Рішення

від 23.10.2012 по справі 9/088-12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" жовтня 2012 р. Справа № 9/088-12

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолізинг плюс»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансбудкомп»

Про стягнення 62 651, 02 грн.

Суддя Сокуренко Л.В.

Представники:

Від позивача Фінагіна В.Б. (дов. № б/н від 01.08.2012 р.)

Від відповідача не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Київської області передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолізинг плюс»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансбудкомп»про стягнення 62 651, 02 грн.

Ухвалою суду від 17.09.2012 року порушено провадження у справі № 9/088-12 та призначено розгляд справи на 04.10.2012 р.; зобов'язано позивача подати: пропозиції стосовно складу осіб, які братимуть участь у справі; оригінали установчих документів (для огляду) та їх копії (для долучення до матеріалів справи), на підставі яких діє позивач (установчий договір, статут, положення, свідоцтво про державну реєстрацію тощо), довідку з органу статистики про знаходження позивача в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, довідку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про включення відповідача до ЄДРПОУ станом на час винесення даної ухвали; власне письмове підтвердження того, що у провадженні господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, нема справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та нема рішення цих органів з такого спору; зобов'язано відповідача подати: оригінали (для огляду) та копії (для залучення до матеріалів справи) статутних документів, копію свідоцтва про державну реєстрацію, копію довідки про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України на дату винесення ухвали, відзив на позов з документальним обґрунтуванням його висновків, письмову інформацію про свої реєстраційні (банківські) рахунки із зазначенням повних банківських реквізитів, довідки з органу статистики про знаходження відповідача в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, довідки про найменування і номери рахунків відповідача відкритих у банківських установах або органах Державного казначейства України, інші докази стосовно заявлених вимог.

У судове засідання 04.10.2012 року представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином; представник позивача з'явився та надав суду пояснення по суті позовних вимог.

Ухвалою суду від 04.10.2012 р. розгляд справи відкладено на 23.10.2012 р.; зобов'язано позивача подати письмове пояснення з обґрунтуванням позовної вимоги щодо стягнення одночасно пені та неустойки, в якій вказати яка юридична природа заявленої до стягнення неустойки; зобов'язано відповідача подати: оригінали (для огляду) та копії (для залучення до матеріалів справи) статутних документів, копію свідоцтва про державну реєстрацію, копію довідки про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України на дату винесення ухвали, відзив на позов з документальним обґрунтуванням його висновків, письмову інформацію про свої реєстраційні (банківські) рахунки із зазначенням повних банківських реквізитів, довідки з органу статистики про знаходження відповідача в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, довідки про найменування і номери рахунків відповідача відкритих у банківських установах або органах Державного казначейства України, інші докази стосовно заявлених вимог.

У судове засідання 23.10.2012 р. представник відповідача вдруге не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином; представник позивача з'явився та надав суду письмові пояснення щодо порядку нарахування штрафних санкцій.

Відповідно до частини 1 статті 93 Цивільного кодексу України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»).

Відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010 р. № 01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві»особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Враховуючи те, що ухвали суду були направлені на адресу відповідача, зазначену у позовній заяві та довідці ЄДРПОУ, а також те, що ухвали суду були отримані його уповноваженими представником -Марчук О.В., що підтверджується долученими до матеріалів справи повідомленнями про вручення поштового відправлення, то суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Згідно з ст. 87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Враховуючи те, що учасники процесу про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином, відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

29.04.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «АІС-Лізинг»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автолізинг плюс»було укладено договір оперативного лізингу (оренди) № 800.

Відповідно до п. 1.2. договору оперативного лізингу предметом оперативного лізингу за цим договором є бувші у використанні автомобілі самоскиди FAW CA3252, 2007 р. випуску, державний реєстраційний № АА1428ЕР, № кузова E7CCF325270082783, № двигуна CA6DL1-3150878040 та FAW CA3252, 2007 р. випуску, державний реєстраційний № АА1436ЕР, № кузова Y7CCA325270082782, № двигуна CA6DL1-3150871450.

Пунктом 5.3. договору оперативного лізингу встановлено, що ТОВ «АІС-Лізинг»надає право ТОВ «Автолізинг плюс»передавати майно, що буде передано йому у користування по даному договору, в сублізинг (суборенду) третім особам без додаткового узгодження з ТОВ «АІС-Лізинг».

