Рішення

від 16.08.2012 по справі 709/1626/2012.

РАХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 709/1626/2012.

Провадження по справі 2/709/658/2012

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.08.2012 року Рахівський районний суд Закарпатської області

у складі: головуючої - судді Марусяк М.О.

при секретарі - Беднар О.О.

з участю представника позивача - Левчук І.М.,

відповідача - ОСОБА_2,

представників відповідача - ОСОБА_3, Басараба О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рахів цивільну справу за позовом Державного територіально-галузевого об`єднання "Львівська залізниця" до Квасівської сільської ради Рахівського району, ОСОБА_2, Міськрайонного управління Держкомзему у м.Рахів та Рахівському районі про визнання незаконним рішення Квісівської сільської ради № 547 від 28.08.2009р. про передачу земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_2 площею 0.25 га та визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку виданого на підставі даного рішення

В С Т А Н О В И В:

Державне територіально-галузеве об`єднання «Львівська залізниця» звернулося в суд з позовом до Квасівської сільської ради, Рахівського району, Закарпатської області, ОСОБА_2 про визнання нечинним рішення Квасівської сільської ради №547 від 28.08.2009 року про передачу земельної ділянки у приватну власність та визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку виданого на підставі даного рішення.

Ухвалою Рахівського районного суду Закарпатської області від 09 серпня 2012 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено міськрайонне управління Держкомзему у місті Рахові та Рахівському районі.

Позов мотивовано тим, що при проведенні інвентаризації земель смуги відведення Державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця», підрядною землевпорядною організацією виявлено, що в межах с. Кваси, Рахівського району, Закарпатської області, у смузі відведення земель залізничного транспорту з км.119+150 перегону Ясіня-Рахів з правої сторони по ходу км на відстані від 24 м. до 25 м. від осі колії) розташована земельна ділянка ОСОБА_2, яка передана останній у власність оскаржуваним рішенням Квасівської сільської ради, для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд №547 від 28.08.2009 року, в той час коли ширина смуги відведення залізниці в даному місці становить 32 м. від осі колії. Перекриття земельної ділянки відповідачки із смугою відведення Залізниці становить від 7 до 8 м. площею 0,0435 га.

Вважають дане рішення Квасівської сільської ради таким, що суперечить чинному законодавству, та таким що порушує право залізниці на користування наданої їй, відповідно до норм чинного законодавства, земельною ділянкою та загрожує безпеці руху залізничного транспорту.

Зазначена земельна ділянка знаходиться у смузі відведення земель залізничного транспорту та перебуває у користуванні ДТГО «Львівська залізниця». Статтями 68 ЗК України, 23 ЗУ «Про транспорт» встановлено, що всі землі, якими користується залізниця, є землями залізничного транспорту, тому землями залізниць слід вважати всі земельні ділянки, надані залізниці, а не тільки земельні ділянки, які прилягають виключно до залізничного полотна. Згідно Плану меж смуги відводу, яка і є технічною документацією, ширина смуги відведення у цьому місці становить 32 м. В той час ділянка відповідачки, як зазначено вище, починається на відстані 24 м. від осі колії. Окрім того, саме таку ширину смуги відведення у даному місці підтверджено Будівельними нормами і правилами, де передбачено, що залізничні дороги колії 1520 мм. СНиП 11-39-76 та нормами відводу земель для залізниць СН 468-74, відповідно до яких було збудовано залізничне полотно та спірна земельна ділянка знаходиться в межах смуги відведення на відстані 25 м.

На спірній земельній ділянці смуги відведення залізницею жодних вилучень не проводилося, а тому підстав для передачі ОСОБА_2, земельної ділянки у власність, у сільської ради не могло бути. Проте, всупереч вищезгаданому, земельна ділянка під облаштуванням смуги відведення була передана Квасівською сільською радою у власність громадянці ОСОБА_2, в той час коли залізниця, як користувач, не погоджувала ні проекту відведення земельних ділянок, ні акту встановлення і узгодження зовнішніх меж землекористування в натурі та у жодному випадку не надавала погодження на вилучення земельних ділянок.

