Ухвала

від 19.09.2012 по справі 2-а/1570/3299/11

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2012 р.Справа № 2-а/1570/3299/11

Категорія:8.2.1Головуючий в 1 інстанції: Соколенко О.М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді -Осіпова Ю.В.,

суддів -Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Востроконові О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Іллічівську на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 січня 2012 року по справі за адміністративним позовом «Іллічівський судноремонтний завод» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську (правонаступник ДПІ у м. Іллічівську Одеської області ДПС ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення, -

В С Т А Н О В И В:

28.04.2011 року ТОВ «Іллічівський судноремонтний завод»звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у м.Іллічівську (правонаступник ДПІ у м. Іллічівську Одеської області ДПС ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення №0000392350 від 25.03.2011 року на суму 318 091 грн.

Свої позовні вимоги позивач обгрунтовував тим, що податковим органом при проведенні документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту за період грудень 2010 року були зроблені помилкові висновки про порушення заводом норм податкового законодавства, які, в свою чергу, базуються лише тільки на тому, що договір між позивачем та TOB «Монтаж-23»був укладений без мети настання реальних наслідків, тобто в порушення вимог ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216, ст.228 ЦК України, а отже, є нікчемним.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11 січня 2012 року адміністративний позов «Іллічівський судноремонтний завод»у формі ТОВ задоволено в повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у м. Іллічівську №0000392350 від 25.03.2011 року, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 318 091 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ДПІ у м. Іллічівську 18.01.2012 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального та матеріального права та просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11.01.2012 року, прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ТОВ «Іллічівський судноремонтний завод»відмовити.

Заслухавши суддю - доповідача, виступ представника відповідача в підтримку апеляційної скарги, виступ представника позивача, який заперечував проти її задоволення та перевіривши матеріали і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - «Іллічівський судноремонтний завод»у формі ТОВ, (ідент. код 32333962 ), зареєстрований Виконавчим комітетом Іллічівської міської ради Одеської області 20.02.2003 року, номер запису №15541050003000050, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (т.1, а.с.68 ).

05.03.2003 року позивача взято на податковий облік в органах державної податкової служби за №1986, та станом на момент розгляду справи підприємство перебуває на обліку в ДПІ у м. Іллічівську (т.1, а.с.8 ).

У період, за який проводилась перевірка, TOB «ІСРЗ»було зареєстроване, зокрема, і платником ПДВ, що підтверджується пп.2.4.1, 2.4.2 п.2.4 акту перевірки, та не заперечувалось сторонами (т.1, а.с.8 ).

В березні 2011 року, на підставі наказу начальника ДПІ у м.Іллічівську від 21.03.2011р. №236, та згідно із п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.4 п.78.1 ст.78, п.79.2 ст.79 ПК України, начальником відділу ПК та АР управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у м.Іллічівську була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Іллічівський судноремонтний завод»(код ЄДРПОУ 32333962 ) з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту за період грудня 2010 року (т.1 а.с.6 ).

За результатами вказаної перевірки працівниками ДПІ 22.03.2011 року було складено акт №632/23-0302/32333962, яким встановлено порушення позивачем приписів ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215 та ст.216 ЦК України, та вимог п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4., п.п.7.5.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(т.1, а.с.7-13 ).

Не погодившись із зазначеним актом перевірки, ТОВ «ІСРЗ»направило на адресу ДПІ у м. Іллічівську свої письмові заперечення, за результатами розгляду яких, ДПІ надала відповідь від 04.04.2011 року, в якій повідомила, що вважає заперечення позивача несуттєвими та такими, що не можуть бути враховані при винесенні рішення за вищевказаним актом (т.1, а.с.14,15 ).

В подальшому, на підставі вказаного акту перевірки, ДПІ у м. Іллічівську було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000392350 від 25.03.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у загальному розмірі 318 091 грн., в тому числі, за основним платежем -254 473 грн. та 63 618 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями - за порушення вимог п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(т.1, а.с.18 ).

