Постанова

від 04.10.2012 по справі 2а-10237/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 жовтня 2012 року 10:31 № 2а-10237/12/2670

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Новопак» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва ДПС Проскасування податкового повідомлення-рішення від 12.06.2012 р. № 0001792230

Суддя Добрянська Я.І.

Секретар судового засідання Корніюк А.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Сторожук О.С. (довіреність № 35 від 28.08.2012 р.)

від відповідача: Бондаренко А.С. (24/10-021 від 06.03.2012 р.)

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 04.10.2012 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Новопак»звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва ДПС про скасування податкового повідомлення-рішення від 12.06.2012 р. № 0001792230.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.07.2012 р. позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Новопак»була залишена без руху з підстав не надання позивачем доказів сплати судового збору в розмірі 1 179,58 грн. за подання адміністративного позову майнового характеру.

Зважаючи на усунення позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.09.2012 р. суддею Добрянською Я.І. було відкрито провадження у справі № 2а-10237/12/2670 та призначено справу до судового розгляду на 25.09.2012 р.

Зважаючи на неприбуття сторін в судове засідання 25.09.2012 р., що були повідомлені належним чином, суд відкладав розгляд справи № 2а-10237/12/2670 на 04.10.2012 р.

В судовому засіданні 04.10.2012 р. представник позивача позовні вимоги підтримав та в судових дебатах просив суд:

- скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва ДПС від 12.06.2012 р. № 0001792230.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що при проведенні перевірки відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.2 ст.198, п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755- VI (зі змінами та доповненнями), щодо завищення суми податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 94 366,67 грн., в т.ч. за вересень 2011 р. на суму 94 366,67 грн., та як наслідок заниження податкового зобов'язання по ПДВ на суму 94 366,67 грн., в т.ч. за вересень 2011 р. на суму 94 366,67 грн.

На думку позивача, висновки, викладені в Акті перевірки, є необґрунтованими та такими, що не підтверджуються допустимими доказами у справі, оскільки позивачем, у повній відповідності до вимог чинного законодавства, було сформовано податковий кредит 2 вересні 2011 р. в розмірі 94 366,67 грн. за рахунок сум сплачених коштів з ПДВ по правовідносинах із контрагентом ПП «Техсервіс», що підтверджується відповідними первинними документами, наявними в матеріалах справи, а також податковими накладними, виписаними належним чином, оскільки на час здійснення таких правовідносин та складання відповідних первинних документів зазначений контрагент позивача був у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстрований платником податку на додану вартість, установчі документи такого контрагента не були визнані в судовому порядку недійсними, відсутній вирок суду щодо посадових осіб зазначеного контрагента, правовідносини відбувалися на підставі договору, виконання якого та сплата коштів за яким підтверджується відповідними актами здачі-прийняття робіт, платіжним дорученням з відміткою банку про проведення коштів, а також відповідачем не було надано суду жодних доказів щодо невизначення контрагентом позивача сум податкових зобов'язань по правовідносинах із позивачем для сплати до Державного бюджету, а відповідно не було доведено завдання шкоди Державному бюджету за наслідками таких правовідносин позивача із ПП «Техсервіс».

Також, позивач зазначив, що відповідачем не було надано жодних доказів того, що факти порушення норм законодавства суб'єктом господарювання, які встановлені в Акті перевірки, визнані в судовому порядку, а тому такі висновки відповідача не можуть слугувати підставою для визнання правочинів між позивачем та ПП «Техсервіс»з ознаками нікчемності.

Крім того, представник позивача наголосив на тому, що чинним законодавством не передбачено відповідальності платника податків за протиправні дії суб'єкта господарювання по третьому ланцюгу правовідносин, із яким платник податків взагалі не мав жодних відносин, а навпаки встановлена індивідуальна відповідальність за дії, вчинені під час ведення господарської діяльності..

