Постанова

від 12.11.2008 по справі 35/177-08

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Україна

Україна

Харківський апеляційний

господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2008

р.                                                          

Справа № 35/177-08 

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Такмаков Ю.В., судді

Барбашова С.В. ,  Шевель О. В.

при секретарі Черкашиній І.В.

за

участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1

відповідача -  Сергієнко І.М.( дов. № 50 від 16.07.2008 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні

Харківського апеляційного господарського суду апеляційні скарги Товариства з

обмеженою відповідальністю 

"Харківстройконсалтинг", м. Харків (вх. № 2147 Х/З)

та Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Харків (вх. № 2148 Х/З) на

рішення господарського суду Харківської області від 19.08.08 р. по справі №

35/177-08

за позовом Фізичної

особи - підприємця ОСОБА_1, м. Харків

до Товариства з обмеженою

відповідальністю 

"Харківстройконсалтинг", м. Харків

про стягнення 72310,39 грн., -

встановила:

У червні 2008 року Фізична особа -підприємець ОСОБА_1, м. Харків

звернувся до господарського суду Харківської області з позовом  до Товариства з обмеженою

відповідальністю 

"Харківстройконсалтинг", м. Харків про стягнення заборгованості

у сумі 41020,00 грн., 19110,00 грн. штрафу, 3465,31 грн. пені, 914,47 грн. 3%

річних, 7831,00 грн. інфляційних втрат, а також віднесенню на відповідача свої

витрат по сплаті держмита та на інформаційно-технічне забезпечення судового

процесу.

Рішенням господарського суду Харківської області від 19 серпня

2008 року по справі № 35/177-08 позов задоволено частково та стягнуто з

відповідача на користь позивача 38220,00 грн. суми основного боргу, інфляційних

витрат у розмірі 7187,00 грн., 3% річних в розмірі 807,21 грн., 456,64 грн.

держмита та 74,51 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового

процесу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився,

звернувся  до апеляційного господарського

суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим

господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення

господарського суду Харківської області від 19.08.2008 р. в скасувати і

прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних

вимог в повному обсязі.

Позивач також з рішенням суду першої інстанції не погодився,

звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій,

посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та

процесуального права, просить рішення господарського суду Харківської області

від 19.08.2008р.  скасувати  в частині незадоволення позовних вимог та

прийняти нове рішення, яким не задоволені судом першої інстанції позовні вимоги

за договором про проведення експертного дослідження № 1 від 26.06.2007 р.:

2800,00 грн. суму основного боргу, 224,61 грн. неустойку у вигляді пені

подвійної облікової ставки НБУ, 76,87 грн. 3% річних, 644,00 грн. інфляційних

витрат та вимоги за договором № 1 про надання бухгалтерських та

економіко-правових послуг від 03.07.2007р.: 19110,00 грн. неустойки у вигляді

пені подвійної облікової ставки НБУ -задовольнити в повному обсязі. В іншій

частині позовних вимог позивач просить обґрунтоване та законне рішення

господарського суду Харківської області залишити без змін. Також  позивач просить стягнути з ТОВ

“Харківстройконсалтинг” судові витрати по справі у вигляді сплати  державного мита та витрат за

інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від

05.09.2008р. по справі 35/177-08 об'єднано в одне провадження розгляд

апеляційних скарг позивача та відповідача.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якій

просить суд залишити її без задоволення, оскільки на його думку, доводи

відповідача, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, оскаржене

рішення частково відповідає обставинам справи, винесене при повному, всебічному

дослідженні обставин, що мають значення для справи, при частково вірному

застосуванні норм матеріального права та з частковим дотриманням норм процесуального

права.

Відповідач письмових пояснень або заперечень по апеляційній скарзі

позивача не надав.

Заслухавши уповноважених представників позивача та відповідача,

які підтримали свої позиції у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги в

межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу

України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки

судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським

судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого

рішення, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та встановлено господарським судом,

між позивачем та відповідачем було укладено договір про проведення експертного

дослідження № 1 від 26.06.2007р., відповідно до п.1.3. якого позивач

зобов`язався за завданням відповідача провести експертне дослідження, з

урахуванням вимог п.1.4., а відповідач в свою чергу  зобов'язався 

оплатити позивачеві послуги експертного дослідження.

