Ухвала

від 03.10.2012 по справі 6-32599св12

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

У х в а л а

іменем україни

3 жовтня 2012 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А.

суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М.,

Маляренка А.В., Матвєєвої О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя,

та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа: публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк» в особі Харківської філії (далі по тексту - ПАТ «Кредитпромбанк») про поділ майна подружжя,

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 березня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 16 липня 2012 року,

в с т а н о в и л а :

У липні 2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вищевказаним позовом, який уточнила у процесі розгляду справи і остаточно просила суд виділити їй та визнати за нею право власності на:

- Ѕ частину житлового будинку площею 459,2 кв.м. з надвірними спорудами по АДРЕСА_3, загальною вартістю 4700161 грн. 00 коп., який зареєстрований за ОСОБА_3;

- Ѕ частину земельної ділянки площею 0,5975 га за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер земельної ділянки 6310137900:09:003:0501, яка зареєстрована за ОСОБА_4, загальною вартістю 2346300 грн. 70 коп.;

- Ѕ частину нежитлових приміщень (швейний цех) по АДРЕСА_2 (літ. «А-2» площею 1132,8 кв.м. та літ. «Б-1» площею 81,4 кв.м., а всього 1214,2 кв.м), які зареєстровані за ОСОБА_4, загальною вартістю 2006582 грн. 00 коп.;

- автомобіль «Лексус LX-470», 2006 року випуску, білого кольору, д.н.з. НОМЕР_1, який зареєстрований за ОСОБА_3, вартістю 277177 грн. 47 коп.;

- Ѕ частину устаткування швейного цеху, яке складається з 50 швейних машинок, загальною вартістю 100000 грн. 00 коп., а всього майна на загальну суму 4853699 грн. 32 коп..

За ОСОБА_4 залишити право власності на:

- Ѕ частину житлового будинку площею 459,2 кв.м. з надвірними спорудами по АДРЕСА_3, загальною вартістю 4700161 грн. 00 коп., який зареєстрований за ОСОБА_3;

- Ѕ частину земельної ділянки площею 0,5975 га за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер земельної ділянки 6310137900:09:003:0501, яка зареєстрована за ОСОБА_4, загальною вартістю 2346300 грн. 70 коп.;

- Ѕ частину нежитлових приміщень (швейний цех) по АДРЕСА_2 (літ. «А-2» площею 1132,8 кв.м. та літ. «Б-1» площею 81,4 кв.м., а всього 1214,2 кв.м), які зареєстровані за ОСОБА_4, загальною вартістю 2006582 грн. 00 коп.;

- автомобіль «Лексус LX-470», 2003 року випуску, чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_1, який зареєстрований за ОСОБА_4, вартістю 262216 грн. 99 коп.;

- Ѕ частину устаткування швейного цеху, яке складається з 50 швейних машинок, загальною вартістю 100000 грн. 00 коп.;

- мікроавтобус марки «ГАЗ 320321 «Газель» білого кольору, д.н.з. НОМЕР_3, який зареєстрований за ОСОБА_3, вартістю 25388 грн. 75 коп., а всього майна на загальну суму 4864127 грн. 59 коп..

Стягнути з ОСОБА_4 на її користь компенсацію:

- за Ѕ частину автомобіля мікроавтобус марки «ГАЗ 320321 «Газель» білого кольору, д.н.з. НОМЕР_3, в сумі 12694 грн. 37 коп.;

- за проданий автомобіль «ВАЗ 21213» («Нива») зеленого кольору, 2002 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4, в сумі 16617 грн. 00 коп.;

- 10428 грн. 27 коп. різниці у вартості наданого в порядку розподілу майна (а.с. 38-40, т. 3).

У березні 2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом, який уточнив у процесі розгляду справи і остаточно просив суд розділити майно, набуте ОСОБА_4 та ОСОБА_3 під час зареєстрованого шлюбу, з урахуванням виконаних ОСОБА_4 спільних зобов'язань перед ПАТ «Кредитпромбанк», виділивши йому у власність:

- житловий будинок площею 459,2 кв.м. з надвірними спорудами по АДРЕСА_3;

- нежитлові приміщення швейного цеху літ. «А-2» площею 1132,8 кв.м. та літ. «Б-1» площею 81,4 кв.м., розташовані по АДРЕСА_2;

- автомобіль марки «Лексус LX 470», 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1.