В березні 2011 року позивач, не бажаючи мати у себе в обліку податковий борг, добровільно сплатив суму визначеного у спірному податковому повідомлені-рішенні грошового зобов'язання з ПДВ, що підтверджується копією платіжного доручення від 30.03.2011 року №1390 (т.1, а.с.19), проте, принципово не погоджуючись з вказаним рішенням податкового органу, одночасно оскаржив його до суду.

Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені акті перевірки висновки перевіряючих щодо нікчемності угоди між ТОВ «Іллічівський судноремонтний завод»та ТОВ «Монтаж-23»є необґрунтованими та передчасними, а оскаржуване рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню у зв'язку з тим, що воно винесене безпідставно, необґрунтовано та без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції і вважає їх обґрунтованими та заснованими на законі, виходячи з наступного.

Так, в акті перевірки зазначено, що згідно аналізу податкової звітності TOB «ІСРЗ», а саме - декларації з ПДВ за грудень 2010р. та додатку №5 (розділ «податковий кредит» ) до цієї декларації «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів», встановлено, що податковий кредит позивача по ПДВ за грудень 2010р. сформовано на загальну суму ПДВ 1 407 709 грн., у тому числі за рахунок постачальника TOB «Монтаж-23»(код 32004980 ) на суму ПДВ 301 333 грн.

Разом з тим, в ході проведення позапланової невиїзної перевірки TOB «Монтаж-23»з питань правомірності визначення показників податкової декларації з ПДВ за грудень 2010 року (акт від 18.03.2011р. №594/23-0302/32004980 ), TOB «Монтаж-23»було надано договір субпідряду №23 від 04.10.2010р., укладений між TOB «Монтаж-23»(Замовник) та TOB «Профстрой плюс ЛТД»(Виконавець), згідно якого, «Замовник»виконує реконструкцію гуртожитку TOB «Іллічівський судноремонтний завод».

Як видно із вказаного договору субпідряду, вартість робіт за цим договором складає 1526840 грн., у т.ч. ПДВ 254473,33грн.

З матеріалів справи встановлено, що TOB «Профстрой плюс ЛТД»виписало TOB «Монтаж-23»податкову накладну від 31.12.2010 р. №297 на загальну суму 1526840 грн. (у т. ч. ПДВ 254473,33грн.) .

Разом з тим, за результатами перевірки встановлені порушення TOB «Монтаж-23»: ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216, ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які, на думку перевіряючи, не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених TOB «Монтаж-23»з TOB «Профстрой плюс ЛТД»та TOB «ІСРЗ»при придбанні та продажу послуг, в зв'язку із чим, послуги по вказаних правочинах не були передані; п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п. 4.1 ст.4, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого, завищено податкові зобов'язання TOB «Монтаж-23»в грудні 2010р. на 254 473 грн.; та п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого, завищено податковий кредит TOB «Монтаж-23»в грудні 2010 р. на суму 254473 грн.

Враховуючи, що в силу «нікчемності»угод TOB «Профстрой плюс ЛТД», які укладені з контрагентами у періоді з 01.10.2009р. по 31.12.2010р., контрагент-постачальник TOB «Профстрой плюс ЛТД», на думку ДПІ, не поставило на адресу TOB «Монтаж-23»роботи по реконструкції 9-типоверхової будівлі гуртожитку TOB «ІСРЗ»по договору субпідряду №23 від 04.10.2010р. по податковій накладній від 31.12.2010р. №297 на загальну суму 1526840 грн. (у т.ч. ПДВ 254473,33грн. ), то відповідно, TOB «Монтаж-23», на думку перевіряючих, не могло поставити вказані роботи на адресу TOB «Іллічівський судноремонтний завод».

В результаті порушення TOB «Монтаж-23»своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з TOB «Іллічівський судноремонтний завод»на реалізацію робіт, послуг на адресу останнього, на думку ДПІ, мають протиправний характер, а ці правочини, внаслідок яких неправомірно віднесений ПДВ до складу податкових зобов'язань, по суті спрямовані на незаконне заволодіння майном держави та суперечить інтересам держави та суспільства, вважаються такими, що порушують публічний порядок, а отже, згідно з ч.2 ст.228 ЦК України, є «нікчемними».

