Постанова

від 12.10.2012 по справі 2а-4569/12/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2012 року 2а-4569/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Лисенко В.І.,

за участю секретаря судового засідання Маковецької І.М.,

представника позивача -Посунька В.Ю.,

представника відповідача -Мурги Р.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс Ліфт» до проДержавної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень, ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Сервіс Ліфт»з позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 11.06.2012 № 0001012300 та № 0001022300.

В основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення покладено висновок податкового органу про фіктивність правочину, укладеного між позивачем та приватним підприємством «Фірма «Володар». На думку відповідача, фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Сервіс Ліфт»та ПП «Фірма «Володар»є фіктивними, та такими, що не мали реального характеру і були вчинені без наміру створення правових наслідків, з метою отримання податкової вигоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу безпідставними, оскільки всі операції з виконання робіт мали реальний характер з метою використання їх в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності. Ці факти підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у податковому обліку і податковій звітності, а тому ТОВ «Сервіс Ліфт»правильно визначив податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував, обґрунтовуючи заперечення тим, що вважає податкові повідомлення-рішення правомірними, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервіс Ліфт»є юридичною особою, що зареєстрована Вишгородською районною державною адміністрацією 25.12.2007 за № 13341020000002678.

Основними видами діяльності позивача за КВЕД є: будівництво будівель, монтаж металевих конструкцій, електромонтажні роботи, інші монтажні роботи та оптова торгівля машинами та устаткуванням.

Згідно Свідоцтва про реєстрацію платника податку від 07.02.2008 № 100096434, товариство з обмеженою відповідальністю «Сервіс Ліфт»є платником податку на додану вартість.

01 серпня 2010 року між позивачем та ПП «Фірма «Володар»було заключено договір підряду на виконання монтажних робіт від 01.08.2010 № 8/1-10. У подальшому були заключені аналогічні договори від 01.09.2010 № 9/1-10, від 01.10.2010 № 10/1-10, від 14.02.2011 № 02/1-11, від 01.04.2011 № 04/1-11, від 01.07.2011 № 07/1-11.

Договори підписані позивачем з однієї сторони та заступником директора ПП «Фірма «Володар»Шолоховим А.В. з другої, підписи осіб засвідчені печатками.

Згідно з вказаними договорами позивач (Замовник) доручав, а ПП «Фірма «Володар»(Підрядник) приймало на себе обов'язок виконати комплекс допоміжних робіт з демонтажу, монтажу ліфтів, будівельно-оздоблювальних робіт по шахтам ліфтів та пуско-налагоджувальних робіт (частково).

Факт виконання робіт підтверджується актами прийняття виконаних робіт за серпень 2010 року на суму 38892,00 грн., за вересень 2010 року на суму 31994,00 грн.,за жовтень 2010 року на суму 58180,00 грн., за березень 2011 року № 11 на суму 26582,00 грн.,за квітень 2011 року № 249 на суму 52800,00 грн., за квітень 2011 року № 233 на суму 3000,00 грн.,за квітень 2011 року № 256 на суму 13440,00 грн.,за квітень 2011 року № 239 на суму 6360,00 грн.,за липень 2011 року на суму 11160,00 грн.,за липень 2011 року на суму 57000,00 грн.,за липень 2011 року на суму 4860,00 грн.; довідки про вартість виконаних робіт за серпень 2010 року на суму 38893,00 грн., за вересень 2010 року на суму 31994,00 грн., за жовтень 2010 року на суму 58180,00 грн., за березень 2011 року на суму 26582,00 грн., за квітень 2011 року на суму 52800,00 грн., за квітень 2011 року на суму 3000,00 грн., за квітень 2011 року на суму 6360,00 грн., за липень 2011 року на суму 11160,00 грн., за липень 2011 року на суму 57000,00 грн., за липень 2011 року на суму 4860,00 грн., актами прийому-передачі виконаних робіт від 31.08.2010 № 3108/1, від 29.09.2010 № 2909/01, від 18.03.2011 № 10, від 31.03.2011 № 119, від 15.04.2011 № 85, від 14.07.2011 № 128 та виписаними ПП «Фірма «Володар»податковими накладними від 31.08.2010 № 310816 на суму 49761,00 грн., від 29.09.2010 № 290906 на суму 42960,00 грн., від 22.10.2010 № 221010 на суму 80160,00 грн., від 18.03.2011 № 10 на суму 8860,00 грн., від 18.03.2011 № 11 на суму 26582,00 грн., від 31.03.2011 № 119 на суму 1772100 грн., від 01.04.2011 № 7 на суму 6360,00 грн., від 05.04.2011 № 29 на суму 52800,00 грн., від 11.04.2011 № 58 на суму 13440,00 грн., від 15.04.2011 № 85 на суму 11100,00 грн., від 27.04.2011 № 46 на суму 3000,00 грн., від 01.07.2011 № 15 на суму 11160,00 грн., від 14.07.2011 № 128 на суму 12000,00 грн., від 15.07.2011 № 147 на суму 57000,00 грн., від 29.07.2011 № 289 на суму 4860,00 грн.