Виділити у власність ОСОБА_3:

- автомобіль «Лексус LX 470», 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1;

- мікроавтобус марки «ГАЗ 320321» («Газель»), д.н.з. НОМЕР_3;.

Також просить стягнути з ОСОБА_3 на його користь різницю між вартістю частки відповідача та сумою сплаченого за неї кредиту, яка складає 509642 грн. 25 коп. (а.с. 41-44, т. 3).

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 29 березня 2012 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено у повному обсязі.

Виділено у власність ОСОБА_4 житловий будинок площею 459,2 кв. м. з надвірними спорудами по АДРЕСА_3, вартістю 4700161 грн. 00 коп.; нежитлові приміщення швейного цеху літ. «А-2» площею 1132,8 кв.м. та літ. «Б-1» площею 81,4 кв.м., розташовані по АДРЕСА_2, вартістю 2006582 грн. 00 коп.; автомобіль марки «Лексус LX 470», 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, вартістю 277177 грн. 47 коп..

Виділено у власність ОСОБА_3 автомобіль марки «Лексус LX 470», 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, вартістю 262216 грн. 99 коп.; мікроавтобус марки «ГАЗ 320321» («Газель»), д.н.з. НОМЕР_3, вартістю 25388 грн. 75 коп..

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 509642 грн. 25 коп..

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 - відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 16 липня 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 березня 2012 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, мотивуючи свої доводи неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в частині визнання за нею права власності на Ѕ частку земельної ділянки по АДРЕСА_2 виходили з роз'яснень, викладених у п. 29 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», та дійшли висновку, що майно фізичної особи-підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя і поділу не підлягає, оскільки відповідно до державного акту на земельну ділянку, яка розташована по АДРЕСА_2, її власником є суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_4.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в частині поділу устаткування швейного цеху, суди попередніх інстанцій виходили з того, що вказаний цех складається з 50 швейних машинок, а відповідачем ОСОБА_4 надані відомості про використання у його підприємницькій діяльності 28 швейних машин, які придбано у 2011 році, тобто після припинення шлюбних відносин з ОСОБА_3. Суди зазначили, що доказів, які б спростували відповідні обставини, ОСОБА_3 не надано, а також не надано відповідних доказів, які б свідчили про належність їй цього устаткування.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в частині сплати компенсації за проданий ОСОБА_4 у листопаді 2008 року автомобіль марки «ВАЗ-21213 «Нива» зеленого кольору, д.н.з. НОМЕР_4, суди виходили з того, що спірний автомобіль було продано під час перебування сторонами у шлюбних відносинах, а доказів про відсутність волевиявлення ОСОБА_3 щодо відчуження вказаного автомобіля не надано.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в частині розподілу між сторонами автомобіля марки «Лексус LX 470», 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, та автомобіля марки «Лексус LX 470», 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що кожна із сторін користується своїм автомобілем, а тому вони мають залишатися у власності кожного з них.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 в частині виділення йому у власність нежитлових приміщень швейного цеху літ. «А-2» площею 1132,8 кв.м. та літ. «Б-1» площею 81,4 кв.м., які розташовані по АДРЕСА_2, вартістю 2006582 грн. 00 коп., суди виходили з того, що ці приміщення використовуються у підприємницькій діяльності ОСОБА_4, є предметом іпотеки за кредитним договором, боржником за яким виступає ОСОБА_4.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 в частині виділення йому у власність житлового будинку по АДРЕСА_3 площею 459,2 кв.м. з надвірними спорудами, вартістю 4700161 грн. 00 коп., виходили з того, що ОСОБА_4 своєю новою сім'єю та разом із донькою від шлюбу з ОСОБА_3, проживає у спірному будинку, а ОСОБА_3 забезпечена житлом і проживає у трикімнатній квартирі АДРЕСА_1, і варіант поділу сторонами спірного будинку, який є цілісним майновим комплексом, є неприйнятним, оскільки створює передумови для виникнення суперечностей щодо користування ним, а також обтяжує ОСОБА_3 додатковими грошовими зобов'язаннями.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 в частині стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 509642 грн. 25 коп., які виникли на підставі кредитного договору № 0709/10/07-Z від 1 березня 2007 року, укладеного між ОСОБА_4 та ПАТ «Кредитпромбанк», суди виходили з того, що використання кредитних коштів було в інтересах сім'ї, а з січня 2009 року, тобто з моменту фактичного припинення шлюбних відносин, ОСОБА_4 самостійно сплачує тіло та проценти за кредитом, а оскільки частки у спільному майні подружжя є рівними, тому сторони є рівними у спільних зобов'язаннях.

