Рішення

від 06.08.2008 по справі 50/10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД 

міста КИЄВА

01030, м.Київ,

вул.Б.Хмельницького,44-Б    

тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

справа

№  50/10

06.08.08

За позовом               першого заступника військового

прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі:

1) Кабінету Міністрів

України 

2)

квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва

до                                    1)

Міністерства оборони України

2) Центрального

спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України

3) приватного

підприємства "Рафа"

про                                  визнання

договорів недійсними

Суддя Головатюк

Л.Д.

Представники:

Від

прокуратури        Гриненко Г.Є.(пом. ВП

КГ, дов. від 16.01.2008 № 157)

Від

позивача1                  Станецька О.В.(дов. від

29.12.2007) 

Від позивача2            Івкін О.М.(дов. від 01.11.2006 №

1717)

Від відповідача1        Шеремет О.В.(дов. від 11.01.2008 №

220/13/д)

Від

відповідача2        не з'явився

Від відповідача3        не з'явився

ОБСТАВИНИ  СПРАВИ:

Перший

заступник військового прокурора Південного регіону України звернувся до

господарського суду м. Києва з позовною заявою до відповідачів, в якій просить

договори № 16/03-06/03 від 14.04.2004 "Про спільне будівництво

(реконструкцію) об'єктів житлово-цивільного призначення створення інженерної

інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і

затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі

сторін" та № 16/03-06/03/3 від 14.04.2004 "Про компенсацію пайової

участі (паю) Міністерства оборони України в договорі від 14.04.2006 №

16/03-06/03 про спільне будівництво (реконструкцію) об'єктів житлово-цивільного

призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва

(реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому

порядку проекту шляхом пайової участі сторін", укладені Міністерством

оборони України з приватним підприємством "Рафа" визнати недійсними

повністю, з моменту їх укладання.

Ухвалою

господарського суду м. Києва від 26.05.2008 порушено провадження у справі

№50/10 та призначено її  до розгляду на

06.06.2008 .

Представники

позивача-1 та відповідача-3 в судове засідання 06.06.2008 не з'явилися,

витребувані судом докази не подали, причин неявки суд не повідомили.

Слухання

справи було відкладено на 25.06.2008.

25.06.2008

в судове засідання не з'явилися представники прокуратури, позивача-1,

відповідачів 2 та 3, витребувані судом докази не подали, причин неявки суд не

повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були попереджені належним

чином.

Представник

відповідача-1 через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву, в якому

просить задовольнити позовні вимоги прокурора.

Слухання

справи було відкладено на 11.07.2008.

11.07.2008

в судове засідання представники відповідачів 2 та 3 не з'явилися, витребувані

судом докази не подали, причин неявки суд не повідомили. Представник позивача-2

також не з'явився в судове засідання, проте через канцелярію суду подав

телеграму про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю

уповноваженого представника з'явитися до суду.

Представник

позивача-1 в судовому засіданні подав клопотання про продовження строку

розгляду справи понад строк встановлений ст. 69 ГПК України. Представники

прокуратури та відповідача-1 підтримали вказане клопотання. Суд задовольнив

дане клопотання позивача-1.

Слухання

справи було відкладено на 06.08.2008.

06.08.2008

в судове засідання з'явилися представники прокуратури, позивача-1, позивача-2

та відповідача-1, надали пояснення по суті справи та подали додаткові докази по

справі.

Представник

прокуратури, позивача 1 та 2 і відповідача-1 позовні вимоги підтримали та

просять задовольнити їх в повному обсязі.

Представники

відповідача-2 та відповідача-3  в судове

засідання не з'явилися,  про причини

неявки суд не повідомлений, вимоги ухвал суду від 26.05.2008, 06.06.2008,

25.06.2008 та 11.07.2008 не виконали, відзив на позовну заяву не надали,

позовну вимогу по суті і розміру або у будь-який інший процесуальний спосіб не

заперечили.

Особи,

які беруть участь у розгляді справи, вважаються повідомленими про час і місце

її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за

поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (див. Роз'яснення Президії ВАСУ

від 18.09.97р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування

Господарського процесуального кодексу України").

Відповідачі

2 та 3 клопотань про відкладення розгляду справи та наявності у них поважних

причин щодо неявки у судове засідання не повідомили, що дає підстави визначити

причини їх неявки до суду неповажними.