В ході перевірки TOB «Монтаж-23», здійсненої ДПІ у м. Іллічівську (акт від 18.03.2011р. №594/23-0302/32004980 ), встановлено відсутність поставок робіт по реконструкції 9-типоверхової будівлі гуртожитку TOB «ІСРЗ», що свідчить про укладення угод TOB «Монтаж-23»без мети настання реальних наслідків, в зв'язку з чим, правочини по передачі вказаних робіт TOB «ІСРЗ», відповідно до ч.1, 5 ст. 203, ч.1,2 ст. 215 ЦК України, є нікчемними і в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Виходячи з вищевикладеного та в зв'язку із порушеннями п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», TOB «ІСРЗ», на думку податкового органу, безпідставно сформувало податковий кредит в грудні 2010 року на суму ПДВ 254473 грн. при придбанні робіт по реконструкції 9-типоверхової будівлі гуртожитку від TOB «Монтаж-23»

Тобто, як вбачається з вказаного акту перевірки, в основу своїх висновків про нібито порушення позивачем приписів ч.5 ст. 203, ч.1,2 ст. 215, ст.216, ЦК України та п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідачем покладено ту обставину, що угода між TOB «ІСРЗ»та TOB «Монтаж-23»є нікчемною, не спричиняє реального настання правових наслідків і порушує публічний порядок.

Проте, суд апеляційної інстанції, як і окружний суд, не погоджується з вищевикладеними висновками податкового органу, з огляду на наступне.

Так, згідно договору від 10.10.2007 року про внесення змін до Договору оренди №687 цілісного майнового комплексу підприємства «Іллічівський судноремонтний завод»від 05.09.2003 року, укладеного між Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Одеській області та ТОВ «Іллічівський судноремонтний завод», «Орендодавець»передає, а «Орендар»приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс ДП «Іллічівський судноремонтний завод».

У відповідності із п.п.4.1 вказаного Договору, амортизаційні відрахування на орендоване майно Підприємства позивача залишаються в розпорядженні «Орендаря»і використовуються для відновлення орендованих основних фондів. Крім того, пункти 5.3, 5.4 цього ж Договору передбачають, що «Орендар»зобов'язується: забезпечити збереження орендованого майна Підприємства, запобігати його пошкодженню і псуванню; своєчасно здійснювати за рахунок власних коштів поточний ремонт. Капітальний та інші види ремонтів орендованого майна Підприємства «Орендар»здійснює за рахунок власних коштів за попереднім дозволом «Орендодавця».

А відповідно до п.6.7. Договору, при наявності погодженого з Мінтрансзв'язку України проекту реконструкції, технічного переобладнання цілісного майнового комплексу, «Орендар»має право у встановленому порядку здійснювати передбачені проектом роботи щодо реконструкції та технічного переоснащення Підприємства (гуртожитку), що може включати добудування будівель і споруд, перепланування приміщень, поліпшення орендованого майна. Згідно п.10.1. цей Договір укладено строком до 04.09.2025 року (т.1, а.с.51-54 ).

Як встановлено судом 2-ї інстанції з матеріалів справи, до цілісного майнового комплексу ДП «Іллічівський судноремонтний завод»належить, в тому числі, гуртожиток №1, розташований за адресою: Одеська область, м. Іллічівськ, с. Олександрівка, вул. Перемоги, 91.

Також, по справі встановлено, що 25.04.2005 року Фонд державного майна України надав на адресу «Іллічівський судноремонтний завод»відповідь (вих.№10-16-5306), в якій зазначив, що згідно із розділом 4 Договору оренди №687 від 05.09.2003 року, амортизаційні відрахування на орендоване майно Підприємства залишаються в розпорядженні «Орендаря»і використовуються для відновлення орендованих основних фондів. Поліпшення орендованого майна Підприємства, здійснені за рахунок амортизаційних відрахувань на орендоване майно, є власністю держави і компенсації не підлягає. У зв'язку з вищевикладеним, Фонд державного майна України принципово не заперечує проти проведення поліпшень орендованого майна за рахунок амортизаційних відрахувань, а саме: гуртожитку №1; обладнання заводу; плавзасобів заводу; будівель і споруд; залізничних колій (т.1, а.с.55 ).