Відповідачем в судовому засіданні 04.10.2012 р. було подано письмове заперечення на адміністративний позов, в якому податковий орган зазначив про порушення позивачем вимог п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.2 ст.198, п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755- VI (зі змінами та доповненнями), внаслідок чого позивачем було завищено суму податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 94 366,67 грн., в т.ч. за вересень 2011 р. на суму 94 366,67 грн., та як наслідок занижено податкове зобов'язання по ПДВ на суму 94 366,67 грн., в т.ч. за вересень 2011 р. на суму 94 366,67 грн.

В обґрунтування своєї позиції представник відповідача послався на те, що при проведенні аналізу податкової звітності контрагента позивача ПП «Техсервіс»згідно деталізованої інформації по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України та додатку № 5 до податкових декларацій з податку па додану вартість станом на момент проведення перевірки за вересень 2011 року, було встановлено розбіжності по задекларованих сумах податкового кредиту контрагента ТОВ «Новопак», тобто сума податкового зобов'язання ПП «Техсервіс»не дорівнює сумі податкового кредиту ТОВ «Новопак»та відхилення за вересень 2011 року становлять 94 366,67 грн., внаслідок чого задано шкоди Державному бюджету,

Також, в обґрунтування своїх заперечень представник відповідача зазначив, що Актом № 2313/231/25566056 від 17.11.2011 р. про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «Техсервіс», код за ЄДРПОУ 25566056, щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.08.2011 р. по 30.09.2011 р., податковим органом було встановлено порушення ПП «Техсервіс», вимог цивільного законодавства щодо дійсності правочинів при здійсненні взаємовідносин із контрагентом ПП «Бюро перекладів «Альфа»(третій ланцюг правовідносин), а відповідно вимог ч.1, 5 ст.203, п.1, п.2 ст.215, ст.228, ст.234 Цивільного кодексу України не було додержано ПП «Техсервіс»і під час господарських відносин з позивачем ТОВ «Новопак», внаслідок чого такі правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, та відповідно є недійсними (нікчемними), а відповідно за наслідками таких відносин не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість.

Також, на вимогу ухвали суду від 11.09.2012 р. про відкриття провадження у справі № 2а-10237/12/2670, відповідач станом на 04.10.2012 р. так і не надав до матеріалів справи відповідних доказів, які вимагалися судом, щодо підтвердження посилань відповідача відносно завдання шкоди Державному бюджету внаслідок здійснених правовідносин позивача з контрагентом ПП «Техсервіс», а також доказів щодо наявної матеріальної та трудової бази контрагента позивача ПП «Техсервіс», та доказів щодо наявності вироку суду відносно посадових осіб ПП «Техсервіс», а саме:

- копії декларацій з податку на додану вартість контрагента позивача ПП «Техсервіс»за перевіряємий період з додатком № 5 щодо визначення податкових зобов'язань в розрізі позивача, копії декларацій по податку на прибуток за перевіряємий період та інші відомості по платнику податків контрагента позивача ПП «Техсервіс»;

- відомостей з бази ДПА України щодо визначення контрагентом позивача ПП «Техсервіс» податкових зобов'язань по правовідносинах із позивачем;

- відомостей щодо наявних основних фондів (складських приміщень, устаткування), транспортних засобів, трудових ресурсів по контрагенту позивача ПП «Техсервіс»;

- копії постанови чи обвинувального вироку суду відносно посадових осіб контрагента позивача ПП «Техсервіс»у разі наявності таких.

Отже, розглянувши подані сторонами матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва ДПС 28.04.2012 р. було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Новопак»з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП «Техсервіс»за період з 01.09.2011 р. по 30.09.2011 р.

За наслідками зазначеної перевірки позивача контролюючим органом (відповідачем) було складено Акт про результати перевірки № 133/22-30/30722005 від 28.04.2012 р., в якому встановлено порушення позивачем вимог п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.2 ст.198, п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755- VI (зі змінами та доповненнями), щодо завищення суми податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 94 366,67 грн., в т.ч. за вересень 2011 р. на суму 94 366,67 грн., та як наслідок заниження податкового зобов'язання по ПДВ на суму 94 366,67 грн., в т.ч. за вересень 2011 р. на суму 94 366,67 грн.

ТОВ «Новопак»подавало свої заперечення до Акту перевірки, однак за результатами розгляду такого заперечення відповідачем, воно було залишене без задоволення, а Акт перевірки -без змін.

На підставі встановлених в Акті перевірки № 133/22-30/30722005 від 28.04.2012 р. порушень позивачем вимог податкового та іншого законодавства, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення:

- від 12.06.2012 року за № 0001792230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 117 958,34 грн. (в т.ч. 94 366,67 грн. за основним платежем та 23 591,067 грн. за штрафними санкціями).

Однак, не погоджуючись із прийнятим ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС податковим повідомленням-рішенням від 12.06.2012 року за № 0001792230, позивач оскаржив його в судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи зокрема на наступне.

Як вбачається з позиції відповідача, викладеній в запереченнях на позовну заяву, єдиними обґрунтуваннями висновків про порушення позивачем зазначених вимог податкового та іншого законодавства є те, що:

- при проведенні аналізу податкової звітності контрагента позивача ПП «Техсервіс»згідно деталізованої інформації по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України та додатку № 5 до податкових декларацій з податку па додану вартість станом на момент проведення перевірки за вересень 2011 року, було встановлено розбіжності по задекларованих сумах податкового кредиту контрагента ТОВ «Новопак», тобто сума податкового зобов'язання ПП «Техсервіс»не дорівнює сумі податкового кредиту ТОВ «Новопак»та відхилення за вересень 2011 року становлять 94 366,67 грн., внаслідок чого задано шкоди Державному бюджету;

- та Актом № 2313/231/25566056 від 17.11.2011 р. про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «Техсервіс», код за ЄДРПОУ 25566056, щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.08.2011 р. по 30.09.2011 р., податковим органом було встановлено порушення ПП «Техсервіс», вимог цивільного законодавства щодо дійсності правочинів при здійсненні взаємовідносин із контрагентами, зокрема ПП «Бюро перекладів «Альфа»(третій ланцюг правовідносин), а відповідно вимог ч.1, 5 ст.203, п.1, п.2 ст.215, ст.228, ст.234 Цивільного кодексу України не було додержано ПП «Техсервіс»і під час господарських відносин з позивачем ТОВ «Новопак», внаслідок чого такі правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, та відповідно є недійсними (нікчемними), а відповідно за наслідками таких відносин не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість.

Проте, в Акті перевірки № 133/22-30/30722005 від 28.04.2012 р., а саме в п.3.1, відповідач особисто зазначив, що перевіркою повноти визначення податкових зобов'язань по взаємовідносинах ТОВ «Новопак»із ПП «Техсервіс»за період з 01.09.2011 р. по 30.09.2011 р. не встановлено їх заниження або завищення, а відповідно письмові заперечення відповідача на позовну заяву суперечать висновкам Акта перевірки, яким такі порушення з боку позивача встановлені не були.

Крім того, перевіривши наявні матеріали справи (зокрема докази надані відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, в обґрунтування його позиції та висновків), та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов до висновку, що:

- відповідачем не було жодними допустимими доказами по справі доведено завдання будь-якої шкоди Державному бюджету внаслідок здійснення правовідносин між позивачем та ПП «Техсервіс»(а саме, на вимогу ухвали суду від 11.09.2012 р. про відкриття провадження у справі № 2а-10237/12/2670, не було надано копії декларацій з податку на додану вартість контрагента позивача ПП «Техсервіс»за перевіряємий період з додатком № 5 щодо визначення податкових зобов'язань в розрізі позивача, та копії декларацій по податку на прибуток за перевіряємий період по ПП «Техсервіс», а також відомості з бази ДПА України щодо визначення контрагентом позивача ПП «Техсервіс»податкових зобов'язань по правовідносинах із позивачем);

- відповідачем не надано суду жодних пояснень та відповідних доказів на їх обґрунтування щодо того, які саме правовідносини із контрагентом по третьому ланцюгу ПП «Бюро перекладів «Альфа»мав контрагент позивача ПП «Техсервіс», та яке відношення такі правовідносини між ПП «Бюро перекладів «Альфа»та ПП «Техсервіс»мали до господарських операцій позивача ТОВ «Новопак»із ПП «Техсервіс», що стосувалися організації перефасування продовольчих товарів, а відповідно суду не було доведено яке відношення ПП «Бюро перекладів «Альфа»взагалі має до такої господарської діяльності як перефасування продовольчих товарів;

- відповідачем не було роз'яснено та доведено суду, яким саме чином та на підставі яких нормативних актів позивач має нести відповідальність за порушення, встановлені по іншому суб'єкту господарювання, а саме ПП «Бюро перекладів «Альфа», із яким позивач взагалі не мав жодних правовідносин;

- відповідачем не надано доказів, що факти порушення норм законодавства суб'єктом господарювання, які встановлені в Акті перевірки, визнані в судовому порядку, а тому такі висновки відповідача не можуть слугувати, на думку суду, підставою для визнання правочинів між позивачем та ПП «Техсервіс»з ознаками нікчемності.

По суті здійснених позивачем правовідносин із контрагентом ПП «Техсервіс»з матеріалів справи вбачається наступне.

01.09.2011 року між ПП «Техсервіс»(Виконавець) та ТОВ «Новопак»(Замовник) було укладено договір № 46 про надання послуг щодо організації перефасування продовольчих товарів.

Так, на підтвердження отримання послуг від ПП «Техсервіс»до перевірки позивачем було надано акти виконаних робіт з надання послуг по перефасуванню продовольчих товарів на загальну суму 566 200,00 грн, в т.ч. ПДВ -94 366,67 грн.

За надані послуги ТОВ «Новопак»сплатило ПП «Техсервіс»згідно Договору № 46 від 01.09.2011 р. та платіжного доручення № 50 від 10.10.2011 р. грошові кошти в сумі 566 200,00 гривень, в т.ч. ПДВ -94 366,67 грн.

На підставі цього ТОВ «Новопак»отримало від ПП «Техсервіс»податкові накладні № 169 від 27.09.2011 р. на суму 113 240,00 грн., в т.ч. ПДВ -18 873,33 грн.; № 184 від 28.09.2011 р. на суму 150 986,00 грн., в т.ч. ПДВ -25 164,33 грн.; № 202 від 29.09.2011 р. на суму 150 987,00 грн., в т.ч. ПДВ - 25 164,50 грн.; та № 213 від 30.09.2011 р. на суму 150 987,00 грн, в т.ч. ПДВ -25 164,50 грн.

Відповідно до вимог Податкового кодексу України, а саме п.п.198.2 Податкового кодексу України, який встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послу або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, ТОВ «Новопак»включило до складу податкового кредиту у вересні 2011 року суму 94 366,67 грн. та відобразило її в розділі II «Податковий кредит»розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додаток 5 до податкової декларації з податку на додану вартість).

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 3 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»передбачено, що органи державної податкової служби в Україні у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади з питань оподаткування, виданими в межах їх повноважень.

Як видно з матеріалів справи, та не було допустимими доказами заперечено відповідачем, договірні відносини ТОВ «Новопак»та ПП «Техсервіс»щодо надання послуг по перефасуванню продовольчих товарів, відбувалися з дотриманням сторонами вимог, які були передбачені законодавством України на момент здійснення таких правочинів, зокрема позивач та контрагент були у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстровані платниками податку на додану вартість, установчі документи контрагента не були визнані в судовому порядку недійсними, був відсутній вирок суду щодо посадових осіб зазначеного контрагента, виконання договірних відносин підтверджується відповідними актами здачі-прийняття робіт, а сплата по договору - платіжним дорученням з відміткою банку про проведення коштів, та крім того відповідачем (на неодноразову вимогу суду) не було надано до матеріалів справи жодних доказів щодо невизначення контрагентом позивача сум податкових зобов'язань по правовідносинах із позивачем для сплати до Державного бюджету, а відповідно не було доведено завдання шкоди Державному бюджету за наслідками таких правовідносин позивача із ПП «Техсервіс».

Оскільки, як було зазначено вище, відповідачем не доведено наявності взаємозв'язку по господарських операціях між першим, другим та третім ланцюгом правовідносин (а саме, що правовідносини між ПП «Бюро перекладів «Альфа»та ПП «Техсервіс»мали вплив на здійснення правовідносин між ПП «Техсервіс»та позивачем ТОВ «Новопак»), то відповідно висновки Акта № 2313/231/25566056 від 17.11.2011 р. про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «Техсервіс»щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами, зокрема з ПП «Бюро перекладів «Альфа», на які посилається відповідач в обґрунтування своєї позиції, судом до уваги братися не можуть.

Так, на підставі зазначеного, відповідачем було зроблено висновок, що ПП «Техсервіс»не було також додержано вимог ч.1, 5 ст.203, п.1, п.2 ст.215, ст.228, ст.234 Цивільного кодексу України і під час господарських відносин з позивачем ТОВ «Новопак», внаслідок чого такі правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, та відповідно є недійсними (нікчемними), а відповідно за наслідками таких відносин не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість.

Однак, перевіривши наявні матеріали справи, та вивчивши норми чинного законодавства з даного приводу, суд не може погодитися з таким висновком контролюючого органу, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.61 Конституції України, юридична відповідальність кожної особи (в тому числі і платника ПДВ) має індивідуальний характер і поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цією особою. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є незаконним.

Крім того, в судовому засіданні представником відповідача не було роз'яснено суду та не було підтверджено відповідними доказами те, яким саме чином та на підставі яких нормативних актів позивач має нести відповідальність за порушення, встановлені по іншому суб'єкту господарювання, а саме ПП «Бюро перекладів «Альфа», із яким позивач взагалі не мав жодних правовідносин, а наявності ланцюга таких правовідносин із ПП «Бюро перекладів «Альфа», - відповідачем жодними допустимими доказами по справі доведено суду не було.

Тобто відповідачем жодними допустимими доказами по справі не було доведено суду, що ПП «Бюро перекладів «Альфа»взагалі має споріднену господарську діяльність із ТОВ «Новопак»що стосується перефасування продовольчих товарів.

Також в Акті перевірки позивача, контролюючий орган зазначає, що при здійснені правочинів між ПП «Техсервіс»та ПП «Бюро перекладів «Альфа»(третій ланцюг правовідносин), сторонами не було додержано вимог ч.1, 5 ст.203, п.1, п.2 ст.215, ст.228, ст.234 Цивільного кодексу України, а отже такі правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, та відповідно є недійсними (нікчемними), внаслідок чого не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість.

З огляду на вказане, суд зазначає, що Акт перевірки являється документом, який фіксує законність здійснення господарських операцій суб'єктами господарювання, однак не є нормативно-правовим документом і не несе юридичних наслідків.

Відповідачем не надано доказів, що факти порушення норм законодавства суб'єктом господарювання, які встановлені в Акті перевірки, визнані в судовому порядку, а тому такі висновки відповідача не можуть слугувати, на думку суду, підставою для визнання правочинів між позивачем та ПП «Техсервіс»з ознаками нікчемності.

Так, ст.228 ЦК України встановлено, що нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок, а саме, якщо правочин був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства може бути визнаний недійсним тільки у судовому порядку.

Однак, в Акті перевірки відсутні будь-які дані, які б в установленому порядку підтверджували те, що правочини, укладені позивачем із зазначеним контрагентом були спрямовані на порушення публічного порядку, чи такі правочини були визнані недійсними в судовому порядку, та крім того, таких доказів не було надано відповідачем в судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи надані позивачем до матеріалів справи документи (докази), та проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд не може погодитися із такими висновками податкового органу щодо недійсності (нікчемності) правочинів між позивачем та ПП «Техсервіс», оскільки сторонами були виконані вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зазначені правочини були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, товарність операцій також була доведена позивачем згідно наданих до справи документів, та не була допустимими доказами заперечена відповідачем.

Крім того, як зазначалося вище, відповідачем не було надано суду жодних доказів щодо невизначення контрагентом позивача ПП «Техсервіс»сум податкових зобов'язань по правовідносинах із позивачем для сплати до Державного бюджету , а відповідно жодними допустимими доказами не було доведено суду, що за наслідками таких правовідносин позивача із ПП «Техсервіс»було завдано шкоди Державному бюджету.