Залишаючи у власність ОСОБА_3 автомобіль марки «ГАЗ 320321 «Газель», д.н.з. НОМЕР_3, суди попередніх інстанцій виходили з того, що право власності на вказаний автомобіль зареєстровано за нею.

Згідно ст. ст. 213, 214 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що відповідно до рішення Київського районного суду м. Харкова від 25 червня 2010 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвано, сторони перебували у шлюбних відносинах з 29 листопада 1991 року до січня 2009 року (а.с. 59-62, т. 2).

За час перебування у шлюбі сторонами придбано:

- житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 площею 459,2 кв.м. з надвірними спорудами, загальною вартістю, відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи від 24 травня 2001 року, проведеної ХНДІСЕ ім. Бокаріуса, 4700161 грн. 00 коп.;

- трикімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1, належать ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_8 у рівних частинах на підставі свідоцтва про право власності на житло № 2-97-110709ИР1 від 24 грудня 1997 року (а.с. 13-17, т. 1);

- нежитлові приміщення швейного цеху літ. «А-2» площею 1132,8 кв.м. та літ. «Б-1» пощею 81,4 кв.м., розташовані по АДРЕСА_2 загальною вартістю, відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи від 24 травня 2001 року, проведеної ХНДІСЕ ім. Бокаріуса, 2006582 грн. 00 коп., які належать на праві власності ОСОБА_4 (а.с 138-150, т. 1);

- земельну ділянку площею 0,1200 га по АДРЕСА_4, яка на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ХР № 107870 належить ОСОБА_3 (а.с. 19, т. 1 зворотна сторона);

- земельну ділянку площею 0,1000 га по АДРЕСА_4, яка на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ХР № 107855 належить ОСОБА_3 (а.с. 20, т. 1 зворотна сторона);

- земельну ділянку площею 0,5975 га по АДРЕСА_2, яка на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ХР № 072902 належить ОСОБА_4, як суб'єкту підприємницької діяльності, оціночною вартістю 270167 грн. 50 коп. (а.с. 12, т. 2);

- автомобіль марки «Лексус LX 470», 2006 року випуску, білого кольору, д.н.з. НОМЕР_1., вартістю, відповідно до висновку судової автотоварознавчої експертизи від 12 липня 2011 року, проведеної ХНДІСЕ ім. Бокаріуса, 262216 грн. 99 коп., який на праві власності належить ОСОБА_3 (а.с. 18, т. 1);

- автомобіль марки «Лексус LX 470», 2003 року випуску, чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_1, вартістю 277177 грн. 47 коп., відповідно до вищевказаного висновку від 12 липня 2011 року, який на праві власності належить ОСОБА_4 (а.с. 72, т. 1);

- мікроавтобус марки «ГАЗ 320321 «Газель», д.н.з. НОМЕР_3, вартістю 25388 грн. 75 коп., відповідно до вищевказаного висновку від 12 липня 2011 року.

- автомобіль марки «ВАЗ 21213», зеленого кольору, д.н.з. НОМЕР_6, який належав на праві власності ОСОБА_4 і був проданий ОСОБА_4 11 листопада 2008 року на підставі договору купівлі-продажу (біржової угоди) (а.с. 211-218, т. 1);

- засновано ТОВ «Еконт - система», відповідно до статуту якого розмір статутного капіталу становить 2500000 грн. 00 коп., із яких ОСОБА_3 володіє 30 % статутного капіталу, а ОСОБА_4 - 70 % статутного капіталу (а.с. 36-51, т. 1);

Судами попередніх інстанцій також встановлено і це вбачається із матеріалів справи, що 1 березня 2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк» і ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого ВАТ «Кредитпромбанк» відкрито відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі у розмірі 600000 доларів США з терміном повернення коштів до 10 лютого 2012 року (а.с. 82-84, т. 1).

