію передбачено окрему накладну з зазначенням кількості та вартості продуктів харчування (п.1 Договору). Видатковими накладними №РН-0042728 від 15 листопада 2007 року на суму - 3235,72 грн.; №РН-0044911 від 29 листопада 2007 року на суму - 3803,90 грн.; №РН-0048158 від 20 грудня 2007 року на суму 3872,03 грн.; №РН-0048451 від 24 грудня 2007 року на суму - 2689,34 грн. позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято продукти харчування на загальну суму 13600,99 грн. Претензій щодо якості та кількості продуктів від відповідача не поступало. Таким чином, позивач виконав своє зобов'язання, передбачене Договором, у повному обсязі та відвантажив відповідачу продукти харчування у відповідній кількості та належної якості. Відповідно п.2.3. Договору, відповідач зобов'язався перерахувати вартість поставленої продукції не пізніше семі днів з моменту його відвантаження. Але до теперішнього часу від позивача коштів за переданою продукцію позивачу не надходило. Отже відповідач своє зобов'язання, передбачене Договором, яке полягає у переводі коштів позивачу за придбану продукцію, не виконав. 11 березня 2008 року за вих. №25 відповідач отримав претензію, в якій позивач вимагає перерахувати йому кошти за поставлену продукцію на розрахункові рахунки. Директор відповідача зобов'язався сплатити заборгованість, про що свідчить його особистий підпис на претензії. Крім того, відповідно до акту звірки від 26 лютого 2008 року, складеного між позивачем та відповідачем, значиться заборгованість у сумі 13600,99 грн. Таким чином, відповідач фактично визнав наявність заборгованості перед позивачем за поставлену харчову продукцію, згідно Договору, по видатковим накладним. Згідно додатку до позовної заяви №1, розраховано індекс інфляції за весь час прострочення від загальної простроченої суми заборгованості з 22 листопада 2007 року по березень 2008 року (включно), що складає 1394,38 грн. Згідно додатку до позовної заяви №2, розраховано три відсотка річних від загальної простроченої суми заборгованості станом на 02.05.2008 р., що складає 159,96 грн. Відповідно п.3.3 Договору, передбачено, що у разі порушення відповідачем строків оплати за поставлений по накладній товар, останній зобов'язаний сплатити позивачу суму боргу та пеню у розмірі двох облікових ставок НБУ від суми боргу. Таким чином, відповідно суми боргу, яка складає 13600,99 грн., та подвійної облікової ставки НБУ, сума пені, складає 1020,46 грн. (станом на 02.05.08р.). В обґрунтування свого позову позивач також послався на ст.ст. 218,224,225,226,229,232,234 ГК України, ст.ст. 16,526, ч.1 ст. 530, ст. 552, ч.2 ст. 625 ЦК України.

Також позивач подав до суду клопотання про накладення арешту на кошти відповідача, які містяться на розрахунковому рахунку №260040163563, МФО 328618, Філія „Укрексімбанку” м. Одеси, у розмірі 16452,51 грн. (а.с. 9).

25.06.2008 р. (вх. №13021) позивач надав суду уточнену позовну заяву (а.с. 66-68), в якій просив стягнути з відповідача на користь позивача загальний борг у розмірі 13600,99 грн., індекс інфляції - 2060,22 грн., 3% річних –222,92 грн., подвійну облікову ставку НБУ - 1282,79 грн., а всього - 17168,92 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача витрати, пов'язані з подачею позовної заяви, а саме: держмито - 171,69 грн. та витрати на ІТЗ - 118 грн., у зв'язку з тим, що на день подачі позовної заяви розрахунок заборгованості відповідача перед позивачем було зроблено до травня місяця (у зв'язку з відсутністю на той момент даних НБУ). Отже, згідно додатку до позовної заяви №1, розрахунок індексу інфляції за весь час прострочення від загальної простроченої суми (13600,99) станом на 01.06.2008 р. включно складає 2060,22 грн. Згідно  додатку  до  позовної  заяви  №2,  розраховано  три  відсотка  річних  від загальної простроченої суми заборгованості станом на 30.06.2008  р., що складає 222,92 грн. Відповідно п.3.3 Договору, передбачено, що у разі порушення відповідачем строків оплати за поставлений по накладній товар, останній зобов'язаний сплатити позивачу суму боргу та пеню у розмірі двох облікових ставок НБУ від суми боргу. Таким чином, відповідно суми боргу, яка складає 13600,99 грн., та подвійної облікової ставки НБУ, сума пені складає 1282,79 грн. (станом на 01.06.08р.).