          Згідно п.3.1.

Договору №1 від 26.06.2007р. для виконання визначених у п. 1. цього Договору

послуг відповідач сплачує позивачу попередню оплату у розмірі 100 відсотків від

твердого кошторису (додаток №3), який є невід`ємною частиною цього договору, а

суму перевищення кошторису, після погодження сторонами, не пізніше останнього

дня проведення експертного дослідження.

Відповідно до твердого кошторису видатків на виконання експертного

дослідження від 26.06.2007р. як додаток № 3 до договору про проведення

експертного дослідження №1 від 26.06.2007р. сторони погодили суму в 2800,00

грн.

          Згідно акту №1

передання-прийняття на експертне дослідження документів від 26.06.2007р.

відповідач передав позивачу документи для експертного дослідження.

          Відповідно до акту

приймання-передачі наданих послуг за договору про проведення експертного

дослідження № 1 від 26.06.2007р. від 02.07.2007р. послуги експертного

дослідження, які провів позивач, виконані в повному обсязі з дотриманням умов

вищенаведеного договору. Вартість послуг позивача за проведене експертне

дослідження та наданий висновок спеціаліста-економіста №1 від 02.07.2007р.

склала 2800,00 грн.

28.09.2007р. позивач та відповідач провели звірку розрахунків та

склали відповідний акт, відповідно до якого відповідач заборгував позивачеві

2800,00 грн. відповідно до договору № 1 від 26.06.2007р.

Приймаючи оскаржене рішення господарський суд послався на те, що

оскільки зі змісту договору про проведення експертного дослідження №1 від

26.06.2007р. не вбачається погодження сторонами терміну виконання відповідачем

своїх зобов`язань за даним Договором, а позивач не надав доказів пред`явлення

вимоги відповідачеві в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України щодо сплати

боргу в сумі 2800,00 грн., в зв'язку з чим суд визначився про відсутність

підстав для задоволенні вимоги позивача в цій частині.

          Відповідно до  ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України

зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору 

та  вимог  цього 

Кодексу,  інших актів цивільного

законодавства,  а за відсутності таких

умов та вимог -  відповідно до   звичаїв  

ділового  обороту  або 

інших  вимог,  що 

звичайно ставляться. Вказана норма кореспондується з положеннями ст. 193

Господарського кодексу України. А згідно з ч. 2 ст. 530 цього ж Кодексу

якщо  строк  (термін) 

виконання  боржником  обов'язку 

не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор

має право вимагати його виконання у будь який час. Боржник повинен виконати

такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок

негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не

звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового

зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на

вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням

встановленого  індексу інфляції за весь

час прострочення, а також три проценти річних від  простроченої 

суми,  якщо  інший 

розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Згідно ч. 1 ст.

549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або

інше майно, які боржник повинен передати кредиторові  у 

разі  порушення боржником

зобов'язання.

Відповідно до п. 3.2. Договору про проведення експертного

дослідження №1 від 26.06.2007р. сторони обумовили, що за порушення вимог п.3.1.

цього Договору, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі трьох відсотків від

суми оплати за кожний день її затримки.

Приймаючи оскаржене рішення господарський суд дійшов висновку, що

в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 224,61 грн.,

нарахованої позивачем на підставі пункту 3.2. Договору про проведення

експертного дослідження №1 від 26.06.2007р., інфляційних витрат в розмірі

644,00 грн. та 3 % річних в розмірі 76,87 грн. 

слід відмовити, оскільки позивачем не було подано вимогу у визначеному

законодавством порядку, відповідно до якої можливе нарахування пені, 3% річних

та інфляційних втрат.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що 03.07.2007р.

