Постанова

від 27.09.2012 по справі 2а-9038/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 вересня 2012 року 13:59 № 2а-9038/12/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря судового засідання Хилі І.В. та представників сторін:

від позивача: Білої О.В.,

від відповідача: Григорук С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛізингФінанс » до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08 червня 2012 року № 0002012260, №0002022260,- ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛізингФінанс»(далі -позивач, ТОВ «ЛізингФінанс») з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби (далі -відповідач, ДПІ у Подільському районі м. Києва) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08 червня 2012 року №0002022260, №0002012260, якими нараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 липня 2012 року відкрито провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив скасувати спірні податкові повідомлення-рішення, посилаючись на те, що при їх складанні відповідач зробив невірні висновки щодо порушення податкового законодавства. Позивач вважає, що підприємство вірно визначило валові витрати за наслідками виконання договору про надання агентських послуг, договору про інспектування об'єктів лізингу і договорів страхування об'єктів лізингу, оскільки такі послуги були пов'язані з основною господарською діяльністю позивача, а тому у відповідача не було підстав для збільшення зобов'язань з податку на прибуток.

Також представник позивача звертав увагу суду на те, що відповідачем безпідставно збільшено податкові зобов'язання з податку на додану вартість за результатами господарських з ТОВ «Євротранспостачсервіс», оскільки позивачем було виконано всі вимоги податкового законодавства для виникнення права на віднесення оплачених сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту. Висновки відповідача, викладені в акті перевірки, позивач вважає незаконними з огляду на те, що Законом України «Про державну податкову службу в Україні»не передбачено права відповідача здійснювати контроль дотримання платником податків цивільного законодавства, а підстави нікчемності правочину мають встановлюватися законом, а не актами податкових перевірок.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено, що позивачем в порушення вимог Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств»та «Про податок на додану вартість»занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 180 293,00 грн. та податок на додану вартість у розмірі 9 862,00 грн., що стало підставою для прийняття спірних рішень, які відповідач вважає правомірними.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛізингФінанс»(код ЄДРПОУ 35466779) зареєстроване як юридична особа Шевченківською районною державною адміністрацією м. Києва (свідоцтво № 132516 від 27.09.2007р.) та перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Подільському районі Державної податкової служби як платник податків.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 12.04.2012 року по 15.05.2012 року ДПІ у Подільському районі м. Києва було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «ЛізингФінанс»з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт № 179/22-604/35466779 від 22.05.2012 року (далі по тексту - Акт перевірки, Акт) -том І, а.с. 12-61.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 1.32. ст.1, п.п. 5.2.1. п. 5.1. ст. 5, п.11.2. ст. 11, п.п. 8.1.1.-8.1.2. п. 8.1. ст. 8, п.п. 8.4.1. п. 8.1. ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 180 293,00 грн. Висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що позивачем протиправно включено до валових витрат вартість послуг зі страхування об'єктів оперативного лізингу на загальну суму 172 200,00 грн.; послуг з огляду об'єктів лізингу на загальну суму 49 311,00 грн.; та надання агентських послуг на суму 499 658,00 грн., які, на думку відповідача, не пов'язані з господарською діяльністю позивача, що не дає права на їх включення до складу валових витрат.

Також перевіркою виявлено порушення п.п. 7.4.1., 7.4.4.-7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та пунктів 198.1. і 198.3. статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 9 862,00 грн. Висновок податкового органу в даній частині ґрунтується на тому , що ТОВ «ЛізингФінанс»не мало право включати суму податку на додану вартість, сплачену ТОВ «Євротранспостачсервіс»у складі вартості наданих позивачу послуг, оскільки такі послуги не призначені для використання у господарській діяльності позивача.