Додатковою угодою від 30 серпня 2007 року розмір кредитної лінії було збільшено до 800000 доларів США (а.с. 89, т. 1).

В забезпечення виконання зобов'язань за цим договором нежитлові приміщення швейного цеху літ. «А-2» площею 1132,8 кв.м. та «Б-1» площею 81,4 кв.м., які розташовані по АДРЕСА_2 та земельна ділянка площею 0,5975 га за вказаною адресою були передані ВАТ «Кредитпромбанк» в іпотеку (а.с. 92-94, т. 1).

1 березня 2007 року між Банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_3, як поручитель, зобов'язалась солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань (а.с. 87-89, т. 1).

Згідно довідки ПАТ «Кредитпромбанк» від 25 лютого 2011 року загальна сума повернених коштів по кредиту та процентам за період з 1 березня 2007 року по 25 лютого 2011 року становить 457132,74 доларів США, строкова заборгованість за кредитною лінією станом на 25 лютого 2011 року становить 709714,36 доларів США (а.с. 190, т. 2).

Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються положеннями ст. ст. 57, 60, 63, 65,70 СК України, ст. 325 ЦК України і суди мають при вирішенні спору враховувати роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя та рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2012 від 19 вересня 2012 року.

Колегія суддів касаційного суду вважає за необхідне зазначити, що суд першої інстанції, встановивши вищенаведені обставини, неповно з'ясував усі фактичні у сукупності обставини, що мають значення для справи, не проаналізував усі факти і докази, викладені в обґрунтування позовних вимог сторонами з урахуванням їх же заперечень.

Суд апеляційної інстанції, погодившись з висновком суду першої інстанції, не проаналізував доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 березня 2012 року та не надав належної оцінки наявним доказам у справі, не навів мотивів та правового обґрунтування своїм висновкам та не усунув протиріччя, які містить рішення суду першої інстанції, що випливає з наступного.

Як вище зазначено, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в частині поділу устаткування швейного цеху, суди попередніх інстанцій виходили з того, що вказаний цех складається з 50 швейних машинок, відповідачем ОСОБА_4 надані відомості, що в його підприємницькій діяльності використовуються 28 швейних машин, які придбано у 2011 році, тобто після припинення шлюбних відносин з ОСОБА_3, яка не спростувала наведених обставин та не надала доказів, які б свідчили про належність їй цього устаткування.

Проте, колегія суддів касаційного суду вважає за необхідне зазначити, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою та не оцінили той факт, що у матеріалах цивільної справи відсутні будь-які належні докази про придбання ОСОБА_4 у 2011 році 28 швейних машин, які ним використовуються у підприємницькій діяльності. Проте, у справі наявний договір, додатки до договору та видаткова накладна, що свідчать про придбання однієї із швейних машин у 2006 році, тобто під час перебування сторін у шлюбних відносинах (а.с. 73-81, т. 1), і ця обставина залишена судами попередніх інстанцій поза увагою, а вказаним документам не надано відповідної оцінки.

Також, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою та не надали відповідної оцінки викладеним ОСОБА_3 в обґрунтування позову обставинам щодо продажу ОСОБА_4 у листопаді 2008 року без згоди ОСОБА_3 автомобіля марки «ВАЗ-21213 «Нива» зеленого кольору, д.н.з. НОМЕР_4, на підтвердження чого у матеріалах справи наявний договір купівлі-продажу (біржова угода), із якого не вбачається згоди ОСОБА_3, як дружини ОСОБА_4, на продаж вказаного автомобіля.

Колегія суддів касаційного суду вважає за необхідне також зазначити, що суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 в частині стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 509642 грн. 25 коп., які виникли на підставі кредитного договору № 0709/10/07-Z від 1 березня 2007 року, укладеного між ОСОБА_4 та ПАТ «Кредитпромбанк», належним чином не з'ясували та не надали відповідної оцінки викладеним ОСОБА_3 в обґрунтування позову та запереченнях на зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 обставинам щодо використання кредитних коштів для підприємницької діяльності, оскільки ОСОБА_4 є зареєстрованим як фізична особа-підприємець.