Рішенням господарського суду Одеської області від 07.07.2008 р. (підписаним суддею Смелянець Г. Є. 08.07.2008 р.) з цієї справи позов задоволено, а саме стягнено з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 13600,99 грн., пеню в сумі 1282,79 грн., індекс інфляції в сумі 2060,22 грн., 3% річних в сумі 222,92 грн., витрати по сплаті держмита в сумі 171,67 грн. та на ІТЗ судового процесу в сумі 118 грн.; видано позивачу довідку на одержання з державного бюджету держмита в сумі 90,60 грн., що сплачене за квитанцією №9 від 25.06.2008 р. в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством (а.с. 79-82). У своєму рішенні суд зазначив, що відповідач у судове засідання не з'явився, відзив на позов та документи, що підтверджують заперечення проти позову не надав, а тому відповідно до вимог ст. 75 ГПК України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами. При цьому судові ухвали про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи, які направлені на юридичну адресу відповідача (м. Одеса, вул. Посмітного,2) повернуті до суду органами зв'язку з позначкою  „за закінченням терміну зберігання”. Але, виходячи з того, що на момент розгляду справи відповідач зареєстрований саме за адресою: м. Одеса, вул. Посмітного,2, що підтверджується витягом з ЄДРПОУ від 04.06.2008 р. №01-02-114-1361, який наданий Головним управління статистики в Одеській області на запит суду, господарський суд вбачив, що відповідач належним чином повідомлений про час і місце судового засідання. Саме ж рішення суд мотивував тим, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу продукти харчування на загальну суму 13600,99 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними №РН-0042728 від 15.11.2007 р. на суму 3235,72 грн.; №РН-0044911 від 29.11.2007 р. на суму 3803,90 грн.; №РН-0048158 від 20.12.2007 р. на суму 3872,03 грн.; №РН-0048451 від 24.12.2007 р. на суму 2689,34 грн. 26.02.2008 р. між сторонами проведено звірку взаєморозрахунків, за результатами якої підписаний акт звірки, згідно з яким, заборгованість відповідача за поставлений позивачем товар становить 13600,99 грн. Оскільки відповідач поставлений позивачем товар у встановлений договором строк не оплатив, то 11.03.2008 р. позивач звернувся до відповідача з претензію щодо оплати боргу в сумі 13600,99 грн. Відповідач, в свою чергу, зобов'язався оплатити наявну заборгованість на протязі місяця, про що свідчить напис  відповідача на вказаній претензії, але цього не зробив. Вище встановлені обставини, як зазначив місцевий суд, доводять факт порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати поставленого позивачем товару у строк, встановлений умовами п.2.3. договору, а саме не пізніше 7 календарних днів з моменту відвантаження. Сплата відповідачем неустойки (пені) у випадку порушення строків оплати поставленого товару передбачена умовами п.3.3. укладеного між сторонами договору в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Розрахунок пені, який наданий позивачем до заяви про уточнення позовних вимог, та згідно з яким сума пені становить 1282,79 грн., на думку місцевого суду, відповідає умовам п.3.3. укладеного між сторонами договору та вимогам діючого законодавства України. Водночас, також як вказує суд першої інстанції, відповідає вимогам законодавства і розрахунок індексу інфляції, який здійснений позивачем з грудня 2007 року по червень 2008 року, та згідно з яким індекс інфляції становить 2060,22 грн. Також правильним і обґрунтованим місцевий суд визнав розрахунок 3% річних, сума яких становить 222,92 грн. Клопотання позивача про вжиття заходів щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти відповідача  залишено без задоволення господарським судом, з огляду на те, що в порушення вимог ст. 33 ГПК України клопотання позивача взагалі необґрунтовано жодним документальним доказом. В силу вимог ст.ст. 44,49 ГПК України судові витрати позивача по сплаті державного мита в сумі 171,67 грн. та на ІТЗ судового процесу в сумі 118 грн. покладені на відповідача у справі. Окрім того, господарський суд зазначив, що до заяви про уточнення позовних вимог від 25.06.2008 р. за вх. №13021 позивач надав квитанцію №9 від 25.06.2008 р., згідно з якою до державного бюджету позивачем перераховано державне мито в сумі 99,61 грн. Разом з тим, до позовної заяви позивачем також надана квитанція №7 від 07.05.2008 р., згідно з якою за розгляд позову позивач до державного бюджету перерахував 162,66 грн. Між тим, на думку місцевого суду, ціна позову позивача, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, становить 17166,99 грн. Відповідно до пп. „а” п.2 ст. 3 Декрету КМУ України „Про державне мито” від 21.01.1993 р. №7-93 розмір ставок державного мита із позовних заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тобто, з ціни позову 17166,99 грн. позивач повинен був сплатити до державного бюджету України державне мито в сумі 171,67 грн., а сплатив 262,27 грн., що підтверджується відповідними квитанціями №7 від 07.05.2008 р. та №9 від 25.06.2008 р. Отже, як підсумував суд першої інстанції, позивачем внесено мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством, а саме у розмірі  90,60 грн., і вказав, що такі обставини в силу вимог ст. 47 ГПК України, п.1 ст. 8 Декрету КМУ України „Про державне мито” є підставою для повернення позивачу зайве сплаченого державного мита в сумі 90,60 грн. В обґрунтування свого рішення суд також послався на п.1 ч.2 ст. 11, ч.1 ст. 525, ч.1 ст. 526, ч.2 ст. 551, п.3 ч.1 ст. 611, ч.2 ст. 625, ч.1 ст. 629 ЦК України, ст. 9 ЗУ „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.     

