Постанова

від 19.11.2008 по справі 17/35-08-1508

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ 

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

 19 листопада 2008 р.                                                                                   

№

17/35-08-1508 

Вищий  господарський 

суд України  у складі колегії

суддів:

Гончарука П.

А. (головуючого),

                                                     Вовка

І.В.,

Стратієнко Л.В.,         

розглянувши

у  відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу    Суб'єкта  підприємницької  діяльності 

фізичної  особи  ШОСОБА_1 

на  постанову   Одеського   

апеляційного господарського 

суду   від  08.07.2008 

року  у   справі 

№ 17/35-08-1508 за  позовом  Товариства 

з  обмеженою  відповідальністю  Виробничо-комерційна  фірма 

"Пластік"  до   Суб'єкта 

підприємницької  діяльності  фізичної 

особи  ШОСОБА_1  про  

стягнення  неустойки  та 

збитків,

                                      У С Т А Н

О В И В:

У

квітні 2008  року  позивач 

звернувся до господарського суду 

Одеської області з позовною заявою до відповідача про стягнення   неустойки 

у сумі  1  628,60 грн., 

збитків у сумі 1 628,60 грн., матеріальної  шкоди  

у  сумі 1 032,14 грн.  та  

моральної  шкоди  у сумі 8 000 грн.   у зв'язку 

з одностороннім розірванням   

договору  оренди    № 85/11 

від  05.10.2006  року.

Рішенням

господарського суду Одеської області від 26.05.2008 року позов задоволено  частково та стягнуто з відповідача  на 

користь позивача  неустойку  в сумі 

1 628,60  грн., збитки  у 

вигляді   упущеної  вигоди 

в  сумі            1 112,74 грн.,  заборгованість  за 

електропостачання  в  сумі  

840,87 грн.  та  за 

телефонні  послуги  в 

сумі   191,27 грн., а  в 

решті   позову    відмовлено.

Постановою

Одеського апеляційного господарського суду від 08.07.2008  року 

зазначене  рішення  суду 

першої  інстанції залишено без

змін.

У

касаційній скарзі відповідач вважає, що судом порушено і неправильно

застосовано   норми   матеріального  та процесуального    права,  

і тому просить прийняті  ним  рішення  

скасувати, а   справу  передати на 

новий розгляд  суду  першої 

інстанції.

Відзив  на касаційну скаргу від  позивача  

до  суду  не 

надходив.

 Дослідивши доводи касаційної скарги,

перевіривши  матеріали справи і  прийняті в ній судові рішення, касаційний суд

вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з  наступних підстав.

Доповідач-Вовк

І.В.

Як

вбачається з матеріалів справи, між 

сторонами  було  укладено 

договір оренди  №  85/11 

від  05.10.2006  року, згідно умов якого позивач

(орендодавець)  зобов'язався надати в

тимчасове користування  нежитлові

приміщення, а  відповідач (орендар)  зобов'язався 

вносити  плату за зазначене  нежитлове приміщення, яке знаходиться за

адресою: м. Одеса, пров. Староконний, 2, 

загальною  площею  55 кв.м., 

складається  з  трьох 

кімнат,  для  використання 

під  продуктовий  магазин.

           Строк дії договору  встановлювався до 05.11.2007 року (п.2.2.

договору).

П.2.3  передбачено, 

що  після  закінчення 

строку  дії  договору  

жодна  із  сторін 

не  заявила  бажання 

про  його  припинення, строк  буде 

продовжено  до  05.11.2008 

року.

Відповідно  до  п.

4.9  договору,  при 

достроковому  звільненні  орендованого 

приміщення та  припиненні  дії  договору,  орендар 

зобов'язаний  попередити  орендодавця  

за  60 діб.

Згідно  п. 6.3 

договору,  у  разі 

порушення   п.п. 4.2-4.6, п.

4.9  даного  договору, 

відповідач  сплачує  позивачу 

неустойку,  рівну  двом 

місячним  орендним  платежам.

Предметом

даного судового розгляду є вимоги  про

стягнення   неустойки,  збитків у вигляді упущеної вигоди, майнової

та моральної шкоди            з  відповідача 

у зв'язку з одностороннім 

розірванням   договору  оренди.

Відповідно

до роз'яснень, викладених у п.п. 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України

від 29.12.1976 року № 11 “ Про судове рішення ”, рішення є законним тоді, коли

суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши

обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що

підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на

підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад

і змісту законодавства України.