Щодо висновку відповідача про недійсність укладених позивачем із ПП «Техсервіс»правочинів, податковий орган посилається одночасно на норми Цивільного кодексу України, якими врегульовано поняття «недійсного»та «нікчемного»правочинів.

Відповідно до частини першої ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин. який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

З приводу наведеного суд вважає, що оскільки відповідачем не надано допустимих доказів визнання укладених позивачем та ПП «Техсервіс»правочинів недійсними, посилання на його фіктивність є безпідставним та до уваги братися не може.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважаться таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Крім того, суд зазначає, що при здійсненні висновків в Акті перевірки відповідачем не було враховано, що із прийняттям Закону України 2 грудня 2010 року № 2756-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України», ст. 228 Цивільного кодексу України була доповнена частиною третьою наступного змісту:

«У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави».

Тобто, зазначені правочини після 01.01.2011 року мають визнаватися не нікчемними, а оспорюваними.

Проте, як видно з наявних матеріалів справи, відповідного рішення суду щодо визнання спірного правочину недійсним ДПІ у Святошинському районі м. Києва надано не було, що відповідно виключає право контролюючого органу посилатися на частину другу ст. 215 Цивільного кодексу України у висновках Акта перевірки.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин. який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частіші.

Також, відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного га всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, та не було допустимими доказами заперечено відповідачем, укладені між позивачем та ПП «Техсервіс»правочини не віднесені законом до нікчемних, а також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Таким чином, відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, неправомірно виходив з фіктивності (нікчемності) спірних правочинів, а висновок про те, що зазначені угоди очевидно суперечать інтересам держави та суспільства не підтверджений відповідачем допустимими доказами та рішеннями суду про визнання їх такими.

В силу положень ст.62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Також, відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»: «…при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі».

Однак, як вбачається з наявних матеріалів справи, відповідачем не було надано суду доказів наявності вироку суду відносно посадових осіб ПП «Техсервіс».

Також, суд не може взяти до уваги посилання відповідача на наявність кримінальної справи відносно посадових осіб ПП «Бюро перекладів «Альфа», оскільки така кримінальна справа стосується саме посадових осіб такого суб'єкта господарювання із яким позивач взагалі жодних правовідносин не мав, а ланцюгу наявності правовідносин між ПП «Бюро перекладів «Альфа»та ТОВ «Новопак»через контрагента позивача ПП «Техсервіс»- відповідачем жодними доказами доведено не було.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів.

Згідно п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Згідно із п.201.8 ст.201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, з урахуванням вищезазначених норм податкового законодавства, ПП «Техсервіс», яке на час таких правовідносин із позивачем було зареєстроване платником ПДВ, надало послуги позивачу, та виходячи з договірної ціни таких послуг, належним чином оформило та надало позивачу податкові накладні (копії яких містяться в матеріалах справи).

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем за результатами правовідносин із ПП «Техсервіс»(товарність яких підтверджена позивачем в судовому засіданні), на підставі отриманих податкових накладних, було правомірно відображено в податковій звітності суми податкового кредиту, а саме: за вересень 2011 р. - на суму 94 366,67 грн.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва ДПС від 12.06.2012 р. № 0001792230 - є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки на неодноразову вимогу суду відповідачем та і не було надано доказів завдання будь-якої шкоди Державному бюджету внаслідок правовідносин позивача та ПП «Техсервіс», а отже висновки Акта перевірки не підтверджені відповідачем допустимими доказами по справі.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів суду правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення від 12.06.2012 р. № 0001792230.

Натомість представник позивача надав суду обґрунтовані пояснення, підтверджені допустимими доказами, щодо протиправності винесення відповідачем податкового повідомлення-рішення від 12.06.2012 р. № 0001792230.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В позовній заяві та в судових дебатах позивач не заявляв вимоги щодо відшкодування йому судових витрат із сплати судового збору. Тому суд не вирішував питання, в порядку ст. 94 КАС України, щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва ДПС від 12.06.2012 р. № 0001792230.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя: Я.І. Добрянська

Дата складання та підписання в повному обсязі постанови 09.10.2012 р.