Не погоджуючись зі вказаним рішенням, відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити у позові, з тих підстав, що судовий розгляд відбувався за відсутності та без належного повідомлення керівництва відповідача, про його існування стало відома директору відповідача Ковальову Д. І. (призначеному з 14.08.2008 р.) лише 05.09.2008 р. при отриманні відповіді на його запит до господарського суду Одеської області щодо наявності у цьому суді справ відносно підпорядкованого йому підприємства. Ознайомлення з самою ж справою відбулося 12.09.2008 р., про що є відмітка у матеріалах справи. Договір № 694 від 02.02.2007 р. не містить предмету та істотних умов договору поставки (купівлі-продажу), таких як асортимент, кількість, якість, ціна, терміни поставки, та у відповідності до ст. 638 ЦК України, ст.ст. 180,208 ГК України, тобто за станом на день підписання, був неукладеним. З п.1 Договору вбачається, що сторони Договору домовились, що „Продавець має зазначати кількість, вартість та номенклатуру Товару у накладних на кожну партію Товару”. Зі змісту цього формулювання випливає, що факт складення накладної, її підписання не співпадає з моментом домовленостей про істотні умови договору - кількість, вартість та номенклатуру, а є лише постфактум - описом Товарів, домовленість щодо поставки яких досягнута раніше. З п.2.1 Договору вбачається, що на кожну партію Товару Покупець „оформлює заявку та надсилає її Продавцю”. Зі змісту цього формулювання випливає, що Сторони Договору мали на увазі, що вказана Заявка повинна містити істотні умови договору - асортимент, кількість, якість Товару та має бути оформлена письмово. При цьому у договорі не визначено, яким чином Продавець приймає на себе зобов'язання у відповідності до заявки. Серед матеріалів справи немає жодної заявки Покупця, відсутні будь-які докази погодження цієї заявки Продавцем, а отже Сторони Договору не визначили істотні умови Договору, тобто Договір є неукладеним у розумінні ст. 638 ЦК, ч.3 ст. 180 ГК. Таким чином, судом при оцінці та дослідженні фактів укладення Договору та існування договірних відносин між Сторонами невірно витлумачені та застосовані норми матеріального права (зокрема ст. 638 ЦК, ст.ст. 180,208 ГК) та норми процесуального права (ст. 43 ГПК). Накладні, якими позивач та суд обґрунтовують факти укладення Договору та належного виконання договору з боку Позивача - отримання відповідачем Товару, не підписані уповноваженою особою відповідача, - в них навіть не зазначено прізвище особи, що отримала Товар, не вказані данні, які б ідентифікували їх зв'язок з Договором (відсутнє посилання на Договір), з урахуванням цього не надано доказів відсутності інших   господарських договорів з відповідачем, а отже ці накладні є неналежними доказами виконання зобов'язань з боку Позивача. Судом, у порушення ст. 92 ЦК, ст. 43 ГПК, враховуючи наказ Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 р. „Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей” (п.п. 2,5), не досліджено, яка саме особа отримувала Товар, чи мала, як то передбачено ст.ст. 237-239,244 ЦК, ця особа достатні та підтверджені повноваження від відповідача на отримання Товару (довіреність, акт юридичної особи), тощо. Адже Договір, окрім того, що не містить істотні умови, не передбачає можливість отримання Товару будь-якою іншою особою, окрім особи, що його підписала, чи, у відповідності до цивільного законодавства України, особою, якій це довірено належним чином - шляхом видачі довіреності, наказу по підприємству, посадової інструкції, трудового договору та будь-яких інших документів. На усіх накладних на отримання Товару присутній штамп „зав. прод. склада сан. Молдова”, що, звичайно, не