Обґрунтованим

визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для

даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є

вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами,

дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна

частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення

для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких

суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і

відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Прийняті

у даній справі судові  рішення  цим 

вимогам  не  відповідають.

Так,

дійшовши висновку про  розірвання  договору 

найму  в  односторонньому  порядку 

відповідачем,  суди  попередніх 

інстанцій  не  застосували 

до  спірних  правовідносин   норм 

матеріального  права, які  регулюють 

відносини  найму,  зокрема, 

положення  параграфів  1,4 

Глави  58  ЦК 

України  та  параграфа 

5  Глави  30 

ГК  України.

До  того 

ж,  в  порушення 

вимог  ст.  43 

ГПК  України,  суди 

не  з'ясували  та 

не  встановили  обставин, 

які  б  свідчили 

про  розірвання  відповідачем 

договору  найму  в 

односторонньому   порядку   і  

не  навели  в 

прийнятих  рішеннях  обґрунтованих 

правових  висновків про  наявність таких   обставин.

Разом  з 

цим,  суди  обох 

інстанцій  не взяли до уваги те,

що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків необхідна

наявність всіх елементів складу  

цивільного  правопорушення.

За

вимогами п.2 ч.2 ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально

одержати за  звичайних обставин, якби її

право не було порушене (упущена вигода).

Отже,

умовами за яких на боржника покладається обов'язок відшкодувати збитки є

встановлення факту порушення зобов'язання та наявності його вини, і прямого

причинного зв'язку між порушенням зобов'язання та завданими збитками.

У

той  же час,  дійшовши 

висновку про завдання позивачу збитків у вигляді неодержаного прибутку

внаслідок порушення  відповідачем

укладеного  між  сторонами договору оренди, суди попередніх інстанцій  в порушення вимог ст. 43 Господарського  процесуального  кодексу України              не  встановили обставин і не навели обґрунтувань,

які б свідчили про наявність прямого причинного зв'язку між заявленими до

стягнення збитками та порушенням зобов'язання, якого припустився відповідач.

         Зокрема, висновки судів про завдання

позивачу збитків у вигляді неодержаного прибутку, внаслідок протиправних

дій  відповідача, який  було б ним одержано від передачі в оренду

нерухомого майна, зроблені без встановлення обставин, які б свідчили про

неможливість одержання такого прибутку 

позивачем  саме  внаслідок 

порушення  зобов'язань  орендодавця, яких припустився  відповідач.

Таким  чином, висновки про задоволення  позову 

зроблені судом без врахування зазначеного та без з'ясування обставин,

пов'язаних з наявністю  підстав  і  умов

для покладення на відповідача обов'язку про відшкодування   неустойки 

та  збитків, у порушення вимог ст.

43 Господарського процесуального кодексу України.

Разом  з 

тим,  висновок  судів 

про  відмову  в 

позові  в  частині 

вимог  про  стягнення 

моральної   шкоди  в 

сумі  8 000  грн. 

ґрунтується  на  матеріалах 

справи  та  вимогах 

закону.

За

таких обставин, прийняті судові  рішення

в  частині  задоволення 

позову та стягнення  судових  витрат 

не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони в цій  частині 

підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої

інстанції,  а  в 

решті  судові  рішення 

є  законними  і 

підлягають  залишенню  без  змін.

Під

час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір з

дотриманням вимог закону.

З

огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112

Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд

України

                                П О С Т А Н О В

И В:

 Касаційну скаргу Суб'єкта  підприємницької  діяльності 

фізичної  особи  ШОСОБА_1 

задовольнити  частково.

Постанову

Одеського апеляційного господарського суду 

від  08.07.2008 року і рішення господарського

суду Одеської області від 26.05.2008 року про 

задоволення  позову  та 

стягнення  судових  витрат скасувати, і справу             № 17/35-08-1508 в  цій 

частині  передати  на 

новий  розгляд до суду  першої інстанції в іншому складі.

В  решті  

постанову  Одеського апеляційного

господарського суду  від  08.07.2008 року  залишити 

без  змін.

Головуючий  суддя                                                                

П. Гончарук

Судді                                                  

                                        І.

Вовк                                                                                                      

                                                                                                Л.

Стратієнко