Рішення

від 15.10.2012 по справі 5023/3791/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2012 р.Справа № 5023/3791/12 вх. № 3791/12

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Лобові Р.М.

за участю

позивача - Заярна А.М. , посв. від 01.09.2012 року.

Представник відповідача - не з"явився.

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія АТН", м. Харків

до Публічного акціонерного товариства"АКБ "Базис" м. Харків

про зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач -ТОВ "Компанія АТН" звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача -ПАТ "АКБ "Базіс", в якій просить суд зобов'язати Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Базис" в особі Відділення № 1 виконати умови та обов'язки за договором на здійснення розрахунково-касового обслуговування N 16958 від 11.11.2002 p., викладеного у новій редакції згідно додаткової угоди від 06.01.2004 p., а саме: здійснити переказ грошових коштів згідно з платіжними дорученнями: № 255 від 23.05.2012 року на суму 15004,00 грн.; № 276 від 20.07.2012 року на суму 22158,44 грн.; № 302 від 08.08.2012 року на суму 63000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовано порушенням відповідачем умов договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування N 16958 від 11.11.2002 p. та додаткової угоди до нього щодо перерахування грошових котів з рахунку позивача Ухвалою господарського суду Харківської області від 27 серпня 2012 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 24 вересня 2012 року об 11:15 год.

Ухвалою господарського суду від 24 вересня 2012 року, задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, розгляд справи відкладено на 15 жовтня 2012 року об 11:15 год.

У призначеному судовому засіданні 15 жовтня 2012 року представник позивача підтримав заявлений позов та просив суд його задовольнити.

У призначене судове засідання представник відповідача не з'явився, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив, витребувані судом документи не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітки про направлення ухвали про відкладення розгляду справи від 24 вересня 2012 року, яка направлялась на адресу відповідача, яка направлялась на адресу відповідача згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та в якій повідомлялось про час та місце розгляду даного судового засідання, при цьому враховані приписи пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами).

Присутній в судовому засіданні 15 жовтня 2012 року позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача, пояснив, що ним надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 24 вересня 2012 року сторони попереджені про розгляд справи за наявними в ній матеріалами у разі неявки представників сторін у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів. Враховуючи це, враховуючи також достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами відповідно до ст.. 75 ГПК України.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

11 листопада 2002 року між Акціонерним комерційним банком "Базис" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "АКБ" Базис" ) ( далі - відповідач) та ТОВ «Компанія «АТН» (далі- позивач), укладено договір на здійснення розрахунково - касового обслуговування № 16958 (далі- договір), відповідно до якого відповідач відкрив позивачу (клієнту) поточний в грн.. рахунок №2600201316958 та зобов'язався здійснювати його розрахунково - касове обслуговування.

Додатковою угодою до договору від 06 січня 2004 року сторони виклали договір № 16958 від 11.11.2002 року у новій редакції.

Так, пунктом 2.1. договору, сторони домовились, що клієнт (позивач) має право самостійно розпоряджатися коштами на своєму рахунку з дотриманням вимог чинного законодавства, за винятком безспірного стягнення та безакцептного списання коштів. Отримувати готівкові кошти у межах касової заявки на отримання готівки і за умови наявності коштів на рахунку у випадках, передбачених законодавством. Вимагати своєчасного і повного здійснення розрахунків, надання інших, обумовлених цим договором послуг.

Пунктами 2.3.1, 2.3.2, 2.3.3., 2.3.5 договору визначені, обов'язки відповідача, зокрема: належним чином виконувати умови цього договору, приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (позивачу), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта (позивачу) про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.; своєчасно здійснювати розрахункові операції відповідно до нормативних актів про безготівкові розрахунки в господарському обігу України, видавати за вимогою клієнта виписку з рахунку з доданням необхідних документів. Своєчасно здійснювати розрахункові операції відповідно до нормативних актів про безготівкові розрахунки в господарському обігу України. Забезпечувати своєчасне зарахування коштів на рахунок Клієнта.

