Рішення

від 16.10.2012 по справі 5011-30/12930-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-30/12930-2012 16.10.12 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолізинг Плюс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Совант»

про стягнення 14 413,62 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

від позивача: Фінагіна В.Б. представник за довіреністю № б/н від 01.09.12.

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолізинг Плюс»(далі -позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Совант»(далі -відповідач) про стягнення 14 413,62 грн., а саме: 13 100,00 грн. -основного боргу, 992,35 грн. -пені, 321,27 грн. -3% річних.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідачем свої зобов'язання за Договором оперативного сублізингу (оренди) належним чином не виконано, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Автолізинг Плюс», що зумовило нарахування позивачем пені та 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.12. порушено провадження у справі № 5011-30/12930-2012, розгляд справи призначено на 02.10.12.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.12., в зв'язку з тим, що представниками сторін вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 20.09.12. про порушення провадження у справі не виконано в повному обсязі, розгляд справи відкладено на 16.10.12.

В судовому засіданні 16.10.12. представником позивача підтримано свої позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання 16.10.12. не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позовну заяву не подав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача та не подання ним доказів та письмового відзиву на позовну заяву не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 5011-30/12930-2012.

В судовому засіданні 16.10.12. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.05.11. між позивачем (Лізингоодержувач) та відповідачем (Сублізингоодержувачем) укладено Договір оперативного сублізингу (оренди) (далі -Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) предметом Договору є надання Лізингоодержувачем в користування Сублізингоодержувачу предмета сублізингу (майна) для підприємницьких цілей на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів.

Відповідно до п. 1.2 Договору предметом сублізингу є бувший у використанні автомобіль МАЗ 551605-271 самоскид, об'єм кузова 15,4 м3, д.р.н. АА6891НЕ, рік випуску 2008, № двигуна 80341737, № кузова Y3М55160580014703, загальною вартістю 250 000,00 грн.

Право Лізингоодержувача передавати майно, що передано йому у користування третім особам без додаткового узгодження з Лізингодавцем, передбачено п. 5.3 Договору № 800 оперативного лізингу (оренди).

Згідно з п. 2.1 Договору, строк користування Сублізингоодержувачем предметом лізингу становить вісім місяців з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі, згідно п. 4.3 Договору за умови сплати ним лізингових платежів та належного користування предметом лізингу за Договором.

При цьому, п. 4.3 Договору визначено, що приймання Сублізингоодержувачем майна в сублізинг оформлюється шляхом складання акту приймання-передачі, що підтверджує якість, комплектність, справність предмета сублізингу і відповідність техніко-економічним показникам. Акт приймання-передачі підписується повноважними представниками сторін та скріплюється печатками сторін.

На виконання умов Договору між сторонами складено, підписано та скріплено печатками акт приймання-передачі майна, яким позивач передав відповідачу предмет сублізингу.

Приписами п. 9.1 Договору встановлено, що предмет сублізингу зареєстрований в органах ДАІ України на ім'я Лізингодавця (за Договором № 800 оперативного лізингу (оренди) -ТОВ «АІС-Лізинг», що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 13.05.08. № АА6891НЕ (належним чином завірена копія наявна в матеріалах справи).

Строк дії Договору сторонами погоджено в п. 17.1 Договору, яким визначено, що Договір набирає чинності (вважається укладеним) з дня його підписання і стає обов'язковим для сторін. Дія Договору продовжується до моменту закінчення виконання сторонами своїх зобов'язань.

За користування Майном Сублізингоодержувач сплачує Лізингоодержувачу лізингові платежі відповідно до Графіку сплати лізингових платежів (Додаток № 1 до цього Договору ). Сублізингоодержувач зобов'язаний за власний рахунок придбати та встановити на Предмет лізингу: - акумуляторні батареї 180Ач в кількості: дві одиниці; - шини 12,00К20 в кількості: десять одиниць. Розмір лізингових платежів по даному договору визначено за умови придбання та встановлення на автомобіль зазначених акумуляторних батарей та шин. Вказані акумуляторні батареї та шини стають невід'ємною частиною предмету лізингу та переходять у власність Лізингоодержувача (після закінчення строку лізингу акумуляторні батареї та шини Сублізингоодержувачу не повертаються). Сублізинговий платіж, перерахований несвоєчасно або не в повному обсязі, тягне за собою сплату Сублізингоодержувачем штрафних санкцій, передбачених в пункті 11.2 Договору (п. п. 3.1, 3.2 Договору).