08 червня 2012 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Подільському районі м. Києва було прийнято податкові повідомлення -рішення:

- № 0002022260 , яким позивачу за порушення п. 1.32. ст.1, п.п. 5.2.1. п. 5.1. ст. 5, п.11.2. ст. 11, п.п. 8.1.1.-8.1.2. п. 8.1. ст. 8, п.п. 8.4.1. п. 8.1. ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»нараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 222 766,00 грн., з яких 178 619,00 грн. - основного платежу та 44 147,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0002012260 , яким позивачу за порушення п.п. 7.4.1., 7.4.4.-7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.п. 198.1., 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України нараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 12 328,00 грн., з яких 9 862,00 грн. - основного платежу та 2 466,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуюсь з вказаними рішеннями податкового органу, позивач звернувся до суду з даним з позовом.

Перевіряючи обґрунтованість висновків контролюючого органу суд дійшов наступних висновків.

Щодо віднесення позивачем до складу валових витрат вартості послуг на загальну суму 499 658,00 грн. за результатами взаємовідносин з СПД ОСОБА_3 суд зазначає наступне.

Як встановлено перевіркою та підтверджується матеріалами справи, 29 вересня 2009 року між ТОВ «ЛізингФінанс»(товариство) та СПД ОСОБА_3 (виконавець) укладено Договір №.2909/ІАП-1 про надання агентських послуг, відповідно до якого товариство доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по виконанню агентських, інформаційних, консультаційно-довідкових послуг, спрямованих на укладання товариством договорів лізингу з клієнтами (фізичними та юридичними особами) - том І, а.с. 64-66.

За умовами вказаного Договору виконавець зобов'язувався здійснювати діяльність, направлену на залучення клієнтів та укладання договорів лізингу.

Пунктом 4.1. зазначеного Договору передбачено, що підтвердженням наданих виконавцем послуг є підписаний Акт приймання-передачі послуг. В акті приймання-передачі наданих послуг вказується номер укладеного договору, сума договору, сума винагороди, належної до сплати виконавцю.

Додатком №1 до вказаного вище Договору встановлено винагороду виконавця у розмірі 8,9% від суми договору лізингу, який підготовлено до укладання та підписано клієнтом.

На виконання вказаного Договору СПД ОСОБА_3 було по підготовці до укладання та підписання ряду договорів оперативного та фінансового лізингу, про що сторонами підписано акти приймання-передачі наданих послуг:

- від 24 червня 2010 року, яким підтверджується укладання договорів лізингу на загальну суму 3 916 801,64 грн., з яких 348 595,35 грн. складає винагорода виконавця;

- від 21 вересня 2010 року, яким підтверджується укладання договорів лізингу на загальну суму 1 697 336,71 грн., з яких 151 062,97 грн. складає винагорода виконавця (том І, а.с. 83-84).

Вказані акти приймання-передачі підтверджують факт укладення СПД ОСОБА_3 в інтересах ТОВ «ЛізингФінанс»22 договорів оперативного лізингу (оренди) та 4 договорів фінансового лізингу. Копії вказаних договорів було надано позивачем та залучено судом до матеріалів справи (том І, а.с. 170-189, 222-247). Наявність вказаних договорів та їх законність відповідачем не заперечувалась.

Оплата послуг агента була здійснена позивачем згідно платіжних доручень № 227 від 06.07.2010 р. на суму 230 000,00 грн., № 309 від 20.07.2010 р. на суму 59 840,00 грн., № 310 від 22.07.2010р. на суму 58 755,35 грн., № 819 від 30.11.2010р. на суму 25 500,00 грн., № 489 від 01.12.2010р. на суму 25 000,00 грн., № 492 від 03.12.2010р. на суму 25 000,00 грн., № 496 від 06.12.2010р. на суму 25 000,00 грн., № 498 від 07.12.2010 р. на суму 2 000,00 грн., № 509 від 10.12.2010р. на суму 20 000,00 грн., № 7 від 11.01.2011 р. на суму 2 562,97 грн., № 10 від 11.01.2011р. на суму 8 000,00 грн. (том І, а.с. 210-220).

Суми виплаченої ТОВ «ЛізингФінанс»винагороди на користь СПД ОСОБА_3 включена до складу валових витрат в 2 кварталі 2010 року (в сумі 348 595,35 грн.) та в 3 кварталі 2010 року (в сумі 151 062,97 грн.).

Як вбачається з Акту перевірки, порушення позивачем норм податкового законодавства за даним епізодом ДПІ у Подільському районі м. Києва вбачає в тому, що в актах приймання-передачі не зазначено, з ким укладались договори лізингу, об'єкти лізингу щодо часу та місця наданих послуг, що не підтверджує факту їх надання та не дає можливості зробити висновки щодо зв'язку цих витрат з фінансово-господарською діяльністю підприємства. Також податковий орган зазначав, що договори лізингу ТОВ «ЛізингФінанс»підписані раніше, ніж СПД ОСОБА_3 надано акти приймання-передачі послуг. Відповідач також зазначав, що позивач має власні трудові ресурси для укладання договорів, а тому в залученні сторонніх осіб не було потреби.

Висновки відповідача суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно ст. 295 Господарського кодексу України (далі - ГК України) комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє. Комерційним агентом може бути суб'єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженням, основаним на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво.

Згідно ст. 297 ГК України за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок. Агентський договір повинен визначати сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов'язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами. Згідно ч. 1 ст. 301 ГК України відповідно до агентського договору комерційний агент одержує агентську винагороду за посередницькі операції, що здійснені ним в інтересах суб'єкта, якого він представляє, у розмірі, передбаченому договором.

З урахуванням наведених положень господарського законодавства суд приходить до висновку, що досліджений договір №.2909/ІАП-1 від 29.09.2009 року, укладений між ТОВ «ЛізингФінанс»та СПД ОСОБА_3, повністю відповідає змісту агентської діяльності.

В свою чергу відповідно ч. 3 п. 1.31 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(чинного у період виникнення спірних правовідносин) продаж результатів робіт (послуг) - це будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, об'єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг), тобто надання посередницьких послуг за агентським договором є продажем результатів робіт (послуг) в розумінні Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а тому виплата винагороди комерційному агенту оподатковується за загальними правилами, визначеними податковим законодавством.

Відповідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Визначення господарської діяльності міститься у п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно якого господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно п. 5.2.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно п. 5.3.9 вказаної норми не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Тобто підставою для включення витрат, в тому числі витрат на сплату посередницьких послуг, до складу валових, є безпосередній зв'язок їх з господарською діяльністю та належне документальне оформлення відповідно до правил ведення податкового обліку.

Правила податкового обліку визначені статтею 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно якої (п. 11.2.1) датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг). Також відповідно п. 11.2.3 вказаного Закону датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які звільненими від сплати цього податку, - є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

Аналізуючи приписи наведених норм, суд приходить до висновку, що перелік необхідних документів для включення витрат на посередницькі послуги до складу валових витрат, обмежується документами, що підтверджують факт їх отримання. Оскільки у підтвердження отриманих послуг позивачем надані належним чином оформлені договір, акти виконаних робіт, платіжні доручення, що підтверджують факт надання агентських послуг виконавцем, суд вважає, що позивачем виконано обов'язок щодо документального оформлення відповідних операцій.

При цьому суд зауважує, що з усіма клієнтами, знайденими агентом (СПД ОСОБА_3), фактично було укладено угоди та здійснена передача майна в лізинг на їх користь. Тобто в результаті укладання агентського договору позивач отримав позитивний економічний ефект, що не спростовано відповідачем. Вказані обставини підтверджують безпосередній зв'язок отримання послуг за агентським договором з господарською діяльністю позивача, а саме отриманими доходами.

Пунктом 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. № 318 передбачено, що витрати на збут включають, зокрема, комісійні винагороди торговим агентам, інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

Таким чином, позивач обґрунтовано відніс витрати на придбання агентських послуг у СПД ОСОБА_3 за агентською угодою від 29.09.2009 р. на загальну суму 499 658,00 грн. до складу валових витрат на підставі п. 5.1, п. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Посилання відповідача на наявність у штаті позивача працівників, якими б могли виконуватись відповідні роботи, не приймаються судом до уваги, оскільки чинним законодавством не обмежено право суб'єкта господарювання користуватись послугами сторонніх осіб з метою збільшення обсягів реалізації товарів (робіт, послуг), навіть за наявності у штаті власних спеціалістів відповідного профілю. До того ж, відповідачем не надано суду належних доказів того, що позивач мав у штаті працівників, до посадових обов'язків яких віднесено здійснення пошуку клієнтів для укладання договорів. В свою чергу, наданими позивачем штатними розписами вказані обставини спростовуються (том І, а.с. 192-194).

З приводу тверджень відповідача про ненадання позивачем звітів виконавця та підписання договорів лізингу раніше дати підписання актів приймання-передачі послуг з СПД ОСОБА_3, суд зазначає, що умовами агентського договору №.2909/ІАП-1 від 29.09.2009р. не передбачено складання звітів виконавця, а також не встановлено жодних строків підписанні актів приймання-передачі наданих послуг. Згідно Додатку № 1 до агентського договору винагорода агента сплачується протягом 30-ти днів після підписання актів приймання-передачі наданих послуг, однак такі акти могли бути підписані сторонами в будь-який момент після фактичного надання послуг , що не суперечить вимогам чинного законодавства та умовам договору.

Факт укладення агентської угоди, її реальне виконання та фактичний розрахунок за неї підтверджується матеріалами справи та не спростовуються податковим органом.

За таких обставин, суд приходить до висновку про безпідставність донарахування позивачу податковим органом податку на прибуток та застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій по взаємовідносинах з СПД ОСОБА_3 оспорюваним податковим повідомленням-рішенням № 0002022260 від 08.06.2012 р.

Щодо віднесення позивачем до валових витрат вартості послуг з огляду об'єктів лізингу, наданих ТОВ «Євротранспостачсервіс», на загальну суму 49 311,00 грн. та віднесення 9 862,27 грн. до складу податкового кредиту у вересні 2010 року, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 18 січня 2010 року між ТОВ «ЛізингФінанс»(Замовник) та ТОВ «Євротранспостачсервіс»(Виконавець) було укладено Договір №100188/1/ПЛ, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання виконувати від імені Замовника дії, пов'язані із здійснення контролю за дотриманням вантажоодержувачем Замовника умов використання об'єкта лізингу за його призначенням, зокрема: забезпечення належних умов зберігання та охорони об'єкта лізингу; дотримання відповідних стандартів, технічних умов, правил експлуатації та інструкцій заводів-виробників; одержання необхідних дозволів на експлуатацію об'єктів лізингу; перевірка своєчасності і повноти проведення технічного обслуговування транспортних засобів замовника, що знаходяться в користуванні лізингоодержувачів замовника; бути присутнім при огляді автомобілів, що потрапили у дорожньо-транспортну пригоду, та складати акти про нанесені збитки (том І, а.с. 85-89).

Пунктом 4.1. Договору визначено, що на підтвердження виконання послуг виконавець складає Акт наданих послуг з переліком об'єктів лізингу, що оглядалися, до якого обов'язково мають бути додані Акти огляду об'єктів лізингу, за формою, затвердженою у додатку 3 до Договору.

Додатками №4-11 до Договору щомісячно з лютого по вересень 2010 року визначався список об'єктів лізингу, які підлягали інспектуванню (том І, а.с. 90-99). На підтвердження факту проведення огляду об'єктів лізингу ТОВ «Євротранспостачсервіс»складено акти перевірки наявності, збереження та технічного стану об'єктів лізингу, затверджені Генеральним директором ТОВ «ЛізингФінанс»(том І, а.с. 125-169).

ТОВ «ЛізингФінанс»на виконання умов Договору сплатило на користь ТОВ «Євротранспостачсервіс»грошові кошти у розмірі 49 311,33 грн., які віднесено позивачем до складу валових витрат в 3 кварталі 2010 року. Суму податку на додану вартість у розмірі 9862,27 грн., сплачену у складі вартості таких послуг, було віднесено позивачем до складу податкового кредиту за вересень 2010 року на підставі податкової накладної № 4 від 29.09.2010 року, виписаної ТОВ «Євротранспостачсервіс»(том І, а.с. 124).

Вказуючи на безпідставність віднесення позивачем зазначених витрат до складу валових, ДПІ у Подільському районі м. Києва зазначає, під час проведення перевірки позивачем не було надано «матеріалізованих результатів надання послуг огляду об'єктів лізингу, підтвердження часу, місця її проведення, найменування об'єктів лізингу, що оглядались...» , а тому неможливо підтвердити зазначені витрати, як такі, що пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг).

Суд не погоджується з висновками податкового органу з огляду на наступне.

За даними Довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України АБ №235630 від 23.03.2010 року видами діяльності ТОВ «ЛізингФінанс»є: фінансовий лізинг; оренда автомобілів та ін. (том І, а.с. 195).

Як встановлено судом, у період, що перевірявся, позивачем здійснювалась діяльність з надання в лізинг (оренду) транспортних засобів юридичним та фізичним особам.

Законом України «Про фінансовий лізинг»передбачено, що лізингодавець має право здійснювати перевірки дотримання вантажоодержувачем умов користування предметом лізингу та його утримання, а лізингоодержувач зобов'язаний надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання (п. 2 ч. 1 ст. 10; п. 4 ч. 2 ст. 11).

Згідно статті 14 Закону України «Про фінансовий лізинг»лізингоодержувач протягом усього часу перебування предмета лізингу в його користуванні повинен підтримувати його у справному стані.

Виходячи з аналізу наведених законодавчих норм та обставин справи суд приходить до висновку, що надання отримання позивачем послуг з огляду об'єктів лізингу , пов'язане з основним видом діяльності позивача та спрямоване на збереження належного йому майна.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав чи обов'язків.

Як вбачається з укладеного Договору №100188/1/ПЛ від 18 січня 2010 року, між позивачем та ТОВ «Євротранспостачсервіс»погоджено форму та порядок підтвердження виконання договірних зобов'язань, а саме - актами перевірки наявності, збереження та технічного стану об'єктів лізингу , які підтверджують факт вчинення господарських операцій.

Суд зазначає, що ані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ані Законом України «Про оподаткування прибутки підприємств»чи Положенням про документальне забезпечення записів не передбачено ведення обліку «матеріалізованих результатів господарської операції»та складання «матеріалізованих результатів надання послуг».

Відповідно до частини 1 статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Крім того, відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності , а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Тобто, на відміну від інших видів договірних відносин, договір про надання послуг не може мати матеріальних результатів , що унеможливлює фіксування таких результатів у матеріальному вигляді.

Отже, з вищевказаного вбачається, що позивач не був зобов'язаний вести облік «матеріалізованих результатів надання йому послуг»ТОВ «Євротранспостачсервіс», оскільки ведення такого обліку не передбачено законом, а також враховуючи правову природу договору надання послуг - позивач фактично не міг здійснити такий облік.

Факт виконання ТОВ «Євротранспостачсервіс»визначених договором послуг підтверджується актами перевірки наявності, збереження та технічного стану об'єктів лізингу із зазначенням у них конкретних об'єктів лізингу та результатів дослідження виконавцем умов використання об'єктів лізингу (том І, а.с. 125-169).

Вказані первинні документи, що були надані на перевірку, містять усі необхідні реквізити і є достатнім доказом виконання ТОВ «Євротранспостачсервіс»зобов'язань за договором №100188/1/ПЛ від 18.01.2010 року.

Слід зазначити, що п. 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

З огляду на наведене, суд вказує на необґрунтованість висновків ДПІ у Подільському районі м. Києва щодо протиправного віднесення ТОВ «ЛізингФінанс»вартості послуг з огляду об'єктів лізингу у розмір 49 311,00 грн. до складу валових витрат в 3 кварталі 2010 року.

Аналізуючи правомірність віднесення позивачем 9 862,27 грн. до складу податкового кредиту у вересні 2010 року, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1.7. статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7. Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1. статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

З аналізу наведених норм права та обставин справи суд приходить до висновку, що достатніми підставами для включення ТОВ «ЛізингФінанс»до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг; використання зазначених товарів, робіт (послуг) у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Як встановлено судом, податковий кредит було сформовано позивачем на підставі належним чином оформленої податкової накладної №4 від 29.09.2010 р., виписаної ТОВ «Євротранспостачсервіс» (том І, а.с. 124).

Як зазначалось вище, придбані у ТОВ «Євротранспостачсервіс»послуги замовлялись позивачем з метою використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, фактичні обставини, з якими закон пов'язує право платника на формування податкового кредиту з ПДВ, підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем. Як встановлено судом, позивачем було дотримано вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту, а отже і правомірність відображення їх у податковій звітності.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ «ЛізингФінанс» правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за вересень 2010 року, а висновок Акта перевірки про порушення позивачем пп. 7.4.1., 7.4.4., 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є помилковим, відтак визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 9 862,27 грн. згідно податкового повідомлення-рішення № 0002012260 від 08.06.2012 року є протиправним.

Враховуючи те, що податкове зобов'язання визначене контролюючим органом неправомірно, то застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно п. 123.1. ст. 123 Податкового кодексу України у розмірі 2 466,00 грн. є також протиправним.

Щодо віднесення позивачем до валових витрат вартості послуг страхування об'єктів лізингу на загальну суму 172 200,00 грн. суд зазначає наступне.

За висновком відповідача, у період з 01.01.2009 року по 31.03.2011 року позивачем на порушення вимог пп. 8.1.1, п. 8.1 ст. 8, пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, пп. 8.4.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»завищено задекларовані показники сум витрат на страхування об'єктів фінансового лізингу, які повинні збільшувати балансову вартість основних фондів, на загальну суму 172 200,00 грн.

Як встановлено під час перевірки та підтверджується матеріалами справи, ТОВ «ЛізингФінанс»укладено договори страхування об'єктів оперативного лізингу з наступними страховими компаніями: ТзДВ «СТ «Авеста страхування», ЛД ЗАТ «Європейський страховий альянс», ТзДВ «СК «Наста», ВАТ «УСК «Дженералі Гарант», ВАТ «Страхове», ТОВ «Іллічівське», ПАТ СК «Інтер-Поліс»(том 4, а.с.74 -252).

Предметом страхування згідно вказаних договорів є майнові інтереси страхувальника (ТОВ «ЛізингФінанс»), пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням належними позивачу транспортними засобами.

На виконання умов вказаних договорів ТОВ «ЛізингФінанс»сплачено на користь ТзДВ «СТ «Авеста страхування», ЛД ЗАТ «Європейський страховий альянс», ТзДВ «СК «Наста», ВАТ «УСК «Дженералі Гарант», ВАТ «Страхове», ТОВ «Іллічівське», ПАТ СК «Інтер-Поліс»страхові премії, які віднесено до складу валових витрат у відповідних періодах, а саме:

- за 1 квартал 2009 року - у сумі 6 694,00 грн.;

- за 2 квартал 2009 року - у сумі 12 709,00 грн.;

- за 3 квартал 2009 року - у сумі 5 578,00 грн.;

- за 4 квартал 2009 року - у сумі 22 690,00 грн.;

- за 1 квартал 2010 року - у сумі 16 857,00 грн.;

- за 2 квартал 2010 року - у сумі 54 984,00 грн.;

- за 3 квартал 2010 року - у сумі 18 738,00 грн.;

- за 4 квартал 2010 року - у сумі 25 791,00 грн.;

- за 1 квартал 2011 року - у сумі 8 159,00 грн.

Суми сплачених страхових премій було включено позивачем до складу валових витрат у відповідних податкових періодах.

Загальний розмір витрат позивача, понесених за договорами страхування відповідальності, становить 172 200,00 грн., що сторонами не заперечувалось.