Представники

прокуратури, позивача-1, позивача-2 та відповідача-1 заявили клопотання,

відповідно до ст.75 ГПК України, про розгляд справи у відсутності

відповідача-3, посилаючись на неявку його до суду протягом трьох засідань.

Керуючись

ст. 75 ГПК України суд визнав клопотання позивача обґрунтованим, задовольнив

його та вважає за можливе розглянути справу без участі представників

відповідача за наявними у справі доказами та матеріалами.

Розглянувши

подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини,

на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне

значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення

прокурора та позивачів господарський суд м. Києва -

ВСТАНОВИВ:

Між

Міністерством оборони України та приватним підприємством "Рафа"

14.04.2006 було укладено договори: № 16/03-06/03 "Про спільне будівництво

(реконструкцію) об'єктів житлово-цивільного призначення створення інженерної

інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і

затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі

сторін" та № 16/03-06/03/3 "Про компенсацію пайової участі (паю)

Міністерства оборони України в договорі від 14 квітня 2006 № 16/03-06/03 про

спільне будівництво (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення,

створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції)

відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту

шляхом пайової участі сторін".

Згідно

п. 2.5 договору № 16/03-06/03 від 14.04.2004 предметом його є спільна

діяльність по проектуванню та будівництву будівель житлово-цивільного

призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового

призначення та інженерними мережами на території військового містечка № 72 (м.

Миколаїв, проспект Героїв Сталінграду, 22 "А"). 27 об'єктів

нерухомості (казарми, штаб, клуб-їдальня, вбиральня, технічний пункт,

контрольно-перепускний пункт, спортивний зал, медпункт, чайна військторгу, навчальний

корпус, сховища, приміщення охорони, замощення, а також земельна ділянка)

складають пайовий внесок МО України.

Пункт

2.6 договору № 16/03-06/03 від 14.04.2006 визначає вартість пайового внеску

позивача-1 в розмірі 1 040 000,00 грн.

Пунктами

3.1, 3.3 договору № 16/03-06/03 від 14.04.2006 передбачено, що вищевказана

нерухомість і земельна ділянка є спільною сумісною власністю сторін в договорі

і кожна із сторін має право викупу паю.

Пунктом

6.1 договору № 16/03-06/03 від 14.04.2006 зазначено, що Міністерство оборони

України забезпечує оформлення землевпорядної документації по знесенню існуючих

будівель і споруд до початку будівництва та передає ПП "Рафа" майно

яке є його пайовим внеском під будівництво.

Крім

того, пунктами 10.1 та 10.2 оскаржуваного договору передбачалося право

відповідача-1 здійснити викуп пайової участі (паю) Міністерства оборони України

шляхом укладання цивільно-правових угод (правочинів) купівлі-продажу, міни

матеріальних активів та інших угод, за якими буде здійснено перехід права

власності на майно, що складає розмір пайової участі Міністерства оборони

України за договором.

Договір

№ 16/03-06/03/3 від 14.04.2006 нерозривно зв'язаний з договором № 16/03-06/03

від 14.04.2006, є його доповненням, щодо відчуження військового цілісного

майнового комплексу. Зазначений договір повторює назву основного договору і

фактично є додатком до нього.

Згідно

з пунктом 2 договору № 16/03-06/03/3 від 14.04.2006 компенсація вартості

пайової участі (паю) Міністерства оборони України в договорі здійснюється

приватним підприємством "Рафа" шляхом купівлі-продажу майна, що

становить розмір пайової участі Міністерства оборони України.

Право

постійного користування спірною земельною ділянкою позивача-2 підтверджується

державним актом на право постійного користування земельною ділянкою військового

містечка № 72(м. Миколаїв, проспект Героїв Сталінграду, 22 "А") серії

МК № 002380( в матеріалах справи) та рішенням виконавчого комітету

Миколаївської міської ради від 29.11.1996 № 595( в матеріалах справи).

На

час укладення спірних договорів та на даний час земельна ділянка за адресою: м.

Миколаїв, проспект Героїв Сталінграду, 22 "А", яку Міністерство

оборони України за спірними договорами зобов'язалося надати для будівництва,

знаходиться в межах військового містечка № 72(м. Миколаїв, проспект Героїв

Сталінграду, 22 "А") та належить до земель оборони, що

підтверджується поданими сторонами документами та поясненнями учасників

судового процесу.

На

час вирішення даного спору рішення про зміну цільового призначення вказаної

земельної ділянки повноважним органом не приймалось. На підтвердження іншого

учасниками судового процесу не подано суду жодного доказу.

