Постанова

від 08.10.2008 по справі 2/2317

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ 

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

 08 жовтня 2008 р.                                                                                   

№

2/2317 

“ 08 ”   жовтня  

2008 р.                                                                              

№ 2/2317

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:

Н.

Дунаєвської, І. Воліка, Н. Мележик,

розглянувши

у відкритому судовому засіданні

касаційну

скаргу

Товариства

з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Стар"

на

постанову

від

14.12.2007 року

Житомирського

апеляційного господарського суду

у

справі

№ 2/2317

за

позовом

ТОВ

"Стар"

до

Ружинської

центральної районної лікарні

3-я

особа

Приватний

підприємець ОСОБА_1.

про

стягнення

71 473,39 грн.

В

судове засідання прибули представники сторін:

позивача

Пирог

А.М. (директор, протокол заг.зборів № 10 від 19.02.2008);

відповідача

не

з'явились;

3-ої

особи

ОСОБА_1.

(паспорт НОМЕР_1 )

ВСТАНОВИВ:

Позовні

вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами було укладено договір № 45 від

05.03.2002 на постачання медичних препаратів, на виконання якого ТОВ

"Стар" поставив Ружинській центральній районній лікарні товар, що

підтверджується накладними та довіреностями, за який відповідач не

розрахувався, в результаті чого виникла заборгованість в розмірі 71 437,39 грн.

Зважаючи

на те, що відповідач не визнає факт укладення між сторонами договору, то

позивач з посиланням на статтю 530 Цивільного кодексу України просить стягнути

з позивача заборгованість, яка виникла при поставці товару на підставі

накладних.

Рішенням

господарського суду Житомирської області від 31.07.2007 у справі № 2/2317

(суддя О. Тимошенко) позов задоволений частково, стягнуто з Ружинської

центральної районної лікарні на користь ТОВ "Стар" 71 437,39 грн.

заборгованості, 714,37 грн. витрат по оплаті мита, 110,07 грн. витрат на

інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відмовлено в частині

позову про стягнення 5 143,50 грн. пені.

Приймаючи

рішення у справі, місцевий господарський суд виходив з наступних обставин, що

встановлені в ході судового розгляду.

ТОВ

"Стар" поставив Ружинському ТМО, правонаступником якого є відповідач,

медикаменти на загальну суму 96 098,86 грн., що підтверджується накладними  № РНк-000247 від 07.06.2002 на суму 7

542,85 грн., № РНк-000248 від 05.06.2002 на суму 401,40 грн., №

РНк-000198 від 10.06.2002 на суму 11 038,94 грн., № РНк-000305 від

17.06.2002 на суму 1 014,00 грн., № РНк-000920 від 06.12.2002

Доповідач:

Волік І.М.

на

суму 61 091,83 грн., № РНк-000927 від 02.12.2002 на суму 759,05грн., №

РНк-000932 від 06.12.2002 на суму 14 250,79 грн., № 229 від 23.12.2002

на суму 3 824,57 грн.(а.с. 5-21, т. 1) за довіреностями на отримання товару

серії ЯДУ № 120081 від 30.06.2002 та № 120229 від 10.12.2002 (а.с. 23-24, т.

1).

Відповідач

за отриманий товар розрахувався частково, а саме, шляхом оплати поставленого

товару та поверненням продукції, в результаті чого сума боргу на день звернення

з позовом до суду становить 71 437,39 грн.

Господарським

судом першої інстанції встановлено, що посилаючись на ст. 165 ЦК УРСР та ст.

530 ЦК України, відповідно до яких якщо строк виконання зобов'язання не

встановлений (що має місце в даному випадку), кредитор вправі вимагати виконання

в будь-який час, а боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний

строк з дня пред'явлення вимоги 

кредитором, та зважаючи на те, що відповідач не проводив розрахунки за

отриманий товар, 21.05.2003 та 15.11.2004 ТОВ "Стар" звернувся до Ружинського

ТМО з вимогами оплатити суму боргу.

Відповідно

до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином

відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, одностороння  відмова від зобов'язання не допускається.

Виходячи

з вищенаведених законодавчих та того, що відповідач в семиденний термін борг не

сплатив, господарським судом першої інстанції задоволені позовні вимоги в

частині стягнення основного боргу.

Відповідно

до ст. 180 ЦК УРСР угода про неустойку (штраф, пеню) повинна бути укладена в

письмовій формі. Недодержання письмової форми тягне недійсність угоди про

неустойку.

Таким

чином, виходячи з викладеного, в задоволенні позовних вимог в частині стягнення

пені відмовлено, зважаючи на те, що за накладними, на підставі яких відбувалася

поставка, не передбачено нарахування пені.