сторонами був укладений договір № 1 про надання бухгалтерських та

економіко-правових послуг, відповідно до п.1.1. якого відповідач дає завдання,

які є невід`ємною частиною даного договору, а позивач зобов`язується відповідно

до завдання та погодженого з відповідачем кошторису надавати йому за плату

бухгалтерські та економіко-правові послуги. Додатком №1 від 03.07.2007р. до

вищенаведеного договору є замовлення на надання економіко-правових послуг,

додатком №2 від 03.07.2007р. сторони погодили твердий кошторис видатків на

виконання економіко-правових послуг на суму 15370,00  грн. Відповідно до акту приймання-передачі

наданих послуг за договором про надання бухгалтерських та економіко-правових

послуг №1 від 03.07.2007р. від 31.08.2007р. послуги експертного дослідження,

які провів позивач, виконані в повному обсязі з дотриманням умов вищенаведеного

договору. Вартість послуг позивача за надання економіко-правові послуги склала

15370,00 грн., що підтверджується підписаним обома сторонами актом звіряння

розрахунків від 28.09.2007р.

Між тим, згідно з умовами договору про надання бухгалтерських та

економіко-правових послуг від 03.07.2007р. відповідач був зобов`язаний

розрахуватись з позивачем попередньою оплатою у розмірі 100 відсотків від

твердого кошторису в сумі 15370,00 грн.

Однак в порушення умов цього Договору відповідач свої зобов'язання

по сплаті за надані послуги виконував не належним чином, що призвело до

утворення заборгованості відповідача перед позивачем на суму 15370,00 грн., що

підтверджується наявними у справі матеріалами.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що позовні

вимоги в цій частині є обґрунтованими, законними, а тому такими, що підлягають

задоволенню, а сума боргу в розмірі 15370,00 грн. стягненню з відповідача на

користь позивача.

Разом з цим, як свідчать матеріали справи, Додатком №1 від

14.08.2007р. до Договору про надання бухгалтерських та економіко-правових

послуг від 03.07.2007р. є замовлення на надання економіко-правових та

бухгалтерських послуг, а додатком № 2 від 14.08.2007р. сторони погодили твердий

кошторис видатків на виконання економіко-правових та бухгалтерських послуг на

суму 6850,00 грн.

Господарським судом встановлено, що згідно з актом приймання-передачі

наданих послуг за договором про надання бухгалтерських та економіко-правових

послуг №1 від 03.07.2007р. від 25.09.2007р. послуги експертного дослідження,

які провів позивач, виконані в повному обсязі з дотриманням умов вищенаведеного

договору. Вартість цих послуг склала 6850,00 грн., що також підтверджується

актом  звіряння розрахунків від

28.09.2007р., підписаного позивачем та відповідачем  відповідно до договору № 1 від 03.07.2007р.

          Як вбачається із

матеріалів справи за договором про надання бухгалтерських та економіко-правових

послуг від 03.07.2007р. відповідач був зобов`язаний розрахуватись з позивачем

здійснивши попередню оплату у розмірі 100 відсотків від твердого кошторису в

сумі 6850,00 грн.

Проте в порушення договірних умов, відповідач свої зобов'язання по

сплаті за надані послуги виконував не належним чином, що призвело до утворення

заборгованості відповідача перед позивачем на суму 6850,00 грн., а тому

господарський суд дійшов висновку, що вимога позивача в частині стягнення з

відповідача заборгованості у вказані сумі підлягає задоволенню.

При цьому, матеріали справи свідчать про те, що           Додатком № 1 від 04.09.2007р. до

Договору про надання бухгалтерських та економіко-правових послуг від

03.07.2007р. є також замовлення на надання економіко-правових послуг.

Додатком № 2 від 04.09.2007р. сторони погодили твердий кошторис

видатків на виконання економіко-правових послуг на суму 16000,00 грн.

Позивач в дотримання умов зазначеного Договору провів послуги

експертного дослідження, вартість яких згідно з актом приймання-передачі

наданих послуг за договором про надання бухгалтерських та економіко-правових

послуг №1 від 03.07.2007р. від 30.09.2007р. склала 16000,00 грн. Вказана сума

залишилась відповідачем не погашеною, про що свідчить акт звіряння розрахунків

від 28.09.2007р., проведений між позивачем та відповідачем відповідно до

договору №1 від 03.07.2007р.