Спір

по справі виник з причин того, що прокурор вважає спірні договори укладеними з

порушенням законодавства України та у зв'язку з чим порушуються інтереси

держави.

Оцінюючи

подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що

ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні

всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна

довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і

заперечень, господарський суд м. Києва вважає, що позов першого заступника

військового прокурора Південного регіону України підлягає задоволенню виходячи з

наступного:

Згідно

зі ст.190 Цивільного кодексу України майном, як особливим об'єктом, вважаються

окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права

є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Відповідно

до ст.14 Закону України “Про Збройні Сили України” Збройні Сили України та інші

військові формування можуть здійснювати господарську діяльність згідно із

законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за

військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та

організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві

оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

Згідно

з ст.77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для

розміщення і постійної діяльності військових частин, установ,

військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України,

інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок

використання земель оборони встановлюється законом.

Згідно

з ст.1 Закону України “Про використання земель оборони” землями оборони

визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових

частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій

Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до

законів України (далі - військові частини).

          Відповідно до ст.4 Закону України

“Про використання земель оборони” військові частини за погодженням з органами

місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку,

визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним

особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти

сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Відповідно

до ст.84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не

можуть передаватись у комунальну власність, належать землі оборони, крім

земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового

призначення. До земель державної власності, які не можуть передаватись у

приватну власність, належать землі оборони.

Згідно

з ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною

ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває

у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право

постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної

власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до

державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів

України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

Відповідно

до ст.95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено

законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б)

власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на

вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних

потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф,

ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на

відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі

будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Згідно

з ст.96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані: а)

забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Відповідно

до ст.122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради надають

земельні ділянки у постійне користування юридичним особам із земель комунальної

власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Київська та

Севастопольська міські державні адміністрації надають земельні ділянки із

земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах їх

територій для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною сьомою цієї

статті.

Згідно

з ст.125, 126 Земельного кодексу України право постійного користування на

земельну ділянку виникає після одержання її користувачем документа, що

посвідчує право постійного користування земельною ділянкою, та його державної

реєстрації. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується

державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів

України.

Порядок

відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил України затверджений

постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919.

З

наведених правових норм вбачається, що до майна відносяться речі та майнові

права і обов'язки, право користування земельною ділянкою є майновим правом.

Майно, закріплене за військовими частинами, установами та організаціями

Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного

управління. Землі оборони можуть перебувати виключно у державній власності, у

певних випадках в комунальній власності, у приватній власності землі оборони

перебувати не можуть. У постійне користування землі оборони в залежності від їх

власності можуть надаватись виключно міськими радами або міськими державними

адміністраціями лише підприємствам, установам, організаціям державної,

комунальної власності та громадських організацій інвалідів України. Постійні

користувачі земель оборони отримують право постійного користування після

одержання державного акту, та повинні використовувати надані їм землі

самостійно виключно за цільовим призначенням. Вони не мають права передавати

отримані у постійне користування землі оборони у будь-який спосіб іншим особам,

крім дозволу вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу і

заготовляти сіно, та лише за попереднім погодженням на це органів місцевого

самоврядування або місцевих органів виконавчої влади і в порядку, визначеному

Кабінетом Міністрів України.

Крім

того, на час укладення спірних договорів було чинним розпорядження Кабінету

Міністрів України від 26.07.2001 № 299-р "Про затвердження переліку

нерухомого військового майна Збройних Сил, яке пропонується до відчуження"

зі змінами і доповненнями. Майно військового містечка № 72, розташованого у

м. Миколаєві по проспекту Героїв Сталінграду, 22-А, у переліку майна,

дозволеного до відчуження, відсутнє.

Також,

дослідивши зміст спірних договорів, суд дійшов до висновку, що дані правочини в

сукупності за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

На

час укладення спірних договорів нормативним актом, який визначав порядок

управління державним майном був Декрет Кабінету Міністрів України від

15.12.1992 N 8-92 «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності».

Відповідно до Декрету на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів

України органи державної виконавчої влади покладалось здійснення функцій щодо

управління майном, що є у загальнодержавній власності, майнових комплексів

підприємств, установ, організацій, управління якими здійснюють відповідні

служби Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України

згідно з законодавчими актами України.