Постановою

Житомирського апеляційного господарського суду від 14.12.2007 у справі № 2/2317

(колегія суддів: І. Вечірко, Л. Зарудяна, Ю. Черпак) рішення господарського

суду Житомирської області від 31.07.2007 у справі № 2/2317 змінено, позовні

вимоги задоволено частково, стягнуто з Ружинської центральної районної лікарні

на користь ТОВ "Стар" 10 070,34 грн. заборгованості, 100,70 грн.

витрат по оплаті мита, 15,52 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення

судового процесу, в іншій частині позову відмовлено.

Приймаючи

постанову у справі, апеляційний господарський суд виходив з наступного.

Відповідно

до рішення VI сесії Ружинської районної ради від 07.02.2003 Ружинське

територіальне медичне об'єднання перейменовано в Ружинську центральну районну

лікарню (а.с. 38 т. 1).

Згідно

з п. 1.4 статуту Ружинського районного територіального медичного   об'єднання воно є юридичною особою,

очолюється головним лікарем району, розпоряджається ресурсами, призначеними для

надання медичної допомоги, має печатки, штампи, рахунок в банку, до складу

якого входить, у т. ч., лікарняна аптека.

Господарським

судом апеляційної інстанції з матеріалів справи встановлено, що договір № 45

від 05.03.2002 укладено між позивачем та структурним підрозділом відповідача -

аптекою Ружинського ТМО, і підписано не керівником відповідача, а керівником

структурного підрозділу ОСОБА_1. Докази наявності повноважень у ОСОБА_1. на

укладення угоди від імені юридичної особи в матеріалах справи відсутні. Крім

того, в накладних, по яких здійснювався відпуск товару в червні та грудні 2002

року відсутнє посилання на договір, як підставу одержання медикаментів. У

зв'язку з наведеним, апеляційним господарським судом відхилені посилання

позивача на той факт, що поставка товару здійснювалась по договору № 45 від

05.03.2002.

10.06.2002

Ружинським ТМО видано ОСОБА_1. довіреність № 120081, серії ЯДУ на отримання від

TOB "Стар" медикаментів, що дійсна до 30.06.2002 (а. с. 23 т. 1), в

період дії якої по накладних № РНк-000198 від 10.06.2002 та №

РНк-000305 від 17.06.2002 позивач поставив відповідачу товар на суму 12

052,94 грн. (а. с. 8-10 т. 1), при цьому в накладній від 10.06.2002 визначено

строк оплати до 13.06.2002, в накладній від 17.06.2002 - строк оплати до

17.06.2002.

Однак,

апеляційним господарським судом зауважено у зв'язку з вищезазначеним, що в

матеріалах справи відсутні докази наявності повноважень у представника

відповідача на отримання продукції по накладних № РНк-000247 від 07.06.2002

на суму 7 542,85грн., № РНк-000248 від 05.06.2002 на суму 401,40 грн.

Щодо

розрахунків за поставлений позивачем відповідачу товар, то в оскаржуваній

постанові господарський суд апеляційної інстанції вказує, що після отримання

продукції відповідачем проводились розрахунки з позивачем (10.09.2002 за

медикаменти відповідачем оплачено 50 981,00 грн.), про що свідчать наявні в

матеріалах справи банківські виписки (а с. 51 т. 1), в яких зазначено, що

оплата проводилась за медикаменти згідно виставлених рахунків.

У

зв'язку з тим, що вказаних рахунків сторонами до суду не представлено,

апеляційний господарський суд зазначає, що встановити за поставку якої партії

продукції проводились розрахунки відповідачем не вбачається можливим.

При

складенні актів звірок розрахунків між аптекою Ружинського ТМО та TOB

"Стар" позивачем зазначено, що станом на 25.11.2002 та 01.12.2002

заборгованість відповідача за поставлену продукцію складала 6 245,77 грн. (а.

с. 117-118 т. 1), а отже, як вказано в оскаржуваній постанові, позивачем визначена

заборгованість за продукцію, отриману, у тому числі, згідно з накладними від

10.06.2002 та від 17.06.2002, яка складає 6 245,77 грн.

Оскільки

відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність

встановлюється тривалістю у три роки, а про стягнення заборгованості за

накладними від 10.06.2002 та від 17.06.2002 позивач звернувся

17.08.2005, то господарський суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що TOB

"Стар" звернувся до суду за межами встановленого законом трьохрічного

строку.

Зважаючи

на те, що в матеріалах справи відсутня заява відповідача про застосування

строку позовної давності по вимогах про стягнення заборгованості по накладних від

10.06.2002 та від 17.06.2002, а згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України

позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої

до винесення ним рішення, то апеляційний господарський суд вирішив, що з

відповідача на користь позивача сума боргу в розмірі 6 245,77 грн. підлягає

стягненню.

