Рішення

від 08.10.2012 по справі 5011-75/11693-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-75/11693-2012 08.10.12

За позовом Приватного підприємства "Бірківське"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрно-переробний комбінат"

про стягнення 87 743,66 грн.

Суддя Васильченко Т.В.

в присутності представників сторін:

від позивача: Приходько О.В., за довіреністю б/н від 23.07.2012;

від відповідача: не з'явилися.

Суть спору: Приватне підприємство "Бірківське" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрно-переробний комбінат" про стягнення 129 820,00 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу № 6 від 14.12.2011, з яких: 79 764,00 грн. основний борг, 48 337,00 грн. штрафні санкції, 399,30 грн. індекс інфляції та 1320,68 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання вимог вказаного договору позивач поставив та передав відповідачу товар, проте відповідач в порушення умов договору зобов'язання по оплаті поставленого товару в повному обсязі не виконав.

Представник позивача в судовому засіданні 08.10.2012 подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму основного боргу в розмірі 79 764,00 грн., суму штрафних санкцій (пені) в розмірі 6658,98 грн., суму 3% річних в розмірі 1320,68 грн. та -239,29 грн. зменшення боргу за рахунок дефляції.

Представник позивача в судовому засіданні 08.10.2012 подав письмові пояснення до заяви про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до яких просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму основного боргу в розмірі 79 764,00 грн., суму пені в розмірі 6658,98 грн., оскільки правова природа штрафних санкцій встановлених п. 5.1. договору є пенею, суму 3% річних в розмірі 1320,68 грн. та не розглядати вимоги в частині мінусової інфляції, у зв'язку з тим, що індекс інфляції з урахуванням дефляції є мінусовим.

Частина 4 ст. 22 ГПК України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи те, що судом не встановлено, що вищезазначені дії позивача суперечать законодавству або порушують права та охоронювані законом інтереси інших осіб, суд приймає заяву позивача про зменшення позовних вимог та письмові пояснення до цієї заяви до розгляду.

Отже, оскільки зменшення позовних вимог, викладене позивачем у його письмовій заяві та письмових пояснень до неї прийнятих господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є: 87 743,66 грн.

В судовому засіданні 08.10.2012 представник позивача позовні вимоги, в редакції заяви про зменшення розміру позовних вимог та письмових пояснень до неї, підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судові засідання не з'явився, про час і місце судових засідань відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення рекомендованого поштового відправлення, з відмітками про отримання; відповідач про причини неявки представника суд не повідомив; відзив на позов, клопотань або заяв до суду не надіслав.

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При цьому слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи -учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи так і не скористався правами, передбаченими ст.22 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 08.10.2012 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

14.12.2011 між позивачем, як продавцем та відповідачем, як покупцем, укладено договір купівлі-продажу № 6 (надалі-договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується поставити та передати у власність товар, а покупець зобов'язується прийняти товар у власність та оплатити його на умовах даного договору.

Сторонами не оспорювалася правомірність зазначеного договору, а тому в силу встановленої ст. 204 ЦК України презумпції правомірності правочину, цей договір купівлі-продажу є дійсним, а його положення беруться судом до уваги при розгляді спору.

Відповідно до п. 2 договору, продавець передає у власність покупця пшеницю, в кількості 46,92 т вартістю 79 764,00 грн.

Оплата здійснюється шляхом перерахунку коштів покупцем на розрахунковий рахунок продавця в сумі 79 764,00 грн. до 31.01.2012 (п. 3.1. договору).

Згідно п. п. 4.1., 4.2. договору поставка товару здійснюється до 14.12.2011 і супроводжується необхідними документами: видатковими накладними, податковими накладними. Товар переходить у власність від продавця до покупця в момент передачі товару по кількості, якості та цілісності власності товару (відсутність пошкоджень).

Позивач на виконання умов договору на підставі видаткової накладної № 48 від 14.12.2011 поставив відповідачу пшеницю в кількості 46,92 т на загальну суму 79 764,00 грн., яка отримана уповноваженим представником відповідача на підставі довіреності на отримання товару № 194 від 14.12.2011.

Натомість відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за спірним договором щодо оплати поставленого товару оплату не здійснив, внаслідок чого за ним на момент звернення позивача до суду з даним позовом утворилась заборгованість за поставлений товар в сумі 79 764,00 грн.

Факт заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 79 764,00 грн. також підтверджується підписаним сторонами без заперечень актом звірки взаєморозрахунків станом на 01.08.2012, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем становить 79 764,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, а за умовами статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Зобов`язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.

За приписами п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 79 764,00 грн.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Відповідно до п. 5.1. договору за порушення умов цього договору до винної сторони застосовуються штрафні санкції в розмірі 0,3% від загальної суми договору за кожний день прострочки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Для пені, як різновиду неустойки, характерним є те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення зобов'язання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Отже, враховуючи норми чинного законодавства та п. 5.1 договору, штрафні санкції заявлені до стягнення за правовою природою є пенею, що підтвердив і позивач в своїх письмових пояснення до заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Згідно ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за поставлений йому товар, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та п. 5.1 договору, позивачем нараховано пеню в сумі, згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог та письмових пояснень до неї, 6658,98 грн. за період з 01.02.2012 по 20.08.2012.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені підлягають задоволенню частково в сумі 6005,18 грн., згідно наведеного нижче розрахунку, оскільки позивачем при розрахунку пені не враховано вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України та не вірно визначено кількість днів прострочення.