Тобто

Декретом не передбачалось делегування повноважень щодо управління

загальнодержавним майном підприємствам, установам, організаціям, їх структурним

підрозділам або посадовим особам.

Відповідно

до Закону України «Про управління об'єктами державної власності»від 21.09.2006

визначено правові основи управління об'єктами державної власності, об'єкти

управління державної власності, коло суб'єктів та їх повноваження щодо

управління цими об'єктами.

До

суб'єктів управління об'єктами державної власності статтею 4 Закону віднесено:

Кабінет Міністрів України; Фонд державного майна України; міністерства та інші

органи виконавчої влади; органи, які здійснюють управління державним майном

відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські

об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські

організації; юридичні та фізичні особи, які виконують функції з управління

корпоративними правами держави; Національна академія наук України, галузеві

академії наук.

Відповідно

до ст.1, 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних силах

України" матеріальні цінності військового містечка №72, які за спірними

договорами були продані ПП "Рафа", є військовим майном.

Статтею

6 цього Закону передбачено, що рішення про відчуження військового майна, що є

придатним для подальшого використання, але не знаходить використання у

повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових

комплексів, а також іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України

за поданням Міністерства оборони України.

Тобто,

в порушення зазначених вимог законодавства державне майно - цілісний майновий

комплекс військового містечка №72, був відчужений без дозволу Кабінету

Міністрів України.

Відповідно

до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити

цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам

суспільства.

Згідно

з ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є

недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які

встановлені частинами першою - третьою, 

п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно

до ст.217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не

має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна

припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної

частини. Згідно з ч.1 ст.236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або

правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Окрім

цього, згідно із ч.2 ст.20 Земельного кодексу України зміна цільового

призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого

самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або

надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти

землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного

призначення.

          Відповідно до п. б) ст.21 Земельного

кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення

земель є підставою для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Як

встановлено судом у договорі № 16/03-06/03/3 від 14.04.2006 Міністерство

оборони України зобов'язалося внести у спільну діяльність вклад у вигляді

передачі під будівництво права користування земельною ділянкою, яка відноситься

до земель оборони та надана виключно для розміщення і постійної діяльності

військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та

організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених

відповідно до законів України, які дислокуються на території держави відповідно

до завдань оборони, стратегічного плану застосування і завдань Збройних Сил

України з урахуванням військово-адміністративного поділу території України та

соціально-економічних умов районів дислокації.

Отже,

на думку суду, спірними договорами сторони даних договорів змінили цільове

призначення вказаних земель, які відносяться до земель оборони, та не

відводились уповноваженими органами для будівництва, експлуатації та

обслуговування житлового комплексу з соціальною інфраструктурою.

За

встановлених обставин, господарський суд м. Києва вважає, що спірні договори

також суперечать ст.20 Земельного кодексу України, а тому підлягають визнанню

судом недійсними з цієї підстави.

Крім

цього, зазначені договори були укладені від імені Міністерства оборони

України представником з перевищенням наданих йому повноважень.

Як

вбачається з тексту договорів вони були укладені від імені Міністерства оборони

України директором філії Центрального спеціалізованого будівельного управління

(госпрозрахункового) Міністерства оборони України -"Укроборонбуд"

Мельником В.Л. (далі - директор філії ЦСБУ МО України "Укроборонбуд")

на підставі довіреності від 09.03.2006, посвідченої приватним нотаріусом

Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. та зареєстрованої в

реєстрі за № 610.

Згідно

з цією довіреністю Міністерство оборони України в особі Міністра оборони

України Гриценка А.С. уповноважило директора філії Центрального

спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства

оборони України "Укроборонбуд" Мельника В.Л. укладати від імені

Міністерства оборони України, на підставі рішення Міністра оборони України та

за погодженням директора Департаменту будівництва Міністерства оборони України

за кошти суб'єктів господарювання правочини (договори, контракти) спільної

діяльності, про пайову участь у будівництві житла, на виготовлення

проектно-кошторисної документації, підряду на капітальне будівництво,

врегулювання відносин, заміни сторони, купівлі-продажу житла (квартир).

Таким

чином, довіреністю від 09.03.2006 було встановлено певні умови, лише за

наявності яких вказана особа набувала повноважень вчиняти відповідні правочини

від імені Міністерства оборони України.

