Постанова

від 10.10.2012 по справі 8615/12/2070

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

10 жовтня 2012 р. № 2-а- 8615/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -Старосєльцевої О.В.,

за участі

секретаря судового засідання -Чубукіної М.В.,

представника позивача -Сімаковича П.Ю.,

представника відповідача -Лавренчук О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "ЛВВ" до Основ"янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Приватне підприємство "ЛВВ", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення - рішення Основ"янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби №00001041520 від 20.03.2012 року.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що порушень законодавства не допускав, податки обчислював правильно, спірне податкове повідомлення-рішення суперечить ч.3 ст.2 КАС України, оскільки висновки ДПІ у Червонозаводському районі м.Харкова про непідтвердженість реальності господарських операцій з контрагентом ТОВ «Бізнес - Консалтинг Плюс»(код ЄДРПОУ 37093546) безпідставні. Спірні господарські зобов'язання виконані належним чином, реальність їх підтверджується належно оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про задоволення позову.

Відповідач, Основ"янська міжрайонна державна податкова інспекція м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (згідно з ухвалою суду від 15.08.2012 р.), з поданим позовом не погодився.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, податкове повідомлення-рішення №00001041520 від 20.03.2012 року правомірне та відповідає вимогам законодавства, так як перевіркою встановлено порушення позивачем вимоги ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України; ст.ст. 185, 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України. У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи і вимоги заперечень проти позову, просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що позивач, Приватне підприємство "ЛВВ", пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом - 21172337, знаходиться на обліку як платник податків (зборів) у Основ"янській міжрайонній державній податковій інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, якою було проведено документальної невиїзної перевірки ПП «ЛВВ»(код ЄДРПОУ 21172337) з питань взаємовідносин з ТОВ «Бізнес - Консалтинг Плюс»(код ЄДРПОУ 37093546), що відображені у податковій декларації з податку на додану вартість за січень 2011 року.

Результати проведеної перевірки оформлені актом від 06.03.2012 № 756/15-215/21172337, в якому містяться висновки про порушення ПП «ЛВВ»вимоги ч. 1 ст. 203, ст. 215 . п. 1 ст. 216. ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів по придбанню ТМЦ (діоди, транзистори, мікросхеми тощо); відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 185. ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту за період січень 2011 року в сумі ПДВ 26603,16 грн.; в порушення п. 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу України занижена сума ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету за результатами роботи підприємства за січень 2011 року в сумі 26603 грн. (а.с.21-34).

З посиланням на акт від 06.03.2012 № 756/15-215/21172337 Основ"янською міжрайонною державною податковою інспекцією м. Харкова Харківської області Державної податкової служби було винесене податкове повідомлення -рішення №00001041520 від 20.03.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання ПП «ЛВВ»з податку на додану вартість на загальну суму 39 904,50 грн. (за основним платежем 26 603,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 13 301,50 грн.) (а.с.35).

Вирішуючи спір по суті суд зазначає, що відповідно до вимог п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України 198.3. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість спірного рішення, суд встановив, що 17.01.2011 року між Приватним підприємством "ЛВВ" (як замовник) та ТОВ «Бізнес - Консалтинг Плюс»(як виконавець) було укладено договір № 01ЛВ11 предметом якого є поставка комплектуючих виробів, матеріалів та обладнання в кількості згідно специфікації до договору № 1 від 17.01.11р., № 2 від 25.01.11р., № 3 від 26.01.11р. (а.с. 67, 68, 72, 76).

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах спірного правочину, позивачем подані до суду виписані контрагентом податкові накладні № 39 від 18.01.11 р. на суму 40205,64грн. у т.ч. ПДВ - 6700 грн., № 63 від 26.01.11р. на суму 63231,48 грн. у т.ч. ПДВ -10538,58 грн., № 69 від 27.01.11р. на суму 56181,85 грн. у т.ч. ПДВ - 9363,64 грн. (а.с. 70, 74, 78).

Також надані накладні на отримання товару: № 35 від 28.01.11р. на суму 40205,64 грн., № 60 від 04.01.11р. на суму 63231,48 грн. № 61 від 04.02.11р. на суму 56181,85 грн. та оплата здійснена згідно платіжних доручень № 700 від 18.01.11 р. у сумі 40205,64 грн., № 780 від 26.01.11 р. у сумі 63231,48 грн., № 709 від 27.01.11р. у сумі 56181,85грн. та специфікацій до договорів № 1 від 17.01.2011 року, № 2 від 25.01.2011 току та № 3 від 26.01.2011 року (а.с.68,69,71,73,75,77, 79).

Оцінивши згадані вище правочини за правилами ст.86 КАС України, суд відзначає, що спірні правочини були укладені між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечать закону, предметом спірних правочинів не є речі, що обмежені в цивільному обороті.

