Ухвала

від 18.10.2012 по справі 5019/1491/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" жовтня 2012 р. Справа № 5019/1491/12

За позовом Приватного підприємця ОСОБА_1

до відповідача Підприємства споживчої кооперації «Хлібокомбінат Рівненської райспоживспілки»

про стягнення в сумі 112159 грн. 70 коп.

Суддя Мамченко Ю. А.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_3 (довіреність №1508 від 01.12.2009 року);

від відповідача: не з'явився

Статті 20, 22, 91, 107 Господарського процесуального кодексу України роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених статтею 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до статті 81 1 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватний підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Підприємства споживчої кооперації Хлібокомбінат Рівненської райспоживспілки»про стягнення 111398,00 грн. заборгованості за поставлений товар, та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання по оплаті поставленого товару в розмірі 761,70 грн..

18.10.2012 року позивачем подано суду заяву про зменшення позовних вимог, у якій в зв'язку з частковою оплатою заборгованості в розмірі 70000,00 грн., позивач зменшив позовні вимоги та просить суд стягнути з відповідача 41398,00 грн. та 3% річних розмірі 761,70 грн.. Заява про зменшення позовних вимог прийнята судом до розгляду.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги викладені в позовній заяві з врахуванням зменшення позовних вимог.

Відповідач в судове засідання не з'явився, у відзиві на позовну заяву позовні витяги визнав в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 41398,00 грн..

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника позивача, вивчивши подані ними письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню.

При винесенні рішення суд

ВСТАНОВИВ

Протягом травня - липня 2012 року Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 на підставі накладних Підприємству споживчої кооперації «Хлібокомбінат Рівненської райспоживспілки»було поставлено борошно на загальну суму 136597,50 грн., що стверджується підписаними сторонами видатковими накладними: №30 від 08.05.2012 р. на суму 20650,00 грн.; №31 від 10.05.2012 р. на суму 8400,00 грн.; №32 від 11.05.2012 р. на суму 11200,00 грн.; №33 від 16.05.2012 р. на суму 7240,00 грн.; №34 від 31.05.2012 р. на суму 8960,00 грн.; №36 від 01.06.2012 р. на суму 7980,00 грн.; №38 від 27.06.2012 р. на суму 4335,00 грн.; №39 від 29.06.2012 р. на суму 13350,00 грн.; №40 від 30.06.2012 р. на суму 7880,00 грн.; №41 від 02.07.2012 р. на суму 4762,50 грн.; №42 від 03.07.2012р. на суму 5987,50 грн.; №43 від 04.07.2012 р. на суму 6902,50 грн.; № 44 від 05.07.2012 р. на суму 2750,00 грн.; №45 від 25.07.2012 р. на суму 8050,00 грн.; №46 від 27.07.2012 р. на суму 8250,00 грн.; №49 від 31.07.2012 р. на суму 9900,00 грн..

За отриманий товар відповідач розрахувався частково. На момент розгляду справи заборгованість за поставлений товар становить 41398,00 грн..

20.08.2011 року позивачем було направлено відповідачу вимогу про сплату боргу. Відповідачем вказана вимога отримана 20.08.2012 року.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі, сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин для якого не встановлена обов'язкова письмова форма вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч.2 ст.202 Цивільного кодексу правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема у ч.1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Поставка товару позивачем не суперечить вимогам ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.181 Господарського кодексу України.

Статтею 626 Цивільного Кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст.639 Цивільного Кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо оформлення договору не встановлені законом.

Сторони своїми діями засвідчили існування між ними договірних відносин.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься в Господарському кодексі України. Так, в ч.1 ст.193 Господарського кодексу України зазначає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.

Згідно із ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За порушення строків оплати, відповідно до положень ч.2 ст.625 ЦК України, позивачем на суму боргу три відсотки річних в розмірі 761,60 грн.. Розрахунок перевірено судом та визнано вірним.

Позивачем подано суд клопотання про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката; вказані витрати стверджуються Договором про надання правової допомоги та юридичних послуг від 15.08.2012 року, Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №852 від 01.02.2011 року, квитанцією до прибуткового касового ордеру від 28.08.2012 року на суму 10000,00 грн..

Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Частиною 5 статті 49 ГПК України зокрема передбачено, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Згідно статті 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються в порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Статтею 12 Закону України «Про адвокатуру»зазначено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між юридичною особою і адвокатом.

Водночас, дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку про часткове задоволення вимоги про відшкодування витрат на оплату послуг адвоката з огляду на наступне.

Відповідно до статті 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року, гонорар є єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром.

Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе: 1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; 2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі; 3) необхідність виїзду у відрядження; 4) важливість доручення для клієнта; 5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; 6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; 7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; 8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; 9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

Жодний з названих факторів, не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню в їх взаємозв'язку стосовно до обставин кожного конкретного випадку.

Водночас у відповідності до пункту 12 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 №02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (з наступними доповненнями і змінами) зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Зважаючи на відсутність в матеріалах справи вартості економних транспортних послуг, вартості оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; відомостей органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; а також враховуючи здатність кожної юридичної особи бути позивачем та відповідачем у суді відповідно до частини другої статті 80 ЦК України, отримання позивачем юридичних послуг, пов'язаних з представленням інтересів останнього, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір конкретного адвоката, який представлятиме його інтереси є його особистим правом; беручи до уваги ціну позову, тривалість розгляду і складність справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 10000 грн. 00 коп. є неспіврозмірними та завищеними.

Дослідивши матеріали справи, а також враховуючи вищезазначені приписи законодавства України, суд дійшов висновку про зменшення вищезазначеної суми до 5000 грн. 00 коп..

З огляду на зазначене та враховуючи, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не оплачений, його розмір підтверджується матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованість в сумі 41398,00 грн. та трьох процентів річних в сумі 761,70 грн. є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню з покладенням на відповідача витрат по сплаті судового збору та витратна оплату послуг адвоката в розмірі 5000,00 грн..

Керуючись ст.44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Підприємства споживчої кооперації «Хлібокомбінат Рівненської райспоживспілки»(33000, м.Рівне, вул.Ґрунтова, 2, р/р 2600510101013027 РФ ПАТ «Укоопспілка»м.Рівне, МФО 332432, код ЄДРПОУ 01733319) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентиф. код НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 у Рівненській філії «АБ»«Укоопспілка», МФО 333432, ЗКПО 2205404590) заборгованість в сумі 41398,00 (сорок одну тисячу триста дев'яносто вісім грн. 00 коп.) грн., три проценти річних в сумі 761,70 (сімсот шістдесят одна грн. 70 коп.) грн., судовий збір в сумі 2243,20 (дві тисячі двісті сорок три гривні 20 коп.) грн., а також витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 5000,00 грн..

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Мамченко Ю.А.

Повний текст рішення суддею підписаний «18»жовтня 2012 року.