Оплата за договорами, включно зі сплатою податку на додану вартість, проведена 23.09.2010, 19.10.2010, 26.10.2010, 25.11.2010, 07.04.2011, 26.04.2011, 18.05.2011, 24.05.2011, 01.06.2011, 05.07.2011, 15.08.2011, що підтверджується банківськими виписками по особовому рахунку позивача № 2600356800001 за 23.09.2010, 19.10.2010, 26.10.2010, 26.11.2010, 07.04.2011, 27.04.2011, 18.05.2011, 24.05.2011, 01.06.2011, 05.07.2011, 15.08.2011.

За здійсненими господарськими операціями, позивачем до валових витрат було віднесено суму сплачених коштів ПП «Фірма «Володар»за виконані роботи у розмірі 397764,00 грн. та сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних у розмірі 66295,00 грн.

Відповідно до наказу від 07.05.2012 № 46, ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «Сервіс Ліфт»(код за ЄДРПОУ 35089779) при взаємовідносинах з ПП «Фірма «Володар»(код за ЄДРПОУ 31988783) у період з 01.07.2010 по 30.09.2011, за результатами якої складено акт від 28.05.2012 № 673/22-01/35089779.

Вказаною перевіркою встановлено порушення ТОВ «Сервіс Ліфт»статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, частини 1 статті 216, статті 228, статті 626, статті 629, статті 655, статті 656, статті 658, статті 662, статті 664 Цивільного кодексу України, пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1 статті 5, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.9 статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 № 334/94-ВР , підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.6 статті 198, підпунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 69927,00 грн., в тому числі: за ІІІ квартал 2010 року на суму 26003,00 грн., за І квартал 2011 року на суму 11076,00 грн., за ІІ квартал 2011 року на суму 16618,00 грн., за ІІІ квартал 2011 року на суму 16230,00 грн. та податок на додану вартість на суму 66295,00 грн., в тому числі: за серпень 2010 року на суму 8294,00 грн., за вересень 2010 року на суму 7160,00 грн., за жовтень 2010 року на суму 13360,00 грн., за березень 2011 року на суму 8861,00 грн., за квітень 2011 року на суму 14450,00 грн., за липень 2011 року на суму 14170,00 грн.

Висновки посадових осіб податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на припущенні, що договори підряду, укладені між позивачем і ПП «Фірма «Володар», є нікчемними і такими, що порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави і суспільства, оскільки вказані договори укладено за відсутності наміру дійсного виконання робіт, фактично ніякі роботи контрагентом не виконувались, а договори укладено лише задля незаконного зменшення об'єкту оподаткування податком на додану вартість.

Крім того, у ході перевірки посадовими особами податкового органу було використано дані Акта перевірки ДПІ у Вишгородському районі Київської області від 31.01.2012 № 72/23-1/31988783 про неможливість проведення перевірки ПП «Фірма «Володар»щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами, з якими сформовано податкові зобов'язання та кредит за період з 01.01.2008 по 31.12.2011.

Згідно з вищезазначеним Актом, посадовими особами ДПІ у Вишгородському районі Київської області було встановлено, що у ПП «Фірма «Володар»відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські, торгівельні, виробничі приміщення, транспортні засоби, устаткування. Відповідно до довідки ВПМ ДПІ у Вишгородському районі Київської області від 30.09.2011 № 519/15-240, ПП «Фірма «Володар»не знаходиться за адресою, вказаною у реєстраційних документах.