Як зазначає позивач у позовній заяві, у квітні 2012 року відповідач припинив виконання зобов'язань щодо нарахування сум з його рахунку та листом № 16-13/1456 від 15.05.2012 року повідомив введення повного мораторію на задоволення вимог кредиторів строком на три місяці з 23.04.2012 року. до 23.07.2012 року.

23 травня 2012 року позивачем було надано до відповідача платіжне доручення №255 на перерахування коштів до державного бюджету (податок на додану вартість за квітень 2012 року) в розмірі 15004,00 гривень. Як свідчать матеріали справи зазначене платіжне доручення зареєстровано банком 23.05.2012 року. Проте, 25 травня 2012 року відповідачем було надане повідомлення про невиконання розрахункового документа.

20 липня 2012 року позивачем було подано, а відповідачем зареєстровано платіжне доручення №276 на перерахування коштів за рекламні послуги ЧАО "РТВК'Тоніс Центр" в розмірі 22158,44 грн. Проте, 24 липня 2012 року відповідачем повідомлено позивача про невиконання рахункового документа.

Листом № 09-71/4341 від 03.08.2012 року відповідач повідомив позивача про неможливість виконання платіжних доручень, у зв'язку з недостатністю коштів на кореспондентському рахунку.

08 серпня 2012 року позивачем подано, а відповідачем зареєстровано платіжне доручення №302 на перерахування коштів у сумі 63000,00 гривень на розрахунковий рахунок позивача, відкритий в іншій банківській установі. 10 серпня 2012 року відповідачем було надане позивачу повідомлення про невиконання розрахункового документа, у зв'язку із відсутністю грошових коштів на кореспондентському рахунку відповідача.

Як зазначає позивач, незважаючи на закінчення строку дії мораторію, відповідач на час подання позовної заяви, не виконує свої зобов'язання щодо виконання платіжного доручення №255 від 23.05.2012 року на перерахування коштів в розмірі 15004,00 грн., платіжного доручення №276 на перерахування коштів в розмірі 22158,44 гривень, а також платіжного доручення № 302 від 08 серпня 2012 року на перерахування коштів в розмірі 63000,00 грн., що і стало підставою для звернення позивачу з позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтями 610, ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне зобов'язання); боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1. ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

У відповідності до ч. 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України, банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта переказати з його рахунку кошти в день надходження в банк відповідного розрахункового (платіжного) документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунку або законом.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що містяться в розрахунковому документів, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У випадку надходження документа після закінчення операційного часу в банку - такий розрахунковий документ виконується банком наступного дня.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" розрахунково-касове обслуговування -це послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов'язані із переказом грошей з рахунку (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також, здійсненням інших операцій, передбачених договорами.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" , банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні та кореспондентські рахунки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу відкрито саме поточний рахунок. Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Отже за усіх обставин позивач є власником грошових коштів на рахунку, яким він володіє, і його право власності в силу статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України, є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", розрахункові банківські операції - рух грошей на банківський рахунок, здійснюється згідно з розпорядженням клієнтів або в результаті дій, які в рамках закону призвели до зміни права власності на активи.

Пунктом 3 ст. 1075 Цивільного кодексу України передбачено, що залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки та порядку, встановленому банківськими правилами.

Статтею 1075 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з п. 22.4 ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" при використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання.

Як встановлено судом, платіжні доручення ТОВ «Компанії АТН» №255 від 23.05.2012 року на перерахування коштів в розмірі 15004,00 грн., №276 на перерахування коштів в розмірі 22158,44 гривень, а також № 302 від 08 серпня 2012 року на перерахування коштів в розмірі 63000,00 грн. були оформлені належним чином та прийняті відповідачем на виконання. Зауважень щодо правильності оформлення документів або відсутності необхідної кількості коштів на рахунку платника (позивача) з боку відповідача не було.

В частині 3 статті 1068 ЦК України визначено обов'язок банку за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до вимог статті 8.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів (стаття 8.4 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").

Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі (стаття 30.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні"). Банки зобов'язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 статті 22 цього Закону (стаття 32.3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").