Відповідно до ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

З приводу правомірності висновків відповідача про виключення даних витрат зі складу валових суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 ст. 333 Господарського Кодексу України страхуванням у сфері господарювання є діяльність, спрямована на покриття довготермінових та короткотермінових ризиків суб'єктів господарювання з використанням заощаджень через кредитно-фінансову систему або без такого використання.

Особливості віднесення витрат подвійного призначення до складу валових витрат платника податку встановлені пунктом 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»вiд 28.12.1994 р. № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР), чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до п. 5.4.6 вказаного Закону (у редакції, чинній на момент здійснення спірних господарських операцій) до валових витрат включаються будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку ; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності , у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Частиною 3 пункту п. 5.4.6 Закону № 334/94-ВР передбачено, що віднесення до складу валових витрат платника податку витрат із страхування (крім витрат по медичному, пенсійному страхуванню та за обов'язковими видами страхування) здійснюється в розмірі, що не перевищує 5 відсотків валових за звітний податковий період, наростаючим підсумком з початку року, а для сільськогосподарських підприємств - за звітний податковий рік.

При цьому, пункт 5.11 ст. 5 Закону № 334/94-ВР забороняє встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі.

Як зазначалось вище, основним видом діяльності позивача, що перевірявся, було надання майна в лізинг (оренду) фізичним та юридичним особам.

Статтею 13 Закону України «Про фінансовий лізинг»встановлено, що предмет лізингу та/або пов'язані із виконанням лізингових договорів ризики підлягають страхуванню, у разі якщо їх обов'язковість встановлена законом або договором.

З досліджених судом договорів оперативного лізингу (оренди) вбачається, що протягом всього терміну дії договорів лізингу лізингодавець здійснює страхування Предмета лізингу в обраній ним страховій компанії. Предмет лізингу страхується від ризиків пошкодження, втрати (викрадення), знищення (загибелі) на всі випадки, передбачені Правилами страхування Страхової компанії на суму вартості Предмета лізингу. Лізингодавець зобов'язаний продовжувати страхування Предмету лізингу до повного виконання своїх зобов'язань за дійсними договорами (п.п. 7.1., 7.2., 7.4.).

Отже, страхування предмету лізингу є однією з умов укладених позивачем договорів оперативного лізингу, а відтак - пов'язане зі здійсненням позивачем основного виду господарської діяльності.

Таким чином, оскільки укладення договорів страхування було обов'язковою умовою продажу лізингових послуг та виходячи із положень вказаних вище норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», позивач мав право на віднесення до валових витрат витрати по страхуванню у розмірі 172 200,00 грн.

Посилання відповідача на необхідність віднесення витрат по сплаті страхових платежів до балансової вартості відповідної групи основних фондів не може бути прийнято судом до уваги.

Так, відповідно до п.п. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів , а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Отже, наведена норма підлягає застосуванню у разі придбання платником основних фондів, балансова вартість яких збільшується в тому числі на суму сплачених страхових платежів, пов'язаних з таким придбанням .

Однак, поширення вказаної норми на подальші правовідносини з використання платником податку придбаних основних фондів, в тому числі по їх страхуванню, є безпідставним, оскільки порядок віднесення витрат на страхування до складу валових регулюється іншою нормою -пунктом 5.4.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». В свою чергу, п. 5.4.6. Закону прямо і недвозначно передбачає можливість віднесення до складу валових витрат витрат по страхуванню майна платника податку.

Виходячи з наведеного, висновки акту перевірки про порушення позивачем пункту пп. 8.1.1, п. 8.1 ст. 8, пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, пп. 8.4.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»внаслідок віднесення витрат на страхування до складу валових витрат підприємства, є необґрунтованими.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ «ЛізингФінанс»підлягає задоволенню.

Окрім того, згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати (судовий збір) з Державного бюджету України.

Пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845, визначено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011р. №2135/11/-11 вбачається, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача .

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби №0002022260 та №0002012260 від 08.06.2012 року.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛізингФінанс»судові витрати у розмірі 2 146,00 грн. (дві тисячі сто сорок шість гривень коп.).

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Патратій О.В.

Повний текст постанови складено та підписано: 02 жовтня 2012 року.