          Як вбачається із

матеріалів справи за договором про надання бухгалтерських та економіко-правових

послуг від 03.07.2007р. відповідач був зобов`язаний розрахуватись з позивачем

попередньою оплатою у розмірі 100 відсотків від твердого кошторису в сумі

16000,00 грн.

Однак, як встановлено господарським судом, в порушення договірних

умов, відповідач свої зобов'язання по сплаті за надані послуги виконував не

належним чином, що призвело до утворення заборгованості відповідача перед

позивачем на суму 16000,00 грн., а тому суд дійшов висновку, що вимога позивача

в цій частині   підлягає задоволенню, а

зазначена сума стягненню з відповідача на користь позивача.         

Пунктом 5.1.4. Договору про надання бухгалтерських та

економіко-правових послуг від 

03.07.2007р. позивач та відповідач обумовили, що сторона, яка порушила

строк розрахунків сплачує іншій стороні половину суми заборгованості, пеню за

кожний день прострочення, втрачену вигоду та інфляційні витрати.

Розглянувши вимоги позивача щодо стягнення нарахованої суми

неустойки   в розмірі 19110,00 грн.,

господарський суд з урахуванням змісту п. 5.1.4. Договору в контексті ст. 547

Цивільного кодексу України, дійшов висновку, що сторони не погодили умову щодо

сплати штрафу як виду забезпечення виконання зобов'язання.

За таких обставин, господарський суд визначився, що оскільки

сторонами  при укладенні договору не було

додержано встановленої письмової форми визначення виду відповідальності за

неналежне виконання зобов'язання, тому відмовив в задоволенні вимоги в частині

стягнення штрафу та пені. 

Окрім того, з урахуванням положень ст. 625 Цивільного кодексу

України, господарський суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача щодо

стягнення з відповідача на його користь інфляційних витрат в сумі 7187,00 грн.

та 3 % річних в сумі 807,21 грн. за Договором про надання бухгалтерських та

економіко-правових послуг від  03.07.2007р.,

оскільки вони нараховані правомірно та відповідно до вимог чинного

законодавства.

Згідно з вимогами статті 43 Господарського процесуального кодексу

України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що

ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі

всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді,

коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно

перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального

права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності -

на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних

засад і змісту законодавства України.

Проте, викладені в оскарженому рішенні висновки суду першої

інстанції на думку колегії суддів частково відповідають фактичним обставинам

спору, матеріалам справи та нормам чинного законодавства.

Так, при прийнятті оскарженого рішення в частині відмови в

задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача

суми неустойки в розмірі 19110,00 грн. за договором про надання бухгалтерських

та економіко-правових послуг від 

03.07.2007р., господарський суд не взяв до уваги наступні обставини.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначає поняття неустойки.

Так, штрафом є фіксована сума неустойки, яка обчислюється у

відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання і

стягується в розмірі, передбаченому сторонами в Договорі (п. 2 ст. 549 цього ж

Кодексу).

В розділі 5 Договору № 1 від 03.07.2007р. про відповідальність

сторін за порушення умов Договору у пункті 5.1.4. сторони передбачили, що за

порушення строку розрахунків винна сторона сплачує іншій стороні половину суми

заборгованості, тобто сторони в даному випадку обумовили розмір неустойки, яка

за своєю правовою природою є штрафом. 

На підставі наданих сторонами до матеріалів справи доказів

вбачається  невиконання відповідачем

своїх зобов'язань за  Договором від 03.07.2007р.  і 

заборгованість складає 38220,00 грн., а тому половина  цієї суми заборгованості підлягає стягненню з

відповідача на користь позивача в розмірі 19110,00 грн. 

Вказані обставини призвели до прийняття неправомірного рішення в

цій частині, через що рішення в цій частині підлягає скасуванню, а позовні

вимоги - задоволенню. 

Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти

господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати

господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових

актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання

- відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні

положення містить ст. 526 Цивільного кодексу України.