В

грудні 2002 року, згідно з накладною № РНк-000994 від 23.12.2002

відповідачем отримано продукцію на суму 3 824,57 грн. (а.с. 21 т. 1), в якій

зазначено, що продукція отримана на підставі довіреності № 120229, серії ЯДУ

від 06.12.2002 (довіреність від 10.12.2002), при цьому судом зауважено, що

відповідач заперечує факт видачі зазначеної довіреності позивачу, однак, до

суду не подано доказів встановлення компетентними органами факту фальсифікації

зазначеної довіреності.

Щодо

розрахунків за поставлений позивачем відповідачу товар, то в оскаржуваній

постанові господарський суд апеляційної інстанції вказує, що після одержання

продукції 23.12.2002 відповідачем проводились розрахунки з позивачем, що

підтверджується банківськими виписками (а.с. 151-153 т. 1), в яких як підстава

проведення платежів зазначена оплата за медикаменти згідно з рахунками від

29.08.2002, 12.12.2002 та 08.01.2003 (а.с. 151-153 т. 1), а тому, зазначені

платежі не враховано як оплата за продукцію, отриману згідно з накладною від

23.12.2002.

Позивач

посилається, також, на те, що згідно з довіреністю № 120229, серії ЯДУ від

10.12.2002 (а. с. 24 т.1) відповідачем отримано продукцію також і за накладними

№ РНк-000927 від 02.12.2002 на суму 759,05грн. (а.с. 105 т. 1) та від

06.12.2002 № РНк-000920 на суму 61 091,83 грн., № РНк-000932

на суму 14 250,79 грн. (а.с. 106-114 т. 1), проте, господарським судом

апеляційної інстанції не прийняті ці накладні як доказ отримання продукції,

оскільки на час одержання продукції по накладних від 02.12.2002 та від

06.12.2002 представник відповідача ОСОБА_1. не мав повноважень на отримання

медикаментів, адже, доручення видане 10.12.2002 та було дійсне в період з

10.12.2002 по 30.12.2002, а документів, які свідчать про подальше схвалення

відповідачем дій ОСОБА_1. по отриманню продукції 06.12.2002 та 10.12.2002 без доручення

Ружинського ТМО не надано.

Посилання

позивача на те, що 10.12.2002 відповідачем була повернута частина продукції,

отриманої по накладній від 06.12.2002, відхилені апеляційним господарським

судом, оскільки 10.12.2002 представнику відповідача були надані повноваження по

отриманню даної продукції, а не про повернення продукції позивачу, а отже,

надана позивачем накладна № 1 від 10.12.2002 (а.с. 22 т. 1) не може бути

доказом наявності факту повернення відповідачем частини продукції.

У

відповідності з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар

після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо

договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк

оплати товару.

Виходячи

з наведених законодавчих положень та враховуючи, що у встановлений в накладних

строк відповідач свої зобов'язання по оплаті товару не виконав, апеляційний

господарський суд вважає, що правомірними є вимоги позивача про стягнення з

відповідача 10 070,34грн. боргу, серед яких: 6 245,77грн. за продукцію,

отриману за накладними від 10.06.2002 та від 17.06.2002, і

оплачену частково, та 3 824,57 грн. за продукцію, отриману за накладною від

23.12.2002.

Позивач

в доповненні до позовної заяви просив, крім суми основного боргу стягнути з

відповідача пеню в розмірі 5 143,50 грн. (а.с. 28-29 т. 2), однак, оскільки

сторонами в накладних не визначено розмір пені за несвоєчасне виконання

зобов'язань, а погодження сторонами розміру пені є обов'язковим з огляду на

норми Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання

грошових зобов'язань", тому суд правомірно відмовив позивачу у стягненні

пені.

Не

погоджуючись з постановою господарського суду апеляційної інстанції,  ТОВ "Стар" звернулось до Вищого

господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на

неправильне застосування судом норм матеріального та порушення процесуального

права, просить постанову у справі скасувати та залишити в силі рішення

місцевого господарського суду.

Розглянувши

матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, представників

сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи

правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм

матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського

суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає до задоволення з

наступних підстав.

У

серпні 2008 року ТОВ "Стар" звернулося до господарського суду з

позовом про стягнення з Ружинської центральної районної лікарні заборгованості

у розмірі 71 473,39 грн., який був обґрунтований тим, що на виконання договору

№ 45 від 05.03.2002 на постачання медичних препаратів, укладеного між позивачем

та аптекою Ружинського територіального медичного об'єднання, останній був

поставлений товар на підставі довіреностей № 120081, серії ЯДУ від 10.06.2002

та № 120229, серії ЯДУ від 10.12.2002 товар згідно накладних № РНк-000247 від

07.06.2002 на суму 7 542,85 грн., № РНк-000248 від 05.06.2002 на суму 401,40

грн., № РНк-000198 від 10.06.2002 на суму 11 038,94 грн., № РНк-000305 від

17.06.2002 на суму 1 014,00 грн., № РНк-000920 від 06.12.2002 на суму 61 091,83

грн., № РНк-000927 від 02.12.2002 на суму 759,05 грн., № РНк-000932 від

06.12.2002 на суму 14 250,79 грн., № РНк-000994 від 23.12.2002 на суму 3 824,57

грн.