Згідно статей 1091, 1092 Цивільного кодексу України банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні. Банк повинен негайно інформувати платника на його вимогу про виконання платіжного доручення.

У разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відповідальність відповідно з Цивільним кодексом України та чинним законодавством.

Матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не спростовано, що в порушення своїх зобов'язань за договором та вимог Закону, після закінчення строку дії мораторію, станом на момент розгляду справи, відповідач не здійснив розрахуноково-касового обслуговування, а саме не перерахував кошти за платіжним дорученням №255 від 25.05.2012 року на перерахування коштів до державного бюджету (податок на додану вартість за квітень 2012 року) суми 15004,00 гривень, за платіжним дорученням №276 від 20.07.2012 року на перерахування коштів за рекламні послуги ЧАО «РТВК» Тоніс Центр» в розмірі 22158,44 грн., а також за платіжним дорученням № 302 на перерахування коштів у сумі 63000,00 гривень на розрахунковий рахунок позивача для поповнення поточного рахунку, відкритий в іншій банківській установі.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання по договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 16958, який було укладено між сторонами 11 листопада 2002 року та додаткової угоди до нього.

При цьому суд зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, Постановою Правління Національного банку України від 20.04.2012 року № 168, у ПАТ «АКБ «Базис» призначена тимчасова адміністрація строком на шість місяців з 23.04.2012 року по 23.10.2012 року та введено повний мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на три місяці з 23.04.2012 року.

У відповідності до статі 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" мораторій - це зупинення виконання банком зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань.

Статтею 85 Закону України "Про банки та банківську діяльність" встановлений порядок введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, яким передбачено, що з метою створення сприятливих умов для покращання та стабілізації фінансового стану банку Національний банк має право ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів під час здійснення тимчасової адміністрації, але на строк не більше три місяців.

Протягом терміну дії мораторію:

1) забороняється здійснювати стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення, та вжиття заходів, спрямованих на забезпечення такого стягнення відповідно до законодавства України;

2) не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Мораторій не поширюється на зобов'язання, які пов'язані з обслуговуванням господарської діяльності банку, в тому числі виплатою заробітної плати, авторської винагороди, відшкодуванням шкоди, заподіяної життю та здоров'ю працівників банку, а також вимоги кредиторів щодо виплати заробітної плати, аліментів, пенсій, стипендій, соціальних допомог у межах установлених тимчасовим адміністратором лімітів.

Мораторій не поширюється на зобов'язання банку з перерахування органам Пенсійного фонду України єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, на зобов'язання з повернення фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування розміщених на депозитних рахунках у банках тимчасово вільних коштів, у тому числі резервів коштів цих фондів.

Із наведених вище норм чітко вбачається, що за своїм змістом мораторій є спеціальним заходом, що спрямований на відновлення фінансового стану банку за рахунок тимчасового припинення останнім виконання майнових зобов'язань перед кредиторами.

Відповідно до визначень, наведених в ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", кредитор банку - це юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань (очевидно, під "боржником" в даному випадку розуміється власне банк). Натомість, клієнт банку - це будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

Отже, власники поточних (не депозитних) рахунків, відкритих в установі банку, не є кредиторами банку стосовно коштів, які зберігаються на відповідних рахунках, адже ці кошти належать не банку, а власникам рахунків, а, відтак, на операції з цими коштами жодним чином не може розповсюджуватися мораторій, до того ж, зупинення операцій за цими рахунками навіть теоретично не може призвести до "відновлення фінансового стану банку", адже відновлювати власний фінансовий стан можна лише за рахунок власних активів, а не за рахунок коштів, що належать третім особам.

Згідно приписів статті 80 Закону України "Про банки та банківську діяльність" тимчасовий адміністратор має право: зокрема, продовжувати або припиняти будь-які операції банку.

