Ухвала

від 11.10.2012 по справі 2а/1270/5884/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Тихонов І.В.

Суддя-доповідач - Шишов О.О.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2012 року справа №2а/1270/5884/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шишова О.О.

суддів Дяченко С.П., Сіваченко І.В.,

при секретарі судового засідання Казакова Т.М.

за участю представників позивача Корчинський В.В., Ступак С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Артемівської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Державної податкової служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2012 року у справі № 2а/1270/5884/2012 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «БТК «Вольтком» до Артемівської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду задоволені позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «БТК «Вольтком» до Артемівської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення № 0011322200 від 20 липня 2012року.

Скасовано податкове повідомлення-рішення від 20.07.2012р. № 0011322200, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 78238 (сімдесят вісім тисяч двісті тридцять вісім) грн., 25 коп., з яких за основним платежем - 73334 (сімдесят три тисяч триста тридцять чотири) грн., штрафні санкції - 4904,25грн (чотири тисяч дев'ятсот чотири) грн. 25 коп.

З рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та звернулись з апеляційною скаргою у якій вказали, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначили, що в перевіряємому періоді ДПІ в м. Херсоні встановлено, що TOB БТК «Вольтком» було задіяно в ланцюгу операцій, які відбувались без мети реального настання правових наслідків, враховуючи матеріали перевірки TOB «ЗК «Агромир», надані ДПІ у м. Херсоні. Також зазначили, що позивачем під час перевірки не надано жодних підтверджучих документів стосовно транспортування товару. Відповідно до умов договору та доповнення до договору зазначено, що постачання товару здійснюється автомобільним транспортом. Відповідно наданих до перевірки документів неможливості встановити вид транспорту, розмір витрат, особу, яка понесла дані витрати, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та шлях пересування товару. Відсутність товарно - транспортних накладних може бути свідченням відсутності факту перевезення товару, що вказує на фіктивність відповідної господарської операції та може свідчити про нездійснення самих господарських операцій. Просили скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні представники позивача заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, хоча вони був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, тому суд апеляційної інстанції розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Частиною 1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» на органи державної податкової служби покладено обов'язки щодо здійснення контролю за додержанням податкового законодавства.

Згідно ст.ст. 10, 11 зазначеного Закону до компетенції державних податкових інспекцій віднесено забезпечення обліку платників податків, контроль за своєчасністю подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, функцій щодо перевірки достовірності цих документів стосовно правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків.

Згідно статті 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Відповідно до 75.1.2. цього Кодексу документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до п.п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин:

78.1.11. отримано постанову суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

З матеріалів справи вбачається, що позивач - ТОВ «БТК «Вольтком» зареєстрований виконавчим комітетом Луганської міської ради 25.02.2008 року А01 №226497, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи № 13821020000014619 (а.с.10).

Позивача взято на облік до Артемівської МДПІ у м. Луганську ДПС як платника ПДВ, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 27.02.2008р. за № 5714 (а.с.12).

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 25.03.2008р. № 100106757, виданого ДПІ в Артемівському районі м. Луганську, індивідуальний податковий номер - 357734612337, зареєстрований платником ПДВ (а.с.11).

Встановлено, що у період з 19.06.2012р. по 26.06.2012р. було проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за період з 01.04.2011р. по 30.09.2011р. по взаємовідносинам з ТОВ «Зернова компанія «Агромир».

За результатами перевірки було складено акт від 05.07.2012р. № 44/22-200/35773468, в якому встановлено наступне порушення:

- п. 198.1, п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на зальну суму 73334грн. у т.ч. за червень та липень 2011 року.

На підставі акту перевірки від 05.07.2012р. № 44/22-200/35773468, Артемівською МДПІ у м. Луганську ДПС винесено податкове повідомлення-рішення від 20.07.2012р. № 0011322200, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 73334грн., з яких за основним платежем - 73334,00грн., штрафні санкції - 4904,25грн.;

З огляду на принцип допустимості доказів, що визначений частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не вникає спору.