Окрім того, слід зазначити, що в матеріалах справи міститься і комплексний експертний позитивний висновок Укрінвестекспертизи від 16.06.2005 року №19 щодо затверджуваної частини робочого проекту реконструкції гуртожитку №1 TOB «ІСРЗ»(т.1, а.с.57-59 ).

Із матеріалів справи також вбачається, що 25 вересня 2008 року між ТОВ «Іллічівський судноремонтний завод»(Замовник) та ТОВ «Монтаж-23»(Підрядник) укладено договір підряду №17 (49-311-08), згідно із п.1.1 якого, «Підрядник»зобов'язується на свій ризик, власними силами та засобами провести роботи по реконструкції гуртожитку №1 TOB «ІСРЗ», розташованого за адресою: м. Іллічівськ, с. Олександрівка, вул. Перемоги,91 згідно робочого проекту реконструкції, а також, у разі необхідності, виконати інші, пов'язані з цим, роботи.

Так, пункт 2.2.8 вказаного Договору передбачає, що «Підрядник»зобов'язаний контролювати розміри здійснених ним витрат і не допускати перевищення узгодженого сторонами кошторису. В пункті 2.2.11 цього ж Договору вказується, що «Підрядник»має право залучати до виконання зазначених в договорі підрядну робіт субпідрядні організації та вести контроль за виконанням ними цих робіт.

Окрім того, у вказаному договорі також зазначено, що у разі залучення субпідрядників «Підрядник»зобов'язаний перевірити наявність необхідних ліцензій і відповідає перед «Замовником»за дії субпідрядних організацій, як за свої власні. При цьому, «Підрядник»бере на себе увесь можливий ризик неякісного виконання робіт з боку субпідрядників та своєчасність і повноту розрахунків з ними. Також, згідно з п.2.2.14 Договору, «Підрядник»зобов'язаний виконані «Роботи»здати «Замовнику»за Актом виконаних робіт, підписаним обома Сторонами, з докладною калькуляцією щодо кожного виду проведених робіт, а «Підрядник», в свою чергу, відповідно до п.2.2.16 Договору, має право вимагати оплати за виконані роботи в порядку і на умовах, визначених цим Договором. Згідно з п.3.1, 3.2 Договору, всі роботи за цим Договором повинні бути виконані «Підрядником»в термін до 31 грудня 2010р. Факт виконання робіт підтверджується Актом виконаних робіт з калькуляцією по кожній позиції з виконаних Робіт, який підписується Сторонами цього Договору за формою КБ-2 в та довідкою за формою КБ-3. Пунктами 4.1, 4.2 Договору передбачено, що вартість Робіт за цим Договором вказана у вільному кошторисному розрахунку вартості будівництва (реконструкції гуртожитку № 1; шифр 269 ) і становить 5033,778 тис. грн., в т.ч. ПДВ. Всі розрахунки між Сторонами проводяться при наявності 2 (двох) документів: 1) підписаного Сторонами Акта виконаних робіт і 2) рахунку Підрядника за фактично виконані Роботи. Всі розрахунки між Сторонами проводяться протягом 10 (десяти) банківських днів з дати підписання Акту виконаних робіт «Замовником»та отримання ним рахунку «Підрядника»на оплату. Оплата роботи здійснюється Замовником в безготівковій формі, банківським переказом. Згідно з п.4.6 Договору, у разі залучення «Підрядником»3-х осіб (т.б. субпідрядників ), всі можливі розрахунки з субпідрядними організаціями «Підрядник»здійснює самостійно за свій рахунок. Пункт 9.1 Договору передбачає, що цей Договір набирає чинності з дня його підписання Сторонами і діє до моменту повного виконання ними всіх прийнятих на себе зобов'язань. Згідно з пп.10.1.1. п.10.1, п.10.2 Договору, до цього Договору додаються: додаток № 1 - Кошторисний розрахунок АВК-3. Всі додатки до Договору є його невід'ємними частинами. (т.1, а.с.20-23 ).