Статтями 80 та 81 Закону України "Про банки і банківську діяльність" також вичерпно встановлені права або обов'язки тимчасового адміністратора, які за своєю сутністю є пов'язаними із забезпеченням збереження активів та документації банку. Жодна із вищеназваних норм не містить визначення клієнта банку (тобто особи, якій надаються послуги за договором розрахунково-касового обслуговування), як кредитора банку, оскільки грошові кошти клієнтів банку не залучаються та не розміщуються останнім від свого імені, на власних умовах та на власний ризик і які банк повинен повернути кредитору на певних умовах.

Суду не надано до матеріалів справи документальних доказів використання тимчасовим адміністратором права, наданого йому статтею 80 Закону України "Про банки та банківську діяльність" припиняти будь-які операції банку.

Слід зауважити, що право - обмежувати права клієнтів на безперешкодне розпорядження своїми коштами, зупиняти видаткові операції клієнтів банку, Законом України "Про банки та банківську діяльність", тимчасовому адміністратору не надано.

Разом з тим, відповідно до Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", розрахунково-касове обслуговування це є послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов'язані із переказом коштів з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договорами (пункт 1.37).

В Постанові Національного банку про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті №22 від 21.01.2004р. міститься аналогічне визначення розрахунково-касового обслуговування, згідно якої це надання банком клієнту на підставі укладеного між ними договору послуг, які пов'язані з переказом коштів з/на рахунку/ок цього клієнта, видачею йому переказом коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договором, форму та зміст якого банк розробляє самостійно.

Відповідач, відкривши позивачу поточний рахунок, за цією угодою зобов'язаний приймати від позивача-клієнта та перераховувати грошові кошти, що належать клієнту на визначений останнім рахунок, тобто відповідач не має перед позивачем зобов'язань майнового (грошового) характеру, оскільки прийняття та перерахування коштів це є лише послуга з боку банку.

Стаття 1074 Цивільного кодексу України встановлює, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Доказів обмеження права розпоряджання грошовими коштами на рахунку позивача за рішенням суду у випадках, встановлених законом, суду надано не було.

Таким чином, дії відповідача щодо невиконання відповідачем платіжних доручень у зв'язку із дією мораторію на задоволення вимог кредиторів є порушенням умов договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 16958, який було укладено між сторонами 11 листопада 2002 року та додаткової угоди до нього.

До того ж, матеріалами справи встановлено, що 23 липня 2012 року, строк дії мораторію на задоволення вимог кредиторів встановлений Постановою Правління Національного банку України від 20.04.2012 року № 168 скінчився.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував позовні вимоги, суд визнає вимогу позивача про зобов'язання відповідача виконати умови та обов'язки за договором на здійснення розрахунково-касового обслуговування N 16958 від 11.11.2002 p., викладеного у новій редакції згідно додаткової угоди від 06.01.2004 p., а саме: здійснити переказ грошових коштів згідно з платіжними дорученнями: № 255 від 23.05.2012 року на суму 15004,00 грн.; № 276 від 20.07.2012 року на суму 22158,44 грн.; № 302 від 08.08.2012 року на суму 63000,00 грн. належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 55 Конституції України, статтями 15, 16, 525, 526, 598, 610, 611, 612, 628, 629, 1066, 1068, 1073,1075 Цивільного кодексу України, статтями 174, 179 Господарського кодексу України, статтями 8,32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Зобов'язати Публічне акціонерне товариство "АКБ "Базис" (61002, м. Харків, вул. Сумська, б.88, код ЄДРПОУ 19358916 здійснити переказ з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія АТН»№2600201316958 відкритого у Публічному акціонерному товаристві "АКБ "Базис" грошових коштів згідно з платіжними дорученнями: № 255 від 23.05.2012 року на суму 15004,00 грн.; № 276 від 20.07.2012 року на суму 22158,44 грн.; № 302 від 08.08.2012 року на суму 63000,00 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "АКБ "Базис" (61002, м. Харків, вул. Сумська, б.88, код ЄДРПОУ 19358916) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія АТН» (61002, м. Харків, вул.. Мироносицька, 48 кв. 1, код ЄДРПОУ 24270655) - 1073,00 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 22.10.2012 р.

Суддя Аюпова Р.М.