За загальним правилом, кожна сторона повинна вжити усіх заходів,

необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої

сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань

є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом,

іншими законами або договором.

Зобов'язанням, відповідно до п. п. 1, 2 ст. 509 цього Кодексу є

правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь

другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати

послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має

право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з

підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України.

Пункт 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлює, що

зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та

справедливості.

На підставі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням  зобов'язання 

є  його  невиконання 

або  виконання   з

порушенням   умов,   визначених 

змістом  зобов'язання  (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено,  що 

у  разі порушення  зобов'язання 

настають  правові  наслідки, 

встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

А в силу вимог частини 1 ст. 216, ч. 1 ст. 218 Господарського

кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді

застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин

правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій,

згідно ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких

віднесені, у т.ч. штраф та пеня, які учасник господарських відносин

зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської

діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання

(ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі

якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в

розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути

встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини

зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому

відношенні до суми зобов'язання, незалежно від рівня його виконання, або у

кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 4 ст.179 Господарського кодексу України визначено основний

принцип, який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть

визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли

сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не

суперечать законодавству.

Аналогічні положення містять і норми Цивільного України, які

визначають, що: сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов

(ст. 627 Цивільного кодексу України); зміст договору становлять умови,

визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст. 628 Цивільного кодексу

України), сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного

законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 Цивільного

кодексу України).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є

обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи, що сторонами за взаємною згодою визначена саме така

відповідальність за порушення зобов'язань у вигляді застосування штрафу, що

прямо не заборонено чинним законодавством, і є реалізацією вільного

волевиявлення сторін під час визначення умов договору, а також виходячи з

системного аналізу положень чинного законодавства, колегія суддів вважає, що

заявлена вимога в частині застосування до відповідача штрафу у розмірі 50% від

суми невиконаного  господарського

зобов'язання в сумі 19110,00 грн. за Договором про надання бухгалтерських та

економіко-правових послуг від 03.07.2007р. підлягає задоволенню, а вказана сума

стягненню з відповідача на користь позивача.

В спростування доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі

щодо неправомірності висновків господарського суду в частині відмови в

задоволенні вимог про стягнення пені в сумі 3240,70 грн., колегія суддів

визначає, що пунктом 5.1.4. Договору від 03.07.2007р. сторони дійсно

передбачили також і пеню за кожен день прострочення, але її розмір сторонами не

був визначений.

В силу приписів п. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є

неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного

грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. А відповідно до п.

п. 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути

грошова сума, рухоме і нерухоме майно, а якщо предметом неустойки є грошова

сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

При цьому, Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне

виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР не визначає

розмір нарахування пені, а лише обмежує його і не повинен перевищувати подвійну

облікову ставку НБУ. 

Згідно з частиною 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу

України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги

і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду

у повному обсязі.

Переглядаючи оскаржене рішення в порядку апеляційного провадження,

колегія суддів враховує, що за загальним правилом вирішуючи переданий на

розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у

особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або

законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність

чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

З огляду на наявні у справі матеріали, колегія суддів вважає, що

не можуть  змінити висновки

господарського суду твердження позивача про те, що акт приймання -передачі

наданих послуг від 02.07.2007р. в сумі 2800,00 грн. є підставою для проведення

відповідачем розрахунків, порядок яких визначений у Договорі від 26.06.2007р.,

оскільки даний акт не є вимогою у розумінні ст. 530 Цивільного кодексу України,

а лише підтверджує виконання позивачем зобов'язання за вказаним Договором та

засвідчує наявність заборгованості.

В даному випадку колегія суддів, погоджуючись із висновками

господарського суду, також вважає, що в зв'язку із непогодженням сторонами

терміну виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором від 26.06.2007р.

та відсутністю виставленої позивачем вимоги у встановленому чинним

законодавством порядку, права останнього порушені не були, а тому правових

підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в

розмірі 2800,00 грн., 224,61 грн. пені, 76,87 грн. 3 % річних та 644,00 грн.

