Постанова

від 25.10.2012 по справі 2а-10610/12/0170/6

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 жовтня 2012 р. Справа №2а-10610/12/0170/6

(16 г. 43 хв.)

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Латиніна Ю.А. ,

при секретарі Захаровій М.В.,

за участю представників позивача - Зленко Р.В., Подруцька К.К.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ИРАТ»

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «ИРАТ» звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом у якому просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби №0003752204 від 12.09.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 45188 грн. - основного платежу та 11297 грн. - штрафних санкцій та податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби №0003762204 від 12.09.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 36150 грн. - основного платежу та 9037,50 грн. - штрафних санкцій.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки акту документальної перевірки від 31.08.2012 року № 5201/22-1/34581610, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення не відповідають дійсності, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України "Про податок на додану вартість".

Представники позивача у судовому засіданні на позовних вимогах наполягали у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, у попередніх засіданнях заперечував проти позову, з підстав, викладених у письмових запереченнях.

Суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності представників сторін, керуючись ст. 128 КАС України, на підставі наявних доказів.

Розглянув матеріали справи, дослідив докази, надані сторонами, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

31.08.2012 року ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС було складено акт № 5201/22-1/34581610 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ИРАТ» (ЄДРПОУ 34581610) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Кримсплав» (ЄДРПОУ 30476013) за період 01.10.2010 року по 31.12.2010 року.

Згідно з висновком вказаного акту перевіркою встановлено, що ТОВ «ИРАТ» порушило пп.5.1, пп. 5.2.1, п.5.2, п.5.3.9. пп. 5.3. ст.5 , пп.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94р. № 334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР із змінами і доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 45188 грн., у тому числі, за 4 квартал 2010 року у сумі 45188 грн.; п.п.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.97р. (із змінами та доповненнями), занижено податок на додану вартість всього у сумі 36150 грн., у тому числі за грудень 2010 року у сумі 36150 грн.

На підставі акту перевірки від 31.08.2012 року № 5201/22-1/34581610 ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС були прийняті податкові повідомлення-рішення №0003752204 від 12.09.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 45188 грн. - основного платежу та 11297 грн. - штрафних санкцій та податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби №0003762204 від 12.09.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 36150 грн. - основного платежу та 9037,50 грн. - штрафних санкцій.

Не погодившись з зазначеним висновком ТОВ «ИРАТ» звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом у якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0003752204 від 12.09.2012 року та №0003762204 від 12.09.2012 року.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Тому вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС №0003752204 від 12.09.2012 року та №0003762204 від 12.09.2012 року, суд зобов'язаний встановити чи діяв відповідач на підставі закону, чи являються його дії обґрунтованими, безсторонніми, добросовісними та розсудливими.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України "Про податок на додану вартість" визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Згідно з п.п. 1.6 та 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податкове зобов'язання це загальна сума податку , одержана ( нарахована) платнику податку у звітному ( податковому) періоді , визначена згідно з Законом, а податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена цим законом. При цьому датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону).

Так, позивач є підприємством, вид діяльності якого полягає в будівництві будівель, інших видах оптової торгівлі, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту, виробництво дерев'яних будівельних конструкцій та столярних виробів, діяльність автомобільного вантажного транспорту, вирощування зернових та технічних культур.

Судом встановлено, що у перевіряємий період ТОВ «ИРАТ» здійснював фінансово-господарські взаємовідносини з контрагентом ТОВ «Кримсплав».

Що стосується взаємовідносин з ТОВ «Кримсплав» судом встановлено наступне.

Висновки про порушення ТОВ «ИРАТ» пп.5.1, пп. 5.2.1, п.5.2, п.5.3.9. пп. 5.3. ст.5 , пп.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94р. № 334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР із змінами і доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 45188 грн., у тому числі, за 4 квартал 2010 року у сумі 45188 грн.; п.п.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.97р. (із змінами та доповненнями), занижено податок на додану вартість всього у сумі 36150 грн., у тому числі за грудень 2010 року у сумі 36150 грн. базуються на тому, що ТОВ «ИРАТ» у грудні 2010 року мав договірні відносини з ТОВ «Кримсплав», відносно якого ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя була проведена документальна позапланова перевірка, за результатами якої складено акт №90/23-1/30476013 від 04.04.2011 року та встановлено завищення ТОВ «Кримсплав» податкового кредиту за грудень 2010 року, чим порушено п. 14.1.191 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 ПК України по факту взаємовідносин ТОВ «Кримсплав» у сумі 1743020 грн., не представляється можливим виявити кому відвантажений товар - всі податкові зобов'язання визнаються нікчемними. Одним з покупців за грудень 2010 року є ТОВ «ИРАТ» на загальну суму ПДВ 36150,40 грн.