Вважають, що Квасівською сільською радою при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми п. б ч.4 ст. 84 ЗК України, який зазначає, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під державними залізницями. Державне територіально-галузеве об`єднання «Львівська залізниця»засноване на державній власності і входить до сфери управління Міністерства транспорту та зв`язку України, майно залізниці є державною власністю і закріплене за нею на праві повного господарського відання, отже, Квасівська сільська рада не мала правових підстав виносити згадане рішення. Відповідно до пункту 10 статті 149 ЗК України у разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується у судовому порядку, а оскільки спір між сторонами щодо згоди залізниці на вилучення земельної ділянки з метою її надання Квасівською сільською радою у власність ОСОБА_2 не вирішувався, то вважають, що відсутні підстави для прийняття Квасівською сільською радою рішення про надання у власність спірної ділянки ОСОБА_2 Тому, просять суд винести рішення, яким визнати не чинним рішення Квасівської сільської ради №547 від 28.08.2009 року в про передачу земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,25 га., визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку виданий ОСОБА_2 на підставі рішення Квасівської сільської ради №547 від 28.08.2009 року.

У судовому засіданні представник позивача -Левчук І.М. позовні вимоги підтримав та показав суду, що земельна ділянка, яка надана ОСОБА_2, знаходилася у постійному користуванні Львівської залізниці. Вважає, що Квасівська сільська рада, приймаючи оскаржуване рішення вийшла за межі своєї компетенції. При наданні ОСОБА_2 земельної ділянки у власність, у Львіської залізниці, як у землекористувача, ніхто не вилучав земельну ділянку, також із залізницею як із сусіднім землекористувачем ніхто не погоджував межі. Тому, просить суд повністю задоволити позовні вимоги заявлені ними в позовній заяві.

Представник Квасівської сільської ради Рахівського району, Закарпатської області, в судове засідання не з`явився, в.о. сільського голови Харбака О.Ю. надав суду заяву, в якій просять дану справу розглянути у відсутності їх представника, вирішення даних позовних вимог, залишають на розсуд суду.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та показали суду, що ОСОБА_2, стала власником земельної ділянки площею 0,25 га., що знаходиться в АДРЕСА_1, яка їй надана для обслуговування житлового будинку на підставі оскаржуваного рішення та Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку. Вищевказане рішення та Державний акт приймалися та видавалися на підставі чинного законодавства без будь-яких порушень. На момент виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, не було виявлено жодних накладок. Вважають, що поданий позивачами акт, в якому існує накладка на земельну ділянку відповідачки, не являється належним доказом по справі. Жодним документом не встановлено, що Львівська залізниця являється суміжним землекористувачем із ОСОБА_2 Окрім того, технічна документація із землеустрою щодо посвідчення права власності на земельну ділянку пройшла обов`язкову державну експертизу, у зв`язку із чим земельній ділянці було присвоєно відповідний кадастровий номер, а згідно висновку про наявні обмеження на використання земельної ділянки №363, виданого 23.04.2009 року управлінням Держкомзему у Рахівському районі, на земельну ділянку, передану відповідачці у приватну власність, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1, встановлені лише такі обмеження , як охоронна зона ЛЕП, загальною площею 0,0051 га. та сервітут під проїздом площею 0,0102 га. На зазначеній земельній ділянці зареєстровано об`єкт нерухомого майна - житловий будинок із надвірними спорудами (реєстраційний номер 17862512), дата прийняття рішення від 06.03.2007 року №90). Також, згідно збірного кадастрового плану земельної ділянки від 06.03.2009 року, викопіровки з опорного плану с. Кваси, суміжним землекористувачем Державне територіально-галузеве об`єднання "Львівська залізниця" із земельною ділянкою, переданою відповідачці у приватну власність для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, не являється. Крім того, актом узгодження зовнішніх меж землекористування землекористувач, між Державним територіально-галузевим об`єднанням "Львівська залізниця" та, в тому числі, і ОСОБА_2, було узгоджено зовнішні межі та їх опис землекористування ОДТГО "Львівська залізниця" під об`єктами залізничного транспорту в межах території Квасівської сільської ради, Рахівського району, Закарпатської області. При цьому, будь-якого документу, визначеного законодавством, щодо права користування чи володіння спірною земельною ділянкою, позивачем суду не надано. З урахуванням наведених обставин, матеріалів справи просять суд, у задоволенні позовних вимог позивача відмовити як у недоведених належними та допустимими доказами.