може бути доказом належного отримання Товару відповідачем, адже такі штампи не проходять будь-яку державну реєстрацію, не передбачають наявність дозволу на їх використання та, головне, не є „печаткою підприємства” у розумінні ст. 62 ГК,  та не передбачені чинним законодавством і не обумовлювалися Сторонами, як доказ виконання зобов'язання Стороною Договору. Судом, у порушення ст. 62 ГК, ст. 43 ГПК, при цьому не досліджено, чи існує на підприємстві такий штамп, чи обумовлювали Сторони його застосування, як доказ виконання зобов'язань з боку Продавця, яка особа є відповідальною за використання цього штампу та чи наділена вона повноваженнями для отримання Товару з боку відповідача, та чи є цей штамп „печаткою підприємства”. Акт звірки, який присутній у матеріалах справи, за станом на 26.02.2008 р. складений за відсутності керівника підприємства, головного бухгалтера, печатки, будь-якої документації та завірений підписом нібито бухгалтера підприємства та печаткою (штампом) „відділу кадрів”, що типово виконує функції підбору і розстановки кадрів, контролює виконання трудового законодавства на підприємстві, інші функції, пов'язані з найманими працівниками, але ні в якому разі не може виступати як орган управління від імені підприємства при виконанні угод поставки товару та розрахунків за нього, тому що, у порушення ч.2 ст. 203 ЦК, не має належної дієздатності. Печатка (штамп) „відділу кадрів” при цьому не є печаткою підприємства, у розумінні ст. 62 ГК, не містить ідентифікаційного коду підприємства. Судом, у порушення ст. 62 ГК, ст. 43 ГПК, враховуючи також ст. 64, ч.ч.3,5 ст. 65 ГК, при цьому не досліджено, чи існує на підприємстві такий штамп „відділу кадрів”, яка особа є відповідальною за використання цього штампу, що за особа розписалася в акті та чи має вона повноваження на укладення фінансових документів, чи наділений „відділ кадрів” підприємства повноваженнями для укладення фінансових документів з боку відповідача та чи є цей штамп „печаткою підприємства”. Лист відповідача від 07.04.2008 р., яким нібито в.о. Директора відповідача - Лозинський А. В.   визнає  заборгованість, не завірений належним чином: відсутня печатка підприємства,   незрозумілі та непідтверджені повноваження директора відповідача, взагалі неясно, чи є Лозинський А. В. директором або працівником „відділу кадрів” (адже на листі присутній штамп „відділу кадрів”), та, отже не може бути належним доказом наявності заборгованості, за своєю суттю суперечить меті господарської діяльності відповідача. Справу розглянуто за відсутності відповідача, що у відповідності до ст. 104 ГПК є безумовною підставою для скасування рішення та направлення його на новий розгляд, а також підставою для поновлення терміну на подачу апеляційної скарги. Скаржник також зазначив, що з урахуванням   того, що Санаторій „Молдова” є одним з найстаріших санаторно - лікувальних закладів, наявні у матеріалах справи повідомлення про неможливість вручення, сумнівні розписки з невказанням прізвищ та розписів невідомих осіб не можуть бути підтвердженням належного повідомлення відповідача про розгляд справи.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 25.09.2008 р. відновлено ДП з іноземними інвестиціями Державного головного підприємства „Медисан” Лікувально –санаторної восстановчої Асоціації Державної канцелярії Республіки Молдова „Санаторій „Молдова” процесуальний строк для подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Одеської області від 07.07.2008 р. з цієї справи, прийнято апеляційну скаргу відповідача до провадження та призначено до розгляду на 18.11.2008 р., про що учасники процесу, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