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУСума пені за період прострочення 79764,00 01.02.2012 - 22.03.2012 51 7.75 % 1722,77 79764,00 23.03.2012 - 31.07.2012 131 7.50 % 4282,41 182 6005,18 грн.

Таким чином, загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача становить 6005,18 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 653,80 грн. позивачу належить відмовити.

Окрім того, оскільки у відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних за період з 01.02.2012 по 20.08.2012 у сумі 1320,68 грн. за прострочення оплати поставленого товару.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Згідно ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, як і не надав доказів часткової або повної сплати заявленої до стягнення суми.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, відповідно п. 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", зменшення розміру позовних вимог згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір»є підставою для повернення відповідної суми судового збору.

Отже, оскільки позивач в процесі розгляду справи зменшив свої позовні вимоги судовий збір в сумі 841,53 грн. підлягає поверненню позивачу.

Окрім того, позивач просить також стягнути із відповідача 12 660,00 грн. витрат на юридичну допомогу, посилаючись на договір № 1.4.12 щодо надання адвокатських та юридичних послуг від 01.04.2012, додаткового правочину № 8 від 13.08.2012 до договору № 1.4.12 від 01.04.2012, акт від 04.09.2012 до договору № 1.4.12 від 01.04.2012 та до додаткового правочину № 8 від 13.08.2012 та платіжне доручення № 233 від 12.09.2012.

Згідно ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Стаття 28 Господарського процесуального кодексу України, визначаючи підстави представництва юридичних осіб та громадян у господарському суді, не обмежує їх у виборі тих осіб, які здійснюватимуть таке представництво.

Водночас у вирішенні питань, пов'язаних з розглядом вимог сторін та третіх осіб про відшкодування їх витрат на послуги представників у господарському суді, слід враховувати таке.

За приписом частини третьої статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Відповідно до статті 2 Закону України «Про адвокатуру», адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.

Приписами вищеназваного Закону України також встановлено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом .

Таким чином, стаття 44 Господарського процесуального кодексу України передбачає відшкодування як судових витрат сум , що були сплачені стороною за отримання лише послуг адвокатів, а не будь -яких представників.

У якості обґрунтування стягнення з відповідача коштів у сумі 12 660,00 грн. за надання юридичних послуг позивач посилався на укладений ним з ПП «Інфокон-майстер» договір № 1.4.12 щодо надання адвокатських та юридичних послуг від 01.04.2012 та додатковий правочин № 8 від 13.08.2012 до договору № 1.4.12 від 01.04.2012, зі змісту яких випливає, що договір та додатковий правочин, на які позивач посилається в обґрунтування заявленої до стягнення суми, з адвокатським об'єднанням чи адвокатом не укладався.

Не надано позивачем і доказів того, що ПП «Інфокон-майстер»є адвокатським об'єднанням, а Приходько Олександр Васильович, який приймав участь у розгляді даної справи -адвокат.

Відтак, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача витрат, сплачених позивачем за надання юридичних послуг ПП «Інфокон-майстер»у розмірі 12 660,00 грн. на підставі договору № 1.4.12 від 01.04.2012 та додаткового правочину № 8 від 13.08.2012 задоволенню не підлягають.

При цьому, суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що дана сума відноситься до інших витрат пов'язаних з розглядом справи, оскільки до інших витрат у розумінні ст. 44 ГПК України відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (ст. 30 ГПК України), а не суми які сплачуються за надання юридичних послуг не адвокатами.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрно-переробний комбінат»(01135, м. Київ, вул. Пестеля, 15; ідентифікаційний код 24267647) на користь Приватного підприємства «Бірківське»(15674, Чернігівська область, Менський район, с. Бірківка, вул. Незалежності, 16; ідентифікаційний код 35899524) 79764 (сімдесят дев'ять тисяч сімсот шістдесят чотири) грн. 00 коп. основного боргу, 6005 (шість тисяч п'ять) грн. 18 коп. пені, 1320 (одна тисяча триста двадцять) грн. 68 коп. 3% річних та 1741 (одна тисяча сімсот сорок одна) грн. 79 коп. судового збору, видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

3. В задоволені решти позовних вимог відмовити.

4. Повернути Приватному підприємству «Бірківське»(15674, Чернігівська область, Менський район, с. Бірківка, вул. Незалежності, 16; ідентифікаційний код 35899524) з Державного бюджету України 841 (вісімсот сорок одна) грн. 53 коп. судового збору, перерахованого платіжним дорученням № 198 від 20.08.2012, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.10.2012.

Суддя Т.В.Васильченко