Представник міськрайонного Управління держкомзему у місті Рахові та Рахівському районі Закарпатської області - Басараба О.В., яка діє на підставі довіреності, в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, та показала суду, що оскаржуване рішення виконкому Квасівської сільської ради та виданий на підставі цього рішення Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,25 га., на ім`я ОСОБА_2 є законними, оскільки на момент виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку громадянці ОСОБА_2, не було встановлено жодних накладок із землями Львівської залізниці. Окрім того, Львівська залізниця ні на той час, ні на даний час не володіє документом, який встановлений чинним законодавством, який б посвідчував їх право власності чи право користування на спірну земельну ділянку. Натомість, як зазначено в поясненнях відповідачки та її представника ОСОБА_3, технічна документація із землеустрою щодо посвідчення права власності на земельну ділянку піддавалася обов`язковій державній експертизі, у зв`язку із чим земельній ділянці було присвоєно відповідний кадастровий номер, а згідно висновку про наявні обмеження на використання земельної ділянки №363, виданого 23.04.2009 року управлінням Держкомзему у Рахівському районі, на земельну ділянку, передану відповідачці у приватну власність, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1, встановлені лише такі обмеження, як охоронна зона ЛЕП загальною площею 0,0051 га. та сервітут під проїздом площею 0,0102 га. На зазначеній земельній ділянці зареєстровано об`єкт нерухомого майна - житловий будинок із надвірними спорудами (реєстраційний номер 17862512), дата прийняття рішення від 06.03.2007 року №90). Також, згідно збірного кадастрового плану земельної ділянки від 06.03.2009 року, викопіровки з опорного плану с. Кваси, суміжним землекористувачем Державне територіально-галузеве об`єднання "Львівська залізниця" із земельною ділянкою, переданою відповідачці у приватну власність для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, не являється. Крім того, актом узгодження зовнішніх меж землекористування землекористувач, між Державним територіально-галузевим об`єднанням "Львівська залізниця" та, в тому числі, і ОСОБА_2, було узгоджено зовнішні межі та їх опис землекористування ОДТГО "Львівська залізниця" під об`єктами залізничного транспорту в межах території Квасівської сільської ради, Рахівського району, Закарпатської області. Тому просять суд, у задоволенні позовних вимог позивача відмовити як у безпідставних.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

При розгляді справи суд повинен всебічно та повно дослідити всі обставини справи, з метою усунення всіх суперечностей, розглянути всі доводи сторін та винести обґрунтоване, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.3 ст.213 ЦПК України).

У зв'язку із цим суд вважає за необхідне та обов'язкове обґрунтувати свою позицію щодо відмови у задоволенні даних позовних вимог з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до п. "б"ч.1 ст. 81 Земельного Кодексу України, громадяни набувають право власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності, у порядку визначеному ст. 118 цього Кодексу, яка передбачає, що передача у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади, в залежності від місця розташування цієї землі.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено підстави набуття права на землю, відповідно до якої громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ст. 26 п. 34 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Стаття 12 Земельного Кодексу України регулює повноваження сільських рад у галузі земельних відносин, пункт "б" якої, передбачає, передачу земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб.

У відповідності до ст. 121 ЗК України, громадяни України, мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, у селах, в розмірі не більше 0, 25 гектарів.

Згідно ст. 19 ч.2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування (яким в даному випадку є Квасівська сільська рада), їх посадові особи зобов'язані діяти в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Також, ст. 122 та п.12 Перехідних положень ЗК України до розмежування земель державної та комунальної власності щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів відповідні органи виконавчої влади.

У відповідності до ст. 121 ЗК України, громадяни України, мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Рішенням Квасівської сільської ради 21 сесії 5 скликання від 28 серпня 2009 року за № 547, вирішено: затвердити технічну документацію щодо посвідчення права власності на земельну ділянку, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Надати у власність ОСОБА_2, земельну ділянку площею 0,25 га., на території с.Кваси, в ур. Васкул, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. .

Частиною 1 ст. 6 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлено, що землі, які надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України "Про транспорт".

Статтею 68 ЗК України, яка визначає поняття земель залізничного транспорту, передбачено, що до таких земель належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв"язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Відповідно до ст. 23 ЗУ "Про транспорт", до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України.