Крім того, було взято до уваги пояснення директора ПП «Фірма «Володар»Таранової Любові Анатоліївни, відповідно до яких, за період господарської діяльності підприємства документи фінансово-господарської діяльності вона не виготовляла та не виписувала, звітність до податкових органів не подавала та не підписувала, статут підприємства не розробляла та не підписувала, фінансово-господарських операцій не проводила.

Враховуючи наведені обставини, посадові особи ДПІ ДПІ у Вишгородському районі Київської області дійшли висновку, що ПП «Фірма «Володар»було відображено в податковій звітності правові відносини з контрагентами без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків.

На підставі акту перевірки ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС служби були винесені податкові повідомлення-рішення від 11.06.2012 № 0001012300 та № 0001022300, якими визначено ТОВ «Сервіс Ліфт»податкове зобов'язання, відповідно, з податку на прибуток в загальному розмірі 76429,00 грн., в тому числі: за основним платежем -в розмірі 69927,00 грн., за штрафними санкціями -в розмірі 6502,00 грн. та податку на додану вартість в загальному розмірі 73502,00 грн., в тому числі: за основним платежем -в розмірі 66295,00 грн., за штрафними санкціями -в розмірі 7207,00 грн.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями від 11.06.2012 № 0001012300 та № 0001022300, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини виникли у сфері справляння податків і зборів, випливають з порядку формування платником податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат та стосуються правомірності рішень контролюючого органу про нарахування податкових зобов'язань і штрафних санкцій.

Так, на час виникнення спірних правовідносин платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначав Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі -Закон № 168/97-ВР).

Згідно зі статтею 1 Закону № 168/97-ВР, податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.6); податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.7).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 5 Закону № 168/97-ВР дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Податкова накладна у відповідності із підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно із підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону 168/97-ВР якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Як передбачено абзацем 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Порядок формування валових витрат станом на момент виникнення спірних відносин був врегульований наступним чином.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

На підставі підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закон № 334/94-ВР не включаються до валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Аналогічні положення містяться у підпункті 139.1.9 пункту 139.1 статті Податкового кодексу України.

З 01 січня 2011 року відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з підпунктом «а»пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг, які відповідно до пункту 185.1 статті 185 цього Кодексу є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Як визначено пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, щопідтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу ).

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено пунктом 201.10 цієї ж статті, є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписами підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу , на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу , з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу .

Згідно пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу .

Як зазначено у підпункті 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу Украни не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(надалі -Закон України від 16.07.1999 №996-ХІV) визначено, що цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі -підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 статті 9 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз викладених норм свідчить про те, що право на включення до складу валових витрат та нарахування податкового кредиту виникає у платника податків у зв'язку із здійснення ним господарських операцій, що підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами фінансової звітності.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що виконання робіт ПП «Фірма «Володар»та оплата їх вартості позивачем підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними, банківськими виписками, актами прийняття виконаних робіт, графіками на виконання монтажних робіт, довідками про вартість викоаних робіт тощо.

Господарські операції були фактично здійсненими, оскільки спричинили реальну зміну майнового стану платника податку: ТОВ «Сервіс Ліфт»понесло реальні витрати на оплату виконаних ПП «Фірма «Володар»робіт. Рух активів у процесі здійснення господарської діяльності підтверджується банківськими виписками та податковими накладними.

Щодо висновку податкового органу про нікчемність договорів підряду, укладеними між позивачем і ПП «Фірма «Володар», суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність договорів між ТОВ «Сервіс Ліфт»та ПП «Фірма «Володар»від 01.08.2010 № 8/1-10, від 01.09.2010 № 9/1-10, від 01.10.2010 № 10/1-10, від 14.02.2011 № 02/1-11, від 01.04.2011 № 04/1-11, від 01.07.2011 № 07/1-11 прямо законом не встановлена, а тому зазначені правочини відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України є оспорюваними.

Водночас, відповідачем не надано суду доказів визнання недійсними у судовому порядку вищезазначених договорів.

Як на доказ нікчемності (недійсності) договорів укладених між позивачем і ПП «Фірма «Володар»податковий орган посилаєтсья на пояснення директора ПП «Фірма «Володар»Таранової Любові Анатоліївни, яка пояснила, що за період господарської діяльності підприємства документи фінансово-господарської діяльності не виготовляла та не виписувала, звітність до податкових органів не подавала та не підписувала, статут підприємства не розробляла та не підписувала, фінансово-господарських операцій не проводила.