Відповідно до п. 10.1.1 Договору, Лізингоодержувач вправі вилучити предмет сублізингу у випадку, зокрема, несплати Сублізингоодержувачем лізингового платежу протягом тридцяти календарних днів з дня настання строку платежу, встановленого графіком сплати лізингових платежів.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по сплаті сублізингових платежів, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості відповідача у розмірі 13 100,00 грн.

При цьому, у відповідності до матеріалів справи, предмет лізингу було вилучено з сублізингу (наявні в матеріалах справи акт повернення автомобіля з лізингу, акт огляду колісного транспортного засобу).

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Договір є договором оперативного лізингу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання в т.ч. положеннями § 1 глави 58 Цивільного кодексу України та ст. 292 Господарського кодексу України .

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173 , 174 , 175 Господарського кодексу України , ст. ст. 11 , 202 , 509 Цивільного кодексу України , і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Матеріалами справи підтверджується факт передачі позивачем майна у лізинг, користування ним відповідачем, часткова сплата відповідачем лізингових платежів та існування заборгованості відповідача перед позивачем, у розмірі 13 100,00 грн..

Статтею 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає

Приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивачем на адресу відповідача було направлено претензію № б/н від 07.06.12. (отримана відповідачем у відповідності до повідомлень про вручення рекомендованого відправлення в матеріалах справи), з вимогою сплатити наявну заборгованість.

Проте, жодної відповіді відповідача на вказану претензію, у відповідності до матеріалів справи, позивачем не отримано.

Таким чином, заборгованість відповідача по сплаті лізингових платежів, нарахована за визначений в позові період, становить 13 100,00 грн., а з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 , ст. 762 Цивільного кодексу України та графіку лізингових платежів зобов'язання по її сплаті на момент подачі позову до суду настало.

Згідно із ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статей 525 , 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів повної оплати заборгованості, про яку заявлено в позовній заяві, відповідачем до матеріалів справи не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолізинг Плюс»в частині стягнення з відповідача 13 100,00 грн. -суми основного боргу слід визнати обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився простроченню по платежах, позивач на підставі п. 11.2.1 Договору, просить суд стягнути з відповідача на свою користь 992,35 грн. -пені.

Відповідно п. 11.2.1 Договору, сторонами погоджено, що за порушення обов'язку з своєчасної сплати лізингових платежів, передбачених п. 3.1 Договору, Сублізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від непогашеної заборгованості за лізинговими платежами за кожен день прострочки.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове -зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Таким чином, судом здійснено перерахунок пені та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 830,82 грн. -пені. В іншій частині в розмірі 161,53 грн. пеню нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Позивач в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 321,27 грн. -3% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.10.).

Суд відзначає, що прострочене грошове зобов'язання визначено у гривні, а тому нарахування 3% річних є правомірним.

За перерахунком суду, розмір 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 249,19 грн., внаслідок чого в частині стягнення 72,08 грн. 3% річних слід відмовити.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Приписами ст. 44 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Приймаючи до уваги вищевикладене, судові витрати у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолізинг Плюс»задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Совант»(01024, м. Київ, вул. Кругло університетська, б. 22А; ідентифікаційний код 36185913) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолізинг Плюс»(04073, м. Київ, провулок Балтійський, б. 20; ідентифікаційний код 36355898) 13 100 (тринадцять тисяч сто) грн. 00 коп. - основного боргу, 249 (двісті сорок дев'ять) грн. 19 коп. -3% річних, 830 (вісімсот тридцять) грн. 82 коп. -пені, 1 583 (одну тисячу п'ятсот вісімдесят три) грн. 42 коп. -витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.10.12.

Суддя Т.М. Ващенко