Залишаючи у власності ОСОБА_4 нежитлові приміщення швейного цеху літ. «А-2» площею 1132,8 кв.м. та літ. «Б-1» площею 81,4 кв.м., які розташовані по АДРЕСА_2, вартістю 2006582 грн. 00 коп., суди попередніх інстанцій виходили з того, що вказані приміщення використовуються у підприємницькій діяльності ОСОБА_4, та є предметом іпотеки за кредитним договором, боржником за яким виступає ОСОБА_4, а тому не підлягають поділу.

Колегія суддів касаційного суду не погоджується із таким висновком судів попередніх інстанцій, оскільки рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2012 від 19 вересня 2012 року офіційно розтлумачено положення ч. 1 ст. 61 СК України, згідно якого статутний капітал та майно приватного підприємства є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Оскільки спірні нежитлові приміщення були придбані сторонами у період шлюбу, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 21 квітня 2003 року, питання про їх розподіл має вирішуватись у відповідності до норм чинного законодавства.

Виділяючи у власність ОСОБА_4 житловий будинок по АДРЕСА_3 площею 459,2 кв.м. з надвірними спорудами, вартістю 4700161 грн. 00 коп. суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_4 своєю новою сім'єю та разом із донькою від шлюбу з ОСОБА_3 проживає у спірному будинку, а ОСОБА_3 забезпечена житлом і проживає у трикімнатній квартирі АДРЕСА_1, і варіант поділу сторонами спірного будинку, який є цілісним майновим комплексом є неприйнятним, оскільки створює передумови для виникнення суперечностей щодо користування ним, а також обтяжує ОСОБА_3 додатковими грошовими зобов'язаннями.

Проте, з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна, оскільки трикімнатна квартира, у якій проживає ОСОБА_3, належить ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_8 у рівних частинах, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло (а.с. 13, т. 1), а земельна ділянка, на якій розташований спірний житловий будинок належить на праві власності ОСОБА_3, що підтверджується державними актами на право власності на земельну ділянку (а.с. 19, 20, т. 1), і ця обставина залишена судами поза увагою та без оцінки.

При цьому, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що як суд першої інстанції так і суд апеляційної інстанції в порушення вимог ч. 4 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. 1 ст. 143 ЦПК України та за відсутності висновку експерта дійшли передчасного висновку про неприйнятність поділу спірного будинку, який на думку судів є цілісним майновим комплексом.

Частиною 2 ст. 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Положеннями ч. 4 ст. 10 ЦПК України встановлено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтв, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Висновки судів попередніх інстанцій з приводу обтяження ОСОБА_3 додатковими грошовими зобов'язаннями з утримання спірного будинку є довільним припущенням, оскільки ОСОБА_3 є співзасновником ТОВ «Еконт - система» і володіє 30 % статутного капіталу, а отже отримує прибуток від діяльності підприємства (а.с. 36-51, т. 1), і цій обставині має бути також надана відповідна оцінка.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. 303 ЦПК України на зазначені порушення уваги не звернув і не мотивуючи своїх висновків вдався до формального погодження з висновками суду першої інстанції.

Залишаючи у власність ОСОБА_3 автомобіль марки «ГАЗ 320321 «Газель», д.н.з. НОМЕР_3, суди попередніх інстанцій виходили з того, що право власності на вказаний автомобіль зареєстровано за нею, проте, залишили поза увагою та не надали відповідну оцінку викладеним ОСОБА_3 в обґрунтування позову обставинам, що спірний автомобіль завжди використовується ОСОБА_4 у потребах бізнесу і на час ухвалення рішення також знаходився у відповідача і експлуатувався ним.

Крім того, колегія суддів касаційного суду вважає за необхідне зазначити, що у матеріалах справи відсутні будь-які належні докази, які б підтверджували право власності ОСОБА_3 на вищевказаний автомобіль.

Також, колегія суддів касаційного суду вважає за необхідне зазначити, що ксерокопії документів, які наявні у матеріалах справи та на які посилалися суди, не засвідчені підписами суддів.

В порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України, суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з'ясували фактичних обставин справи щодо заявлених позовних вимог, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

За викладених обставин колегія суддів вважає, що рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 березня 2012 року та ухвала апеляційного суду Харківської області від 16 липня 2012 року підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 березня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 16 липня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Макарчук М.А.

судді: Леванчук А.О.

Мазур Л.М.

Маляренко А.В.

Матвєєва О.А.