Таким чином, згадані договори визнаються судами належними та допустимими доказами наявності між позивачем та контрагентами позивача факту вчинення правочинів в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

Оцінивши перелічені вище первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

З пояснень представника позивача судом встановлено, що придбані у ТОВ «Бізнес - Консалтинг Плюс»товари використовувались позивачем для виготовлення продукції, яка в подальшому була реалізована відповідно договору укладеному, між ЗАТ «Елокс»(як замовник) та Приватним підприємством "ЛВВ" (як виконавець) № 0501-2009 від 05.01.2009р. предметом якого є поставка продукції, а саме електронного реле та датчиків згідно до додатків до договору № 28 від 14.01.11р. у сумі 61679,10 грн., № 29 від 21.01.11р. у сумі 24973,26 грн., № 30 від 25.01.11 р. у сумі 126938,40 грн. На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах спірного правочину, позивачем подані до суду первинні документи, що приєднані до матеріалів справи (а.с. 89-91,97,103).

Зі змісту доводів відповідача та змісту акту перевірки вбачається, що обґрунтованість даного доводу платника податків не спростована податковим органом.

Витребувані судом на виконання вимог ст.11 КАС України та приєднані до справи документи, а саме: платіжні доручення (а.с. 98, 99, 104, 105), засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірними правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів.

Факт перевезення товару, тобто реальність господарської операції за ознакою наявності фізичного переміщення товару, підтверджується приєднаними до справи товарно-транспортними накладними, а саме: від 28.01.11р., від 04.02.11р.(а.с.151,152).

Досліджуючи питання руху активів у спірних правовідносинах, суд виходить з того, що позивачем надані достатні докази стосовно транспортування товару, а також докази оприбуткування та складського обліку придбаних товарів.

За матеріалами справи та з пояснень сторін судом встановлено, що суб'єктом владних повноважень в основу судження про завищення платником податків податкового кредиту з ПДВ покладено виключно висновки акту перевірки ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова № 702/15-05-14/37093545 від 19.04.2011р. про нікчемність всіх правочинів, укладених за участі цього контрагента позивача.

Втім, з цього приводу суд зазначає, що акти податкових перевірок не можуть бути визнані належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись.

Натомість до кола таких доказів можуть бути віднесені такі, що набрали законної сили обвинувальний вирок суду відносно посадових осіб платника податків за вчинення злочинів, що передбачені ст.ст.191 або 212 Кримінального кодексу України (адже метою вчинення нікчемного правочину або викривлення дійсних показників господарських операцій в податковому обліку платника податків є намір платника податків на заволодіння державним майном або намір платника податків на ухилення від сплати податків, зборів), рішення адміністративного суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, рішення адміністративного суду про визнання правочину недійсним.

Однак, перелічених доказів відповідач до суду не подав, в основу спірного рішення таких доказів не поклав.

Оцінивши добуті докази, суд відзначає, що в ході перевірки відповідачем не встановлено у позивача наміру отримати за спірними правочинами іншого результату, ніж придбання товару.

Досліджуючи витребувані та приєднані до справи документи, суд відмічає, що матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентами при укладанні і виконанні спірних правочиінв взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України не виявлено.

З огляду на викладене, слід дійти висновку, що суб"єктом владних повноважень за наслідками проведення перевірки не спростовано презумпції добросовісності та сумлінності позивача як платника податків, зборів. Суд також відмічає, що в силу положень Податкового кодексу України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти -відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

При цьому, суд зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або висновки про відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, так як ані акт податкової перевірки, ані довідка зустрічної звірки не мають преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно засвідчують обставини фактичної дійсності.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Керуючись приписами наведеної норми процесуального закону, суд дійшов висновку, що викладене в акті перевірки судження відповідача про нікчемність правочинів є помилковим, оскільки базується лише на припущеннях, що суперечить вимогам ч.3 ст.2 КАС України. Зміст акту перевірки не містить викладення належних та допустимих доказів вчинення платником податків порушень положень п.198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що під час розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірним правочином, відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції, доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірних правочинів, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки судовим розглядом встановлено факт порушення спірним рішенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то позов належить задовольнити.

Згідно ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Приватного підприємства "ЛВВ" до Основ"янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

2. Скасувати податкове повідомлення - рішення Основ"янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби №00001041520 від 20.03.2012 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "ЛВВ" (61001, м. Харків, пл.. Повстання 7/8, код ЄДРПОУ 21172337) витрати зі сплати судового збору у розмірі 400,00 грн. (чотириста гривень 00 коп.).

4.Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

5.У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 15.10.2012 року.

Суддя Старосєльцева О.В.