Суд, погоджується з твердженнями представника позивача про те, що планом смуги відводу лінії Хриплин-Держкордон, Рахівського району, виготовленого Залізшляхпроектом Південно-Західної залізниці, актом інвентаризації земель залізниці пвдтверджено, що частиною спірної земельної ділянки позивач правомірно користується з 1975 року.

Чинним на той час ЗК УРСР (ред. від 08 липня 1970 року), постановою Верховної ради УРСР від 18 грудня 1990 року, постановою РМ СРСР №83 від 27 січня 1962 року право позивача на користування спірною земельною ділянкою, яка відносилась до земель залізниць, до оформлення ним права власності або землекористування, гарантувалось.

За таких обставин, суд визнає, що з 1975 року по теперішній час вказана ділянка знаходиться у правомірному користуванні позивача, державного територіально-галузевого об"єднання " Львівська залізниця".

Поряд з цим, стаття 155 Земельного Кодексу України, вказує, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Чинним законодавством передбачено скасування державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками, які є правовстановлюючими документами і посвідчують право власності чи право користування земельною ділянкою (ст.126 ЗК України). Так, пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року №7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних спорів", виходячи з положень статей 8,124 Конституції, статей 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 Земельного кодексу України, глав 27, 33, 34 Цивільного кодексу України, статті 15 Цивільного процесуального кодексу України, статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судам підсудні справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками. Однак, статтею 140 ЗК України закріплено вичерпний перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку, якими є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; г) відчуження земельної з мотивів суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

При цьому, позивач не навів жодних з передбачених законом підстав припинення права власності відповідачки на земельну ділянку.

Натомість судом достовірно встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 у відповідності до положень ч. 1 ст. 118 ЗК України звернулася до Квасівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області, як органу місцевого самоврядування у власності якого перебуває земельна ділянка із заявою про передачу їй у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. При цьому, технічна документація із землеустрою щодо посвідчення права власності на земельну ділянку піддалася обов"язковій державній експертизі, у зв"зку із чим земельній ділянці присвоєно кадастровий номер - 2123683001:01:003:0040. У відповідності до збірного кадастрового плану земельної ділянки, акту встановлення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки, викопіровки з опорного плану с. Кваси, суміжним землекористувачем Державне територіально-галузеве об"єднання "Львівська залізниця" із земельною ділянкою наданою у приватну власність ОСОБА_2 не являється.

Положення ст.ст. 57-60 ЦПК України передбачають, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до положень статті 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Незважаючи на вище наведені обставини, представник позивача не довів належними та допустимими доказами факту накладення (перекриття) відповідачем спірної земельної ділянки та, за час розгляду справи, не скористався правом заявити клопотання про призначення землевпорядної експертизи, яка б визначила наявність чи відсутність накладення частини земельної ділянки, яка б підтверджувала факт передачі частини земельної ділянки належної позивачу громадянці ОСОБА_2, а відтак суд не може встановити дійсність такого факту.

Посилання позивача на акт обстеження земельної ділянки складений його (позивача) посадовими особами є безпідставним та необгрунтованим, через те, що зазначеним документом не підтвердується факт захоплення (перекриття, накладки) спірної земельної ділянки, у зв"язку з цим, суд до такого доказу відноситься критично, оскільки у відповідності до ст. 59 ч. 2 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Крім того, суд у відповідності до положень ч. 4 ст. 60 ЦПК констатує, що доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Отже, виходячи з вищенаведених доводів, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не доведено обставин, які б могли слугувати підставою для задоволення даного позову.

Судові витрати, на підставі ст. 88 ЦПК України, слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 3, 5, 6, 10, 11, 58, 60, 88, 131, 209, 212-215, 223 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову державного територіально-галузевого об"єднання "Львівська залізниця" до Квасівська сільська рада Рахівського району, ОСОБА_2, Міськрайонного управління Держкомзему у м. Рахів та у Рахівському районі про визнання незаконним рішення Квасівської сільської ради № 547 від 28.08.2009 р. про передачу земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_2, площею 0,25 га та визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку виданого на підставі даного рішення - відмовити.

Рішення може бути оскаржено у судову палату з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області через Рахівський районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Марусяк М.О.