У відповідності до вказаного договору, 11.05.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Автолізинг плюс»(далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртрансбудкомп»(далі - відповідач) було укладено договір оперативного сублізингу (оренди) № СЛ-01 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору предметом цього договору є надання позивачем в користування відповідачу предмета сублізингу (майна) для підприємницьких цілей на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що предметом сублізингу за цим договором є наступне майно: бувші у використанні автомобілі FAW CA3252, 2007 р. випуску, державний реєстраційний № АА1428ЕР, № кузова Y7CCA325270082783, № двигуна CA6DL1-3150878040 та FAW CA3252, 2007 р. випуску, державний реєстраційний № АА1436ЕР, № кузова Y7CCA325270082782, № двигуна CA6DL1-3150871450.

Загальна вартість майна, що передається у оперативний сублізинг (оренду), складає: без ПДВ -291 666,66 грн., крім того ПДВ 20% - 58 333,34 грн., разом з ПДВ 20% - 350 000,00 грн.

Згідно п. 1.3. договору предмет сублізингу є власністю ТОВ «АІС-Лізинг»протягом усього строку дії цього договору і після його закінчення підлягає поверненню відповідачем позивачу.

В силу п. 2.1. договору строк користування відповідачем предметом сублізингу -до 09.11.2011 р..

За користування майном відповідач сплачує позивачу лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів (додаток № 1 до цього договору). Сублізинговий платіж, перерахований несвоєчасно або не в повному обсязі, тягне за собою сплату відповідачем штрафних санкцій, передбачених в пункті 11.2. цього договору (п. п. 3.1., 3.2. договору).

У відповідності до положень п. 3.1. договору сторонами було погоджено та підписано графік сплати лізингових платежів (додаток № 1), що є невід'ємною частиною договору оперативного сублізингу № СЛ-01 від 11.05.2011 р.

Так, згідно вказаного графіку позивач зобов'язується здійснювати лізингові платежі на загальну суму 96 000,00 грн. у наступні строки: 16 000,00 грн. до 11.05.2011 р.; 16 000,00 грн. до 11.06.2011 р.; 16 000,00 грн. до 11.07.2011 р.; 16 000,00 грн. до 11.08.2011 р.; 16 000,00 грн. до 11.09.2011 р.; 16 000,00 грн. до 11.10.2011 р.

Відповідно до п. 4.1. договору місце передачі предмету сублізингу позивачем відповідачу: м. Київ, пров. Балтійський, 20.

Згідно п. п. 4.2., 4.3. договору після прибуття предмета сублізингу до місця передачі відповідач зобов'язаний у присутності представника позивача перевірити якість та комплектність предмета лізингу. Приймання відповідачем майна в сублізинг оформляється шляхом складання акту приймання-передачі, що підтверджує якість, комплектність, справність предмета сублізингу і відповідність техніко-економічним показникам. Акт приймання-передачі підписується представниками сторін та скріплюється печатками сторін.

Передача позивачем відповідачу майна здійснюється у строк до 11.05.2011 р. (п. 4.9. договору).

Судом встановлено, що 11.05.2011 р. відповідно до акту приймання-передачі майна, підписаного уповноваженими представниками сторін та скріпленого їх мокрими печатками, позивач передав, а відповідач прийняв у володіння та користування наступне майно (предмет сублізингу): бувші у використанні автомобілі FAW CA3252, 2007 р. випуску, державний реєстраційний № АА1428ЕР, № кузова Y7CCA325270082783, № двигуна CA6DL1-3150878040 та FAW CA3252, 2007 р. випуску, державний реєстраційний № АА1436ЕР, № кузова Y7CCA325270082782, № двигуна CA6DL1-3150871450.

Зі змісту акту приймання-передачі майна від 11.05.2011 р. вбачається, що загальна вартість переданого майна складає: без ПДВ - 291 666,66 грн., крім того ПДВ 20% - 58 333,34 грн., разом з ПДВ 20% - 350 000,00 грн.

Разом з майном позивач передав, а відповідач прийняв наступні матеріальні цінності та документи по предмету лізингу: свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, державний реєстраційний знак, інструкцію по експлуатації транспортного засобу, сервісну книжку.