Фіксування судового процесу здійснювалось технічними засобами.  

У судовому засіданні 18.11.2008 р. представник позивача надав заперечення на скаргу, а також оригінали документів, які обґрунтовують ці заперечення, та копії цих документів.

Судова колегія залучила до матеріалів справи вказане заперечення та копії документів,  а оригінали прийняла для огляду.

За клопотанням представника відповідача, підтриманим представником позивача, ухвалою суду від 18.11.2008 р., строк апеляційного провадження було продовжено на два місяця, а розгляд справи відкладено на 09.12.2008 р. об 11:00, про що учасники процесу були повідомлені належним чином.

Представник скаржника (відповідача) в усних поясненнях, наданих апеляційному суду, підтримав скаргу і просив її задовольнити на викладених у ній підставах.

Представник позивача просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення без змін.

В судовому засіданні 09.12.2008 р. оголошувалась перерва з 11:20 до 12:30.

За згодою учасників процесу, згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши усні пояснення учасників процесу, ознайомившись з доводами апеляційної скарги та запереченнями на неї, дослідивши обставини і матеріали справи,  у т.ч. наявні у ній докази, відповідність викладеним у рішенні висновкам цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, і ці обставини встановив та дослідив місцевий суд, між позивачем та відповідачем 02.02.2007 р. було укладено договір №694 (далі - Договір), згідно до умов якого позивач взяв на себе зобов'язання продати відповідачу продукти харчування  в асортименті. Сторони узгодили, що поставка продуктів відбувається партіями за заявками відповідача, на кожну партію оформляється накладна, в якій зазначається кількість, вартість та номенклатура товару, а сумою договору є загальна вартість товару переданого по накладним. Відповідач взяв на себе зобов'язання оплатити придбаний товар не пізніше семи календарних днів з моменту відвантаження (а.с. 13).

Факт виконання своїх зобов'язань, а саме продажу  відповідачу товару партіями на загальну суму 13600 грн. 99 коп., позивач підтверджує наявними у матеріалах справи видатковими накладними №РН-0042728 від 15.11.2007 р. на суму 3235,72 грн.; №РН-0044911 від 29.11.2007 р. на суму 3803,90 грн.; №РН-0048158 від 20.12.2007 р. на суму 3872,03 грн.; №РН-0048451 від 24.12.2007 р. на суму 2689,34 грн. та актом звірки (а.с. 14-17,19), а також визнанням  відповідачем його претензії на вказану суму боргу (а.с. 18).

На думку судової колегії, зазначені вище докази є достатніми, належними та допустимими і повністю підтверджують позовні вимоги позивача та місцевий суд, давши їм повну та всебічну оцінку, дійшов обґрунтованого, тобто такого, що відповідає фактичним обставинам, висновку щодо наявності у відповідача вказаної заборгованості, а відтак вмотивовано задовольнив позов як в частині стягнення цього боргу, так і в частині стягнення передбаченої умовами договору пені та передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України збитків від інфляції та 3 відсотків річних, розрахунок за якими позивачем зроблено правильно.

Оцінюючи доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія  встановила таке та дійшла до наступних висновків.

Скаржник посилається на те, що Договір не містить необхідних притаманних для цього виду договорів істотних умов, тобто є неукладеним, а тому у нього (відповідача) не виникло зобов'язань за цим Договором, а відтак підставі для стягнення відсутні.

Проте з цими доводами погодитись не можна.

З пояснень сторін вбачається, що вказаний Договір не оспорювався в суді та його не визнано в судовому порядку недійсним, а, згідно ст. 204 ЦК України, правочин (договір) є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Дійсно, у тексті Договору сторони не зазначили кількість, асортимент та ціну товару, хоча ці умови є істотними умовами для даного типу договорів. Однак з умов Договору вбачається, що сторони зробили посилання на те, що кількість, асортимент та ціна визначаються згідно заявок відповідача та накладних, складених позивачем, на підставі яких відповідач приймає товар.

Згідно ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України, істотними умовами договору є  умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою, хоча б однієї із сторін, має бути досягнуто згоди.

Як вбачається з умов Договору, сторони визначились, що предметом цього договору є купівля - продаж продуктів харчування, тобто ними визначено предмет Договору.

Згідно ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.  Якщо  ціна  у  договорі  не  встановлена  і  не  може бути визначена, виходячи з його умов,  вона  визначається,  виходячи із звичайних  цін,  що склалися на аналогічні  товари,  роботи або послуги на момент укладення договору.

З викладеного вбачається, що ціна, хоча і є істотною умовою договору, може не встановлюватись безпосередньо у договорі. Такі ж положення щодо можливості відсутності ціни у договорах купівлі - продажу містяться у ст. 691 ЦК України.

Стаття 669 ЦК України встановлює, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях  виміру  або  грошовому вираженні. Проте зазначена стаття передбачає, що умова щодо кількості товару може бути  погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

Такі ж положення щодо визначення асортименту товару містяться у ст. 671 ЦК України.

З викладеного вбачається, що в самому тексті договору не обов'язково повинні бути визначені кількість, асортимент і ціна  товару і це може здійснюватись за погодженням сторін при виконанні договору у встановленому договором порядку.

Як зазначалось вище, продаж товарів за Договором повинна була здійснюватись по заявками відповідача, в яких і визначався  асортимент та кількість  необхідного йому товару, а ціна на товар визначалась у накладних продавця (позивача) товару, тобто сторони умовами Договору встановили особливий порядок узгодження кількості, асортименту та ціни товару.

За таких обставин, реальні дії сторін підтверджують узгодження цих умов, а саме, якщо позивач поставляв товар, а відповідач приймав його без зауважень (щодо кількості, асортименту та ціни), то слід вважати, що сторони узгодили ці умови.

Дійсно в матеріалах справи відсутні письмові заявки відповідача на товар, на що звертає увагу скаржник. Однак умовами Договору не передбачено, що заявки повинні складатись у письмовій формі, тобто заявки можливо було передавати в усній формі, у т.ч. по телефону (телефонограмою), і саме такий спосіб заявок підтверджує позивач.

За таких обставин, відсутність письмових заявок не може бути підставою для невизнання факту узгодженості кількості та асортименту товару, який продавався за договором.

Підтвердженням факту продажу позивачем і отримання відповідачем товару є наявні у справі накладні. Факт отримання за цими накладними відповідачем товару без будь-яких заперечень і зауважень та відмови від його отримання безумовно свідчить про те, що товар поставлявся в асортименті та кількості, яка необхідна була відповідачу (замовлялась ним), та за ціною, яку запропонував позивач (продавець) і яку визнав, оскільки прийняв цей товар,  покупець (відповідач).

Посилання скаржника на те, що зазначені видаткові накладні не можна визнати належними доказами отримання ним товару, не можуть прийматись до уваги з огляду на таке.

Так, згідно ст.ст. 1 і 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” та п.2 „Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку”, затвердженого наказом Мінфіну України № 88 від 24.05.1995 р., зазначені накладні є первинними документами, які фіксують (підтверджують) факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути  складені під  час здійснення господарської операції,  а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.  Згідно п.2.5 вказаного Положення, первинні документи можуть бути підписані особисто, із застосуванням факсиміле, штампу, символу або іншим механічним чи електронним способом посвідчення, що дає змогу однозначно ідентифікувати особу, яка здійснила господарську операцію.

З викладеного вбачається, що наявність вищезазначених видаткових накладних  підтверджує факт здійснення господарської операції, а саме отримання відповідачем від позивача товару згідно Договору.    

На зазначених накладних містяться всі необхідні відомості, передбачені  вищезазначеними нормативними актами, та стоїть штамп „Зав. прод. складом сан. Молдова” і підпис.

З наданих позивачем апеляційній інстанції документів (накладних та рахунків)  вбачається, що відповідач приймав товар від позивача, оформляючи прийом таким же чином, що й за вказаними у позові накладними, і сплачував за нього грошові кошти, тобто визнавав факт отримання товару за іншими накладними, на яких стояв такий же саме штамп.

Посилання скаржника, що товар повинен був прийматись особою, яка діє згідно доручення або керівником підприємства, а тому приймання товару відповідачем за Договором не може підтверджуватись вищезазначеним штампом, на думку суду, є хибними з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що товар поставлявся позивачем на склад відповідача (а не представник відповідача прибув для отримання товару до позивача) і відповідно завідуючий складом (або комірник) відповідача, як матеріально відповідальні особи, мали право приймати його без доручення, засвідчуючи факт приймання своїм штампом та підписом. Щодо керівника підприємства, то при наявності відповідних уповноважених осіб (наприклад, зав. складом, комірник, тощо) керівник  або  бухгалтер підприємства  не повинні безпосередньо самі приймати товари, оскільки це не входить до кола їх обов'язків, і відповідно ці документи не повинні бути обов'язково підписані цими особами та завірені  печаткою підприємства.

Слід зазначити, що відповідач, який оспорює (не визнає) факт отримання товару за вказаним Договором та накладними, у порушення покладеного на нього ст. 33 ГПК України обов'язку по доказуванню обставин, на які він посилається, не надав суду будь-яких доказів, які підтверджували б його позицію, а саме не надав суду книгу приходу матеріальних цінностей; журнал - ордер по рахунку 631; реєстр податкових накладних, отриманих ним  по місяцям спірним накладним; декларацію по ПДВ по місяцям по спірним накладним з  відміткою податкової інспекції; довідку за підписом керівника та головного бухгалтера про те, що товар по спірним накладним не приховувався у складському та бухгалтерському обліку, хоча суд запропонував йому надати ці документи. Відповідач послався на їх відсутність,  тобто позиція  відповідача щодо неотримання товару не підтверджується будь-якими доказами і не спростовує  наданих  позивачем доказів.

Посилання скаржника на не можливість прийняття в якості доказу акт звірки, оскільки на ньому не стоїть печатка підприємства, а лише штамп відділу кадрів, також не може прийматись до уваги з огляду на таке.

З оглянутого судом оригіналу акту звірки  вбачається, що його підписано  бухгалтером відповідача, тобто особою уповноваженою підписувати такі документи. Дійсно на печатці, якою скріплено цей акт, є напис „відділ кадрів”. Однак із решти тексту на цій печатці вбачається, що вона є печаткою відповідача і останній (відповідач) не довів протилежного. Крім того, акт звірки не передбачає в якості безумовного реквізиту присутність печатки.

Крім того, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно прийняв рішення за відсутністю представника відповідача, враховуючи наступне.

Згідно довідки Головного управління статистики в Одеській області адресою відповідача  є –м. Одеса, вул. Посмітного,2. Аналогічну адресу відповідач зазначив у скарзі.