Судом встановлено, що між ТОВ «ИРАТ» та ТОВ «Кримсплав» було укладено договір купівлі-продажу №21/12 від 21.12.2010 року, предметом якого є прес гідравлічний, модель Y-81F-250-A, заводський номер 071252, 007 р.в. згідно акту прийому-передачі №1 до договору купівлі-продажу №21/12 від 21.12.2010 року зазначений прес було передано ТОВ «Кримсплав» (продавець) ТОВ «ИРАТ» (покупець). Факт передачі товару покупцю підтверджено актом приймання-передачі №1 від 21.12.2010р., видатковою накладною №РН-001754 від 21.12.2010р. на суму 216000 грн., податковою накладною від 21.12.2010р. на суму 216000 грн., товарно-транспортною накладною №К 403 В, журналом-ордером і відомістю по рахунку 631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками за грудень 2010р.

Крім того, згідно акту обстеження Нижньогірською районною державною адміністрацією спеціалізованого підприємства (брухт чорних металів) №1 від 20.02.2012р., на підставі звернення ТОВ «ИРАТ», здійснено обстеження спеціалізованого підприємства та встановлено наявність на території ТОВ «ИРАТ» пресу гідравлічного модель Y-81F-250-A, заводський номер 071252, 007 р.в.

Також, судом встановлено, що ТОВ «ИРАТ» (постачальник) та ТОВ «Кримсплав» (покупець) уклали договір №219/2 від 19.02.2010 року, відповідно до якого ТОВ «ИРАТ» зобов'язується поставити, а ТОВ «Кримсплав» - прийняти та оплатити товар - металолом чорних металів, відповідний ДСТУ 4121-2002. Реальність операції підтверджено розрахунком розходів всього на суму 902,40 грн., квитанцією про приймання вантажу від 18.10.2010 року, приемо-сдаточним актом.

Отже, на підтвердження реальності операцій судом досліджені документи за відносинами позивача з ТОВ «Кримсплав», а саме: договір №219/2 від 19.02.2010 року, приемо-сдаточний акт, квитанція про приймання вантажу від 18.10.2010 року, розрахунок розходів, договір купівлі-продажу №21/12 від 21.12.2010 року, акт приймання-передачі №1 від 21.12.2010р., видаткова накладна №РН-001754 від 21.12.2010р., податкова накладна від 21.12.2010р., товарно-транспортна накладна №К 403 В, журнал-ордер і відомість по рахунку 631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками за грудень 2010р., акт №1 від 20.02.2012р., акт №ОУ-0000093, податкова накладна від 22.12.2010р., розрахунок розходів.

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що висновки ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС, що товар від контрагенту не отримувався та не використовувався у господарській діяльності позивача є неспроможним, оскільки є надуманим, та зробленим без урахування зазначених документів.

Ст.67 Конституції України визначає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Як убачається з матеріалів справи спірні правовідносини виникли між сторонами у період чинності Законів України "Про систему оподаткування", "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість", положення яких застосовуються судом при вирішення цієї справи.

Закон України від 25.06.91р. № 1251-ХІІ "Про систему оподаткування" визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників.

З положень статті 6 Закону об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

До загальнодержавних податків і зборів (обов'язкові платежі), за приписами статті 14 Закону, відносяться податок на додану вартість та податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами.

На час проведення перевірки позивача, прийняття податкового повідомлення-рішення платники податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій були визначені в Законі України "Про податок на додану вартість".

У п.1.4. ст.1 цього Закону було встановлено , що поставка товарів - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг, а поставка послуг, зокрема, включала надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Відповідно до п.п. 3.1.1. п. 3.1. ст.3 Закону об'єктом оподаткування були операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходилось на митній території України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця; передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів (крім міжнародних відправлень) будь-яким видом транспорту (крім автомобільного) на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту проведення прикордонного контролю з їх випуску за межі державного кордону України, а також від пункту прикордонного контролю з їх впуску у межі державного кордону України до пункту їх призначення (доставки) на митній території України; в інших випадках, визначених цим Законом.

Порядок обчислення та сплати податку був визначений у ст.7 вказаного Закону.

У п.п .7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" було визначено, що платник податку був зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, яка складалась у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надавався покупцю, копія залишалась у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна виписувалась на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні були зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків ( п. 7.2.3. п. 7.2 ст.7 Закону).

Згідно з п.п. 7.2.4. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надавалось виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п.п. 7.2.6. ст.7 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видавалась платником податку, який поставляв товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та була підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважаласья дата, яка припадала на податковий період, протягом якого відбувалась будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податків.

У п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" було зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначався виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін.

У п.п. 7.4.5. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" було вказано , що не підлягали включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважалась дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) ( п.п. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону).

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, мала від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягала частина такого від'ємного значення, яка дорівнювала сумі податку, фактично сплаченого отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включався до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (пп. 7.7.2 Закону).

Таким чином, отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит. І згідно з положеннями п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права в підприємства на податковий кредит є дата фактичного отримання ним податкових накладних.

З аналізу вищезазначених норм Закону України "Про податок на додану вартість" вбачається, що право на податковий кредит виникає у платника податку лише після отримання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить в собі суму ПДВ , яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Суд також зазначає, що Закон України "Про податок на додану вартість" та інші не ставлять право платника податку на податковий кредит залежно від встановлення факту формування та сплати його контрагентами до Державного бюджету України податкових зобов'язань за господарськими операціями у відповідному податковому періоді.

Оскільки ТОВ «ИРАТ» отримало від контрагента всі первинні документи по поставці товару, і дані документи оформлені належним чином, то у нього як у платника податків виникло право на податковий кредит, оскільки воно підтверджується відповідними податковими накладними, і ним виконані вимоги п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" щодо його формування.

Крім того, контрагент ТОВ «Кримсплав» був зареєстрованим суб'єктом господарювання, не перебував у стадії банкрутства, і мав чинним статусом платника податку на додану вартість, то слід вважати, що спірні суми ПДВ віднесені позивачем до податкового кредиту відповідно до приписів п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" на підставі податкових накладних, які відповідають вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Таким чином, ТОВ «ИРАТ» обґрунтовано була віднесена на податковий кредит сума податку на додану вартість у розмірі 36150 гривень у перевіряє мий період, і відповідно саме ця сума була включена в декларацію з податку на додану вартість.

Надаючи оцінку правомірності формування позивачем валових витрат по спірній господарський операції, суд зазначає, що відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

З цього слідує, що вичерпний перелік витрат, які не можуть бути віднесені до складу валових витрат, зазначено у п.п. 5.3-5.7 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», проаналізувавши положення яких суд доходить висновку, що спірні витрати до цього переліку не відносяться.

При цьому, відповідно до п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Разом з тим, відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За змістом цієї норми законодавства підставою для невключення до складу валових витрат є лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених документально.

В п.п. 5.3.9 ст. 5 та ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не встановлено переліку конкретних документів, необхідних для віднесення витрат підприємства до складу валових витрат.

Посилання відповідача на Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю і якістю, затверджені постановами Державного арбітражного СРСР від 15.06.1965р. № П-6 від 15.06.1965р. та №П-7 від 25.04.1966р., а також Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. № 363, в обґрунтування неправомірності віднесення позивачем витрат підприємства до валових витрат без наявності товарно-транспортних накладних та актів приймання-передачі відповідно до п. 26 Інструкцій, є безпідставними оскільки спростовуються дослідженими вище доказами.

Що стосується Інструкцій № П-6 та № П-7 та тверджень відповідача про те, що якщо у договорі поставки сторони не визначають порядок приймання-передачі продукції, то слід застосовувати положення цих Інструкцій, на думку суду не містить належного нормативного обґрунтування, а відтак є припущенням.

Крім того, вказані Інструкції, як і Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, не мають відношення до бухгалтерського та податкового обліку підприємств, які є вантажовідправниками та вантажоотримувачами, покупцями та продавцями, та не можуть встановлювати правила ведення вказаних видів обліку, а тому застосуванню до спірних правовідносин не підлягають, адже відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Разом з тим, відповідно до вимог пунктів 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Міністерство фінансів України є уповноваженим державним органом по затвердженню національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів відносно ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88 передбачає, що «первинні документи» - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

До того ж, частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документу; дата та місце складання документу; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

ТОВ «ИРАТ» має первинні бухгалтерські документи, які відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88, а також Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і які надавалися ревізорам для перевірки.

Також, відповідачем не враховано, що до набрання чинності Податкового кодексу України, згідно з абз.1-3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підприємство самостійно визначало облікову політику підприємства; обирало форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з дотриманням єдиних принципів, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляло систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності та контролю господарських операцій, визначало права працівників на підписання бухгалтерських документів, і діючі раніше норми Законів України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", "Про державну податкову службу в Україні "," Про бухгалтерський облік та фінансову звітність ", не передбачає прав податкового органу з перевірки правильності ведення бухгалтерського обліку, оскільки володіли лише правом контролю за справлянням податкових зобов'язань.

Оскільки закон зворотної сили не має, і в період, який охоплювався перевіркою, платник податків самостійно визначав облікову політику і вів бухгалтерський облік з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних.

Тому зазначене свідчить про обґрунтованість та правомірність дій позивача щодо формування валових витрат та відсутності їх заниження, тому нарахування податку на прибуток на суму 45188 грн. є протиправним та таке повідомлення - рішення підлягає скасуванню.

Щодо посилання відповідача на наявність ознак нікчемності правочинів, укладених між ТОВ «ИРАТ» та ТОВ «Кримсплав» з придбання останніми товарів (виконаних робіт), оскільки їх укладено з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, а, отже, і моральним засадам суспільства, то відповідач не надав суду жодного належного та допустимого доказу на це ствердження.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому, відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

В свою чергу, ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Слід зазначити, що під господарською діяльністю у статті 3 Господарському кодексі України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Відповідно до статті 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Так, позивач та його контрагент є суб'єктами господарювання, які з положень Конституції України та ст. 6 Господарського Кодексу, знаходяться під охороною держави, яка забороняє незаконне втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини, визнаючи свободу підприємницької діяльності у межах, визначених законом та вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України.

Податкова політика, визнана державою відповідно до ст. 10 Господарського кодексу України, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів.

Суб'єкти господарювання згідно частини першої статті 19 ГК України мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Доводи відповідача щодо нікчемності вказаних правочинів, направлених на придбання позивачем товарів у контрагента та використання у подальшому в господарській діяльності, з положень ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, слід оцінити критично, оскільки, як то визначено ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне володіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У п. 18 постанові Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 р. № 9 роз'яснено, що до угод, які є нікчемними як порушують публічний порядок, відносяться угоди, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема:

- угоди, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності;

- угоди, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами;

- угоди з відчуження викраденого майна;

- угоди, що порушують правовий режим вилучених з обороту або обмежених в обороті об'єктів цивільного права і т. п.

Всі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Міністерство юстиції України, посилаючись на вищевказану постанову Пленуму Верховного суду України у своєму листі від 29.03.2010 р. № 409-0-1-10-19, зазначено, що при кваліфікації угоди за ст. 228 ЦК України повинна враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами угоди або однієї зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, винесений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна або незаконного заволодіння ним тощо. При цьому саме суд має визначати, які докази слід вважати достатніми для підтвердження вини в тому чи іншому випадку. Такої ж позиції з цього питання дотримується і Держкомпідприємництва (Лист від 19.03.2010 р. № 3446).

Також суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 2 та п. 11 ст. 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні" № 509-ХІІ державні податкові інспекції на виконання покладених на органи державної податкової служби завдань та функцій наділені повноваженнями подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами. Проте, жодною нормою законодавства органи ДПІ не наділені повноваженнями з визнання правочинів нікчемними.

Отже, вищезазначене свідчить, що висновки акту № 5201/22-1/34581610 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ИРАТ» (ЄДРПОУ 34581610) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Кримсплав» (ЄДРПОУ 30476013) за період 01.10.2010 року по 31.12.2010 року щодо заниження податку на прибуток на загальну суму 45188 грн., у тому числі за 4 квартал 2010 року у сумі 45188 грн. та заниження податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 36150 грн., у тому числі за грудень 2010 року у сумі 36150 грн. є безпідставними, відповідач в обґрунтування не надав належних та допустимих доказів нікчемності правочинів та не спростував доводів позивача.

На підставі наведеного суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог до ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0003752204 від 12.09.2012 року та №0003762204 від 12.09.2012 року та задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Судові витрати, сплачені позивачем при зверненні до суду де відповідачем є суб'єкти владних повноважень, стягуються з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунків останнього. Отже, судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду у розмірі 1016,75 грн. підлягає поверненню шляхом їх безспірного списання з рахунків суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби.

Під час судового засідання, яке відбулось 25.10.2012 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАС України постанову складено 26.10.2012 року.

Керуючись ч. 3 ст. 94, ст. ст. 160-163, ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби №0003752204 від 12.09.2012 року та №0003762204 від 12.09.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України 1016,75 грн. судових витрат шляхом їх безспірного списання з рахунків суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ИРАТ».

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Латинін Ю.А.