інфляційних втрат за Договором про 

надання бухгалтерських та економіко-правових послуг від  03.07.2007р. колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України

доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд

у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на

яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають

значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33

Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами

виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують

його вимоги та заперечення.

Наведені відповідачем  в

обґрунтування  його  апеляційної скарги доводи про відсутність

доказів в підтвердження виконання робіт позивачем та наданням    будь-яких послуг за спірними Договорами не

підтверджені матеріалами справи та не узгоджуються з наданими позивачем

документами в обґрунтування його позовних   

вимог, зокрема 1) актом № 1 від 26.06.2007р. приймання-передачі на

експертне дослідження документів, згідно з яким позивач прийняв від відповідача

певні  документи для експертного дослідження

(а.с. 15); 2) актом приймання-передачі наданих послуг від 02.07.2007р. на суму

2800,00 грн. (а.с. 16); 3) актом звіряння розрахунків від 30.09.2007р. станом

на 02.07.2007р. про визнання кредиторської заборгованості в сумі 2800,00 грн.

(а.с. 17-18); 4) актом звіряння розрахунків від 26.12.2007р. (а.с. 19); 5)

актом приймання -передачі наданих послуг від 31.08.2007р., за яким  відповідач прийняв економіко-правові послуги

на суму 15370,00 грн. (а.с. 24); 6) актом приймання-передачі наданих послуг від

25.09.2007р., за яким відповідач прийняв економіко-правові та бухгалтерські

послуги на суму 6850,00 грн. (а.с. 27); 7) актом приймання-передачі наданих

послуг від 30.09.2007р., за яким відповідач прийняв економіко-правові послуги

на суму 16000,00 грн. (а.с. 30); 8) актом звіряння розрахунків від

30.09.2007р., відповідно до якого відповідач визнав заборгованість перед

позивачем в сумі 38220,00 грн. (а.с. 17-18).

Таким чином, факти, викладені в апеляційній скарзі відповідачем і

його посилання на неправильне застосування та порушення судом першої інстанції

норм  чинного законодавства при розгляді

справи, не знайшли свого підтвердження.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного

господарського суду вважає, що рішення господарського суду Харківської області

від 19.08.08р. по справі № 35/177-08 в частині відмови у позові про стягнення

19110,00 грн. не відповідає чинному законодавству та фактичним обставинам

справи, а тому в цій частині підлягає скасуванню, а в іншій частині рішення

прийнято при повному та всебічному дослідженні судом всіх обставин справи, в

зв'язку з чим залишається без змін.

Задовольняючи вимоги апеляційної скарги позивача частково, колегія

суддів вважає за необхідне покласти витрати з держмита по справі на

відповідача  пропорційно задоволеним

вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 43, 44, 49, 99, 101,

п. 2 ст. 103, п.п. 3, 4 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу

України, колегія суддів апеляційного господарського суду ,-

постановила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю  "Харківстройконсалтинг", м. Харків

залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Харків

задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 19.08.08р. по

справі № 35/177-08 в частині відмови у позові про стягнення штрафу 19110,00

грн. та 191,10 грн. держмита скасувати та в цій частині прийняти нове рішення,

яким позовні вимоги в цій частині задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю

„Харківстройконсалтинг” (61166, м.Харків, пр-т Леніна,40, офіс 420/11, р/р

26008052202822 у відділенні №1 „ПриватБанка”, м. Харків, МФО 351533, код ЄДРПОУ

33675613) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (61118, м. Харків, пр.

Тракторобудівників, буд. 100-а, кв.148, р/р 2600830126970 в

Акціонерно-комерційному банку „Золоті ворота”, МФО 351931, ідент. код

2368109217, свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької

діяльності -фізичної особи №24800170000023078 від 27.06.2000р.) 19110,00 грн.

штрафних санкцій та 286,65 грн. витрат з держмита по справі.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Доручити господарському суду Харківської області видати

відповідний наказ.

         Головуючий суддя                                                                    Такмаков Ю.В. 

                                 Судді                                                                   

Барбашова С.В. 

Шевель О. В.