Як вбачається з матеріалів справи, місцевий суд ухвалами призначав та відкладав  розгляд справи, серед іншого, і у зв'язку з нез'явленням представника відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що копії ухвал суду про призначення справи до розгляду та про відкладення розгляду справи, надіслані відповідачу за адресою: м. Одеса, вул. Посмітного,2, поверталися з поштовими довідками, в яких причиною повернення було вказано „за закінченням терміну зберігання”.

Відповідно до п.п.3.5.1. Інструкції з діловодства в господарських судах України (зі змінами), затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. №75, ухвала про порушення провадження у справі і призначення її до розгляду службою діловодства в день її прийняття надсилається всім учасникам процесу з повідомленням про вручення. Повідомлення з відміткою про вручення ухвали адресатові залучаються до матеріалів справи. Факт неодержання ухвали адресатом засвідчується поштовим повідомленням встановленого зразка, яке разом з не отриманою ухвалою та конвертом оперативно передається службою діловодства судді для ознайомлення та залучення до справи.

Виходячи з вищезазначеного, сторона вважається повідомленою належним чином, якщо ухвали про призначення справи до розгляду або про відкладення розгляду справи були направлені стороні рекомендаційною поштою і якщо в матеріалах справи наявні повідомлення поштового відділення про вручення цих ухвал стороні.

Водночас, відповідно до роз'яснень, наданих в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. за №01-8/1228 (зі змінами), до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому примірники повідомлень про вручення рекомендаційної кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками „адресат вибув”, „адресат відсутній” і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатись належними доказами виконання судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.  

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку, що відповідач повідомлявся належним чином про час та місце розгляду справи за його юридичною і єдиною відомою адресою та не отримував повідомлення зі своєї вини, а тому посилання відповідача на те, що він належним чином не повідомлявся про розгляд справи, не може прийматись до уваги та бути підставою для скасування рішення місцевого суду.

Згідно п.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України  №02-5/422 від 10.12.1996 р. „Про судове рішення” (з наступними змінами та доповненнями), рішення господарського суду повинно ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що бе руть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова  кваліфікація  відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Такі ж вимоги до судового рішення містяться у Постанові Пленуму Верховного суду України №11 від 29.12.1976 р. „Про судове рішення”.

Відповідно до ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.  

На думку судової колегії, місцевий суд повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи, дав повну та всебічну оцінку наявним у ній доказам та правильно застосував норми матеріального права, тобто рішення місцевого суду відповідає вищезазначеним вимогам і підстав для скасування цього рішення, передбачених ст. 104 ГПК України, судова колегія не вбачає.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого суду, не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Будь-яких інших доводів щодо незаконності рішення місцевого суду та допущення ним порушень норм матеріального та процесуального права, крім вищезазначених та визнаних апеляційною інстанцією такими, що не можуть бути прийняті до уваги, скаржник не навів.

Перевіряючи, згідно приписів ст. 101 ГПК України, законність і обґрунтованість  рішення місцевого суду в повному обсязі, тобто не тільки на підставах, викладених в апеляційній скарзі, судова колегія не встановила  будь - яких порушень норм матеріального і процесуального права з боку місцевого суду і вважає, що зроблені місцевим судом висновки відповідають фактичним обставинам справи, наявним в ній доказам та приписам чинного законодавства.

                Керуючись ст.ст. 99,101-105 ГПК  України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

 Рішення господарського суду Одеської області від 07.07.2008 р. у справі №10/26-08-1922 - залишити без змін, а апеляційну скаргу ДП з іноземними інвестиціями Державного головного підприємства „Медисан” Лікувально –санаторної восстановчої Асоціації Державної канцелярії Республіки Молдова „Санаторій „Молдова” на зазначене рішення –без задоволення.  

           Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий:                                                                                   Мирошниченко М. А.

Судді:                                                                                                  Бєляновський В. В.

                                                                                                              Шевченко В. В.

Повний текст постанови підписано 09.12.2008 р.