Вказаний договір підписаний належними посадовими особами: від імені TOB «ІСРЗ»- генеральним директором Полівода С.О., та від імені TOB «Монтаж-23» - директором Луцюк С.М.

Судовою колегією також встановлено, що 17.09.2010 року за вих.№11-05-04298 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області на адресу ТОВ «Іллічівський судноремонтний завод»надано лист-згоду, в якому повідомляється, що за результатами засідання спільної комісії з питань проведення орендарем - TOB «ІСРЗ»невід'ємних поліпшень орендованого державного майна - реконструкції гуртожитку №1, який входить до складу об'єкту оренди цілісного майнового комплексу позивача згідно договору оренди №687 від 05.09.2003 року, за рахунок амортизаційних відрахувань, нарахованих на орендовані основні засоби ЦМК «Іллічівський судноремонтний завод», комісією за участю представника органу управління Міністерства транспорту та зв'язку України було розглянуто на засіданні зазначене питання та зроблено висновок щодо доцільності проведення реконструкції гуртожитку №1, за рахунок амортизаційних відрахувань, нарахованих на орендовані основні засоби ЦМК на загальну суму 8093,5 тис. грн.

Також у цьому листі Фонду держмайна зазначається, що при здійсненні зазначених поліпшень (реконструкції) орендованого державного майна у подальшому слід керуватись вимогами «Порядку надання згоди орендодавця державного майна на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого державного майна», Інструктивних листів Фонду державного майна України від 19.07.2001 року №10-20-8880, від 07.06.2004 №10-36-7683 в частині обов'язковості підтвердження здійснених робіт шляхом надання акту вводу в експлуатацію об'єкта, актів виконаних робіт та аудиторського висновку з доданням усіх передбачених документів (т.1, а.с.56, 228-229 ).

З'ясовуючи питання чи мала операція з реконструкції гуртожитку, відповідно до укладеної угоди, реальний (товарний) характер, досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та формування податкового кредиту з ПДВ, апеляційний суд виходить з наступного.

До спірних правовідносин з приводу правильності формування податкового кредиту за господарськими операціями позивача підлягають застосуванню норми Закону України «Про податок на додану вартість», який діяв на момент формування позивачем податкового кредиту.

Так, для належного оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. При цьому, платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що «первинний документ»- це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Вимоги ж до первинного документу встановлені ст.9 зазначеного Закону, а саме: первинні можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, акти, рахунки тощо ) мають силу «первинних документів»лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, з урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише тільки ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», «господарською операцією»є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. В у відповідності до ч.1 ст.3 ГК України, під «господарською діяльністю»розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч. 2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерських облік та фінансову звітність в Україні», на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Як вже зазначалося вище, судом апеляційної інстанції встановлено, що виконання вищевказаного договору підряду №49-311-08 підтверджується наявними в матеріалах справи Актами приймання виконаних будівельних робіт по реконструкції 9-типоверхової будівлі гуртожитку TOB «ІСРЗ»за грудень 2010 року від 31.12.2010 року, підписаними представниками TOB «ІСРЗ»та TOB «Монтаж-23»(т.1, а.с.123-128, 136-139, 144-148, 153-156 ). При цьому, в примітках до вказаних Актів зазначається, що «будівельні роботи»це будівельні, монтажні, пусконаладчі та інші роботи, які виконуються при новому будівництві, реконструкції, реставрації, при капітальному та поточному ремонтах будівель та споруд. До того ж, як зазначено у вказаних актах, вони складені на підставі локальних кошторисів.

Також, в обґрунтування фактичності здійснення цієї господарської операції, позивачем надано до суду 1-ї інстанції Довідку про вартість будівельних робіт та затрати за грудень 2010 року (т.1, а.с.25 ); копії підсумкових відомостей ресурсів (витрати за фактом) за грудень 2010 року (т.1,а.с.129-135,140-143,149-152,157-162 ), копії зведених кошторисних розрахунків вартості будівництва з реконструкції гуртожитку (т.1, а.с.231-250, т.2, а.с.1-81 ) та копії експертних висновків по кошторисній документації на реконструкцію гуртожитку (т.1, а.с.107-115 ).