Між

тим, незважаючи на чітко окреслене коло своїх повноважень. Мельник В.Л. уклав

від імені Міністерства оборони України спірні договори, не отримавши рішення

Міністра оборони України на його укладення та без погодження директором

Департаменту будівництва Міністерства оборони України, тобто з

перевищенням повноважень.

Відповідно

до статті 241 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин, вчинений

представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні

права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення

правочииу цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо

особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до

виконання.

Але

Міністерство оборони України не вчиняло будь-яких дій щодо схвалення спірних

правочинів, а навпаки просить суд задовольнити позовні вимоги прокуратури.

Більш

того, довіреність від 09.03.2006 № 610 надавала Мельнику В.Л. повноваження

вчиняти від імені Міністерства оборони України лише певні види правочинів,

вичерпний перелік яких наведено у довіреності.

З

урахуванням цього суд приходить до висновку, що з повноважень, наданих

директору філії ЦСБУ МО України "Укроборонбуд" Мельнику В.Л.

довіреністю від 09.03.2006 № 610, не вбачається повноважень укладати від імені

Міністерства оборони України правочини (договори, контракти) про компенсацію

пайової участі (паю) Міністерства оборони України у договорах про спільну

діяльність, на підставі яких відбувається відчуження паю Міністерства

оборони України у договорі про спільне будівництво на користь іншої сторони у

договорі.

Таким

чином, при укладенні договорів від 14.04.2006 № 16/03-06/03 та від 14.04.2006 №

16/03-06/03/3 директор філії ЦСБУ МО України "Укроборонбуд" Мельник

В.Л. взагалі не мав належних повноважень, оскільки Міністерство оборони

України у встановленому законом порядку не уповноважувало його на вчинення

правочинів про викуп (компенсацію пайової участі) (паю) Міністерства оборони

України у договорах про спільну діяльність у будівництві об'єктів

житлово-цивільного призначення шляхом пайової участі сторін.

Згідно

з пунктом 9 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 № 02-5/111

"Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод

недійсними"(із змінами і доповненнями) підписання особою угоди без

відповідних повноважень, а також з порушенням наданих їй повноважень може згідно

з Цивільним кодексом України бути підставою для визнання укладеної угоди

недійсною як такої, що не відповідає вимогам закону.

Отже,

в порушення вимог частини другої статті 203 ЦК України, договори від 14.04.06 №

16/03-06/03 та від 14.04.08 № 16/03-06/03/3 були укладені особою, яка не мала

необхідного обсягу цивільної дієздатності, що є підставою для визнання такого

договору недійсним.

Відповідно

до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах

здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь

у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна

сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу

своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають

значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні

бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись

іншими засобами доказування.

Оцінюючи

подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному,

повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх

сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на

які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов

висновку, що заявлені прокурором вимоги підлягають задоволенню в повному

обсязі.

Відповідно

до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача-3 в

доход державного бюджету України стягуються витрати по сплаті держмита та

інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Виходячи

з вищенаведеного та керуючись ст. 4, 33, 49, 82, 84 Господарського

процесуального кодексу України, господарський суд м. Києва,-

ВИРІШИВ:

          1. Позов задовольнити повністю.

2.

Визнати недійсним інвестиційний договір № 16/03-06/03 від 14.04.2006 "Про

спільне будівництво (реконструкцію) об'єктів житлово-цивільного призначення

створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції)

відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту

шляхом пайової участі сторін" укладений між Міністерством оборони України

з приватним підприємством "Рафа".

3.

Визнати недійсним інвестиційний договір № 16/03-06/03/3 від 14.04.2006

"Про компенсацію пайової участі (паю) Міністрества оборони України в

договорі від 14.04.2006 № 16/03-06/03 про спільне будівництво (реконструкцію)

об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури

для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у

встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін" укладений між

Міністерством оборони України з приватним підприємством "Рафа".

4.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Рафа" (вул. Лесі

Українки, буд. 8 А, кв. 20, м. Євпаторія, Автономна Республіка Крим, 97400, код

ЄДРПОУ 34192850) до Державного бюджету України 85 (вісімдесят п'ять)грн.

00 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять)грн. 00 коп.

витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.

Дане рішення господарського суду м. Києва набирає законної сили після

закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та

може бути оскаржено в апеляційному  або

касаційному порядку.

6.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

7.

Копії рішення розіслати сторонам і прокурору.

Суддя                                                                                               

Л.Д. Головатюк

Дата

підписання повного тексту рішення 29.09.2008