Вказане майно за актом приймання-передачі було отримано представником відповідача -директором ТОВ «Укртрансбудкомп»Волошин І.М., який діяв на підставі Статуту.

11.11.2011 р. між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 1 до договору оперативного сублізингу № СЛ-01 від 11.05.2011 р. (далі - додаткова угода).

Відповідно до п. 1 додаткової угоди п. 2.1. основного договору було викладено в новій редакції, а саме: строк користування відповідачем предметом сублізингу встановлено до 09.05.2012 р.

Крім того, пунктом 2 додаткової угоди викладено в новій редакції додаток № 1 до договору (графік сплати лізингових платежів).

Так, відповідно до нової редакції додатку № 1 до договору відповідач зобов'язується здійснювати лізингові платежі згідно наступного графіку: 16 000,00 грн. до 11.05.2011 р.; 16 000,00 грн. до 11.06.2011 р.; 16 000,00 грн. до 11.07.2011 р.; 16 000,00 грн. до 11.08.2011 р.; 16 000,00 грн. до 11.09.2011 р.; 16 000,00 грн. до 11.10.2011 р.; 16 000,00 грн. до 11.11.2011 р.; 16 000,00 грн. до 11.12.2011 р.; 16 000,00 грн. до 11.01.2012 р.; 16 000,00 грн. до 11.02.2012 р.; 16 000,00 грн. до 11.03.2012 р. та 16 000,00 грн. до 11.04.2012 р.

Таким чином, згідно нової редакції додатку № 1 загальна сума лізингових платежів за договором оперативного лізингу № СЛ-01 від 11.05.2011 р. становить 192 000,00 грн.

Згідно п. 5.1.7. договору відповідач зобов'язаний у разі припинення дії договору повернути предмет сублізингу, з усіма його складовими частинами, обладнання, документи та інші приналежності, отримані згідно акту приймання-передачі, в придатному для експлуатації стані.

За ствердженнями позивача, станом на 09.05.2012 р., що є днем закінчення строку дії договору, відповідач не вчинив жодних дій, направлених на повернення предмета сублізингу.

В зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань щодо повернення предмету сублізингу, 15.05.2012 р. автомобілі було примусово вилучено з сублізингу, про що складено акти вилучення (повернення) автомобілів.

Так, 15.05.2012 р. відповідно до акту повернення автомобілів з лізингу відповідач повернув, а позивач прийняв автомобіль FAW СА 3252, № кузова Y7CCA325270082782, № двигуна CA6DL1-3150871450, державний реєстраційний № АА1436ЕР.

15.05.2012 р. відповідно до акту повернення автомобілів з лізингу відповідач повернув, а позивач прийняв також другий автомобіль FAW СА 3252, № кузова Y7CCA325270082783, № двигуна CA6DL1-3150878040, державний реєстраційний № АА1428ЕР.

Таким чином, як зазначає позивач, відповідач повернув предмет лізингу, проте належним чином не виконав свої обов'язки щодо здійснення лізингових платежів відповідно до умов договору № СЛ-01 від 11.05.2011 р., а саме не сплатив лізингові платежі за період з 11.02.2012 р. по 11.04.2012., в зв'язку з чим на момент звернення позивача до суду заборгованість ТОВ «Укртрансбудкомп»перед ТОВ «Автолізинг плюс»становить 48 000,00 грн.

Відповідно до ч. 2 статті 11 ЦК України підставами для виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначенні на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

В силу ч. 3 ст. 292 ГК України об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Згідно ч. 1, 2 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Статтею 762 ЦК України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до вимог ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З огляду на вищевикладене, господарським судом встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання щодо передачі майна відповідно до умов договору оперативного сублізингу № СЛ-01 від 11.05.2011 р., проте відповідач розрахувався за лізингові платежі лише частково.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Всупереч положенням вищезазначених статтей, відповідачем не було надано жодних доказів на підтвердження факту погашення заборгованості перед позивачем.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про те, що відповідач своїми діями щодо несвоєчасної та неповної сплати передбачених договором лізингових платежів порушив права та законні інтереси позивача.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, позовні вимоги ТОВ «Автолізинг плюс»щодо стягнення з ТОВ «Укртрансбудкомп»заборгованості у розмірі 48 000,00 грн. підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлена вимога про стягнення з відповідача пені за прострочення лізингових платежів у розмірі 3 361,52 грн.