Окрім того, факт виконання вказаного договору №49-311-08 також підтверджується і відповідною податковою накладною № 95 від 31.12.2010р. на загальну суму 1558000,00 грн., з яких ПДВ - 259666,67 грн., виданої TOB «Монтаж-23»на виконання умов цього договору (т.1, а.с.24 ), яка є необхідною умовою для формування податкового кредиту з ПДВ, та наявність якої під час перевірки відповідачем не заперечувалась.

До того ж, апеляційним судом встановлено, що 31.12.2010 року позивачем було отримано від свого безпосереднього контрагента - TOB «Монтаж-23»належним чином оформлену вказану податкову накладну, відповідно до договору на послуги з реконструкції гуртожитку і у відповідності до укладеної угоди, що поміж іншого, підтверджується реєстром отриманих та виданих податкових накладних (т.1, а.с.85 ).

Таким чином, на підставі вказаних обставин, позивач, відповідно до вказаної податкової накладної, включив до складу свого податкового кредиту суми ПДВ за грудень 2010 року у розмірі 259666, 67 грн., що підтверджується податковою декларацією з податку на додану вартість за грудень 2010 року та додатками до неї (т.1, а.с.73-74, 103-106 ).

Відповідно до положень п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час формування податкового кредиту ), «податковий кредит»- це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Так, порядок обчислення, сплати податку на додану вартість та порядок формування податкового кредиту передбачено ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час виникнення спірних правовідносин ).

Відповідно до п.7.1 ст.7 вказаного Закону, поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

А у відповідності до приписів пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 цього ж Закону, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно п.п.7.2.3. п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. При чому, оригінал податкової накладної надається покупцю, а копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом та виписується на кожну повну або часткову поставку товарів.

Окрім того, відповідно до абз.1 п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про ПДВ», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 вказаного Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 % від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 вищенаведеного Закону також передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого ) податку у зв'язку із придбанням товарів (послуг ), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

А згідно з пп.7.5.1 п.7.5 ст. 7 даного Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг ), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека ) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг ).

Таким чином, як вбачається з вищенаведеного аналізу вказаних норм діючого на той час законодавства, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання у власній господарській діяльності.

Отже, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з ПДВ, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як вже було зазначено вище, судовою колегією встановлено, що позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу свого податкового кредиту сум ПДВ за перевіряємий період були надані податкова декларація та податкова накладна, копії яких знаходяться в матеріалах справи, які до того ж, не мають недоліків, а порядок їх заповнення повністю відповідає встановленому чинним законодавством.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що нормами Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Таким чином, як встановлено по справі, позивачем, відповідно до укладеної угоди, отримано від свого безпосереднього контрагента - TOB «Монтаж-23»належним чином оформлену податкову накладну та інші супровідні документи, що, поміж іншого, підтверджується і реєстром отриманих та виданих податкових накладних.

Також, судами обох інстанцій встановлено, що позивачем, у відповідності до Закону, вищевказані суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому була отримана податкова накладна.

При цьому, судова колегія зазначає, що єдиною підставою для настання відповідальності платника податку, є неможливість підтвердження сум податку, включеного до складу податкового кредиту, податковими накладними, проте, судом 2-ї інстанції встановлено, що відповідна податкова накладна у позивача на час перевірки була у наявності.

Також апеляційним судом встановлено, що усі будівельні роботи за договором №49-311-08 по реконструкції гуртожитку, згідно рахунку №СФ-0000003 від 18.01.2011 року були оплачені позивачем в повному обсязі, в тому числі з урахуванням суми ПДВ, що підтверджується платіжним дорученням №212 від 20.01.2011 року (т.1, а.с.73).