Встановлений

апеляційним господарським судом факт, який підтверджується матеріалами справи,

відсутності доказів наявності у ОСОБА_1. повноважень на укладення угоди від

імені юридичної особи, та відсутності посилання в накладних, по яких здійснювався

відпуск товару в червні та грудні 2002 року, на договір, як підставу одержання

медикаментів, свідчить про правильність висновку в оскаржуваній постанові про

відсутність підстав вважати, що поставка товару здійснювалась по договору № 45

від 05.03.2002.

Щодо

накладних № РНк-000247 від 07.06.2002 на суму 7 542,85 грн., № РНк-000248 від

05.06.2002 на суму 401,40 грн., № РНк-000198 від 10.06.2002 на суму 11 038,94

грн., № РНк-000305 від 17.06.2002 на суму 1 014,00 грн., № РНк-000920 від

06.12.2002 на суму 61 091,83 грн., № РНк-000927 від 02.12.2002 на суму 759,05

грн., № РНк-000932 від 06.12.2002 на суму 14 250,79 грн., № РНк-000994 від

23.12.2002 на суму 3 824,57 грн., які надані позивачем на підтвердження

поставки товару відповідачу, то господарським судом апеляційної інстанції

надана правильна та повна юридична оцінка фактичним обставинам справи щодо

відсутності повноважень у представника відповідача на отримання продукції по

накладних № РНк-000247 від 07.06.2002 на суму 7 542,85грн., №

РНк-000248 від 05.06.2002 на суму 401,40 грн.; визначення позивачем

заборгованость за продукцію, отриману, у тому числі, згідно з накладними від

10.06.2002 та від 17.06.2002, у розмірі 6 245,77 грн.; неврахування

проведення платежів за медикаменти, згідно рахунків від 29.08.2002, 12.12.2002

та 08.01.2003, як оплати за продукцію, отриману згідно з накладною №

РНк-000994 від 23.12.2002; неприйняття накладних № РНк-000927 від

02.12.2002 на суму 759,05грн. та від 06.12.2002 № РНк-000920 на

суму 61 091,83 грн., № РНк-000932 на суму 14 250,79 грн. як доказів

отримання продукції, оскільки на час одержання продукції по накладних від

02.12.2002 та від 06.12.2002 у представника відповідача були

відсутні повноваження на отримання продукції; і за наведених обставин визнання

правомірними вимог позивача про стягнення з відповідача 10 070,34 грн. боргу,

серед яких: 6 245,77грн. за продукцію, отриману за накладними від 10.06.2002

та від 17.06.2002, і оплачену частково, та 3 824,57 грн. за продукцію,

отриману за накладною від 23.12.2002; та відмова у стягненні з

відповідача пені в розмірі 5 143,50 грн.

Відповідно

до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна

довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і

заперечень.

Згідно

з положеннями ч. 2 ст. 1115 та ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК

України касаційна інстанція на підставі вже встановлених судом фактичних

обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності

юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або

постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати

або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або

постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про

достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими,

збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З

огляду на наведене, касаційна інстанція не має права збирати нові докази або

додатково перевіряти докази в обґрунтування заявлених позивачем вимог про

стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 71 473,39 грн.

Зміст

поданої ТОВ "Стар" касаційної скарги зводиться до аналізу наявних у

справі доказів, наголошується на невідповідність висновків апеляційного

господарського суду обставинам справи. Касаційна скарга позивача взагалі не

містить посилань на порушення або неправильне застосування Житомирським

апеляційним господарським судом норм матеріального або процесуального права.

Доводи

касаційної скарги не знайшли свого підтвердження під час здійснення касаційного

провадження, та відхиляються з тих же підстав, що і апеляційним господарським

судом.

Враховуючи

наведене, Вищий господарський суд України вважає, що господарський суд

апеляційної інстанцій діяв у відповідності з нормами Господарського процесуального

кодексу України, а оскаржуване судове рішення є обґрунтованим і законним та

підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись

ст. ст. 1115, 1117, 1119-11112

Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну

скаргу ТОВ "Стар" залишити без задоволення.

Постанову

Житомирського апеляційного господарського суду від 14.12.2007 у справі № 2/2317

залишити без змін.

    Головуючий, суддя                                                     

Н. Дунаєвська

    Судді:                                                                        

І.Волік

Н. Мележик