Згідно п. 11.2.1. договору за порушення обов'язку з своєчасної сплати лізингових платежів, передбачених п. 3.1. цього договору, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від непогашеної заборгованості за лізинговими платежами за кожен день прострочки.

Частиною 1 ст. 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

В силу ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, в постанові Верховного суду України від 07.11.2011 р. у справі № 5002-2/5109-2010, прийнятої за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення про пріоритетність норм Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», яким обмежено розмір пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України, над положенням ч. 2 ст. 551 ЦК України зазначено, що яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

З огляду на вищевикладене, перевіривши, наданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що він є обґрунтованим та арифметично вірним.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ТОВ «Автолізинг плюс»щодо стягнення з ТОВ «Укртрансбудкомп»пені у розмірі 3 361,52 грн. підлягають задоволенню.

Крім того, з огляду на порушення відповідачем порядку та строків повернення предмету сублізингу, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 10 500,00 грн. за період з 10.05.2012 р. по 15.05.2012 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 624 ЦК України передбачено, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків.

Згідно п. 11.2.2. договору якщо відповідач не повернув предмет сублізингу або повернув його невчасно, зокрема, у випадках вилучення предмета сублізингу у відповідності до ст. 10 цього договору, сплачує неустойку у розмірі 0,5 відсотків від вартості предмета сублізингу за кожний день прострочення.

Господарський суд, перевіривши, наданий позивачем розрахунок неустойки, суд встановив, що він є обґрунтованим та арифметично вірним.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ТОВ «Автолізинг плюс»щодо стягнення з ТОВ «Укртрансбудкомп»неустойки у розмірі 10 500,00 грн. підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлена вимога про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат за період прострочення лізингових платежів у розмірі 80,00 грн.

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Господарський суд зазначає, що вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом позивача, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо позивач приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Аналогічна правова позиція міститься у Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»в якому зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми інфляційних втрат, суд встановив, що він є арифметично невірним, оскільки позивачем не було враховано періоди коли індекс інфляції менше одиниці (дефляція).

Так, згідно розрахунку здійсненого судом за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.»розмір інфляційних втрат складає -400,00 грн.:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі 12.02.2012 - 10.09.2012 16000 0.994 -96.00 15904.00 12.03.2012 - 10.09.2012 16000 0.992 -128.00 15872.00 12.04.2012 - 10.09.2012 16000 0.989 -176.00 15824.00 Всього: -400.00 Таким чином, з огляду на вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ТОВ «Автолізинг плюс»щодо стягнення з ТОВ «Укртрансбудкомп»інфляційних втрат у розмірі 80,00 грн. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 3% річних за період прострочення у розмірі 709,50 грн.

Статтею 625 ЦК України передбачено можливість стягувати за прострочення виконання грошового зобов'язання проценти річних. Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення. Проценти річних, передбачені коментованою статтею, є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд встановив, що він є обґрунтованим та арифметично вірним.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ТОВ «Автолізинг плюс»щодо стягнення з ТОВ «Укртрансбудкомп»3% річних у розмірі 709,50 грн. підлягають задоволенню.

В повній мірі дослідивши обставини справи, наявні в матеріалах справи докази та заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ТОВ «Автолізинг плюс»до ТОВ «Укртрансбудкомп»про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

При частковому задоволенні позову, витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись: ст.ст. 21, 22, 33, 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд Київської області, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансбудкомп»(08700, Київська область, м. Обухів, вул. Миру, буд. 17-Г, офіс 3, ідентифікаційний код 36348351) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолізинг плюс»(04073, м. Київ, пров. Балтійський, буд 20, ідентифікаційний код 36355898) суму основного боргу у розмірі 48 000 (сорок вісім тисяч) грн. 00 коп., пеню у розмірі 3 361 (три тисячі триста шістдесят одна) грн. 52 коп., неустойку у розмірі 10 500 (десять тисяч п'ятсот) 00 коп., 3% річних у розмірі 709 (сімсот дев'ять) грн. 50 коп. та судовий збір у розмірі 1 606 (одна тисяча шістсот шість) грн. 28 коп.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя Л. В. Сокуренко

Рішення суду підписане 29.10.2012 р.