Окрім того, представником позивача у судовому засіданні суду 1-ї інстанції, крім зазначеного, на підтвердження реальності здійснення вказаних господарських операцій за вищевказаним договором підряду та на підтвердження факту отримання позивачем від його контрагента-постачальника будівельних робіт, було надано копію декларації про готовність об'єкта до експлуатації по реконструкції існуючої будівлі гуртожитку №1 TOB «ІСРЗ», зареєстрованої 13.07.2011 року в інспекції ДАБК в Одеській області (т.1, а.с.163-168, 230); копію аудиторського висновку Аудиторської фірми «Ідеал»від 22.07.2011 року (т.1, а.с.226), в якому, зокрема, зазначається, що за результатами проведеної перевірки аудиторська фірма має достатні підстави для висловлювання думки про те, що протягом грудня 2008 року квітня 2011 року «Іллічівський судноремонтний завод»у формі ТОВ здійснило витрати, пов'язані з проведенням реконструкції та додаткових робіт по реконструкції будівлі гуртожитку №1 у сумі 7952855 грн.91 коп., що підтверджується актами прийому виконаних будівельних робіт, оформлених у відповідності з нормами діючого законодавства України; а також копію наказу «Іллічівський судноремонтний завод»від 22.07.2011 року №180/1 «Про введення в експлуатацію гуртожитку №1»(т.1, а.с.227).

Таким чином, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає, що позивачем під час розгляду справи було належним чином підтверджено беззаперечними доказами факт отримання від його контрагента-постачальника TOB «Монтаж-23»будівельних робіт.

Разом з тим, в судових засіданнях судів обох інстанцій встановлено та не спростовано представником відповідача, що податковим органом на адресу заводу не направлялося жодних запитів щодо надання документів (або додаткових документів ), що підтверджують здійснення спірної господарської діяльності позивача для проведення вказаної перевірки позивача.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до аналогічного що і окружний суд висновку про реальність господарських операції щодо отримання позивачем від його контрагента-постачальника TOB «Монтаж-23»будівельних робіт, а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

При цьому, судова колегія зазначає, що відповідно до вимог діючого на той час законодавства, платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону. Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати ) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

З матеріалів справи, що і позивач, і його безпосередній контрагент, на час укладання спірних правочинів, були зареєстровані як платники податку на додану вартість і вказана обставина не заперечувалася відповідачем.

Крім того, судова колегія зазначає, що діючим на той час законодавством, не передбачено і не визначено обов'язку підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими безпосередні контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також цьому підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації.

Однак, незважаючи на ці вимоги законодавства, відповідачем право позивача на формування податкового кредиту було поставлено в залежність від добросовісності осіб, по ланцюгу до інших постачальників, з якими позивач навіть не перебував у будь-яких правовідносинах. Тому, невиконання такими особами свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, тягне негативні наслідки саме для цих осіб.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем у відповідності до вимог пп. 7.4.1, 7.4.5 п.7.4., п.п.7.5.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»віднесено до складу податкового кредиту податок, сплачений в ціні придбаних робіт, на підставі податкової накладної, оформленої належним чином та виданої підприємством, що на момент здійснення господарської діяльності мало статус платника податку на додану вартість.

Стосовно ж висновків ДПІ про те, що угода, укладена між «Іллічівський судноремонтний завод»у формі ТОВ та ТОВ «Монтаж-23»є нікчемною та не спричиняє реального настання правових наслідків, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, згідно ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

А відповідно до ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до приписів ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно ж до вимог ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1,3,5,6 ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин ). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин ).

А згідно з ч.2 цієї ж статті, недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин ). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Як видно зі змісту ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язанні із його недійсністю.

Стаття 228 ЦК України вказує, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому, слід зазначити, що при кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України, має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено ч.1 ст.203 у новій редакції та доповнено ст.228 частиною 3. Таким чином, на підставі ч.3 ст.228 ЦК України чи ст.207 Господарського кодексу України, недійсність правочинів (господарських зобов'язань ) органи державної податкової служби зобов'язані доводити виключно у судовому порядку.

Також слід врахувати і те, що визначальною умовою встановлення нікчемності правочину є його укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи, що підписувала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Разом з тим, як встановлено судами обох інстанцій, податковим органом, в даному випадку, не надано до суду належних і беззаперечних доказів, які б свідчили про відсутність реального характеру господарських операцій між TOB «ІСРЗ»і ТОВ «Монтаж-23»та підтверджували б висновки акту перевірки.

До того ж, судами 1-ї і 2-ї інстанцій під час розгляду справи, не встановлено фактів, які б свідчили про те, що зміст укладеного договору не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри були спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, незаконне заволодіння ним.