Висновок про заниження позивачем податку на додану вартість за перевіряємий період вмотивований тим, що в ході перевірки встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) позивачу від контрагента - постачальника, а саме відсутність трудових ресурсів, власних або орендованих складських приміщень та земельних ділянок, основних фондів, що не підтверджує реальність здійснення господарських відносин, неможливо встановити вид транспорту, розмір витрат, особу, яка понесла дані витрати, на здійснення таких операцій з поставки будівельнх матеріалів та шлях пересування цього товару. Посилаючись на те, що відносно директора ТОВ «ЗК «Агромир» порушена кримінальна справа за фактом скоєння ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України.

На підставі акта виїзної документальної перевірки від 05.07.2012р. № 414/22-200/35773468 Артемівською МДПІ у м. Луганську ДПС згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та абзацом 2 пункту 123 статті 123 Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення-рішення від 20 липня 2012 року № 0011322200 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 73 334,50 грн., у тому числі 73334,00 грн. - за основним платежем, 4904,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (а.с.5).

За результатами судового розгляду справи суд першої інстанції прийшов до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 20 липня 2012 року № 0011322200 підлягає визнанню нечинним з огляду на нижчевикладене.

При цьому, враховуючи спірний період, суд вважає необхідним при вирішенні спору керуватися Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI (із змінами та доповненнями).

Відповідно до п. 14.1.179, 14.1.181, ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом Податкового кодексу, а податкове зобов'язання - це загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Згідно ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту виникає в разі здійснення операцій зокрема з придбання товарів. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту вважається дата тієї дії, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів; дата отримання платником податків товарів, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.п. 201.8 ст.208 Податкового кодексу України, право на нарахування ПДВ та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податків.

Згідно п.п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту.

Таким чином, Податковим кодексом України передбачено лише єдиний випадок не включення юридичними особами, які зареєстровані платниками ПДВ, до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - це відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість Податковий кодекс України не передбачає.

Абзацем 1 п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими Податковим кодексом України.

При цьому абзацем 2 п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, встановлено, що у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до Податкового кодексу України.

З наведених правових норм вбачається, що умовою правомірності формування платником податків валових витрат та податкового кредиту є придбання ним товарів або послуг з метою їх використання у своїй господарській діяльності. Метою укладання таких угод повинно бути настання реальних наслідків з придбання товарів або послуг.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум ПДВ до податкового кредиту є факт придбання товарів з метою їх використання в господарській діяльності.

Отже, для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, то відповідні документа не можуть вважатися первинними для цілей податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів, що передбачені для певного виду документа чинним законодавством.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Тобто, податковий кредит формується при дотриманні платником податку вказаних вимог закону.

При цьому, господарські операції (поставка, продаж тощо) є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань.

Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з легітимними рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податку.

Аналіз реальності господарських операцій може здійснюватися на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків та інших обставин, в тому числі реального економічного змісту господарських операцій та підтвердження їх первинними документами (видаткови накладни, акт приймання - передачі товару).

Відповідно до п. 2, 5, 18 Наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.97 № 165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.97 за № 233/2037 "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення": податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість (п. 2 Порядку заповнення податкової накладної); податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку (п.5 Порядку заповнення податкової накладної); всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця (п.18 Порядку заповнення податкової накладної).

Отже підставою для формування податкового кредиту, а в подальшому для відшкодування від'ємного значення між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду є належним чином оформлена податкова накладна, зокрема, наведені в ній відомості повинні відповідати дійсності.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки і збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними за умови реального вчинення дій по виконанню господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час судового розгляду справи в суді першої інстанції, між ТОВ «БТК «Вольтком» та контрагентом - ТОВ «Зернова компанія «Агромир» був укладений договір на поставку будівельних матеріалів з доставкою на об'єкти будівництва по адресам, заявлених заявках. № 9 від 06.06.2011р. ( а.с.53-55;56).

На підтвердження виконання умов вказаного договору, а саме п.2 додаткової угоди к договору №9 від 06.06.2011р.(а.с.56) позивачем надано накладні, податкові накладні (а.с.111-116), видаткові накладні (а.с.106; а.с.108; а.с.110), акт приймання - передачі товару (а.с.60; а.с.62; а.с.64; а.с.66; а.с.68; а.с.100; а.с.102; а.с104; а.с.105; а.с.107; а.с.109).

На момент укладання, виконання угоди, здійснення господарських операцій, складання податкових накладних контрагент позивача мав повну загальну та спеціальну правоздатність суб'єкта господарювання та платника податку на додану вартість. Зазначене спростовує висновки податкового органу, що укладення договору не передбачало настання реальних наслідків

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що позивачем податковий кредит з податку на додану вартість по господарським операціям з контрагентом ТОВ «ЗК «Агромир» сформовано у відповідності до вимог Податкового кодексу України.

Виконання господарських операцій ТОВ «БТК «Вольтком» з «ТОВ ЗК «Агромир» знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи та підтверджується матеріалами справи.

Статтями 213 та 637 Цивільного кодексу України передбачено, що тлумачення умов договору здійснюється тільки двома суб'єктами: учасниками договору і судом.

Висновок відповідача щодо нікчемності укладених договорів ґрунтується на тому, що начебто він має протиправний характер та суперечить інтересам держави і суспільства, порушує публічний порядок.

Висновки відповідача про нікчемність укладених позивачем договорів з ТОВ «ЗК «Агромир» безпідставними з огляду на таке.

Посилання відповідача на нікчемність даних договорів з підстав, визначених в статті 228 Цивільного кодексу України, суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним.

Згідно частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За положеннями статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу(загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину). Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Договір між позивачем та ТОВ «ЗК «Агромир» не підпадає під вищезазначені категорії і вимоги частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України на нього розповсюджуватись не можуть, оскільки він є звичайним господарським договором, а не таким, що спрямований на порушення публічного порядку.

02 грудня 2010 року прийнятий Закон України № 2756-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України", який набув чинності з 1 січня 2011 року.

Відповідно до цього Закону до статті 228 Цивільного кодексу України внесені зміни, безпосередньо частина третя статті визначена в такій редакції: "У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави".

Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними суб'єктами господарювання. Виходячи з акта перевірки, податковий орган на підставі зазначених ним в акті перевірки обставин, вважає, що в даному випадку відсутнє виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентом. Тобто, має місце оспорюваність самого договору та відповідно до чого податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між суб'єктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить в площину, тобто до взаємовідносин, у сфері податкового законодавства та робить відповідні висновки.

Податковий орган роблячи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків.

Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарської операції із-за їх не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Але за змістом статті 228 Цивільного кодексу України нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним (1 стадія) в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Наслідком таких зроблених висновків є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що, в свою чергу, приводить до прийняття податкового-повідомлення рішення.

Податковий орган формуючи такі не притаманні йому висновки та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставного прийняття рішення.

Не приймаються до уваги та є безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів, що, в свою чергу, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Будь-яких судових рішень з приводу визнання недійсним правочину між позивачем та його контрагентом або встановлених судовим рішенням наявності нікчемності правочину, з застосуванням відповідних правових наслідків, положень статей 207 та 208, 250 Господарського кодексу України, статті 203, 228 Цивільного кодексу України, які б вказували на такі правочини, як на недійсні або вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, та надавали б право податковому органу приймати відповідне рішення відсутні.

Доводи відповідача про неможливість фактичного здійснення виконавцем господарських операцій, а також про те, що проведені операції не мають реального товарного характеру (відсутність товарно-транспортних накладних тощо) є безпідставними.

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції вважав, що дії відповідача щодо винесення оскаржуємого податкового повідомлення - рішення суперечать нормам Податкового кодексу України, у зв'язку з чим податкового повідомлення - рішення підлягає скасуванню, з чим погоджується колегія суддів.

Статтею 200 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду без змін.

Повний текст рішення складений 15 жовтня 2012 року.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Артемівської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Державної податкової служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2012 року у справі № 2а/1270/5884/2012 - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2012 року у справі № 2а/1270/5884/2012 - залишити без змін.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України складення рішення у повному обсязі відкласти на строк - до 5 днів.

Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складення в повному обсязі.

Головуючий О.О.Шишов

Судді І.В.Сіваченко

С.П.Дяченко