Проте, суд критично оцінює посилання відповідача на вказані пояснення директора ПП «Фірма «Володар», оскільки договори між позивачем та ПП «Фірма «Володар», акти прийому-передач та податкові накладні зі сторони ПП «Фірма «Володар»підписані іншою уповноваженою особою, а саме заступником директора Шолоховим А.В. А відтак, пояснення Таранової Л.А. не можуть вважатись належною підставою для визнання нікчемними відповідних договорів.

Водночас, суд також зазначає, що правовідносини з приводу укладання та виконання договорів, які позивач вважає нікчемними, виникли між юридичними особами, а фізичні особи, які учиняли підписи на договорах та інших ділових паперах, діяли як представники цих юридичних осіб.

Як установлено під час судового розгляду, на момент укладення правочинів, які позивач вважає нікчемними, сторони правочинів були правоздатними і перебували в якості зареєстрованих юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Оскільки зобов'язання за договорами, укладеними між позивачем і ПП «Фірма «Володар»мали реальний характер -роботи виконані підрядником і оплачені замовником, факт надання робіт і відсутність взаємних претензій свідчить про те, що укладення цих правочинів відповідало волі сторін.

Дії фізичних осіб - представників, які учиняли підписи на договорах та інших первинних бухгалтерських документах, у контексті правової оцінки правочинів, що вчинені між юридичними особами, слід оцінювати з точки зору наявності у цих фізичних осіб відповідних повноважень на укладення правочину від імені юридичної особи.

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

В силу частини другої статті 1158 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

Таким чином, сам лише факт того, що певна фізична особа учинила правочин (певні дії, що мають юридичне значення) в інтересах юридичної особи без її доручення або з перевищенням повноважень, не має наслідком нікчемності такого правочину, адже такого наслідку законом не передбачено.

При цьому, суд звертає увагу, що позивачем надано суду належним чином засвідчені копії первинних документів, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо виконання контрагентами робіт. Податковий орган ані в Акті перевірки, ані в ході судового розгляду не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

У ході судового розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось представником відповідача, що на час укладання та виконання правочину, контрагент позивача був зареєстрований юридичною особою та був платником податку на додану вартість. Крім того, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ПП «Фірма «Володар»були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

В матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб «Фірма «Володар».

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Таким чином, суд дійшов висновку, що з урахуванням наданих представником позивача та досліджених судом первинних документів, а саме: податкових накладних, банківських виписок, актів прийняття виконаних робіт, графіків на виконання монтажних робіт, довідок про вартість викоаних робіт тощо, позивачем підтверджено реальність господарських операцій з ПП «Фірма «Володар» у період з липня 2010 року по жовтень 2011 року та правомірність формування валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «Фірма «Володар».

Крім того, суд зазначає, що обов'язок сплачувати податки та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованими. Це означає, що на платника податків не може покладатися відповідальність за порушення, вчинені іншими особами.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що у ПП «Фірма «Володар»відсутні основні фонди та кваліфікований персонал, оскільки даний факт не позбавляє контрагента права залучати у разі виробничої необхідності для виконання певних робіт інших осіб, а відтак це не може бути підставою для визнання правочинів між ПП «Фірма «Володар»та позивачем такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків.

З огляду на той факт, що під час судового розгляду відповідачем не наведено обставини, які б спростовували факт здійснення позивачем господарських операцій, достовірності і повноти відображення та нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість та формування валових витрат за вказаними операціями, суд дійшов висновку про безпідставність тверджень податкового органу.

Це означає, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1статті 5, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.9 статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 №334/94-ВР , підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.6 статті 198, підпунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу Українистатей 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України є помилковими.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 11.06.2012 № 0001012300, № 0001022300 прийняті відповідачем безпідставно, а тому підлягають скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, таким чином, судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету на користь позивача.

Керуючись вимогами статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області від 11.06.2012 № 0001012300 та № 0001022300.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс Ліфт»сплачений судовий збір у розмірі 1499 (одна тисяча чотириста дев'яносто дев'ять) гривень 31 копійку.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови .

Суддя Лисенко В.І.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 16 жовтня 2012 року