При цьому судова колегія вважає за необхідне також звернути увагу й на ту обставину та підкреслити, що укладений позивачем договір підряду не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, а інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване заниження податку на додану вартість, - судом не встановлено. В свою чергу, наявність у платника податку (т.б. позивача) податкової накладної, актів виконаних робіт і введення об'єкту в експлуатацію та фактична сплата вартості отриманих послуг (т.б. будівельних робіт ) з урахуванням ПДВ - є достатніми і належними підставами для визначення податкового кредиту, з урахуванням підтвердження реального здійснення господарської операції.

Одночасно суд апеляційної інстанції ще раз звертає увагу на те, що відповідачем, в порушення вимог ч.2 ст71 КАС України, не надано належних і достатніх доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивач включив до складу свого податкового кредиту при обчисленні розміру ПДВ. Наявні ж в матеріалах справи та досліджені в ході судового розгляду судів 1-ї та 2-ї інстанцій первинні документи, видані ТОВ «Монтаж-23», за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності зазначених у них даних відповідачем не надані. Не має таких доказів і в матеріалах справи.

Отже, за таких обставин, судова колегія вважає, що у податкового органу не було жодних підстав для висновку про те, що TOB «ІСРЗ»сформовано свій податковий кредит з ПДВ в межах виконання угод, які суперечать вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а тому є нікчемними. Не встановлено цих підстав і судами обох інстанцій. А тому, відповідно, фактичні обставини об'єктивно свідчать про правомірність здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Монтаж-23»і законність віднесення позивачем до свого податкового кредиту з ПДВ на оплату вартості отриманих робіт, відповідно до первинних бухгалтерських документів та за податковою накладною, яка виписана на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Таким чином, з огляду на зазначені норми законодавства та враховуючи конкретні обставини справи, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, не вбачає ніяких законних підстав для віднесення договору підряду №17 (49-311-08) від 25.09.2008 р., укладеного між TOB «ІСРЗ»та TOB «Монтаж-23»до нікчемних угод, як таких, що завідомо суперечать інтересам держави, а відтак вважає правомірним віднесення TOB «ІСРЗ»до складу податкового кредиту за грудень 2010 року суми податку на додану вартість у розмірі 254 473 грн.

Одночасно, апеляційний суд вважає безпідставним і посилання представника відповідача як на підставу відмови у задоволенні позову на те, що позивачем була добровільно сплачена сума грошового зобов'язання, визначена оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, оскільки вказана обставина не позбавляє позивача права на звернення до суду із вимогою щодо оскарження цього спірного рішення ДПІ, а в подальшому, і права на подачу позову про повернення сплаченої суми.

Таким чином, у зв'язку зі вищезазначеним, судова колегія приходить до аналогічного, що і окружний суд, висновку про те, що визначення податковим органом позивачу суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість є необґрунтованим та безпідставним, а накладення на нього спірним рішенням штрафних (фінансових) санкцій на підставі зазначених в акті перевірки порушень, відповідно, є протиправним.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому слід вказати, що згідно із ст.61 Конституції України, юридична відповідальність має індивідуальний характер, тобто, в даному конкретному випадку, позивач не може відповідати за дії (чи бездіяльність) 3-х осіб у другій або третій ланках ланцюга постачання товару, безпосередньо з якими, в свою чергу, він ніяких господарських взаємовідносин не мав взагалі.

До того ж, судова колегія звертає увагу, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, в порушення цих вимог КАС України, представники відповідача, який є суб'єктом владних повноважень, свою правову позицію суду 1-ї та 2-ї інстанції не довели та належним чином її не обґрунтували, в зв'язку із чим, судова колегія приходить до висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення не відповідає діючому на той час законодавству, а зроблені у спірному акті висновки, в свою чергу, є необґрунтованими, передчасними та були зроблені без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки.

Наведені ж у апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін.

Отже, за таких обставин, суд апеляційної інстанції, діючи в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає апеляційну скаргу ДПІ без задоволення, а постанову окружного суду -без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Іллічівську - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 січня 2012 року -без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко